Рішення № 86298759, 12.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4426/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП адвоката ОСОБА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; місцезнаходження: вул. Преображенська, 64, м. Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

24 липня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №134 від 17.07.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 -Муанеам щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків, що будуть викладені у постанові суду по цій справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 -Муанеам залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви 7 днів з моменту отримання ухвали суду від 29.07.2019 року шляхом надання уточненої позовної заяви із зазначенням ідентифікаційного коду відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

06.08.2019 року за вх..№27982/19 від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду разом із уточненою позовною заявою, чим усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.08.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в порядку статті 262 КАС України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2019 року вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.11.2019 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 25.11.2019 року.

Судове засідання, призначене на 25 листопада 2019 року, було перенесено у зв`язку з перебування судді у відпустці та призначено на 02 грудня 2019 року.

У судове засідання 02.12.2019 року позивач, його представник та представник відповідача не з`явились. 02.12.2019 року за вх.№45420/19 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у письмовому провадженні за відсутності сторін.

Згідно ч.1 ст.205 КАСУ неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин справа розглянута судом у письмовому провадженні.

В обґрунтування позовних вимог та у відповіді на відзив позивач зазначає, що 18.07.2019 року ним було отримано повідомлення №5/1-224 від 17.07.2019 року від Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення №134 від 17.07.2019 року. Таке рішення позивач вважає протиправним та таким, що порушує норми чинного законодавства, зокрема Конституції України, Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідачем порушено встановлені чинним законодавством критерії, на основі яких має прийматись рішення про надання іноземцю або особі без громадянства статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а саме: не було використано повноваження з метою, із якою це повноваження надано; рішення є необґрунтованим. Також, з урахуванням норм міжнародного законодавства, позивач вважає, що відповідачем не досліджено в повній мірі обставини, які слугували підставою звернення позивача для отримання відповідного статусу. За таких обставин, позивач просив позов задовольнити у повному обсязі.

04.09.2019 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№31674/19), в якому, заперечуючи проти задоволення адміністративного позову, представник відповідача зазначив, що не погоджується з обставинами та аргументами, викладеними в позовній заяві, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Представник відповідача на підтвердження власної правової позиції зазначає, що службовими особами Головного управління ДМС України в Одеській області було повно та всебічно проведено аналіз відповідності підстав, викладених позивачем, та прийняте оскаржуване рішення у відповідності до норм чинного процесуального та матеріального законодавства України. Крім того, під час винесення рішення, як зазначає представник відповідача, Головним управлінням ДМС України в Одеській області був взятий до уваги факт звернення позивача із аналогічною заявою у 2014 році, а також те, що поштовхом до отримання статусу біженця позивача стало бажання легалізувати своє перебування на території України. З огляду на це, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши в письмовому провадженні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 -Муанеам є громадянином Сирійської Арабської Республіки (Т.1 а.с.227-231).

26.10.2010 року позивач покинув країну громадянської належності та прибув в Україну з метою отримання вищої освіти у національних навчальних закладах (Т.1 а.с.108).

Станом на 24.12.2012 року навчався у Одеському національному медичному університеті (Т.1 а.с.216).

25.12.2012 року позивач отримав посвідку про постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , виданої УГІРФО УМВС в Полтавській області (Т.1 а.с.125).

У березні 2014 року позивач звернувся до Управління ДМС України в Полтавській області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (Т.1 а.с.127-128), однак 09.04.2014 року подав заяву, якою просив припинити розгляд його заяви (Т.1 а.с.126).

01.07.2019 року позивач знову звернувся до Головного управління ДМСУ в Одеській області із заявою №143 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Т.1 а.с.74-76).

За результатом розглянутих відомостей стосовно особи та проведеної співбесіди 17.07.2019 року було складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Т.1 а.с.164-197), а Наказом №134 Головним управлінням ДМСУ в Одеській області було відмовлено в оформленні документів (Т.1 а.с.209) позивачу з підстав очевидної необґрунтованості його заяви.

Не погоджуючись із рішенням про відмову в оформленні документів, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Правовідносини, що виникають у даній сфері, регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закон №3671-VI), іншими міжнародними актами.

Так, згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону №3671-VI додатковий захист – це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 6 вказаного Закону №3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Ч. 6-9 ст.8 Закону №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

У разі невикористання особою права на оскарження протягом п`яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, що перебувають на зберіганні в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з ч.5 ст.10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватись з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання всіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник не заслуговує на довіру.

Аргументуючи свою правову позицію, позивач вказує на те, що заява не підпадає під ознаки, викладені у ч.6 ст. 8 Закону №3671-VI, а тому у відповідача були відсутні належні правові підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява не була очевидно необґрунтованою, не носила характер зловживання, позивач не видав себе за іншу особу.

Відповідач у відзиві зазначив, які саме підстави слугували обґрунтуванням висновку про необхідність відмови в оформленні відповідних документів. Так, серед таких підстав представником відповідача відзначається факт тривалого зволікання подачі позивачем необхідної заяви, невідповідність причин вибуття з країни походження, недоведеність ризиків та небезпеки для життя та здоров`я на території країни походження та невідповідність наданої позивачем інформації фактичним політичним та соціальним реаліям суспільного життя в Сирійській Арабській Республіці.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи сторін, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься копія особової справи ОСОБА_1 -Муанеам №2019OD0128 (Т.1 а.с.52-265). Під час розгляду наданої позивачем заяви службовою особою Головного управління ДМС в Одеській області проводилась співбесіда для з`ясування обставин, необхідних для прийняття рішення щодо оформлення документів для надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, протокол проведення якої міститься у матеріалах справи – протокол співбесіди від 17.07.2019 року (Т.1 а.с.141-160).

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

При цьому, заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо оформлення документів, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Разом з тим, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Таким чином, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

При дослідженні матеріалів особової справи судом встановлено, що позивач володіє інформацією стосовно політичної та соціальної складової життя в країні громадянської належності. Позивач наводить загальновідомі факти стосовно наявності сутичок, які відбуваються у його місті (Ідлиб), та вказує, що ці події матимуть вплив саме на нього, і з цим пов`язане його побоювання за життя з огляду на соціальні, політичні, релігійні переконання (Т.1 а.с.147).

Основним аргументом позивача щодо надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є те, що він не бажає проходити службу в національній армії, оскільки це означатиме участь у бойових діях (Т.1 а.с.148), а також є побоювання щодо рекрутування до рядів ІДІЛ.

Під час проведення співбесіди у позивача запитувались документи, якими він міг підтвердити побоювання щодо дійсного призову до національної армії (повістки, повідомлення з посольства тощо), однак позивач пояснив, що надання таких документів є неможливим.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заслуговує довіри. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. У цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, вказаний вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Суд зазначає, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту міграційною службою не враховано, що інформація про країну походження, в даному випадку, відомості щодо подій у Сирії, належить до загальновідомої інформації, зокрема, щодо існуючого стану в Ідлибі.

Згідно з інформацією, яка міститься в загальнодоступній мережі «Інтернет», відповідно до даних старшого гуманітарного радника Спеціального посланника ООН по Сирії Наджат Рочді конфлікт в Сирії триває вже дев`ятий рік, і сирійці, як і раніше потребують гуманітарної допомоги, в ряді районів тривають бойові дії, а в провінції Ідліб існує ймовірність ескалації конфлікту, що може привести до катастрофічних гуманітарних наслідків. З лютого свої будинки залишили 106 тисяч осіб, 190 осіб було вбито в результаті ескалації бойових дій (https://news.un.org/ru/story/2019/04/1352991); згідно даних координатора надзвичайної допомоги ООН і заступника Генсека з гуманітарних питань Марка Локок люди опиняються на вулиці під снігом і крижаним дощем, мільйони живуть в напівзруйнованих війною будівлях без електрики і тепла (https://news.un.org/ru/story/2019/01/1348162); згідно даних Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) ескалація бойових дій на північному заході Сирії обертається важкими наслідками для дітей - їх вбивають, калічать і змушують рятуватися втечею. Особливо важка ситуація зараз спостерігається в селах на півночі Хами і на півдні Ідліб. Багато сирійські сім`ї були вигнані зі своїх будинків, багато інших хотіли б переїхати в більш безпечні райони, але не можуть цього зробити, оскільки виявилися в кільці бойових дій. Насильство в цих районах не припиняється вже кілька місяців. З початку цього року на північному заході Сирії загинули, щонайменше, 134 дитини і більше 125 тисяч опинилися в становищі біженців, але дітям фактично ніде сховатися від насильства (https://news.un.org/ru/story/2019/05/1356161); згідно даних Гейр Педерсен , Спеціального посланника Генерального секретаря ООН по Сирії, конфлікт в Сирії ще дуже далекий від завершення - значні території як і раніше непідконтрольні уряду; ІГІЛ, за його словами, може відродитися. Близько половини жителів країни змушені були покинути свої будинки. 80 відсотків сирійців живуть за межею бідності, 12 мільйонів потребують гуманітарної допомоги (https://news.un.org/ru/story/2019/02/1350002).

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу став висновок ГУ ДМС України в Одеській області про те, що ані під час перебування в країні громадянської належності, ані перебуваючи поза її межами, заявник не зазнавав і не зазначає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Відповідач зазначає, що позивач легально покинув Сирію з метою навчання, а станом на теперішній час звертається до ГУ ДМС України в Одеській області не з метою захисту, а з метою легалізації перебування в Україні.

Проте, суд зазначає, що відповідач не врахував під час прийняття оскаржуваного наказу, той факт, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуація в Сирії.

Крім цього, суд зазначає, що відповідачем не враховано той факт, що позивач є військовозобов`язаною особою, та не проходив військову службу у Сирії у зв`язку із відстрочками під час навчання. Відповідач не взяв до уваги той факт, що станом на теперішній час позивач не навчається, відстрочку від проходження військової служби не отримує.

Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту.

Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 18 липня 2019 року у справі №815/513/17.

Досліджуючи обставини даної справи та надаючи оцінку аргументам сторін процесу та наявним письмовим доказам, суд вирішує питання правомірності винесення оскаржуваного рішення в контексті дотримання вимог чинного законодавства України, зокрема критеріїв, визначних ч.2 ст.2 КАС України.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не було повно встановлено та оцінено фактичні обставини, що спричинили звернення до міграційного органу із заявою про оформлення документів для визнання біженцем, а це свідчить про необґрунтованість оскаржуваного наказу та, як наслідок, наявність підстав для визнання його протиправним.

В контексті встановленої протиправності наказу Головного управління Державної міграційної служби України №134 від 17.07.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У якості способу відновлення порушеного права позивач просив суд зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 -Муанеам щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, що будуть викладені у постанові суду по цій справі.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

На даному етапі суперечки між сторонами справи повноваження суду можуть поширюватись при вирішенні спору виключно на усунення неповноти проведеної перевірки, оформленої висновком стосовно позивача, і не стосуються суті питання, порушеного позивачем у його заяві від 01.07.2019р., поданої до ГУ ДМС України в Одеській області.

За таких умов суд вбачає підстави для задоволення вказаної вимоги позивача, оскільки саме такий спосіб захисту слугуватиме гарантією дотримання прав позивача, а механізм його реалізації відповідає приписам КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом обставин, враховуючи, що відповідачем не доведена повнота проведеної перевірки та обґрунтованість його висновку, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 -Муанеам до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Позивачем (у квитанції вказано ІНН адвоката позивача) при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. (а.с.4), тому суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП адвоката ОСОБА_2 ) суми сплаченого судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Хурані ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (РНОКПП адвоката ОСОБА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; місцезнаходження: вул. Преображенська, 64, м. Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №134 від 17.07.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирії ОСОБА_1 -Муанеам.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 -Муанеам від 01.07.2019р. №143 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП адвоката ОСОБА_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян

.