Рішення № 86298792, 11.12.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4350/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області /далі – відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області/ про:

- визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії №10 від 17 вересня 2019 року щодо призначення/перерахунку пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перевести ОСОБА_1 на пенсію відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року та статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року /а.с. 6-14/.

Позов обґрунтований тим, що з 21 жовтня 1998 року позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". З 03 червня 2016 року позивача звільнено з державної служби та 27 серпня 2019 року він звернувся із заявою про переведення його на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" як особи, яка станом на 01 травня 2016 року (день набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VІІІ від 10 грудня 2015 року /далі - Закон №889-VІІІ/) має не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, та відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону має право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року /далі - Закон №3723-ХІІ/. Рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області №10 від 17 вересня 2019 року позивачу відмовлено в обчисленні пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв`язку з відсутністю у нього 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року та актами Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) /а.с. 2-4/.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 36-40/ зазначив, що згідно з пунктом 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VІІІ від 10 грудня 2015 року, який набрав чинності з 01 травня 2016 року, право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року мають особи, які на день набрання чинності Законом №889-VІІІ мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. Положення статті 46 Закону №889-VІІІ та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 229 від 25 березня 2016 року, не застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком, призначену згідно із статтею 37 Закону №3723-ХІІ. Із записів трудової книжки позивача вбачається, що в період з 01 жовтня 1974 року по 07 жовтня 1998 року він служив в органах внутрішніх справ, а тому цей період не зараховується до стажу роботи, який дає право на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ. Враховуючи, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, станом на 01 травня 2016 року становить лише 16 років 02 місяці 23 дня, прийнято рішення про відмову в обчисленні пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу". Також відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

06 грудня 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив /а.с. 63-72/, в якій позивач зазначив, що згідно з пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VІІІ від 10 грудня 2015 року стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та умовах, установлених на той час законодавством. Пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03 травня 1994 року, встановлено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті, зокрема органів внутрішніх справ, а тому період роботи позивача в органах внутрішніх справ повинен бути зарахований до стажу державної служби. Крім того, згідно з пунктом 7 частини другої статті 46 Закону України "Про державну службу" до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Наявність у позивача 40 років 04 місяці 28 днів стажу державної служби підтверджується довідкою Головного територіального управління юстиції у Полтавській області №08-29/7593 від 22 листопада 2019 року.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України та в межах строку, встановленого частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначене, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19 жовтня 1998 року отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" /а.с.15-16, 24, 42/.

ОСОБА_1 звільнено з державної служби 03 червня 2016 року, що підтверджується записом №17 в його трудовій книжці від 27 січня 1971 року /а.с.21-23/.

27 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою (вх.№508 від 27 серпня 2019 року) про переведення його з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". До вказаної заяви додав копії: паспорта серії НОМЕР_1 , довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудової книжки від 27 січня 1971 року, військового квитка №6/60, диплому про навчання №931406, а також довідки про заробітну плату за період страхового стажу до 01 липня 2000 року №4/31зі, довідки про заробітну плату №07-1515 та №07-1516, заяви про спосіб виплати пенсії від 06 серпня 2019 року та листа Міністерства юстиції України №19517/Д-7477/14.2.1 від 21 травня 2019 року /а.с. 44-57/.

Рішенням сектору з питань призначення та перерахунків пенсій №4 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №10 від 17 вересня 2019 року /а.с.59-60/ відмовлено ОСОБА_1 в обчисленні пенсії за Законом України "Про державну службу" у зв`язку з відсутністю у нього 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України.

Вказане рішення обґрунтоване тим, що аналіз наданих документів свідчить про набуття заявником станом на 01 травня 2016 року стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року та актами Кабінету Міністрів України, 16 років 02 місяців 23 дні.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII від 09 квітня 1992 pоку військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Відповідно до пункту 1 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №622 від 14 вересня 2016 року, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року /далі – Закон № 1058-IV/ переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Зі змісту наведеного слідує, що особі призначається лише один вид пенсії за її вибором та переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання особою відповідної заяви.

Матеріалами справи підтверджується, що 27 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення його з пенсії за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", на пенсію за віком, що призначається відповідно до Закону України "Про державну службу" /а.с. 44/.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 сектором з питань призначення та перерахунків пенсій №4 Управління застосування пенсійного законодавства ГУПФУ в Полтавській області прийнято рішення №10 від 17 вересня 2019 року про відмову в обчисленні пенсії за Законом України "Про державну службу" /а.с.59-60/.

Враховуючи, що вказане рішення прийнято за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , відповідачем фактично відмовлено у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з дня подання заяви про переведення, тобто з 27 серпня 2019 року.

Надаючи оцінку підставі відмови у переведенні з одного виду пенсії на інший, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який регулює особливості призначення та перерахунку пенсії державним службовцям, є Закон України "Про державну службу" № 889-VІІ від 10 грудня 2015 року, що набрав чинності 01 травня 2016 року /далі – Закон № 889-VІІ/.

Згідно з пунктом 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 12 вказаного розділу встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, за наявності у особи 20 років стажу державної служби станом на 01 травня 2016 року така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року №3723-ХІІ, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у зразковій справі №822/524/18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 80147824).

Частиною першою статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року №3723-ХІІ /далі – Закон № 3723-ХІІ/ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 2 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №622 від 14 вересня 2016 року /далі – Порядок № 622/, згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII "Про державну службу" на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон) мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII "Про державну службу", мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 622 право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають: чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися по 31 грудня 1954 р.;61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 р. по 31 грудня 1955 р.; жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01 травня 2016 року, є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Станом на дату звернення до відповідача із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" позивач досяг повних 66 років /а.с.15, 44/, а відтак досяг відповідного пенсійного віку.

На підставі розрахунку стажу /а.с.58/ судом встановлено, що загальний страховий стаж позивача становить 43 роки 02 місяці 14 днів (зарахований відповідачем стаж державної служби позивача становить - 18 років 03 місяці 09 днів, з яких 16 років 03 місяці 25 днів державної служби на посадах, встановлених статтею 25 Закону №3723 /а.с.58).

Відповідно до пункту 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених законодавством, діючим на час такої роботи (служби).

Єдиною підставою для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" стала недостатність у позивача стажу державної служби на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України.

Так, статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16 грудня 1993 року визначено сім категорій посад державних службовців, які вони могли обіймати у відповідних державних органах, та передбачено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03 травня 1994 року /далі – Порядок №283/, визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Згідно із пунктом 3 вказаного Порядку до стажу державної служби включається також час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ.

Крім того, підпунктами 1.1-1.3 пункту 1 Методики щодо зарахування (включення) до стажу державної служби періодів роботи (служби) колишніх працівників і осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Головного управління державної служби України та Міністерством праці та соціальної політики України від 12 жовтня 2007 року № 270/551 /далі - Методика/, встановлено, що Методика щодо зарахування (включення) до стажу державної служби періодів роботи (служби) колишніх працівників і осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Методика) розроблена відповідно до Законів України "Про державну службу", "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України", "Про міліцію", Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.94 № 283 (далі - Порядок), інших нормативно-правових актів, з метою надання практичної допомоги працівникам кадрових служб щодо порядку обчислення стажу державної служби колишнім особам рядового та начальницького складу і працівникам органів внутрішніх справ, які перебувають на державній службі.

Стаж державної служби колишніх працівників і осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, які перебувають на державній службі, обчислюється відповідно до Порядку № 283.

Обчислений відповідно до Порядку стаж державної служби застосовується згідно з пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.94 № 283 для встановлення державним службовцям (у даному випадку колишнім особам рядового та начальницького складу і працівникам органів внутрішніх справ, які перебувають на державній службі) надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до пунктів 2.1.-2.2 Методики зарахування роботи (служби) в органах внутрішніх справ до стажу державної служби за часів СРСР (до 24.08.91) здійснюється відповідно до абзацу четвертого пункту 2 Порядку, згідно з яким до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком до Порядку - Переліком державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби, зокрема: міністерств і відомств СРСР, міністерств і відомств республік СРСР (включаючи головні управління, управління, що відповідно до затвердженої Урядом структури входили до центрального апарату цих міністерств і відомств); міністерств і відомств УРСР (включаючи головні управління, управління, що відповідно до затвердженої Урядом структури входили до центрального апарату цих міністерств і відомств); виконавчих комітетів місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управлінь, самостійних відділів, інших структурних підрозділів; місцевих органів державного управління міністерств і відомств УРСР та інших республік, а також СРСР.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Методики встановлено, що згідно з пунктом 2.1 цієї Методики до стажу державної служби зараховуються: робота (служба) в Міністерстві внутрішніх справ СРСР, УРСР та інших республік СРСР (включаючи головні управління, управління, що відповідно до затвердженої Урядом структури входили до центрального апарату цих міністерств); в управліннях (самостійних відділах і інших структурних підрозділах) внутрішніх справ, які перебували в конкретний період у структурі виконавчих комітетів місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів; в управліннях (самостійних відділах і інших структурних підрозділах) внутрішніх справ, що були в конкретний період місцевими органами державного управління Міністерства внутрішніх справ СРСР, УРСР та інших республік колишнього СРСР.

З аналізу наведених норм слідує, що в цілях призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" до стажу державної служби зараховується час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, в тому числі за часів УРСР.

Судовим розглядом встановлено, що згідно записів №8-9 в трудовій книжці позивача від 27 липня 1971 року /а.с.21-23/ ОСОБА_1 у період з 01 жовтня 1974 року по 07 жовтня 1998 року проходив службу в органах внутрішніх справ України в Полтавській області безперервно 24 роки 00 місяців 18 днів.

Довідкою про стаж проходження державної служби №08-29/8905 від 20 листопада 2018 року, виданою Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області /а.с.20/, та довідкою Головного територіального управління юстиції у Полтавській області №08-29/7593 від 22 листопада 2019 року /а.с.77/, підтверджується, що стаж державної служби ОСОБА_1 становить 40 років 04 місяці 28 днів, в тому числі 01 рік 11 місяців 14 днів - за період служби в Радянській армії з 19 листопада 1971 року по 02 листопада 1973 року; 22 роки 01 місяць 20 днів - за період служби в органах внутрішніх справ України в Полтавській області з 30 серпня 1976 року по 19 жовтня 1998 року; 16 років 03 місяці 24 дні - за період роботи на посаді начальника Котелевського районного управління юстиції з 10 лютого 2000 року по 03 червня 2016 року.

Згідно з довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області №25-Зі/115/12/022019 від 12 серпня 2019 року /а.с.55/ ОСОБА_1 у період з 01 жовтня 1976 року по 19 жовтня 1998 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Відповідно до пенсійного посвідчення №94/9265, виданого ФЕУ ГУ МВС України 26 листопада 1998 року /а.с.24/, та розрахунку про призначення пенсії за вислугу років від 04 грудня 1998 року /а.с. 42/ ОСОБА_1 має спеціальне звання "майор міліції".

За таких обставин суд дійшов висновку, що час служби позивача в органах внутрішніх справ з 01 жовтня 1974 року по 07 жовтня 1998 року підлягає зарахуванню пенсійним органом до стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" № 889-VIII та статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ.

А відтак, позивач має право на переведення його на пенсію за віком, що призначається відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" № 889-VIII та статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ.

При прийнятті рішення у цій справі судом враховані правові висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 18 липня 2019 року у справі №750/10222/16-а та від 30 липня 2019 року у справі №805/3977/15-а.

Таким чином, рішення сектору з питань призначення та перерахунків пенсій №4 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №10 від 17 вересня 2019 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на викладене, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року та статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року, зарахувавши до стажу державної служби час служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ з 01 жовтня 1974 року по 07 жовтня 1998 року.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами першою та третьою статті 132 цього Кодексу передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої, четвертої - шостої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що за подання позову до суду позивач поніс судові витрати у загальній сумі 8418,40 грн, з яких витрати зі сплати судового збору складають 768,40 грн, що підтверджується квитанцією №12 від 23 жовтня 2019 року /а.с.5/, а витрати на професійну правничу допомогу – 7650,00 грн, що підтверджується квитанцією №4 від 03 грудня 2019 року /а.с. 76/.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем додано: ордер на надання правової допомоги серії ПТ №167391 від 07 листопада 2019 року /а.с. 28/; копію угоди про надання правової допомоги від 23 липня 2019 року /а.с. 26-зворот/, укладеної між адвокатом Сідько С.І. та Данилейком І.С.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №1422 /а.с.26/; детальний опис робіт (надання послуг) від 03 грудня 2019 року /а.с.73-74/; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 03 грудня 2019 року до договору про надання правової допомоги від 23 липня 2019 року /а.с.75/, складений адвокатом Сідько С.І. та ОСОБА_2 С.

Зокрема, в детальному описі робіт (надання послуг) від 03 грудня 2019 року та акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 03 грудня 2019 року до договору про надання правової допомоги від 23 липня 2019 року зазначено, що адвокатом надано, а замовником прийнято такі послуги: усні юридичні консультації щодо характеру спірних правовідносин, роз`яснення норм чинного законодавства по питанню порушених прав та інтересів ОСОБА_1 (1 год. – 850,00 грн); аналіз доказів та судової практики з питань спірних правовідносин, підготовка позовної заяви ОСОБА_1 (4 год – 3400,00 грн); підготовка відповіді на відзив на позовну заяву (4 год – 3400,00 грн); всього – 7650,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити витрати на правничу допомогу у зв`язку з їх необґрунтованістю та завищенням /а.с.39-40/.

Дослідивши вказані документи, суд дійшов висновку, що не підлягають стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу за такі послуги як: усні юридичні консультації щодо характеру спірних правовідносин, роз`яснення норм чинного законодавства по питанню порушених прав та інтересів (1 год – 850,00 грн) та аналіз доказів та судової практики з питань спірних правовідносин, оскільки факти надання юридичних консультацій та роз`яснення норм документально не підтверджено, а аналіз національного законодавства та судової практики не вимагав значних зусиль та заявленого часу зі сторони адвоката, який володіє відповідним обсягом навичок і вмінь. Крім того, ця справа відповідно до положень статті 12 та 263 КАС України віднесена до справ незначної складності.

Також не підлягають розподілу витрати на правничу допомогу щодо підготовки відповіді на відзив на позовну заяву, адже за змістом приписів частини третьої статті 263 КАС України у пенсійних справах заявами по суті справи є позов та відзив, а тому подання стороною відповіді на відзив є правом позивача, витрати щодо якої не можуть бути покладені на іншу сторону справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із наданими послугами та складністю цієї справи, а відтак сума витрат на правничу допомогу, яку належить розподілити між сторонами, підлягає зменшенню до 2000,00 грн.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у загальній сумі 2768,40 грн, з них: витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу – 2000,00 грн.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36029, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення сектору з питань призначення та перерахунків пенсій №4 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №10 від 17 вересня 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36029, ідентифікаційний код 13967927) перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року та статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року, зарахувавши до стажу державної служби час служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ з 01 жовтня 1974 року по 07 жовтня 1998 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36029, ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати у загальній сумі 2768,40 грн (дві тисячі сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок), в.ч. витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн (дві тисяча гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.І. Слободянюк