Рішення № 86299417, 12.12.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року справа № 580/3349/19

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Паламар П.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов представника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23; код ЄДРПОУ 21366538) (далі - відповідач) про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 23.07.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 25.01.1997 вона виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль, 23.07.2018 звернулась із заявою до відповідача про призначення пенсії за віком, однак відповідач відмовив у призначенні пенсії. Не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії, позивач оскаржила її у Черкаському окружному адміністративному суді, за наслідком судового розгляду рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.02.2019 у справі №580/303/19 відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 23.07.2018 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні, та прийняти за її результатом рішення. З метою реалізувати своє право на пенсію позивач листом від 30.05.2019 звернулась до відповідача із проханням виконати зазначене рішення суду, однак відповідач повторно відмовив у призначенні пенсії за віком мотивуючи своє рішення відсутністю реєстрації за місцезнаходженням відповідача; відсутності належним чином завірених документів; відсутності документів, які підтверджували факт зміни прізвища позивача. 05.09.2019 представником позивача надано зазначені відповідачем документи, проте відповідачем пенсії за віком не призначено.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

13.11.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач проживає в Ізраїлі, а тому відсутні правові підстави для призначення їй пенсії за віком, оскільки відсутня міжнародна угода між Україною та Ізраїлем щодо виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають за кордоном.

Крім того відповідач зазначив, що позивачем не подано документів, які підтверджують зміну прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1.

В силу ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) представником позивача 28.11.2019 подано відповідь на відзив, в якому останній спростовує доводи відповідача зазначавши про подання відповідачу 23.07.2018 свідоцтва, що засвічує факт зміни пізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 та зміни прізвища із ОСОБА_1 на нове - ОСОБА_1 , при цьому вказав, що 05.09.2019 додатково подано нотаріально посвідчені зазначені документи.

Також представник позивача зазначив, що право громадянина на одержання призначеної позивачу пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Тому, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає про таке.

З рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27.02.2019 у справі №580/303/19 встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України (копія закордонного паспорту громадянина України НОМЕР_1 ).

25.01.1997 ОСОБА_1 переїхала на постійне місце проживання за кордон - до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Згідно зі свідоцтвом від 11.02.1997, виданому регіональним відділом про реєстрації населення, м. Холон вбачається факт зміни прізвища ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

З наданої копії трудової книжки ОСОБА_1 від 17.01.1977 серії НОМЕР_2 , наявної у матеріалах справи, суд встановив, що: 17.01.1977 позивач прийнята інженером у відділ 50 СКБ «Акорд» (запис 1); 01.09.1972 зарахована до числа студентів денної форми навчання Московського державного технічного університет ім. М.Е. Баумана (запис 3); 23.04.1979 прийнята інженером у відділ № 22 ЦКБ «Сокол» (запис №5); 01.07.1982 переведена інженером-конструктором у відділ № 21 ЦКБ «Сокол» (запис 6); 15.03.1983 прийнята інженером-конструктором в НДІ «Акорд» 3 кат. (запис 8); 01.12.1987 у зв`язку із веденням нових умов оплати праці підтверджена посада інженера конструктора 3 кат. в НПЮ «Ротор» м. Черкаси (запис № 9); 01.01.1988 прийнята молодшим науковим співробітником по переводу з НДІ «Акорд» (запис 11); 01.11.1991 прийнята керівником кружка в ДК «Дружби народів» (запис 13); 01.09.1993 прийнята керівником кружка у Черкаський обласний будинок учителя (запис 15); 03.01.1995 прийнята на посаду викладача з предмету логіка у коледж (запис 17).

Відповідно до архівної довідки державного підприємства науково-виробничого комплексу «Фотоприлад» від 03.08.2018 № 14-15/48 ОСОБА_1 значиться з 23.04.1979 інженером ЦКБ «Сокол» (наказ № 45к від 16.04.1979), з 01.07.1982 інженером-конструктором (наказ №45к від 30.06.1982) по 24.02.1983 (наказ № 16к від 23.02.1983).

Згідно з довідкою від № 61 від 08.08.2018, виданої науково-дослідним інститутом «Акорд», ОСОБА_1 прийнята в СКБ «Акорд» інженером у відділ 50 з 17.01.1977 (наказ № 3-к від 31.01.1977); звільнена з СКБ «Акорд» згідно зі ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) з 18.07.1977; прийнята в НДІ «Акорд» інженером-конструктором 3 кат. з 15.03.1983 (наказ № 15-к від 10.03.1983); звільнена з НДІ «Акорд» згідно зі ст.36, п.5 КЗпП України (за переводом в НПЮ «Ротор» м. Черкаси) з 31.12.1987.

З метою призначення пенсії за віком 17.07.2018 уповноважений представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, в якій просив визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю.

Листом від 27.07.2018 №16584/П-11 повідомлено уповноваженого представника позивача про те, що оскільки ОСОБА_1 до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю проживала за адресою: АДРЕСА_2 , - управлінням, визначеним для розгляду даної заяви є Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області.

23.07.2018 через представника позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.

03.08.2018 відповідач листом №847/М-5 відмовив представнику позивача у призначені пенсії, оскільки позивач не проживає в Україні та з огляду на відсутність відповідної міждержавної угоди між Україною та Ізраїлем.

Листом від 09.08.2018 за №48651/02-04 відповідач з тих самих підстав повторно відмовив у призначені та виплаті пенсії за віком позивачу.

20.08.2018 та 12.09.2018 представником позивача були надіслані до відповідача додаткові документи необхідні для призначення пенсії позивачу, а саме: нотаріально засвідчену копію ІПН та оригінали архівних довідок про заробітну плату.

15.11.2018 відповідач листом №72855/03-02 відмовив представнику позивача у призначені пенсії, мотивуючи тим, що позивач не проживає в Україні та відсутня відповідна міждержавна угода між Україною та Ізраїлем. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не надані документи, які підтверджували факт зміни прізвища, а інші документи не засвідчені неналежним чином.

03.12.2018 представником позивача додатково були надіслані відповідачу затребувані документи, нотаріально посвідчені. Проте пенсія за віком позивачу не призначена.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії за віком, позивач звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду.

За наслідками судового розгляду, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.02.2019 у справі №850/303/19 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення позивачу пенсії за віком та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні, та прийняти за її результатом рішення.

30.05.2019 представник позивача звернувся до відповідача із листом №4579 щодо призначення пенсії за віком відповідно до вищевказаного рішення суду.

25.06.2019 відповідач листом №57786/03-02 повідомив про відсутність підстав для призначення пенсії за віком із посиланням на не усунення недоліків які визначені в листі відповідача від 15.11.2018 №728855/03-02.

05.09.2019 представником позивача у відповідь на вищевказаний лист відповідача подано оригінал для огляду та копію: довіреності; посвідчення особи №317450419; РНОКПП; свідоцтво, що засвідчує факт про зміни прізвища з ОСОБА_1 , нове - ОСОБА_1 ); свідоцтво, що засвідчує факт про зміни прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 ; трудова книжка, диплом та копію свідоцтва про народження та апостильованої заяви про призначення пенсії за формою.

Однак, відповідачем позивачу пенсію за віком не призначено.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).

Відповідно до приписів ст. 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов`язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV (у редакції до 07.10.2009) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 51 цього Закону).

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України.

Проте суд вважає, що, як перерахунок, так і призначення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина України. Тому посилання відповідача, є протиправними, суперечать висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі «Пічкур проти України».

Крім цього, відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. За громадянином України зберігається громадянство України незалежно від місця його проживання.

Згідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантуються.

Статтею 24 Конституції України, передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином виходячи із положень Конституції України, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а тому суд відхиляє посилання відповідача на відсутність міжнародного договору між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії.

Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність доказів зміни прізвища позивача, оскільки як вбачається з листа представника позивача, що поданий до відповідача 05.09.2019 (підтверджується вхідним штампом відповідача) додатками до останнього є докази зміни прізвища та імені позивача. Зазначена обставина представником відповідача не спростовується.

Судом із матеріалів справи встановлено, що відповідач не досліджував питання наявності у позивача необхідного стажу для призначення пенсії за віком, що у свою чергу нівелює можливість вирішити питання призначення пенсії.

Суд не може перебирати за себе дискреційні повноваження цього органу та встановлювати наявність чи відсутність необхідного стажу позивача для призначення пенсії, оскільки це питання не було підставою для відмови у призначенні пенсії.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приймаючи до уваги, що відповідач проявив бездіяльність щодо розгляду листа позивача від 05.09.2019 та призначення пенсії, суд для захисту прав позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача у не прийнятті рішення за наслідками листа позивача від 05.09.2019 та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву від 23.07.2018 про призначення пенсії за віком з урахуванням листа позивача від 05.09.2019 та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, суд звертає увагу позивача на приписи ст. 383 КАС України за якою особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23; код ЄДРПОУ 21366538) щодо розгляду листа від 05.09.2019 не призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23; код ЄДРПОУ 21366538) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) від 23.07.2018 про призначення пенсії за віком, з урахуванням листа від 05.09.2019 та правової оцінки наданої судом у цьому рішенні, та прийняти за її результатом рішення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23; код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його підписання суддею, однак апеляційну скарга на рішення суду може бути подано до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його підписання суддею.

Суддя П.Г. Паламар