Рішення № 86281558, 09.12.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13195/19

Провадження №2/522/6855/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Донцова Д.Ю.,

при секретарі судового засідання - Скибінській Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, визнання розірвання шлюбу фіктивним та анулювання актового запису про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду міста Одеси 02.08.2019 року звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 та просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики від 01.11.2006 року в розмірі 3 753 000, 00 грн.; визнати розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстроване Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси 10 липня 2007 року, актовий запис №489 - фіктивним та анулювати актовий запис №489 від 10 липня 2007 року в Книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка надала відповідачу позику в сумі 150000,00 доларів США відповідно до укладеного між сторонами договору позики від 01.11.2006 року. 30.10.2014 року сторони уклали додаткову угоду до договору позики, якою погодили, що відповідач в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором не пізніше 30 календарних днів з моменту спливу строку повернення позики, визначеного в п. 2.1 даного договору, зобов`язується здійснити оплатне відчуження належного йому майна та за рахунок отриманих коштів виплатити позикодавцеві повну суму позики. На виконання даної умови позичальник зобов`язується задовольнити вимоги позикодавця шляхом оплатного відчуження майна, яке належить йому та його дружині - ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. Однак, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань за договором позики. З моменту спливу строку для повернення коштів позивачка неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про повернення заборгованості, проте останній спочатку обіцяв віддати їх пізніше, а потім взагалі повідомив, що не збирається їх повертати, оскільки коштів в такому розмірі у нього немає, а погасити борг за рахунок реалізації спільного сумісного майна подружжя не представляється можливими у зв`язку з розірванням шлюбу з ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано фіктивно з метою уникнення відповідальності за невиконання укладеного з позивачкою договору позики від 01.11.2006 року, оскільки, реєструючи розірвання шлюбу, сторони не мали наміру припинити шлюбні відносини та з часу реєстрації розірвання шлюбу продовжили проживати однією сім`єю, вели спільне господарство та здійснювали інші функції, притаманні подружжю.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07.08.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.10.2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Глазов О.О. позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач позов визнав та просив його задовольнити в повному обсязі, зазначаючи, що дійсно борг за договором позики не повертав, а після розірвання шлюбу продовжував проживати разом з дружиною як чоловік та дружина, піклувався про неї до дня її смерті. Розірвання шлюбу носило формальний характер з метою уникнення від виконання боргових зобов`язань за договорами з банківськими установами.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, заслухавши свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.11.2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передає позичальникові грошові кошти в розмірі 150 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах даного договору у строк до 01.11.2014 року, сплачуючи суму позики рівними частинами по 25000 доларів США щорічно, починаючи з 01.11.2008 року. За згодою сторін цей термін може бути продовжено.

Факт передання та отримання грошових коштів підтверджується складеною сторонами розпискою та не заперечується жодною із сторін.

Разом з тим, у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе обов`язків з повернення грошових коштів, 30.10.2014 року сторони уклали додаткову угоду до договору позики від 01.11.2006 року, якою погодили, що відповідач зобов`язується сплачувати позивачеві проценти за користування коштами у розмірі 3 % від суми позики за кожен календарний місяць, а також у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором не пізніше 30 календарних днів з моменту спливу строку повернення позики, визначеного в п. 2.1 даного Договору, здійснити оплатне відчуження належного йому майна та за рахунок отриманих коштів виплатити позикодавцеві повну суму позики. На виконання даної умови позичальник зобов`язується задовольнити вимоги позикодавця шляхом оплатного відчуження майна, яке належить йому та його дружині - ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, а саме:

-нежилого приміщення магазину, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельних ділянок, що розташовані в АДРЕСА_2 ;

-квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

-домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

-земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 .

Таким чином, відповідач у якості забезпечення виконання ним зобов`язання з повернення взятих в позику коштів надав згоду на те, що у випадку неможливості повернути кошти він здійснить оплатне відчуження належної йому частини майна і за рахунок отриманих коштів поверне позивачу повну суму позики.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку встановленому договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Враховуючи невиконання відповідачем взятого на себе обов`язку з повернення суми позики та визнання відповідачем позову, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконала взяті на себе зобов`язання за договором позики, про що свідчить розписка відповідача від 01.11.2006 року, в свою чергу відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, а саме до теперішнього часу не повернув позивачу суму боргу в розмірі 150000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день звернення до суду (01 серпня 2019 року) еквівалентно 3753000 гривень 00 копійок із розрахунку 25 гривень 02 копійки за 1 долар США.

Враховуючи відсутність доказів щодо повного чи часткового повернення відповідачем суми позики, а також повне визнання ним позовних вимог в цій частині, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Окрім цього, як пояснили сторони у справі, станом на день укладання договору позики та додаткової угоди відповідач перебував у зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_3 . Разом з тим, 10.07.2007 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №489, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що складено відповідний актовий запис №7023 від 09.07.2018 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_2 .

Разом з тим, в судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які пояснили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після розірвання шлюбу продовжували спільно проживати, не уклали нових шлюбів, не припинялися між ними й особисті немайнові та майнові відносини як між подружжям, вони підтримували сімейно-шлюбні стосунки та одне одного як фінансово, так і морально, тобто були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права і обов`язки подружжя, спільний бюджет та спільні інтереси. На протязі останніх кількох років життя ОСОБА_3 боролася зі смертельною хворобою, злоякісним новоутворенням - меланомою шкіри, від якої померла у 2018 році, а на протязі 2017-2018 років проходила оперативне та тривале медикаментозне лікування. Знаходилась на диспансерному онкологічному обліку та їй було зроблено кілька операцій, як в Одесі так і в Києві в національному інституті раку, де вона разом із ОСОБА_2 знаходилась на лікуванні. Враховуючи її хворобливий, поганий фізичний та психоемоційний стан, поряд з нею, до останнього дня знаходився ОСОБА_2 , який супроводжував її на лікування, обстеження, операції, забезпечував матеріально та підтримував морально, адже особливо в останні місяці життя ОСОБА_3 практично не мала змоги пересуватись самостійно та її свідомість була сплутаною.

Зокрема, обставини щодо спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 як чоловіка та підтвердив і сам відповідач.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 Сімейного кодексу України (далі за текстом - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 108 СК України за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім`єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюється органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", актовий запис цивільного стану анулюється на підставі рішення суду, або висновку відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано фіктивно, оскільки реєструючи розірвання шлюбу сторони не мали наміру припинити шлюбні відносини та з часу реєстрації розірвання шлюбу продовжили проживати однією сім`єю, вели спільне господарство та здійснювали інші дії, функції, притаманні подружжю, що підтверджується матеріалами справи, поясненнями відповідача та показами свідків. Зазначені обставини є підставою для визнання розірвання шлюбу фіктивним, що є підставою для анулювання актового запису про розірвання шлюбу.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в розмірі 9605,00 грн., 768,40 грн., та 768,40 грн. згідно квитанцій від 05.08.2019 року, що разом складає 11 141, 80 грн.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 141 ЦПК України, сума сплаченого судового збору в зазначеному розмірі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 13, 18, 19, 258, 259, 263 - 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, визнання розірвання шлюбу фіктивним та анулювання актового запису про розірвання шлюбу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ) заборгованість за договором позики від 01 листопада 2006 року в розмірі 3 753 000 (три мільйони сімсот п`ятдесят три тисячі) гривень 00 копійок.

Визнати розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстроване Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси 10 липня 2007 року, актовий запис №489 - фіктивним.

Анулювати актовий запис №489 від 10 липня 2007 року в Книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу, зроблений Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси та свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 10 липня 2007 року, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 ) 11 141 (одинадцять тисяч сто сорок одна) гривня 80 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду складено 12.12.2019 року.

Суддя Д.Ю. Донцов