Рішення № 86298803, 06.12.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3318/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Солтис О.О.,

перекладача - Абулебда Мохаммед,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача – Литовченка Р.В.,

представника відповідача та третьої особи – Зубарєвої С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

03 вересня 2019 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Державної міграційної служби України (надалі - відповідач; ДМС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (надалі - УДМС в Полтавській області), про скасування рішення Державної міграційної служби України від 15 серпня 2019 року за №280-19 та зобов`язання Державної міграційної служби України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійськовї Арабської Республіки - ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у 15.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням ДМС України від 30.11.2016 №595-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 у справі №816/25/17, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 15.05.2019, рішення ДМС України від 30.11.2016 №595-16 скасовано, зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 27.08.2019 позивач отримав повідомлення від УДМС України в Полтавській області №18 від 22.08.2019 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення ДМС України від 15.08.2019 №280-19. ОСОБА_1 вважає вказане рішення неправомірним та необґрунтованим з огляду на те, що він є громадянином Сирії. У 2008 році прибув на територію України в якості туриста. У 2010 році одружився, в 2011 році народився син. У 2011 році в Сирії почався внутрішній збройний конфлікт, і в разі повернення до країни походження, він може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в країні та може бути призваний до служби в армії або примусово рекрутованим з боку повстанців. Позивач не бажає повертатися до країни походження через ситуацію загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії або бути рекрутованим з боку повстанців. Крім того, має побоювання, що може загинути по дорозі з аеропорту в своє місто Хомс. На його думку, заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняв.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3318/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 14:00 22 жовтня 2019 року, витребувано докази.

09 жовтня 2019 року до суду надійшли пояснення Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на позовну заяву /том 1 а.с. 134-145/, у яких представник третьої особи просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що проаналізувавши інформацію по Сирії, зокрема Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку встановлено, що в цій країні продовжує мати місце збройний конфлікт. Разом з тим, його інтенсивність значно знизилася у порівнянні з 2014 роком, про що йдеться у зазначених Рекомендаціях УВКБ ООН. Також сирійською владою уже близько трьох років контролюється близько 70% території країни, а зусиллями сирійської армії значно вдалося мінімізувати вплив в Сирії радикального ісламського угрупування ІДІЛ. Крім того, з географічної карти Сирійської Арабської Республіки видно, що місто Хомс та його провінція, де проживає сім`я позивача, розташовані на досить значному віддаленні від регіонів, де йде збройний конфлікт, тому вони не піддаються впливу терористичних угрупувань, і безпекова ситуація в цій місцевості характеризується відсутністю загроз для життя і здоров`я місцевих жителів. Окрім цього, під час інтерв`ю у ході повторного розгляду заяви позивач заявив, що до кінця не впевнений, що обов`язково буде примусово призваний на службу в Сирійську армію. Наголошено на тому, що перебуваючи в Україні, ОСОБА_1 мав змогу вільно звернутися до сирійського посольства в Україні і безперешкодно оформити новий сирійський закордонний паспорт, замість старого, термін дії якого закінчився. Вказано на те, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання, так як ОСОБА_1 є мусульманином - алавітом, і дотримується основних канонів ісламу, а також не є і ніколи не був членом жодної релігійної організації, та за ознаками політичних переконань, а також іншими, зазначеними у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" (раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи). Таким чином, серед фактів повідомлених заявником, відсутні підстави для визнання його біженцем у відповідності до умов, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту". Наголошено на тому, що відсутність на сьогоднішній день небезпеки для себе в Сирії та, зокрема, і рідному місті Хомс, позивач особисто підтвердив у ході інтерв`ю при повторному розгляді заяви. В подальшому було з`ясовано, що для ОСОБА_1 єдиною причиною, за якої він не бажає залишати Україну, є його сім`я (дружина та син), з якими він на даний час проживає в м. Кременчуці. Однак, ця обставина не є підставою, згідно Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" для надання ОСОБА_1 міжнародного захисту.

15 жовтня 2019 року до суду надійшов відзив Державної міграційної служби України на позовну заяву /том 1 а.с. 191-202/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову громадянина Сирійської ОСОБА_2 у повному обсязі посилаючись на те, що відповідачем прийнято обґрунтоване рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки не встановлено обставин, за яких такий статус надається. Зазначено, що зважаючи на надані позивачем пояснення, отриману інформацію по країні походження у ході повторного розгляду заяви, зроблено висновок, що у ОСОБА_1 , у разі повернення до країни своєї громадянської належності, не існує об`єктивних підстав побоюватися стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини.

21 жовтня 2019 року до суду надійшла відповідь позивача відзив Державної міграційної служби України /том 1 а.с. 206-207/, у якій зазначено, що УДМС в Полтавській області ігнорується інформація про безпекову ситуацію, ситуацію із дотриманням прав людини та можливість стати жертвою переслідувань через небажання проходити військову службу в лавах урядової армії під час громадянської війни (через засудження дій армії міжнародним співтовариством) хоча щодо вказаних обставин існує чимало такої інформації та використовує інформаційні джерела, які не є інформацією про країну походження. ДМС України самостійно не здійснювала заходів, передбачених пунктами 6.1 та 6.2 Правил, а лише погодилася з висновком Управління про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який був складений без комплексного та системного аналізу документів, наявних у особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених позивачем без вивчення наявних відомостей про всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення.

Протокольною ухвалою суду від 22 жовтня 2019 року задоволено клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання та підготовче засідання відкладено до 14:00 07 листопада 2019 року.

Протокольною ухвалою суду від 07 листопада 2019 року задоволено клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання та підготовче засідання відкладено до 15:00 19 листопада 2019 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 15:00 26 листопада 2019 року.

Протокольною ухвалою суду від 26 листопада 2019 року витребувано додаткові докази, на підставі частини 2 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено перерву у судовому засіданні до 09:30 06 грудня 2019 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року у справі №440/3318/19 клопотання представника позивача про залучення до участі у справі перекладача - задоволено. Залучено до участі у справі перекладача з української мови на арабську - Абулебда Мохаммед.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сирійської Арабської Республіки, народився в Сирії в місті Хомс, одружений з громадянкою України, має сина, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-алавіт.

13 липня 2016 року позивач звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №4 /том 2 а.с. 24/.

13 липня 2016 року за реєстраційним №4 зареєстрована анкета особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Шахуд Хані /том 2 а.с. 25-27/.

13 грудня 2016 року позивач отримав повідомлення від УДМС України в Полтавській області № 10 від 13 грудня 2016 року про те, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 30 листопада 2016 року № 595-16.

Не погодившись з рішенням ДМС України від 30 листопада 2016 року № 595-16, позивач звернувся до суду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року у справі №816/25/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30 листопада 2016 року № 595-16. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту /том 1 а.с. 232-236/.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі №816/25/17 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017р. по справі № 816/25/17 скасовано. Прийнято нову постанову, якою в позові ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено /том 1 а.с. 237-241/.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі №816/25/17 (адміністративне провадження №К/9901/21084/18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017 скасовано. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 залишено в силі /том 1 а.с. 242-246/.

05 червня 2019 року, на виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 у справі №816/25/17 та відповідно до частини 10 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ДМС України прийнято рішення №52-19 про зобов`язання УДМС в Полтавській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вищевказаного рішення ДМС /том 1 а.с. 149/.

За результатами розгляду документів щодо надання позивачу статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту в Україні, УДМС в Полтавській області складено висновок від 12 липня 2019 року по справі №2019PL0008 щодо відмови у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту /том 1 а.с. 182-187/.

Рішенням ДМС України від 15 серпня 2019 року № 280-19, з посиланням на відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирії ОСОБА_1 /том 1 зворот а.с. 181/.

Позивач отримав повідомлення УДМС України в Полтавській області №18 від 22 серпня 2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення ДМС України від 15 серпня 2019 року №280-19 /том 1 а.с. 123/та не погодившись з рішенням Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 серпня 2019 року №280-19, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 серпня 2019 року №280-19, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

Частиною 2 статті 26 Конституції України передбачено, що іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року № 3671-VI (надалі - Закон № 3671-VI).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Відповідно до частини 2 статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 4 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "... внаслідок таких подій" у статті 1A (2).

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Як передбачено у частині 5 статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 2 статті 13 Закону № 3671-VI).

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Відповідно до пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Таким чином, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Згідно з частиною 1 та частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сирійської Арабської Республіки, народився в Сирії в місті Хомс, одружений з громадянкою України, має сина, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-алавіт.

У заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.07.2016, позивач вказує, що в його країні йде війна, він повинен служити в армії, а він не хоче воювати. У нього маленька дитина, і він хоче жити поряд зі своєю родиною. Його рідне місто зруйноване, терористи вбивають народ, дітей, дівчат забирають. Позивач хоче порятунку в Україні та хоче жити в Україні легально. Його сім`я в Сирії живе погано. Якщо він приїде до Сирії, то його заберуть служити. ОСОБА_1 має побоювання, що його можуть вбити, і його син залишиться без батька. /том 2 а.с. 24/.

З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Шахуд Хані від 13.07.2016 №4 встановлено, що члени сім`ї, які не супроводжують заявника постійно проживають у м. Хомс /том 2 а.с. 25-27/.

У вказаній анкеті позивачем зазначено, що йому нікуди їхати, в Сирії будинок наполовину зруйнований ракетою, його родичі не мають постійного житла. Позивач не хоче воювати та вбивати людей та не хоче, щоб вбили його. Зазначає, що у разі, якщо він повернеться, в дорозі по території Сирії його можуть вбити. Вказує, що чоловіка його сестри ОСОБА_3 було викрадено та вбито, знайдено тіло /том 2 а.с. 27/.

Згідно зі статтею 4 Директиви Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" №1 від 25.06.2009 зазначено, що при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Суд зауважує, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Відповідно до частини 3, 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі №816/25/17 (адміністративне провадження №К/9901/21084/18) Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначено, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації. Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа, яка потребує додаткового захисту.

Аналізуючи ситуацію по країні походження позивача у даній справі судом з`ясовано, що Управлінням Верховного комісара ООН по справах біженців 08.10.2015 проаналізовано ситуацію, що склалася у Сирії, та зазначено, що конфлікт у Сирії характеризується своїм руйнуючим масштабом та тривалістю. Як результат, майже чотири мільйони людей були вимушені залишити свої домівки, та рятуючи свої життя, шукати притулку в сусідніх країнах.

У "Рекомендаціях з питань міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку" УВКБ ООН у справах біженців (Редакция V), виданих у листопаді 2017 року, зазначено, що кількість осіб, які загинули у результаті конфлікту з 2011 р., оцінюється від 109 до 500 тис. осіб. Крім того, десятки тисяч сирійців, за повідомленнями, залишаються зниклими безвісти.

За наявними повідомленнями, сторони конфлікту вчиняють військові злочини, інші серйозні порушення законодавства про права людини та зловживають у цій галузі, в тому числі, діяння, рівносильні злочинам проти людства, користуючись при цьому повною безкарністю, в результаті чого основний тягар конфлікту несе на собі цивільне населення.

Суд зауважує, що до сьогодні в Сирії наявний збройний конфлікт, відбуваються військові дії, які створюють реальну загрозу життю, безпеці та свободі позивача.

У доповіді Генерального секретаря від 19.02.2019 про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191(2014), 2258 (2015), 2332 (2016), 2393 (2017) та 2401 (2018) вказано, що наземне бомбардування на північному заході країни посилилася, і майже щодня надходили повідомлення про артилерійські обстріли уздовж ліній фронту на півночі мухафази Хама, в південно-східних районах мухафази Ідліб і на заході Алеппо. Також відзначено збільшення використання саморобних вибухових пристроїв в різних районах на північному заході і північному сході країни. Число жертв серед цивільного населення і масштаби руйнування об`єктів цивільної інфраструктури залишалися переконливим свідченням того, що основоположні принципи розмежування, пропорційності і обережності, зокрема заборони на вчинення невибіркових нападів, очевидно, не дотримувалися. Після майже восьми років з часу виникнення гуманітарної кризи в Сирійській Арабській Республіці приблизно 11,7 мільйона сирійців в межах країни як і раніше потребують гуманітарної допомоги, і близько 5,7 мільйона сирійських біженців зареєстровані в сусідніх країнах. Міжнародне співтовариство повинно невпинно підтримувати зусилля по задоволенню базових потреб цих людей і забезпечення їх захисту та, в кінцевому підсумку, по знаходженню мирних рішень для цього конфлікту. Третя Брюссельська конференція в підтримку майбутнього Сирії і регіону, яка відбудеться 12-14 березня, дасть можливість підвести підсумки того, в яких областях досягнуто прогресу, і об`єднати свої зусилля для досягнення ключових пріоритетів на 2019 рік. У центрі цих зусиль повинні стояти сирійський народ, громади і громадянське суспільство.

Відповідач та третя особа в обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення посилаються на лист Міністерства закордонних справ України від 11.05.2019 №71/КПП/14-500-384 та інформацію про безпекову ситуацію в Сирійській Арабській Республіці станом на 06.05.2019 /том 1 а.с. 105, зворот а.с. 105/, за змістом якої наразі 65% території Сирії, зокрема, західна, південна та центральна частина країни, у тому числі столичний регіон, повністю контролюється урядовими військами режиму Б.Асада, внаслідок чого безпекова ситуація у вказаній зоні, зокрема, провінції Хомс, є задовільною та характеризується відсутністю безпосередніх безпекових загроз для життя і здоров`я місцевих мешканців.

Водночас суд зазначає, що вказана інформація про безпекову ситуацію в Сирійській Арабській Республіці станом на 06.05.2019 містить і інші відомості, які свідчать про те, що станом на 06.05.2019 на частині території Сирії продовжуються бойові дії та безпекова ситуація є вкрай складною.

У безпековій інформації в Сирійській Арабській Республіці станом на 06.05.2019, наданій листом Міністерства закордонних справ України /том 1 а.с. 165, зворот а.с. 165/, серед іншого, зазначено, що, північно - західна частина Сирії, зокрема, провінція Ідліб та прилеглі до неї частини провінцій Алеппо та Хама, перебуває під контролем опозиційних угрупувань, в тому числі радикальних ісламістських терористичних груп, внаслідок чого в означеній зоні мають місце активні бойові дії на лінії зіткнення урядових та опозиційних сил, здійснюються масові артилерійські обстріли та авіаційні удари по укріплених точках позиціях бойовиків. Безпекова ситуація у згаданому районі є вкрай складною, перебуває поза контролем чинного сирійського режиму...

У доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій в Сирійській Арабській республіці від 31.01.2019 вказано, що продовжують надходити повідомлення про напади на цивільних осіб та цивільні об`єкти в провінціях Ідліб, Алеппо, Дайр-ез-Зор і Ес-Сувейда, в результаті яких гинуть і отримують поранення десятки сирійських жінок, чоловіків і дітей. Повітряні нальоти і наземні операції завдають істотної шкоди ключовим об`єктам цивільної інфраструктури, включаючи лікарні і школи. Проурядовими силами, озброєними групами і терористами ІГІЛ було здійснено низку резонансних нападів.

Суд звертає увагу на той факт, що провінція Хама та провінція Дайр-ез-Зор межує з провінцією Хомс, що підтверджується картою адміністративного ділення Сирії, копія якої міститься у матеріалах справи ОСОБА_1 /том 1 а.с. 167/, тому суд критично оцінює доводи відповідача та третьої особи про те, що провінція Хомс та рідне місто позивача Хомс розташовані на значному віддаленні від небезпечних регіонів.

У пункті 73 вказаної вище доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій в Сирійській Арабській республіці від 31.01.2019 зазначено, що після відновлення контролю в Думі (Ріф, Дамаск), Дераа і в північній частині Хомса урядові сили створили атмосферу страху, проводячи компанію свавільних арештів та затримань... Протягом періоду, що розглядається, найбільш часто свавільним арештам піддавалися активісти, добровольці цивільної оборони, дезертири та особи, які ухиляються від призову, особи, які недавно повернулися на батьківщину, і інші громадяни, які розглядалися владою як прибічники опозиції.

У доповіді Генерального секретаря від 16.04.2019 про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014), 2258 (2015), 2332 (2016), 2393 (2017) та 2401 (2018) зазначено, що бойові дії та інші форми насильства продовжували серйозно позначатися на цивільному населенні в різних частинах Сирійської Арабської Республіки. Мирні жителі продовжують гинути і отримувати поранення в результаті ескалації обстрілів наземними засобами і повітряних ударів в районах в межах "демілітаризованої зони", в тому числі в Ідлібі і в частинах мухафаз ОСОБА_4 і Алеппо. Як і раніше турбує те, якому поводженню піддаються і в яких умовах перебувають особи по всій країні, затримані урядом Сирійської Арабської Республіки, а також терористичними групами, внесеними Організацією Об`єднаних Націй в санаційні переліки, і недержавними групами озброєної опозиції.

Тлумачення поняття "загрози тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання" дає у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, практику якого згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" від 28 червня 2011 року (заяви №8319/07 та №11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241), критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі "Л. М. та інші проти Росії" від 15.10.2015 та "С.К. проти Росії" №52722/15 від 14.02.2017 зазначено, що повернення заявників в Сирію призведе до порушення статей 2 та (або) 3 Конвенції.

Конфлікт у Сирії характеризується високою інтенсивністю загального насилля. У цьому контексті, серйозні порушення прав людини є поширеним явищем і існує реальний ризик застосування поводження забороненого статтями 2 та 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, відтак ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, отже, ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.

Вказаний висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 23.09.2019 у справі №520/133/19, від 21.03.2019 у справі №815/2092/17, від 25.07.2019 у справі №815/7180/16.

Таким чином, у країні походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за його життя та безпеку.

Суд зазначає, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства України не було досліджено в повному обсязі та проаналізовано інформацію по країні походження позивача на момент винесення спірного рішення.

Суд критично оцінює доводи відповідача та третьої особи з посиланням на протоколи співбесід з позивачем /том 1 а.с. 160-163/, оскільки зазначені співбесіди проводилися з позивачем не його рідною арабською мовою, а російською мовою, без залучення перекладача, внаслідок чого позивач міг невірно розуміти зміст питань, які йому ставилися у ході співбесід, а також не у повній мірі розуміти зміст викладеного працівником органу міграційної служби у протоколах №1 від 21.06.2019 та №2 від 27.06.2019 тексту, який позивач підписав.

Суд звертає увагу, що у висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту від 12.07.2019 справа №2019РL0008 /том 1 а.с. 182/ зазначено, що ОСОБА_5 Алі вільно володіє арабською мовою, щодо російської мови вказано: "розуміє, пише, розмовляє", проте відповідачем не встановлено та не зазначено рівень володіння позивачем російською мовою, не з`ясовано, чи рівень знання позивачем російської мови дозволяло позивачу у повній мірі розуміти питання, які ставилися йому на співбесіді, та надавати на них повні відповіді.

Доводи відповідача про те, що згідно сирійського законодавства позивач не буде призваний (мобілізований) до армії, не підтверджені доказами та суперечать актуальній інформації по країні походження, зокрема, як зазначено в "Рекомендаціях з питань міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку" УВКБ ООН у справах біженців (Редакция V), виданими у листопаді 2017 року, ухилення від призову на військову службу в Сирії є кримінальним злочином.

Незалежні оглядачі відмічають, що ухилення від призову на військову службу може розцінюватися урядом як політичний, антиурядовий акт, що може призвести до додаткового покарання особи, яка намагалася ухилитися від призову, включаючи більш сурове поводження під час арешту, допиту та тримання під вартою, а також, у випадку направлення до війська, під час військової служби. Як повідомляється, на практиці до осіб, які ухилялися від призову, не застосовують кримінальні санкції (позбавлення волі) за Військовим кримінальним кодексом, а через декілька днів або тижнів після арешту відправляють їх на лінію фронту, переважно лише з мінімальною підготовкою.

У зв`язку з великою кількістю ухилення від призову, дезертирства та людських жертв армія і служби безпеки, за повідомленням, активізували свої зусилля по призову сирійських чоловіків та мобілізації резервістів.

Крім того, за повідомленнями, нарощувалися зусилля для виявлення і арешту осіб, які ухиляються від призову, в тому числі на мобільних і стаціонарних контрольно-пропускних пунктах, під час облав, обшуків житлових приміщень і обшуків в громадському транспорті. Як повідомляється, в районах, відвойованих урядовими силами у антиурядових збройних угруповань, чоловіки, які підходять за віком для проходження обов`язкової військової служби або для категорії запасу, масово арештовували з метою призову на службу в армію. Під час тримання під вартою ухиляються від призову і наражаються на небезпеку тортур та інших форм жорстокого поводження, причому ця практика в Сирії, за повідомленнями, придбала повсюдний характер.

Крім того, що сам по собі факт ухилення від призову сприймається як політична дія, інші характеристики ухиляння від призову і також можуть сприяти сприйняттю цієї людини як недостатньо лояльного по відношенню до уряду і (або) як підтримує опозицію (політичну або збройну), що створює для такої людини ще більший ризик піддатися жорстокому поводженню, крім покарання, передбаченого в чинній нормативно-правовій базі за ухилення від призову.

За повідомленнями, правила і норми щодо військової служби застосовуються все більш довільно, особливо в тому, що стосується процедур відстрочення від призову та звільнення від військової служби. За повідомленнями, уряд все в великих масштабах закликає на обов`язкову військову службу раніше "захищені категорії населення", наприклад студентів університетів, державних службовців і ув`язнених. Як повідомляється, багатьом військовослужбовцям термін проходження обов`язкової військової служби продовжувався і перевищував встановлені законодавством 18 місяців. За повідомленнями, чоловіки, що звільняються після закінчення терміну обов`язкової служби, часто автоматично зараховуються в резерв армії. За повідомленнями, багато чоловіків призовного віку і чоловіки, які досягли граничного віку перебування в запасі, уникають пересувань, ховаються, переїжджають в райони, утримувані антиурядовими збройними угрупованнями (в тому числі відповідно до локальним угодами про примирення), або взагалі втекли з країни, побоюючись утисків на контрольно-пропускних пунктах і примусового призову. Чоловіків, які повертаються з-за кордону, за повідомленнями, постійно перевіряють на предмет проходження ними військової служби.

За повідомленнями, дезертирство зі збройних сил було найбільш поширене в перші роки конфлікту, а потім стало рідкісним явищем. Згідно з Військовим кримінальним кодексом 1950 року (зі змінами), дезертирство є караним діянням, яке в залежності від обставин веде до тюремного ув`язнення або смертної кари. Незважаючи на ці норми законодавства, за повідомленнями, особи, які відмовилися виконувати наказ стріляти, дезертирували або підозрювані в наявності планів дезертирувати, зазвичай формально не звинувачувалися в цьому злочині. Як повідомляється, замість цього їх негайно стратили в момент дезертирства або при затриманні або піддавали безпідставному арешту, триманню під вартою без права листування і спілкування, тортурам і позасудової страти; або наказували повернутися в свою військову частину після розслідування. У повідомленнях зазначено, що урядові сили виявляли членів сімей дезертирів, наприклад, під час кампаній з проведення арештів в районах, які вважаються співчуваючими опозиції. За повідомленнями, майно дезертирів навмисно вибиралося в якості об`єктів для мародерства, спалення та знищення.

З 2011 року президент Сирії видав ряд указів про амністію членів антиурядових збройних угруповань, осіб, які ухиляються від призову, і дезертирів, згідно з якими вищезгадані особи звільнялися від покарання за умови, що вони здадуться в установлені терміни. У Законодавчому указі 15/2016 (липень 2016 г.), який слугує основою для примирення, містяться положення про амністію для всіх осіб, які здадуться і складуть зброю, в тому числі для бойовиків і цивільних осіб, що знаходяться в розшуку за дезертирство. За повідомленнями, після укладення угод про примирення особи, які ухиляються від призову, і дезертири іноді надходили (поверталися) на військову службу в регулярній армії або в інших підрозділах або вступали в новостворені місцеві органи безпеки чи інші про урядові сили. При цьому, чоловіки призовного віку, які не погоджуються на проходження служби, примусово евакуювали з даного району або піддавалися ризику арешту і жорстокого поводження з боку урядових сил, оскільки їх відмова від несення служби найчастіше розглядалася як вираз антиурядових переконань.

Стосовно доводів відповідача та третьої особи про те, що позивач підпадає під амністію, указ про яку видано президентом Сирії ОСОБА_6 за №18 за 2018 рік, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту видання за 09.10.2018, копія якого надана до суду /том 1 а.с. 178/, амністія торкнеться тих, що ухиляються від служби до 09.10.2018.

Однак, станом на час розгляду даної справи позивач перебуває на території України та у разі повернення до країни походження не попаде у сферу дії вказаного указу.

За змістом докладу Державного департаменту США про практику захисту прав людини у 2018 році - Сирія (https://www.ecoi.net/en/document/2004226.html) протягом року надходило багато повідомлень про те, що урядові сили порушували угоди про амністію, здійснюючи рейди і кампанії по арештам, зосереджені проти цивільних осіб і минулих філіалів збройних опозиційних угрупувань в районах, які раніше підписували угоди про урегулювання з урядом.

У Резолюції, що прийнята Радою з прав людини 22 березня 2019 року "Положення в галузі прав людини в Сирійській Арабській Республіці" зазначено, що Рада з прав людини висловлює глибоку стурбованість з приводу кількості випадків смерті людей, затриманих сирійськими властями, яке підтверджується направленням ними тисяч повідомлень про смерть, що є додатковим свідченням систематичних порушень міжнародного права прав людини і міжнародного гуманітарного права, і наполегливо закликає їх передати сім`ям свідоцтва про смерть та останки їх родичів, доля яких була з`ясована, в тому числі, які стали жертвами казаней без суду та слідства, невідкладно прийняти всі належні заходи для захисту життя всіх осіб, які зараз тримаються під вартою або місцезнаходження яких невідоме, а також прояснити долю тих, хто безвісно відсутній або все ще тримається у місцях позбавлення волі (https://undocs.org/ru/A/HRC/RES/40/17).

Отже, у разі повернення позивача до Сирії існує реальна загроза його життю, безпеці та свободі через загальнопоширене насильство в Сирії в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

Ситуація в країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування внаслідок небажання позивача бути призваним (мобілізованим) на службу в армію є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту у розумінні пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У даній справі відповідачем не доведено правомірності свого рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 серпня 2019 року №280-19.

Таким чином, рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 серпня 2019 року №280-19 прийнято відповідачем не на підставі, не у спосіб, що визначені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", та необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог про скасування рішення, натомість, визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 серпня 2019 року №280-19.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, суд зауважує, що наявність дискреційних повноважень не означає, що суб`єкт владних повноважень може діяти свавільно при прийнятті тих чи інших рішень, такі повноваження мають межу.

За правовою позицією, яку Європейський суд з прав людини неодноразово викладав у своїх рішеннях, у національному законодавстві повинно бути з достатньою чіткістю визначено межі та спосіб здійснення відповідних дискреційних повноважень державних органів з метою забезпечення особам мінімального рівня захисту, на який вони мають право в умовах верховенства права в демократичному суспільстві.

При цьому, презюмується, що дискреційними повноваженнями є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”. У такому випадку суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.

Натомість, у деяких справах, відповідач – орган державної влади помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій.

Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Тож у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільств і держави.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд зауважує, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року у справі №816/25/17, яка залишена в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі №816/25/17, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30 листопада 2016 року № 595-16. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту /том 1 а.с. 232-236, 242-246/.

Після цього Державною міграційною службою України прийнято оскаржуване у даній справі рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 серпня 2019 року №280-19, що свідчить про те, що питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неодноразово розглядалося відповідачем, проте внаслідок формального ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до чергового прийняття неправомірного рішення.

У зв`язку із зазначеним, суд погоджується із обраним позивачем належним способом захисту його порушеного права та вважає за необхідне зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 , оскільки у позивача наявні ознаки особи, яка потребує додаткового захисту.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформульовано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.07.2019 у справі №815/7180/16 та у постанові від 21.03.2019 у справі №815/2092/17.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (ідентифікаційний код 37508470, вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (ідентифікаційний код 37829297, вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039), про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 серпня 2019 року №280-19.

Зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повне рішення складено 11 грудня 2019 року.

Суддя С.С. Сич