Рішення № 86292796, 11.12.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/136/19

Справа №760/15871/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Усатової І.А.,

при секретарях: Ковальській К.О., Мелешко О.С., Омелько Г.Т.,

за участю:

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника позивачки - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи - Харченко П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача та просила позбавити відповідача батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовна заява обґрунтована тим, що 10.06.2010 між сторонами було укладено шлюб, в якому народилися двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначено, що сторони та їхні діти зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Дана квартира належить їх на праві спільної часткової власності: 3/8 частки - ОСОБА_1 , 3/8 частки - ОСОБА_3 , та ј - сину ОСОБА_5 .

Посилалася на те, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 03.08.2015 шлюб між сторонами було розірвано та після розірвання шлюбу відповідач вигнав позивачку з дітьми з належного їм житлового приміщення, проживає там з невідомою їй жінкою та її дітьми, не допускає їх до даної квартири, а тому позивачка зі спільними з відповідачами дітьми вимушено проживають з її батьками за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позову позивачка зазначає, що ОСОБА_3 не страждає психічними розладами, не хворіє душевною хворобою, недоумством чи іншим тяжким захворюванням, у нього відсутні й інші причини утримання своїх дітей. Відповідач, незважаючи на його умисне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, не надання їм будь-якої іншої матеріальної допомоги, пов`язаної із придбанням хоча б у навчальному році підручників у школу, шкільної форми, інших речей першої необхідності, не довів і не надав жодних підтверджуючих документів щодо сплати ним аліментів на своїх батьків чи надання їм іншої матеріальної допомоги, про здійснення додаткових витратах на утримання батьків, про їх можливу тяжку хворобу, інвалідність або немічність (мати - ОСОБА_6 , 1947 р.н., померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала за адресою: АДРЕСА_3 . Батько - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає на теперішній час за цією ж адресою). Однак, в усіх судах заявляє про їх утримання, що є відвертим глузуванням.

Позивачка посилається на те, що спираючись на вказану детальну характеристику поведінки ОСОБА_3 , сам факт можливого заперечення ним цього позову та/або його оскарження не може свідчити про прояв інтересу як батька до дітей та його бажання виконувати обов`язки з їх виховання, оскільки, окрім вищенаведеного, за усі ці роки з часу розлучення з його боку не вживалися жодних активних дій на підтвердження своїх намірів приймати участь в житті синів, їх вихованні, прояві інтересу до їхніх потреб, активна дієва позиція у нього відсутня. Документальних доказів, які б свідчили про дійсність таких його намірів немає.

Вказує на те, що ОСОБА_3 свідомо нехтував і нехтує батьківськими правами, з 2016 року до теперішнього часу взагалі не сплачує аліменти, заборгованість на двох дітей станом на 01.06.2018 становить більше 100 000 грн. Крім того, навіть у випадку якщо відповідач і не мав би можливості матеріально забезпечувати дітей (наприклад через тяжку хворобу, немічність, інвалідність), то стосовно неможливості їх відвідування, проявлення інтересу до їх життєвих проблем, прийняття участі у вихованні він не зможе заперечувати, оскільки вони з дітьми та він проживають в одному мікрорайоні і позивачка жодного разу не відмовила йому у таких діях і не уникала зустрічей, не намагалася усунути його від участі у вихованні дітей, не чинила перешкод у виконанні ним інших своїх батьківських обов`язків, що свідчить про безспірні докази про ухилення ним від виконання своїх батьківських функцій.

З огляду на наведене, позивачка вважає, що існують достатні обставини, які свідчать про необхідність застосування до ОСОБА_3 як батька двох дітей такого крайнього заходу впливу як позбавлення його батьківських прав стосовно обох дітей, оскільки розв`язання спору у позасудовому порядку між сторонами, у тому числі із залученням до можливого примирення нас Служби у справах дітей Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування та під час розгляду інших позовів між ними не дали позитивного результату, а лише ще більше озлобили його і він з ненавистю заявляє про сумнів у кровному спорідненні між ним і дітьми, подає постійні позови за будь-якими предметами.

Ухвалою судді від 12.07.2018 відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання.

14.02.2019 стороною позивачки до суду було подано додаткові пояснення, в яких додатково зазначено, що станом на 01.01.2019 у відповідача перед позивачкою наявний борг зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 125 264,91 грн.

Протокольною ухвалою суду від 14.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні позивач та її представник просили позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позов підтримали та просили його задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, посилаючись на його необґрунтованість, вказав, що не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина.

Представник третьої особи у судовому засіданні просив позов задовольнити, посилаючись на висновок Органу опіки та піклування Солом`янської РДА у м. Києві про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі "Мамчур проти України" (заява N 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Судом встановлено, що з 10.06.2000 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 03.08.2015 шлюб між сторонами було розірвано.

Під час шлюбу у сторін народилися двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на час розгляду справи набув повноліття, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2

Позивачка, звертаючись до суду з позовом, посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, вигнав її з дітьми з належного їм житлового приміщенням, життям дитини не цікавиться, аліменти не сплачує, а тому просить позбавити його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20.05.2016 у справі №760/18741/15-ц стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1750 грн. щомісяця, починаючи з 15.10.2015 і до досягнення ним повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_1, та на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1750 грн. щомісяця, починаючи з 15.10.2015 і до досягнення ним повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Так, на виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , старшим державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Черкасовим Євгеном Володимирович постановою від 11.07.2016 відкрито виконавче провадження №51627407.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості по аліментам ОСОБА_3 у ВП №51627407, виданої старшим державним виконавцем Черкасовим Є.В. 01.01.2019, вбачається, що борг відповідача перед позивачкою зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 01.03.2018 становить 47 809,68 грн.

З матеріалів справи вбачається, що за заявою ОСОБА_1 Солом`янським УП ГУ НП в м. Києві відкрито 22.11.2017 кримінальне провадження №12017100090013660 щодо несплати відповідачем аліментів на утримання двох дітей.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №760/6865/17 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів та зміну розміру аліментів задоволено частково. Змінено розмір аліментів, встановлених рішенням Солом`янського районного суду від 11.02.2016 про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1750 грн. на кожного на 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з дня набрання рішення суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27.08.2018 у справі №760/27763/17-ц частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення пені по аліментах, стягнуто з відповідача на користь позивачки 85 119,36 грн. пені.

Згідно висновку Органу опіки та піклування Солом`янської РДА у м. Києві від 10.12.2018 №108-19136 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити його батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також, у висновку зазначено, що відповідач за ОСОБА_8 до дошкільного закладу, який останній відвідував, не приходив, не цікавився його життям, не відвідував урочисті заходи, школу, в якій навчається малолітній син протягом 2017-2018 років не відвідував, на батьківських зборах був відсутній, на зв`язок з класоводом та адміністрацією школи не виходив, під час бесіди зі співробітниками служби у справах дітей 03.12.2018 малолітній повідомив, що останній раз бачив батька на урочистому заході 1 вересня, коли йшов в 1 клас, після чого батько йому не телефонує, не вітає зі святами та днем народження, не дарує подарунки.

Позивачка звертаючись до суду з даним позовом зазначала, що відповідач після розірвання шлюбу з нею самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, перешкоджає їй та дітям користуватися їх власністю - квартирою, що породило позови до відповідача, не підтримує будь - яких зв`язків з дітьми. Та останні негативно налаштовані до батька, що в сукупності, з її точки зору, дає пістави для позбавлення його батьківських прав.

На що суд зазначає наступне.

Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір`ю (батьком) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею.

У даній справі встановлено, що з 2015 року неповнолітній, на той час, ОСОБА_5 та малолітній ОСОБА_5 постійно проживають з матір`ю, спілкуватися з батьком неповнолітній ОСОБА_9 категорично не бажає, уникає зустрічей і негативно проти нього налаштований. Суд вважає, що позиція останнього, відносно батька, сформувалася під впливом матері, яка негативно налаштована до батька.

Що стосується малолітнього ОСОБА_5 , суд звертає увагу, що останній у судовому засіданні зазначив, що тато приходив у школу, коли той був у першому класі, батько не розповідав чим займається, але він хоче знати чим, і має бажання спілкуватися з ним.

Суд вважає, що про невиконання відповідачем батьківських обов`язків не свідчить та обставина, що він з травня 2015 року рідко бачився і спілкувався з синами.

Суд враховує, що те, що відповідач не займається вихованням дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток і не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, настало поза волею і без винної поведінки відповідача, який не має можливості спілкуватися з дітьми через заперечення останніх щодо цього та явної конфліктної ситуації між сторонами.

Так, встановлено, що між сторонами існує конфлікт, що виник на грунті особистої неприязні колишнього подружжя, який не вирішується вже протягом тривалого часу, що підтверджується численними судовими провадженнями, що перебували та перебувають у провадженні Солом`янського районного суду міста Києва: 760/13724/16-ц (про вселення позивачки та дітей сторін до квартири АДРЕСА_1 , та зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні даним житлом ), №760/5388/17 (позов батьків відповідача до позивачки про визнання правочину частково недійсним), №760/21539/17 (позов відповідача до позивачки про припинення права на частку у майні, визнання права власності), №760/6867/17 (позов відповідача про оспорювання його батьківства стосовно дітей сторін), №760/8879/18 (позов позивачки до відповідача про припинення права на частку у спільному нерухомому майні, визнання права власності, зняття особи з реєстрації місця проживання та виселення її з житлового приміщення), №760/1472/19 (позов позивачки про стягнення з відповідача неустойки (пені) по виплаті аліментів за період з 01.12.2017 по 31.12.2018), №760/32225/18 (позов відповідача про звільнення його від сплати заборгованості по аліментам), а також наявністю вищеописаного кримінального провадження.

При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, натомість встановлено, що між сторонами існує конфлікт у зв`язку з ініціюванням процедури розірвання шлюбу та наступного співіснування сторін, що негативно вплинуло на його взаємовідносини з дітьми, які залишилися проживати з матір`ю.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить про те, що батько дитини не бажає приймати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Також під час розгляду встановлено, що до моменту розірвання шлюбу батько займався вихованням дітей.

Позивачка, на запитання суду, щодо моральних якостей відповідача та відношення до дітей під час спільного проживання з ним у шлюбі, пояснила, що він займався вихованням дітей на побутовому рівні, крім того, беззаперечним є факт народження другої дитини у сторін, з проміжком часу у 9 років, який свідчить про те, що позивачка вважала відповідача бути гідним батьком для її дитини.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною і батьком конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.

Стаття 19 СК України встановлює, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини

Суд не погоджується з висновком та не може покласти в основу рішення суду висновок Органу опіки та піклування Солом`янської РДА у м. Києві від 10.12.2018 №108-19136 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки, даний висновок обґрунтований виключно поясненнями матері, у якої явний конфлікт з батьком малолітньої дитини, є немотивованим і суперечить інтересам дитини.

Суд, оцінивши висновок органу опіки та піклування Органу опіки та піклування Солом`янської РДА у м. Києві від 10.12.2018 №108-19136 відповідно до статті 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить висновку про його відхилення з підстав неналежного обґрунтування необхідності позбавлення відповідача батьківських прав, що не суперечить частині шостій статті 19 СК України.

Стаття 171 СК України закріплює, що дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Суд не може прокласти в основу рішення суду покази свідка ОСОБА_5 , щодо погроз йому, щодо неповернення вчасно малолітнього брата додому, оскільки належних і допустимих доказів, на підставі яких можливо встановити дані обставини не надано, крім того, слід зазначити, що докзів неналежної поведінки відповідача, як то: зловживання спиртними напоями тощо не надано.

Суд вважає заявлений позивачкою позов необґрунтованим, оскільки позивачкою не доведено та судом не встановлено наявності такого обов`язкового елементу як винності в умисному ухиленні батька від виконання його батьківських обов`язків.

Разом з тим, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з малолітнім сином ОСОБА_8 та брати участь у його вихованні, натомість встановлено, що між сторонами існує конфлікт, що виник на грунті особистої неприязні колишнього подружжя, який не вирішується вже протягом тривалого часу, батько в судовому засіданні виявляв бажання на спілкування з дітьми.

З метою захисту якнайкращих інтересів дитини суд визнає за доцільне збереження її зв`язків із сім`єю (батьком), що забезпечить її розвиток у безпечному та стійкому середовищі, яке не є неблагополучним, оскільки зворотного судом не встановлено.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Таким чином, на основі з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про позбавлення батьківських прав.

Керуючись ст. 51 Конституції України, ст.ст. 7, 19, 150, 155, 164, 165 СК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року№789-ХІІ Постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Усатова І.А.