Рішення № 86296291, 12.12.2019, Теофіпольський районний суд Хмельницької області

Справа № 243/3993/18

Провадження № 2/685/156/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2019 року

Теофіпольський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого Бурлак Г.І.

з участю секретаря Бабійчука В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Теофіполь

справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

встановив:

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи його тим, що відповідно до договору від 23.03.2010 року відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/termspages/70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України (договір приєднання), при цьому формулярами та стандартними формами згідно з якими обслуговується відповідач є «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку». Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/termspages/70/ з розрахунку 360 календарних днів (п.5.5 Розділ ІІ Умов та правил надання банківських послуг), одночасно п.5.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів Банку та інших невід`ємних частин договору. Відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів більш ніж на 120 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. +5% від суми позову. Відповідач обов`язку по поверненню кредиту не виконує, у зв`язку з чим станом на 31.01.2018 року заборгованість за кредитом становить 73209,95 грн., в тому числі : 4293,20 грн – заборгованість за кредитом, 61154,37 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом, 3800,00 грн – заборгованість за пенею та комісією, 500 грн – штраф (фіксована частина), 3462,38 грн – штраф (процентна складова). Просив позов задовольнити та стягнути вказану суму заборгованості та 1762 грн. судового збору.

Сторони, про час та місце проведення даного судового засідання повідомлені вчасно, в суд не з`явилися, від представника позивача надійшла заява про підтримання позовних вимог, розгляд справи у його відсутності, від представника відповідача надійшла заява про те, що позов не визнає, просить розглядати справу у його відсутності.

Суд вважає можливим проводити судове засідання у відсутності сторін.

Представник позивача під час судового розгляду справи, судові засідання по якій проводилися неодноразово, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити та пояснив, що позов вважає обґрунтованим, строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки строк дії картки до 12.2017 року, а позивач звернувся до суду з позовом 30.04.2018.

Представник відповідача під час судового розгляду справи позовні вимоги не визнав, просив відмовити у позові, оскільки відповідач наполягає на тому, що не укладав з банком кредитного договору, подані позивачем копії доказів є сумнівними, а банк не надав до суду оригінали доказів, крім того , подав заяву про застосування строків позовної давності.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про те, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

В судовому засіданні встановлено, що позов подано з тих підстав, що 23.03.2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 8000 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви, про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. У анкеті-заяві, яка підписана сторонами зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 31.01.2018 року заборгованість відповідача за кредитом становить 73209,95 грн., в тому числі : 4293,20 грн – заборгованість за кредитом, 61154,37 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом, 3800,00 грн – заборгованість за пенею та комісією, 500 грн – штраф (фіксована частина), 3462,38 грн – штраф (процентна складова).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до ч.6 ст.95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Ухвалою Теофіпольського райсуду від 23.05.2019 року за клопотанням представника відповідача витребувано у позивача оригінал анкети-заяви від 23.03.2010 року ОСОБА_1 , банківську виписку по карті оскільки відповідач ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу.

На вказану ухвалу надійшла відповідь позивача, що надати оригінал кредитної справи немає змоги, оскільки документи знаходяться у Донецькому архіві. Суд критично оцінює твердження позивача про неможливість надання оригіналів доказів до стабілізації політичної ситуації в зоні АТО, оскільки жодна політична чи економічна ситуація не може бути підставою для звуження чи ігнорування положень чинного процесуального законодавства України.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Також суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23.03.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11.05.2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність належного доказу укладення сторонами , надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які додані позивачем до позовної заяви в якості доказу позовних вимог, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23.03.2010 року шляхом підписання анкети-заяви, оскільки у них відсутній підпис відповідача, який є підтвердженням його волевиявлення відповідальності у вигляді сплати неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та сплати відсотків за користування кредитними коштами. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року справа № 342/180/17.

З урахуванням того, що на вимогу суду позивач не надав оригіналів анкети-заяви від 23.03.2010 року ОСОБА_1 , а виписки з особових рахунків, наданих позивачем, не містять доказів того, що саме ОСОБА_1 належить зазначена у них основна карта, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості , вказаному у розрахунку. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року справа № 161/16891/15-ц.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що у позові необхідно відмовити.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.12, 81, 89, 96, 263-265 ЦПК України, районний суд

ухвалив:

у задоволені позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Хмельницького апеляційного суду через районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 статті 358 цього Кодексу.

Головуючий