Рішення № 86299727, 12.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/504

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 грудня 2019 року № 640/14156/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, яка проявляється у невиплаті ОСОБА_1 коштів по перерахунку пенсії в сумі 53117,29 грн, які не виплачені за період з 02 лютого 2018 року по березень 2019 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 кошти по перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника, нараховані, але не виплачені за період з 02 лютого 2018 року по березень 2019 року, у загальній сумі 53117,29 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на невиплачену суму коштів по перерахунку пенсії у розмірі 53117,29 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві як внутрішньо переміщена особа.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року, яке набрало законної сили 31 січня 2019 року, зобов`язано відповідача призначити позивачу з 02 грудня 2018 року пенсію у зв`язку з втратою годувальника, виходячи з пенсії за віком, призначеної померлому чоловіку ОСОБА_2 на час смерті, з урахуванням 2,5 років стажу роботи на підземних роботах (за Списком №1).

З квітня 2019 року, як вказано у позовній заяві, позивач почала отримувати пенсію, перераховану відповідно до вищезазначеного рішення суду, проте, їй не була виплачена заборгованість, яка утворилась з 02 грудня 2018 року по березень 2019 року.

З цього приводу позивач звернулась до відповідача з відповідною заявою від 19 квітня 2019 року, на яку листом від 03 червня 2019 року №118926/02/3-7784 відповідач повідомив позивача про те, що на виконання рішення суду останній призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 02 грудня 2018 року у розмірі 5462,96 грн, відповідно до постанови кабінету Міністрів України №124 від 20 лютого 2019 року «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» було проведено перерахунок пенсії, внаслідок чого з 01 березня 2019 року її розмір склав 6391,67 грн.

При цьому, як вказує позивач, у листі також було зазначено й про те, що кошти по перерахунку в сумі 53117,29 грн, які не виплачені за період з лютого 2018 року по березень 2019 року, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії протиправною, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити з 02 грудня 2018 року позивачу пенсію у зв`язку з втратою годувальника, виходячи з пенсії за віком, призначеної померлому чоловіку ОСОБА_2 на час смерті з урахуванням 20,5 років стажу роботи на підземних роботах.

Як зазначає представник відповідача, відповідачем виконано рішення суду та призначено позивачу пенсію з 02 грудня 2018 року, розмір якої обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Кошти по перерахунку в сумі 53117,29 грн, які невиплачені за період з лютого 2018 року по березень 2019 року, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на момент розгляду справи не прийнятий.

Крім того, представник відповідача також послався й на те, що управління не є органом, який порушує строки виплати нарахованої суми пенсії за рішенням суду, оскільки контроль за виплатою коштів за рішенням суду та відповідальність за їх невиплату покладено на Державну казначейську службу.

На підставі вищевикладеного представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року, яке набрало законної сили, у адміністративній справі №826/6432/18 за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю, а саме,

- визнано протиправними дії Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у переході з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.

- зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити з 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника, виходячи з пенсії за віком, призначеної померлому чоловіку ОСОБА_2 на час смерті з урахуванням 20,5 років стажу роботи на підземних роботах (за Списком№1).

18 січня 2019 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про прийняття до розгляду вказаного вище рішення суду.

Як вбачається з наданих суду доказів, ОСОБА_1 було призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 02 лютого 2018 року, в подальшому, з березня 2019 року проведено її індексацію.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що виплату пенсії позивачу на виконання рішення суду було розпочато у квітні 2019 року за поточний місяць, у зв`язку з чим, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з відповідною заявою, яка зареєстрована останнім 20 травня 2019 року за вих. №З-7784.

Листом від 03 червня 2019 року за №118926/02/З-7784 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача про те, що остання перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа, управлінням виконано рішення суду та з 02 лютого 2018 року їй призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника, розмір якої обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та який з 02 лютого 2018 року складав 5462,96 грн, з 01 березня 2019 року - 6391,67 грн.

Крім того, у вказаному листі зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами) передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам проводиться за місцем перебування таких осіб на відповідному обліку, тому кошти по перерахунку в сумі 53117,29 грн, які не виплачені за період з лютого 2018 року по березень 2019 року, які обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Після прийняття такого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів за минулий період.

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті пенсії за період з лютого 2018 року по березень 2019 року у сумі 53117,29 грн, протиправною, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно абзацу 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Стаття 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (надалі - Порядок № 365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У відповідності до пунктів 4,5 Порядку № 365, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування (пункт 4). Для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки (пункт 5).

Згідно з абзацом 2 пунктом 10 Порядку № 365 питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам можуть також розглядатися комісіями, утвореними районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 76; Офіційний вісник України, 2000 р., № 5, ст. 178), за умови включення до складу таких комісій представників органів, що здійснюють соціальні виплати.

Пунктом 11 Порядку № 365 передбачено, що Комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п`яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Пунктом 12 Порядку № 365 передбачено, що за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

В той же час, суд звертає увагу, що спірні правовідносини виникли не у зв`язку з призначенням (поновленням) позивачу виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі, а у зв`язку з нарахуванням, але не виплатою пенсії позивачу за минулий період, призначеної на підставі судового рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що посилання відповідача щодо порядку проведення пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам є безпідставними та такими, що не можуть бути покладені в основу даного судового рішення в межах спірних правовідносин.

Так, відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (надалі - Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV) нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Стаття 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зауважує, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Тобто, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Тобто, втручання відповідача у право особи на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що заборгованість з пенсійних виплат за період з лютого 2018 року по березня 2019 року у сумі 53117,29 грн суперечить Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З огляду на наведене, дійшов висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року№ 1058-IV, оскільки невиплата позивачу пенсійних виплат відбулась за відсутності законодавчо встановлених підстав.

З приводу тверджень відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві у зв`язку з відсутністю окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, яким повинні бути виплачені суми пенсійних виплат, суд зазначає, що підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, в межах спірних правовідносин, як вже було зазначено судом, не підлягають застосуванню положення законодавства, що регулюють порядок призначення (поновлення) та виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, оскільки спір виник у зв`язку з нарахуванням на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року у справі №826/6432/18, але не виплати позивачу пенсії у зв`язку із втратою годувальника, починаючи з лютого 2018 року по березень 2019 року.

При цьому, суд також зауважує, що враховуючи те, що позивачу нарахування пенсії здійснювалось то, відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, виплата пенсії має здійснюватись без обмеження будь-яким строком.

В той же час, суд зазначає, що позивач просить суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь позивача суму заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 53117,29 грн, проте, суд вважає, що з метою повного та належного захисту прав позивача, доцільно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити позивачу заборгованість по виплаті пенсії за період з лютого 2018 року по 31 березня 2019 року у розмірі 53117,29 грн, розмір якої був нарахований на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року у справі №826/6432/18, але не виплачений з підстав, не передбачених діючим законодавством.

Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що предметом спору у адміністративній справі №826/6432/18 була відмова Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду в місті Києві призначити з 02 лютого 2018 року позивачу пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Суд зазначає, що резолютивна частина рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року, яке набрало законної сили, не містить зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити призначену пенсію, починаючи з 02 лютого 2018 року.

Оскільки підстави та предмет позову в даній справі є відмінними від тих, що були заявлені та розглянуті у справі № 826/6432/18, суд вважає, що позивач у цій справі обрала належний спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, а тому в даному випадку не підлягають застосуванню положення статті 383 Кодексу адміністративного, відповідно, у суду відсутні правові підстави для закриття провадження в цій справі.

Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на невиплачену суму коштів по перерахунку у розмірі 53117,29 грн, суд виходить з наступного.

У відповідності до частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, регулюються Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року N 2050-III (надалі - Закон України від 19.10.2000 №2050-III).

Згідно статті 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-III, зокрема, встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у тому числі, пенсії.

З наведеного вбачається, що дія зазначених нормативно-правових актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

При цьому, основною умовою для виплати передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

Враховуючи правову природу виплати компенсації, а також той факт, що така виплата здійснюється згідно з законом, з урахуванням того, що лише в рамках розгляду цієї справи було встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати нарахованої суми заборгованості з пенсії за період з лютого 2018 року по березень 2019 року, тобто, відповідачем ще не вчинено будь-яких дій, направлених на виконання вказаного рішення суду, зокрема, в частині виплати заборгованості з пенсії, суд приходить до висновку про передчасність позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на невиплачену суму коштів по перерахунку у розмірі 53117,29 грн, оскільки такий обов`язок у відповідача виникає в силу закону, а тому не потребує додаткового встановлення судовим рішенням.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме,

- про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії, нарахованої за період з 02 лютого 2018 року по 31 березня 2019 року пенсії у розмірі 53117,29 грн;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 02 лютого 2018 року по 31 березня 2019 року у розмірі 53117,29 грн;

- про відмову у задоволенні інших позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 768,40 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахованої за період з 02 лютого 2018 року по 31 березня 2019 року пенсії у розмірі 53117,29 грн (п`ятдесят три тисячі сто сімнадцять гривень 29 копійок).

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з з 02 лютого 2018 року по 31 березня 2019 року пенсії у розмірі 53117,29 грн (п`ятдесят три тисячі сто сімнадцять гривень 29 копійок).

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 гривень (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова