Ухвала суду № 86279769, 11.12.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/33011/19

Провадження №1-кп/127/1069/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.,

сторони обвинувачення: прокурора Новака В.В.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

сторони захисту: адвокатів Слабого О.В., Варчука А.Б.,

обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду № 12 обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2019 р. за № 12019020040000556,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Прокурор вважає за доцільне призначити кримінальне провадження до судового розгляду на підставі обвинувального акту, викликавши в судове засідання сторони обвинувачення та захисту, потерпілого та свідків згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування. Також, заявив клопотання про продовження обвинуваченим строку дії, застосованих до них запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту в певний період доби. Клопотання мотивовані тим, що ризики, які існували на час обрання запобіжних заходів не відпали, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні умисних тяжких злочинів із застосуванням насильства, вчинених за попередньою змовою групою осіб, не мають постійного місця реєстрації та джерела доходів. Крім того, обвинувачений ОСОБА_2 вчинив інкриміновані йому злочини в період не знятих та не погашених судимостей, під час іспитового строку та на даний час відносно нього скеровано до суду ще один обвинувальний акт. А тому з метою попередження можливого переховування від суду, чинення тиску на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, обвинуваченим необхідно продовжити строк дії обраних до них запобіжних заходів.

Потерпілий ОСОБА_1 підтримав думку прокурора.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 – адвокат Слабий О.В. – проти призначення кримінального провадження до судового розгляду не заперечував. Вважає, що правові підстави для продовження застосованого до його підзахисного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відсутні, оскільки ризики, передбачені кримінально-процесуальним законом, не доведені. А тому просив змінити обраний ОСОБА_3 запобіжний захід на особисте зобов`язання.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку свого захисника.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 – адвокат Варчук А.Б. – проти призначення кримінального провадження до судового розгляду не заперечував. Однак, вважає, що правові підстави для продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою відсутні. Зокрема, стороною обвинувачення не доведено ризиків, передбачених кримінально-процесуальним законом, а тому просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку захисника.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши обвинувальний акт, суд приходить до висновку, що підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), тобто для затвердження угоди, повернення обвинувального акту прокурору, направлення до іншого суду відсутні, а тому кримінальне провадження підлягає призначенню до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судове засідання необхідно викликати сторони обвинувачення та захисту, потерпілого, а також свідків згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування, про виклик і допит яких в судовому засіданні клопотав прокурор.

Відповідно до частини першої статті 31 КПК розгляд кримінального провадження слід здійснювати суддею одноособово.

При вирішенні питання про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжних заходів, обраних до обвинувачених, суд приймає до уваги наступне.

Згідно з частиною третьою статті 315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 розділу ІІ КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. Відповідно до положень частини шостої статті 181 КПК строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений також в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

Стороною обвинувачення було дотримано норми кримінального процесуального законодавства щодо вручення копії клопотання обвинуваченим, проте не дотримано норм щодо п`ятиденного строку звернення з відповідним клопотанням до суду. Однак, сторона захисту не заперечувала проти вирішення питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжних заходів, не погоджуючись з доводами прокурора, а чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення строку звернення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу спричиняє відмову в задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Тому суд вважає за доцільне клопотання прокурора розглянути по суті й надати йому правову оцінку.

Посилання сторони захисту на те, що в клопотанні прокурора не чітко зазначено, яке питання прокурором виноситься на судовий розгляд суд оцінює критично. Зокрема, з наданих суду копій ухвал слідчого судді випливає, що до обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. На час проведення судового засідання строк дії застосованого запобіжного заходу не сплинув, а тому останній може бути лише продовжений. Також суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що у поданому прокурором клопотанні питання про зміну раніше застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу не ставиться. Тому суд вважає, що в даному випадку прокурором ініційовано саме питання щодо доцільності продовження застосованих до обвинувачених запобіжних заходів.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження застосованих до обвинувачених запобіжних заходів суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти Украхни»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»). Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 48, справа «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд враховує, що частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов`язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3 Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті. Крім того, чинне кримінально-процесуальне законодавство уповноважує сторону обвинувачення на зміну обвинувачення в суді. Слід зазначити, що порядок зміни обвинувачення в суді регламентований статтями 338-341 § 2 Глави 28 КПК. Зі змісту зазначеного параграфу кримінально-процесуального закону випливає, що зазначені процесуальні дії вчиняються під час судового розгляду кримінального провадження по суті.

Таким чином, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час розгляд справи по суті не розпочато, а тому вирішення даного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до вимог частини першої статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

При вирішенні питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Також суд приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 08.07.2019 р. ухвалою слідчого судді надано дозвіл на затримання ОСОБА_2 і в подальшому 24.09.2019 р. слідчим суддею до ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який в подальшому було продовжено до 13.12.2019 р. До ОСОБА_3 27.11.2019 р. було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, а саме: з 22:00 год. по 07:00 год. строком на 20 днів, тобто до 16.12.2019 р.

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що частиною першою статті 207 КПК визначено, що ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Разом з тим, частиною першою статті 208 КПК визначено підстави для затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, без ухвали слідчого судді. Також частиною п`ятою статті 208 КПК визначено, що про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обов`язково складається протокол.

Як вже судом зазначено вище, правовою підставою для затримання ОСОБА_2 є ухвала слідчого судді від 08.07.2019 р., однак протоколу про його затримання відповідно до вимог частини п`ятої статті 208 КПК суду надано не було. Крім того, як на підставу для продовження застосованого до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту прокурор посилався на те, що останній неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Однак, відповідних належним чином завірених копій судових рішень на підтвердження зазначеної обставини суду надано не було. Посилання прокурора на те, що слідчим суддею під час досудового розслідування було надано правову оцінку зазначеним обставинам суд оцінює критично. Зокрема, частиною першою статті 90 КПК визначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів. В даному випадку ухвали слідчого судді, на які посилається прокурор не відповідають наведеним критеріям.

Також суд вважає безпідставним посилання прокурора на наявність обвинувального акту щодо ОСОБА_2 як на підставу для продовження строку застосованого до нього запобіжного заходу. Зокрема, частиною першою статті 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому частиною першою статті 89 КК визначено, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Отже, суд приходить до переконання, що прокурором вищенаведених приписів закону в судовому засіданні виконано не було і належними та допустимими доказами наявність обставини, які б свідчили, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 іншого, ніж утримання під вартою, запобіжного заходу не здатне забезпечити виконання процесуальних обов`язків, а тому суд вважає, що правові підстави для продовження строку утримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою відсутні.

Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні умисних тяжких злочинів із застосуванням насильства, вчинених за попередньою змовою групою осіб, з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами судом не розпочаті, потерпілий у підготовчому засіданні просив обмежити його спілкування з обвинуваченими, тому суд вважає за доцільне застосувати до обвинувачених запобіжні заходи з метою забезпечення кримінального провадження, попередження вчинення обвинуваченими позапроцесуального впливу на зазначених осіб, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Отже, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне змінити обвинуваченому ОСОБА_2 застосований відносно нього запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт цілодобово строком на 60 днів, а обвинуваченому ОСОБА_3 – продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у певний період доби на той же строк. При цьому суд вважає за доцільне покласти на обвинувачених обов`язки, передбачені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 КПК.

Керуючись статтями 314-316, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Призначити судовий розгляд Вінницьким міським судом Вінницької області (суддею одноособово) на підставі обвинувального акта за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2019 р. за № 12019020040000556, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області, яке відбудеться 17 грудня 2019 р. о 16:00 год.

У судове засідання викликати: сторони обвинувачення та захисту, потерпілого, свідків згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування.

Зміни застосований до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 Вінниці цілодобово, строком на 60 днів, з 11 грудня 2019 року до 23:59 год. 08 лютого 2020 року, звільнивши його з-під варти із зали суду.

Строк дії запобіжного заходу, обраного до обвинуваченого ОСОБА_3 у вигляді домашнього арешту в певний час доби, а саме: з 23.00 години до 07.00 години наступної доби за адресою: АДРЕСА_2 28 в місті Вінниці, продовжити на 60 днів, тобто з 11 грудня 2019 року до 23:59 год. 08 лютого 2020 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обов`язки, передбачені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: прибувати до Вінницького міського суду Вінницької області за першою вимогою; не відлучатися з міста Вінниці без дозволу суду; повідомляти суд та прокурора про зміну місця свого проживання; утримуватися від спілкування із потерпілим та свідками у кримінальному провадженні, які зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: