Рішення № 86298341, 12.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2019 року м. Київ справа №320/801/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О. В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.01.2019 №0039801413 та №0039821413.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що покладені в основу оскаржуваного рішення висновки контролюючого органу про порушення ТОВ "Техкомплект" вимог податкового законодавства за наслідком господарських взаємовідносин з контрагентами, а саме: ТОВ "Групстандарт Агро" і ТОВ "Прімавера Груп", є необґрунтованими.

Київський окружний адміністративний суд 25.02.2019 постановив ухвалу про залишення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" без руху, в якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб і строк для усунення недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

Згідно з ухвалою від 05.03.2019 суд відкрив провадження у справі, визначив, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Відповідачем подано до суду письмовий відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими.

Позивачем подано до суду письмові заперечення на відзив відповідача, в якому він спростовує доводи останнього.

У підготовчому засіданні 06.06.2019 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 13.06.2019 судом постановлено ухвалу про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних доказів.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами ГУ ДФС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Техкомплект" з питань дотримання податкового, валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2018.

За результатами перевірки складено Акт від 14.09.2018 №792/10-36-14-13/20616482 (т. 1, а.с. 16 – 105, далі – Акт перевірки).

Згідно висновків Акту перевіркою документально не підтверджено отримання позивачем товарів від ТОВ "Групстандарт Агро", ТОВ "Голд компані", ТОВ "Прімавера Груп", ТОВ "Нортлейн", ТОВ "Парадайз Компані", ТОВ "Грєгоріс", ТОВ "Фірма Клич" та їх використання в господарській діяльності ТОВ "Техкомплект".

Так, контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем порушено:

- п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, п. 5, 7, 21 П(С)БО №15 "Дохід" та П(С)БО №16 "Витрати", що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 2 357 387 грн.,

- п.п. 198.1, 198.2, 198.3, абз. г) 198.5, 198.6 ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість в періоді, що перевівся на загальну суму 2 619 320 грн.,

- п. 50.1 ст. 50 ПК України, розділів III та VI Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, що призвело до заниження податку на додану вартість за листопад 2017 року на загальну суму 65 000 грн.

Не погоджуючись з такими висновками, ТОВ "Техкомплект" направило до ГУ ДФС у Київській області заперечення на Акт перевірки (т. 1, а.с. 148 – 158).

Згідно з листом ГУ ДФС у Київській області від 04.10.2018 №17215/10/10-21-14-13 висновки Розділу 4 Акту перевірки скасовані в частині заниження показника податку з доходу нерезидента на суму 204 822 грн., а інші – залишені без змін (т. 1, а.с. 163 - 148 – 158 – 169).

Також, контролюючим органом надіслано позивачу податкові повідомлення-рішення від 08.10.2018 №0030141413 та 0030151413 (т. 1, а.с. 159, 160).

Не погоджуючись з такими висновками, ТОВ "Техкомплект" направило до ДФС України скарги (т. 1, а.с. 165 – 180).

Згідно з Рішенням ДФС України від 27.12.2018 №41884/6/99-99-11-04-01-25 аналіз Акту перевірки свідчить про невідповідність його загальної та описової частини вимогам, встановленим у Порядку №727 (Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015р.), адже він не відображає фактичних обставин справи та не містить чіткого обґрунтування і доказів порушення ТОВ "Техкомплект" податкового законодавства (т. 1, а.с. 180 – 192).

При цьому ДФС України зазначила, що висновки Акту перевірки щодо порушення позивачем вимог законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Голд компані", ТОВ "Нортлейн", ТОВ "Парадайз Компані", ТОВ "Грєгоріс", ТОВ "Фірма "Клич" є необґрунтованими та передчасними, а отже підлягають скасуванню.

В іншій частині скаргу залишено без задоволення.

У зв`язку з частковим задоволенням скарги ТОВ "Техкомплект", ГУ ДФС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.01.2019:

- №0039821413, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 680 072 грн., з яких: 1 120 048,00 грн. сума податкового зобов`язання, 560 024 грн. – штрафні фінансові санкції в розмірі 50 % від визначеного податкового зобов`язання;

- №0039801413, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1 964 248,50 грн., з яких 1 309 499 грн. – сума грошового зобов`язання, 654 749,50 грн. – штрафні санкції в розмірі 50 % від визначеного податкового зобов`язання.

Вважаючи висновки контролюючого органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення від 29.01.2019 №0039821413 та №0039801413 протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Зі змісту акту перевірки та відзиву відповідача на позов слідує, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог закону ґрунтуються на обставинах щодо контрагентів-постачальників ТОВ "Техкомплект", а саме: ТОВ "Групстандарт Агро" і ТОВ "Прімавера Груп".

Так, до облікової картки СФП бази даних ДФС України щодо ТОВ "Групстандарт Агро" і ТОВ "Прімавера Груп" внесені відомості про відкриття співробітниками оперативного управління ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС ум. Києві кримінального провадження.

Окрім того, на підставі вибіркового аналізу податкової звітності контролюючим органом було зроблено висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій ТОВ "Групстандарт Агро" і ТОВ "Прімавера Груп" з метою надання податкової вигоди третім особам.

На думку ГУ ДФС у Київській області, господарські операції зазначених юридичних осіб не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Крім того, в Акті перевірки контролюючий орган стверджує, що надані ТОВ "Техкомплект" договори, податкові/видаткові накладні, рахунки-фактури, акти на списання матеріалів не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

У зв`язку із зазначеним, ГУ ДФС у Київській області вважає, що ТОВ "Техкомплект" протиправно сформовано податкову звітність по розрахункам з ТОВ "Групстандарт Агро" і ТОВ "Прімавера Груп".

Такі висновки суд вважає необґрунтованими у зв`язку з наступним.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності ТОВ "Техкомплект" є: Код КВЕД 29.10 Виробництво автотранспортних засобів (основний); Код КВЕД 29.32 Виробництво інших вузлів, деталей і приладдя для автотранспортних засобів; Код КВЕД 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; Код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; Код КВЕД 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; Код КВЕД 46.61 Оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням.

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ "Групстандарт Агро" (Постачальник) і ТОВ "Техкомплект" (Покупець) 16.06.2017 укладено Договір поставки №02-06 (т. 1, а.с. 242 – 244).

Згідно умов Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця товари, кількість яких та часткове співвідношення яких (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається у Специфікації, яка є додатком та невід`ємною частиною цього договору, а Покупець – прийняти та оплатити поставлений товар.

Сторонами Договору 16.06.2016 складено та підписано Специфікацію (т. 1, а.с. 245).

Виконання умов Договору підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: копіями видаткових накладних (т. 1, а.с. 246 – т. 2, а.с. 24) та банківською випискою (т. 2, а.с. 25).

ТОВ "Групстандарт Агро" виписано на адресу ТОВ "Техкомплект" податкові накладні на суму 2 466 988,88 грн. з ПДВ, які також зареєстровано у Єдиному державному реєстрі податкових накладних (т. 2, ас. 39 – 65).

Використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ "Групстандарт Агро" за Договором поставки №02-06 товарів підтверджується актами списання матеріалів (т. 2, а.с. 26 – 38).

Також між ТОВ "Прімавера Груп" (Постачальник) і ТОВ "Техкомплект" (Покупець) 12.11.2016 та 20.12.2016 укладено Договори поставки №12/11/16-5 та №20/12/16-3 відповідно (т. 2, а.с. 72 – 74).

Згідно вказаних договорів Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця товари, кількість та часткове співвідношення яких, за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається в рахунку, який складається на підставі замовлення Покупця та є невід`ємною частиною договору, а Покупець – прийняти та оплатити поставлений товар.

Виконання умов договорів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: копіями видаткових накладних, рахунків на оплату, платіжними дорученнями та банківською випискою (т. 2, а.с. 76 – 97).

Використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ "Прімавера Груп" товарів підтверджується актами списання матеріалів (т. 2, а.с. 97 – 130).

Судом встановлено, що вказані первинні документи надавались позивачем до перевірки, що підтверджується змістом Акту та не заперечувалось відповідачем (т. 1, а.с. 21 – 22, 30 – 31).

За наслідком виконання вказаних правочинів позивачем сформовано податкову звітність.

Згідно ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦКУ. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено судом, договори, укладені між позивачем та його контрагентами, не визнані недійсними у встановленому законом порядку, і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв`язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов`язків за такими угодами.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки відповідно цією особою, а тому несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про відсутність відповідних господарських операцій.

Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару (надання послуг) входить до предмету доказування у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що реальність виконання договору підтверджується належними первинними документами.

При цьому, законом не передбачено обов`язку суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагентів.

Податковим органом не надано суду будь-яких доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються його контрагентами, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем підприємством податкової вигоди.

У Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Інтерсплав проти України" (2007 рік, заява №803/02), "Булвес" АД проти Болгарії" (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" (2010 рік, заява №6689/03) Європейський суд чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Отже, позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

Згідно ст. 198 ПК України право платника податків на включення сум податку на додану вартість (далі – ПДВ) до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту – податковою накладною, виписаною постачальником-платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пункт 201.11 статті 201 ПК України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.1 статті 44 ПК України).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Відповідачем не заперечується наявність у позивача усіх необхідних, у т.ч. податкових, бухгалтерських, банківських, документів.

Оскільки зазначені договори укладено і виконано, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, вони є дійсними та не були оскаржені у судовому порядку, суд зазначає про відсутність правових підстав вважати їх нікчемним, та, відповідно, збільшувати позивачу грошові зобов`язанні по сплаті податків і застосовувати штрафні санкції.

Суд зазначає, що доводи контролюючого органу ґрунтуються на інформації стосовно контрагентів позивача, їх можливості виконання умов укладених з позивачем договорів та надання особами, які значаться директорами ТОВ "Прімавера Груп" і ТОВ "Групстандарт Агро" пояснень щодо непричетності до діяльності вказаних підприємств.

Суд критично оцінює посилання відповідача на викладені обставини, оскільки такі доводи не підтверджуються жодними доказами.

Крім того, згідно ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте, відповідачем не надано суду відомостей про наявність вироків суду в кримінальних провадженнях, ухвал про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанов суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, якими б підтверджувалась така діяльність вказаних підприємств на користь позивача.

Суд зазначає, що висновки про "безтоварність" здійснених позивачем фінансово-господарських операцій із вказаними підприємствами зроблено виключно на інформації інформаційно-аналітичних (електронних) баз даних, у тому числі і ДФС України.

Відповідач в супереч податковому законодавству та з перевищенням своїх прав самостійно не підтверджує факт здійснення господарських операцій позивача (реальність правочину) при виконанні договорів на підставі Акту перевірки.

У той же час, право податкового органу самостійно визнавати нікчемним правочин законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція висловлена 17.01.2018 та 24.01.2018 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справ №2а-9880/12/1370, №2а-11097/12/2070, №826/3446/13-а , №2а-11097/12/2070 , №2а-6341/12/2070 та від 02.04.2019 у справі №2а-3925/12/2170.

Отже, підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства. Не вимагається визнання такого договору і в суді. За наявності відповідних обставин предметом розгляду та дослідження є податкові наслідки вчинення відповідних дій без урахування наявності цивільно-правового договору та реальність господарських операцій, як підстава виникнення права на формування платником податку своїх даних податкового обліку.

Щодо твердження відповідача про наявність податкової інформації по контрагентам позивача, суд зазначає наступне.

Не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про відсутність укладених трудових договорів між контрагентом та фактичним виконавцем робіт/ послуг, так само як і інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Дану позицію підтверджує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в рамках справи №805/2030/16-а,адміністративне провадження №К/9901/28918/18 (ЄДРСРУ №78771679), від 21 грудня 2018 року по справі №826/5774/17, адміністративне провадження №К/9901/63719/18 (ЄДРСРУ №78771564), від 20 грудня 2018 року по справі №826/9632/16, адміністративне провадження №К/9901/32828/18 (ЄДРСРУ №78716371), від 20 грудня 2018 року по справі №826/20081/16, адміністративне провадження №К/9901/42306/18 (ЄДРСРУ №78716040), від 20 грудня 2018 року по справі №815/4992/16, адміністративне провадження №К/9901/41342/18, від 20 грудня 2018 року по справі №820/2946/18, адміністративне провадження №К/9901/64596/18 (ЄДРСРУ №78771722) та від 20 грудня 2018 року по справі №818/770/17, адміністративне провадження №К/9901/38096/18 (ЄДРСРУ №78771434)).

При цьому, податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів" (правовий висновок викладено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018р. по справі №813/1497/17).

Податкова інформація стосовно контрагентів ІІ, ІІІ та інших ланцюгів постачання, наявна в ІС "Податковий блок" ДФС, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом відсутності реального характеру здійснених господарських операцій, та в свою чергу, не можуть слугувати законними підставами для подальшого винесення податкових повідомлень – рішень про притягнення позивача до фінансової відповідальності.

Таку ж позицію підтримує Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 29 березня 2019р. по справі №808/3412/16, від 05 лютого 2019р. по справі №816/652/15-а, від 16 жовтня 2018р. по справі №804/919/16.

Відповідно до ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій прояв у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 38 420,00 грн. (платіжні доручення від 11.02.2019 №357 та №358).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у загальній сумі 38 210 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 29.01.2019 №0039801413 та №0039821413.

Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Техкомплект" (08004, Київська обл., Макарівський район., с. Калинівка, вул. Київська, буд. 43/2, код ЄДРПОУ 20616482) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, Солом`янський район, вул. Народного Ополчення, буд. 5а, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39393260) судові витрати у сумі 38 420,00 (тридцять вісім тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Басай О.В.