Рішення № 86280912, 05.12.2019, Балтський районний суд Одеської області

Справа № 493/598/19

Провадження № 2/493/367/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року м. Балта Одеської області

Балтський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Мясківської І.М.,

за участю секретаря Пінул І.Б.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Балта цивільну справу за позовною заявою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник за довіреністю Кіріченко В.М. позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Балтського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 15.11.2016 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору , на підставі яких відповідач дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором.

Таким чином, у порушення умов договору відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 17.03.2019 року має заборгованість у розмірі 44 663,02 грн., яка складається з наступного:

-20 848, 40 грн. – заборгованість за тілом кредиту;

-9 709,48 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту;

- 0,00 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом;

-10 773,79 грн. – нарахована пеня за прострочене зобов`язання;

-728,35 грн. – нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.;

А також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг:

-500,00 грн. – штраф (фіксована частина);

-2103,00 грн. – штраф (процентна складова).

В добровільному порядку відповідач не погашає борг, не дивлячись на неодноразові нагадування зі сторони банку, тому представник позивача змушений звернутись до суду з даним позовом.

Відповідно до поданої до суду позовної заяви, позивач просив розглядати справу без участі його представника та в порядку спрощеного позовного провадження, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Ухвалою суду від 24.04.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, у якій роз`яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов.

В матеріалах справи міститься відзив представника відповідача адвоката Гавриліна А.В. (а.с. 87-94) зі змісту якого вбачається, що відповідач позо в не визнає з огляду на наступне.

У 2014 році донька відповідача ОСОБА_2 познайомилась із чоловіком ОСОБА_3 , громадянином Росії, та з 2015 року почали проживати разом.

У 2016 році ОСОБА_3 , користуючись довірою відповідача, довірою його дружини та доньки попросив відкрити карткові рахунки для його потреб. Під час відкриття рахунку ПАТ «ПриватБанк» картку було одразу передано ОСОБА_3 .

Так само, користуючись довірою дружини та доньки, ОСОБА_4 у 2015-2017 роках заволодів картками ПАТ «ПриватБанк», які належали ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Після підтвердження шахрайських дій ОСОБА_3 , відповідач та його родичі 10.09.2018 року звернулись у поліцію із заявами про вчинення злочину з боку ОСОБА_3 . Відповідач неодноразово звертався до ПАТ «ПриватБанк» та пояснював, що він став заручником шахрайських дій, однак позивач не мав наміру розбиратись в даній ситуації та продовжував вимагати кошти.

Відповідач жодної суми із Банком не погоджував, заяву на отримання кредитного ліміту не писав та взагалі не погоджував надання йому кредитних коштів. Жодних умов, правил та тарифів від банку під час отримання картки відповідачу не надавали. Докази наявності заборгованості перед позивачем є неналежними. Крім того, позивач не надав суду доказів того, що саме ці Умови, Правила та Тарифи діяли на момент видачі відповідачу картки.

Позивач у своєму відзиві на відзив відповідача зазначив, що вважає відзив ОСОБА_1 не обґрунтованим, оскільки сторонами при укладені договору були обговорені усі істотні умови, крім того, згідно виписки по рахунку, вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за договором, і тому посилання відповідача про те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування не має прийматись судом до уваги.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, оцінивши докази, дослідивши наявні матеріали справи, судом встановлено наступне.

В матеріалах справи міститься Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 15.11.2016 року ОСОБА_1 , в якій містяться анкетні дані та підпис (а.с. 9). Крім того, в матеріалах справи міститься Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який включає умови таких тарифів: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», а також Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які не підписувалися відповідачем (а.с. 10, 11-25).

Необхідно зауважити, що в наданих до суду документах не міститься інформація щодо основних умов договору (процентна ставка, строк дії договору, умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання тощо), так само як і відомості щодо того, що ОСОБА_1 надається кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Тобто, не зрозуміло на яких саме умовах був укладений договір між позивачем та відповідачем.

Крім іншого, позивач разом з позовною заявою подав до суду розрахунок заборгованості за договором б/н від 15.11.2016 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 станом на 17.03.2019 року (а.с. 5-8), на виконання ухвали без руху подав виписку по картці НОМЕР_1 за період з 01.01.1999 року по 08.04.2019 рік (а.с. 47-78), виписку по картці НОМЕР_1 за період з 01.11.2016 року по 08.04.2019 рік (а.с. 112-118), хоче термін дії її припинився в червні 2018 року (а.с. 46), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (а.с. 45).

Відповідно до чч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За положеннями ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Стаття 1055 ЦК України визначає, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Разом з тим неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (15.11.2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27.03.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з чч. 1-2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. За ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). За вказаних обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17.

Отже, за встановлених обставин справи, враховуючи положення діючого цивільного законодавства, позицію Верховного Суду в справі № 342/180/17, обставини якої є аналогічними стосовно обставин цієї справи за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , оскільки відповідач не визнає Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, а Анкета-заява не містить інформації щодо процентної ставки, строку дії договору, умов про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання, про що вище було зазначено, зважаючи на те, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив, суд прийшов до висновку, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом, за пенею та комісією, а також в частині стягнення штрафів, задоволенню не підлягають

Щодо заборгованості за тілом кредиту. Як було вже вище зазначено, надані позивачем до суду документи (Анкета-заява, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку) не міститься інформації щодо основних умов договору (процентна ставка, строк дії договору, умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання тощо), так само як і відомості щодо того, що відповідачу був наданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Отже, не зрозуміло на яких саме умовах був укладений договір між позивачем та відповідачем. При цьому, в своїй позовній заяві позивач вказує, що відповідач звернувся до нього з метою отримання банківських послуг та підписав заяву (б/н від 15.11.2016 року) за якою отримав кредит в розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Отже, логічно припустити, що тіло кредиту складає 8000,00 грн., хоча в довідці (а.с. 45) на 15.11.2016 року кредитний ліміт становить 700, 00 грн., збільшено до 8000,00 грн. його було 09.02.2017 року. Всі інші суми грошових коштів, які нараховувались позивачем, складались із відсотків, пені та штрафів. Разом з тим, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 15.11.2016 року в розмірі 44 663,02 грн., до складу якої, в тому числі, включив заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20 848, 40 грн. та заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 9 709,48 грн. Отже, як вказує позивач, відповідач взяв кредит на суму 8000,00 грн., однак за розрахунком заборгованості станом на 17.03.2019 року кредит відповідача збільшився та складає 30 557,88 грн., без врахування заборгованості за відсотками та штрафами. При цьому з матеріалів справи не вбачається, що між сторонами укладались якісь додаткові договори на збільшення розміру кредиту, вказану позицію не висловлював позивач в процесі розгляду справи. Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості в якості погашення заборгованості позичальником вносились грошові кошти.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Положеннями ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. А за ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи вище наведене, зважаючи на суперечність наданих позивачем пояснень, підстав та доказів, оскільки дійсний розмір заборгованості з поданих позивачем доказів в сукупності встановити неможливо, а позичальник вносив грошові кошти в якості погашення кредитної заборгованості, що власне вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписках по картці, враховуючи наведені вище обставини, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 77, 78, 81, 206, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 12.12.2019 року.

С У Д Д Я