Рішення № 86311190, 10.12.2019, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

______________________

Справа № 520/12245/19

Провадження № 2/520/4391/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.

за участю секретаря – Швець А.С.,

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – адвокат Доніна Л.А., діюча на підставі ордеру,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

31.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його - ОСОБА_1 користь грошові кошти за договором позики у розмірі 1 240 800,00 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ на день звернення до суду становить 47 000,00 доларів США.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 26 січня 2014 року між ним - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики за умовами якого ОСОБА_2 отримала грошові кошти на загальну суму 30 000,00 доларів США.

Позивач вказує, що в підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_2 власноручно було складено розписку про отримання від нього вищевказаної грошової суми.

Також позивач зазначає, що ОСОБА_2 отримала кошти в позику на строк три місяці під 5 % щомісячно.

10.05.2019 року, як вказує позивач, ОСОБА_2 було видано йому нову розписка на погоджену суму 47 000 доларів США з урахуванням відсотків за користування коштами, що в еквіваленті на момент звернення до суду становить 1 240 800 грн. по курсу НБУ (1 долар США - 26,40 грн.).

З 20.05.2019 року, як стверджує позивач, він неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення позики, однак, до цього часу відповідач не повернув суму позики посилаючись на відсутність коштів.

З урахуванням викладеного, оскільки в порушення умов укладеного договору позики (розписки), відповідач ухиляється від виконання зобов`язань, борг у встановлений строк не повертає, ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 12.06.2019року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.06.2019 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

У підготовчому засіданні 07.10.2019 року було задоволено клопотання представника позивача про виклик та допит свідків.

У підготовчому засіданні 07.10.2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 10.12.2019 року позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_2 про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне у матеріалах справи, а також повідомлена за допомогою телефонограми, у судове засідання 10.12.2019 року не з`явилась, відзив на позовну заяву не надала, однак будучи присутньою у підготовчому засіданні 24.09.2019 року проти позову заперечувала у повному обсязі.

Крім того, 10.12.2019 року особисто відповідач - ОСОБА_2 надала до канцелярії суду заяву про відкладення розгляду справи до отримання слухового апарату.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 189 ЦПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі було відкрито 12.06.2019року, тобто справа перебуває в провадженні суду вже шість місяців, у зв`язку з чим, суд позбавлений процесуальної можливості відкладати судові засідання.

Неприбуття у судове засідання належним чином повідомленого відповідача розцінюється судом як зловживання процесуальними правами із наміром затягування розгляду справи.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

При цьому суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Приймаючи до уваги неприбуття у судові засідання належним чином повідомленого відповідача, з урахуванням положень 210 ЦПК України, суд позбавлений процесуальної можливості знову відкладати судове засідання, а тому у задоволенні заяви відповідача було відмовлено.

Крім того, суд зазначає, що це вже третє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, два попередніх клопотання були задоволені судом.

Також, суд звертає увагу на тому, що клопотання про відкладення розгляду справи було подано через канцелярію суду особисто відповідачем - ОСОБА_2 у день судового засідання, тобто 10.12.2019 року, однак у судове засідання відповідач не з`явилась, що вказує на зловживання відповідачем своїми процесуальними правами із наміром затягування розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, його представника, показання свідків, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, 26 січня 2014 року відповідач - ОСОБА_2 взяла у позивача – ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США 00 центів під 5 відсотків, які зобов`язалась повернути протягом трьох місяців.

Даний факт підтверджується копією розписки, яка наявна в матеріалах справи (а.с.11).

Оригінал вказаної розписки було оглянуто судом у судовому засіданні 19.11.2019року.

Зі змісту вказаної розписки вбачається, що ОСОБА_2 частково повертала отримані у борг грошові кошти, а саме: 14.02.2014 року – 3000,00грн., 02.09.2014 року – 1 100 доларів США, 15.10.2014 року – 400 доларів США, 18 листопада 2014 року – 1 000 доларів США.

Однак, зі змісту розписки від 10 травня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 підтвердила, що дійсно отримала від ОСОБА_1 готівкові грошові кошти в розмірі 47 000,00 доларів США, за укладеним договором позики. Грошові кошти отримано повністю. Отримані у позику кошти зобов`язалась повернути за першою вимогою позикодавця (а.с. 12).

Оригінал вказаної розписки також було оглянуто судом у судовому засіданні 19.11.2019року та 10.12.2019 року (а.с. 12).

У судовому засіданні позивач пояснив суду, що 47 000,00 доларів США – це основний борг у розмірі 30 000 доларів США 00 центів та відсотки за користування грошовими коштами з 2014 року, з чим погодилась ОСОБА_2 , склавши розписку у 2019 році.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов укладеного договору позики (розписки) щодо повернення грошових коштів, 17.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою повернути борг по договору позики в розмірі 47 000 доларів США з урахуванням відсотків за користування коштами, яка була надіслана на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком.

Однак, до теперішнього часу відповідач своє зобов`язання щодо повернення грошей не виконав, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

У судовому засіданні 19.11.2019 року судом було допитано в якості свідків – ОСОБА_3 , який був присутнім при складанні розписки від 10 травня 2019 року, та ОСОБА_4 , яка є донькою позивача.

Так, свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомили суду, що розписка від 10 травня 2019 року була складена власноручно ОСОБА_2 без примушення, у квартирі позивача - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики – це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або з інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів повернення суми позики відповідачем, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, суду не надано.

При вирішенні питання щодо стягнення грошової суми у гривні, що складає еквівалент у доларах США станом на день ухвалення рішення, суд враховує роз`яснення Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові зазначила, що частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет N 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивачем заявлено суму до стягнення саме у грошовій одиниці України – гривні в еквіваленті іноземної валюти - доларах США, а суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, суд не може стягнути борг в іноземній валюті – доларах США, при тому, що судовим розглядом встановлено, що грошові кошти передавалися саме у доларах США.

Курс НБУ станом на день ухвалення рішення, тобто станом на 10.12.2019року становить 23,6885 грн. за 1 долар США.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону та договору позики, відповідачем - ОСОБА_2 не було повернуто у встановлений строк ОСОБА_1 позику, а саме: грошові кошти у розмірі 47 000,00 доларів США, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики підлягають частковому задоволенню, у розмірі 1 113 359 (один мільйон сто тринадцять тисяч триста п`ятдесят дев`ять) грн. 50 коп., що складає еквівалент 47 000 (сорок сім тисяч) доларів США 00 центів станом на 10.12.2019 року, тобто станом на день ухвалення рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) заборгованість за договором позики (розписки) у розмірі 1 113 359 (один мільйон сто тринадцять тисяч триста п`ятдесят дев`ять) грн. 50 коп., що станом на 10.12.2019 року складає еквівалент 47 000 (сорок сім тисяч) доларів США 00 центів.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 13.12.2019 року.

Суддя Петренко В. С.