Рішення № 86298247, 09.12.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 грудня 2019 року Справа № 280/4333/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І.

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача 1 – Карпенко М.А.

представника відповідача 2 – Степура Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України (Військова частина 2274) (вул. Стартова, буд.5-А, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69013, код ЄДРПОУ 14323511),

до Головного управління Національної гвардії України (вул. Народного Ополчення, буд. 9-А, м. Київ 1, Київська область, 03151, код ЄДРПОУ 08803498)

про стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами внутрішніх військ МВС України (військова частина 2274) (далі – відповідач 1), до Головного управління Національної гвардії України (далі – відповідач 2), в якому позивач просить суд зобов`язати відповідача 2 виділити кошти у розмірі 35628,80 гривень; зобов`язати відповідача 1 в подальшому здійснити виплату в розмірі 35628,80 гривень на користь позивача (з утриманням податків з зазначеної суми коштів) в якості компенсації за невикористані додаткові відпустки; зобов`язати відповідача 1 здійснити відповідні розрахунки за реквізитами: Одержувач: ОСОБА_1 , ІПН одержувача: НОМЕР_1 , Рахунок: НОМЕР_2 , Банк одержувача: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”, Київ, Україна, ЄДРПОУ одержувача: 3238307130, ЄДРПОУ банку: 14360570, МФО: 305299, № картки: 4731219115034195.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач проходив військову службу в групі обліку особового складу військової частини 3029 Національної гвардії України з 01.08.2014 по 16.10.2015 та в обліково-операційній службі Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України в період з 16.10.2015 по 31.07.2019. Був звільнений в запас Збройних Сил України у звязку із закінченням строку контракту відповідно до підпункту «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу». На момент відрахування зі списків особового складу Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України командування частини не здійснило з позивачем розрахунки в повному обсязі.

03.06.2019 позивач звернувся з письмовим рапортом до начальника Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України з проханням порушити питання щодо виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки.

Листом від 09.08.2019 відповідач відмовив у звязку з тим, що у Національній гвардії України ніяким чином не врегульоване питання щодо виплати військовослужбовцям компенсації за невикористані ними додаткові відпустки.

Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки починаючи з 2015 року в нього виникло право на додаткову відпустку для учасника бойових дій строком 14 діб зі збереженням грошового забезпечення, однак скористатись таким правом не мав можливості починаючи з 2015 року по 31.07.2019. У звязку з цим просить виділити та зобовязати відповідача виплатити на його користь 35628,80 грн. грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки.

Ухвалою суду від 09.09.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено перше судове засідання на 09.10.2019 з викликом сторін.

02.10.2019 на адресу суду надійшов відзив Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України, відповідно до якого відповідач 1 не згідний з позовними вимогами та просить у задоволенні позову відмовити. Зокрема зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпустки. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Оскільки додаткова відпустка, передбачена ст. 16-2 Законом України «Про відпустки», не належить до виду щорічних, то на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток щодо поділу на частини, перенесення на інший період, виплати грошової компенсації під час звільнення. У звязку з відсутністю у військових частинах Національної гвардії України розяснень, щодо механізму виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, неможливо здійснити компенсаційні виплати.

09.10.2019 на адресу суду надійшов відзив від Головного управління Національної гвардії України. Відповідач 2 заперечує проти позовних вимог, зокрема зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпустки. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Оскільки додаткова відпустка, передбачена ст. 16-2 Законом України «Про відпустки», не належить до виду щорічних, то на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток щодо поділу на частини, перенесення на інший період, виплати грошової компенсації під час звільнення. Крім того, зазначає, що позивач необгрунтовано посилається на Постанову КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», оскільки військовослужбовці не перебувають в трудових відносинах з військовою частиною та з ними не укладається трудовий договір, а тому трудове законодавство не поширюється на проходження служби військовослужбовцями Збройних Сил України. В даному випадку на дані правовідносини розповсюджуються Постанова КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Наказ МВС від 15.03.2018 № 200, яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою від 09.10.2019 розгляд справи було відкладено на 07.11.2019.

Згідно із Довідкою вих. № 02-35/19/92 від 19.11.2019 суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сіпака А.В. був відсутнім на роботі в період з 05.11.2019 по 15.11.2019, листок непрацездатності серії АДУ № 604288.

У звязку з цим розгляд справи було відкладено на 09.12.2019.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили.

Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України 09 грудня 2019 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в групі обліку особового складу військової частини 3029 Національної гвардії України з 01.08.2014 по 16.10.2015 та в обліково-операційній службі Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України в період з 16.10.2015 по 31.07.2019. Представниками відповідачів даний факт не заперечується.

ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 22.05.2015 про присвоєння статусу учасника бойових дій.

Наказом начальника Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України від 30.07.2019 року № 147 припинено контракт з позивачем про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 31.07.2019. Згідно вказаного наказу позивач використав основну відпустку пропорційно прослуженого часу. Щорічна додаткова відпустка згідно Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 по 2019 роки не надавалась, грошова компенсація не виплачувалась.

29.07.2019 позивач звернувся до начальника Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України щодо виплати йому компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за період 2015-2018 роки в кількості 56 календарних днів та за 2019 рік пропорційно прослуженому часу до дня виключення зі списків військової частини 8 календарних днів, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Листом за підписом начальника Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України від 09.08.2019 року за № 409 позивача повідомлено про неможливість виплати у зв`язку з відсутністю роз`яснень щодо механізму виплати.

Позивач вважаючи, що його права порушені звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини регламентовані Законом України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки»), Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлені види щорічних відпусток, а саме основна та додаткова, а також інші додаткові відпустки.

Статтею 16-2 Закону встановлена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, зокрема, учасникам бойових дій додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».

Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п.12).

Статтею 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Знаходження ст.16-2 Закону України «Про відпустки» у розділі ІІІ вказаного Закону, якій має назву «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі у змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» стало підставою для твердження представника відповідача, що додаткова відпустка встановлена ст.16-2 для учасника бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, не відноситься до щорічних відпусток.

Проте суд вважає таке твердження представника відповідача у відзиві на позов помилковим, оскільки зміст статті свідчить про те, що вказана відпустка надається тривалістю 14 календарних днів на рік, тобто щорічно тривалістю 14 днів.

Крім того, статтею 10 Закону України «Про відпустки» розділу ІІ «Щорічні відпустки» регламентований порядок надання щорічних відпусток.

Згідно з п.8 ч.13 ст.10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вказана норма співвідноситься з п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Таким чином, позивачу, який не використав щорічну додаткову відпустку, при його звільненні відповідач повинен був нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку.

Крім того, суд вважає, що вказана справа є типовою.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У рішенні Верховного Суду від 16.06.2019 року по справі №620/4218/18 (зразкова справа) зазначено, що ознаками типової справи є: - позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; -підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; - предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Верховний Суд у рішенні від 16.06.2019 року по справі №620/4218/18 зазначив, що відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2019 рік.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 21.08.2019 року залишила без змін рішення Верховного Суду від 16.06.2019 року по зразковій справі №620/4218/18.

У постанові ВП Верховного Суду від 21.08.2019 року також зазначено, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Що стосується прохання позивача виплатити йому кошти в сумі 35628,80 грн., розрахованої відповідно до положень Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», то суд зазначає наступне.

Так, відповідно до положень Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством соціальної політики, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

В свою чергу позивач є військовослужбовцем, на якого розповсюджуються дія Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 № 1153/2008, Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Наказу МВС України від 15.03.2018 № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» та інші, які є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям.

Відтак суд не бере до уваги посилання позивача на розрахунок суми коштів, проведений у відповідності до Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а тому позовні вимоги в частині виплати коштів у розмірі 35628,80 грн. та перерахування їх на конкретно визначений рахунок задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги і щодо зобовязання Головного управління Національної гвардії України виділити кошти у розмірі 35628,80 грн., оскільки позивачем не доведено, яким саме чином Головне управління Національної гвардії України порушило його права, свободи чи інтереси. Жодних дій щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій Головним управлінням Національної гвардії України не вчинялося. Доказів вчинення таких дій матеріали справи також не містять.

Разом з тим суд вважає за необхідне скористатись ч. 2 ст. 9 КАС України, відповідно до якої суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права та заявлено позовні вимоги щодо судового захисту прав, які відповідачем 2 порушено не було та враховуючи повноваження, надані частиною другою статті 9, частиною четвертою статті 245 КАС України, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року по зразковій справі №620/4218/18 суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України (Військова частина 2274) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2019 року та зобов`язати Центральну базу забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України (Військову частину 2274) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2019 року.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, необхідність у розподілі судових витрат в даному випадку відсутня.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України (Військова частина 2274) (вул. Стартова, буд.5-А, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69013, код ЄДРПОУ 14323511), до Головного управління Національної гвардії України (вул. Народного Ополчення, буд. 9-А, м. Київ 1, Київська область, 03151, код ЄДРПОУ 08803498) про стягнення грошової компенсації, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центральної бази забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України (Військова частина 2274) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2019 року.

Зобов`язати Центральну базу забезпечення пально-мастильними матеріалами Національної гвардії України (Військову частину 2274) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2019 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено та підписано 12.12.2019.

Суддя А.В. Сіпака