Рішення № 86278704, 10.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2019Справа № 910/13838/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. за участі секретаря судового засідання Максимець В.О., розглянувши матеріали господарської справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін

за позовом Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-Партнер"

про стягнення 15 696,03 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Дяченко Л.Л.,

відповідача - Хоменко В.О.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Вишгородське районне комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-ПАРТНЕР" (далі - Товариство) про стягнення заборгованості за надані послуги з опалення у розмірі 15 696, 03 грн.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за вищенаведені житлово-комунальні послуги, надані останньому протягом листопада 2014 року - березня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2019 позовну заяву Підприємства залишено без руху на підставі статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 23.10.2019 позивач на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху подав письмову заяву з додатками.

У зв`язку з наведеними обставинами ухвалою суду від 28.10.2019 позовну заяву Підприємства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13838/19 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні на 19.11.2019.

До початку призначеного судового засідання 19.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 18.11.2019 № 94, в якому відповідач заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на таке. Товариством та ОСОБА_1 12.03.2014 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 4-105/к, за умовами якого остання придбала майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Відтак, власником майнових прав на зазначену квартиру з 12.03.2014, на думку відповідача, була вищенаведена особа. Разом із тим зазначений покупець майнових прав на цю нерухомість - ОСОБА_1 10.04.2014 загинула, у зв`язку з чим сторону покупця за наведеним договором від 12.03.2014 № 4-105/к на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області було замінено на батька загиблої - ОСОБА_2 , яким 19.06.2014 було сплачено Товариству останній внесок вартості квартири № НОМЕР_1. Враховуючи те, що відповідач, на його думку, починаючи з 19.06.2014 не мав жодних прав на вищенаведену квартиру, Товариство зазначило про відсутність правових підстав для стягнення з нього вартості комунальних послуг, наданих у спірний період. Крім того, відповідачем у його відзиві було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до пред`явлених Підприємством вимог.

У судовому засіданні 19.11.2019 протокольною ухвалою без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 10.12.2019.

25.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду надійшла відповідь позивача від 25.11.2019 № 1129/08 на відзив, у якій останній вказав, що додаткову угоду № 1 до договору від 12.03.2014 № 4-105/к та відповідний акт прийому-передачі майнових прав на квартиру, на підставі яких ОСОБА_2 набув ці майнові права, було підписано між даною особою та відповідачем лише 17.09.2018. Відтак, обов`язок з оплати послуг опалення наведеної квартири, наданих до вересня 2018 року, на думку Підприємства, покладено саме на відповідача. Також позивач у даній заяві по суті спору зазначив про те, що строк позовної давності до спірних вимог, на його думку, слід обраховувати згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме після спливу семи днів з моменту пред`явлення відповідачу вимоги Підприємства від 20.11.2018 № 1651/08. За таких обставин позивач вказав на те, що строк позовної давності для пред`явлення спірних вимог ним пропущено не було.

У судовому засіданні 10.12.2019 представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у цьому судовому засідання проти задоволення вимог Підприємства заперечив з підстав, зазначений у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 10.12.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи свої вимоги, Підприємство посилалося на неналежне виконання Товариством грошових зобов`язань щодо оплати послуг з опалення квартири АДРЕСА_1 загальною вартістю 15 696, 03 грн., фактично наданих йому позивачем протягом листопада 2014 року - березня 2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що 12.03.2014 Товариством та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 4-105/к, за умовами якого остання придбала у відповідача майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

У пункті 1.2 наведеного правочину його сторонами було погоджено, що під майновими правами сторони розуміють право продавця набути у власність квартиру, яке виникає у продавця на підставі наданого права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:167:0152 згідно з рішенням Вишгородської міської ради Київської області 32 сесії V скликання від 09.03.2010 за № 32/17, договором оренди земельної ділянки від 14.06.2011, посвідченим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А. за реєстровим № 1570, зареєстрованим 07.10.2011 управлінням Держкомзему у Вишгородському районі Київської області за № 322180004000122 і договором суборенди земельної ділянки від 07.10.2011, зареєстрованим 07.10.2011 управлінням Держкомзему у Вишгородському районі Київської області за № 322180004000123; а також дозволу на будівництво житлового будинку згідно з експертним звітом від 17.07.2012 за № 00-0447-12/ЦБ, виданим ДП "Укрдержбудекспертиза" і дозволом на виконання будівельних робіт від 15.08.2012 за № КС11412140596, виданим Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

У пункті 3.1 наведеної угоди її сторони погодили графік внесення оплати вартості предмету договору.

Відповідно до пункту 1.4 цього договору передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майнових прав. Покупець набуває право власності на майнові права після оформлення акту приймання-передачі майнових прав.

Покупець після набуття права власності на майнові права на квартиру та введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію має право користуватись нею без обмежень та оформити правовстановлюючі документи на квартиру (пункт 1.5 договору).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14.08.2018 у справі № 363/2544/18 за позовом ОСОБА_2 до Товариства про заміну сторони в зобов`язанні та визнання майнових прав на квартиру вимоги позивача задоволено. Зобов`язано Товариство провести заміну сторони в договорі купівлі-продажу майнових прав № 4-105/к з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 . Крім того, вказаним рішенням за ОСОБА_2 визнано право на набуття права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Наведене рішення у встановленому законом порядку не було скасовано та на час розгляду справи № 910/13838/19 набрало законної сили.

За умовами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищезазначеним судовим рішенням суду загальної юрисдикції було встановлено, що 10.04.2014 року ОСОБА_1 загинула.

Проте на день смерті ОСОБА_1 остання не набула права власності на майнові права, оскільки не було оформлено відповідного акту приймання-передачі майнових прав, передбаченого пунктом 1.4 договору купівлі-продажу майнових прав № 4-105/к.

У той же час, знаючи про намір ОСОБА_1 придбати квартиру та існуючий договір, ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав № 4-105/к з власних коштів 15.04.2014 року вніс на рахунок відповідача 70 350,00 грн., 20.05.2014 - 70 350, 00 грн., 11.06.2014 - 9 200,00 грн., 12.06.2014 - 13 200,00 грн., 19.06.2014 - 800,00 грн. та 47 150,00 грн.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 виконав обов`язок ОСОБА_1 щодо сплати внесків за квартиру за власні кошти, тобто саме ОСОБА_2 виконав грошові зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав № 4-105/к, сплативши повністю вартість квартири за вказаним договором, вчинивши дії, спрямовані на виникнення юридичного факту, необхідного і достатнього для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва, а отже отримав право на набуття права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , суд у вищенаведеному рішенні дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що на підставі вищевказаного судового рішення 17.09.2018 між Товариством та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу майнових прав № 4-105/к, за умовами якого останній став новим покупцем за цим правочином.

Враховуючи вищевикладені обставини, 28.09.2018 за ОСОБА_2 на підставі довідки про право набуття у власність майнових прав від 17.09.2018 № 4-105 та акту прийому-передачі майнових прав на квартиру від 17.09.2018 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .

Відтак, зважаючи на наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що власником майнових прав на дану квартиру в період, зокрема, з червня 2014 року (введення будинку в експлуатацію) по серпень 2018 року включно, був їх продавець - Товариство, що спростовує викладені у відзиві на позов заперечення останнього щодо приналежності наведеного об`єкта нерухомості у спірний період ОСОБА_2 .

Водночас з матеріалів справи вбачається, що квартиру АДРЕСА_1 було підключено до опалення, що підтверджується довідкою обслуговуючої організації будинку - товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія "Комфорт-Майстер". Послуги з теплопостачання вказаної квартири загальною вартістю 15 696,03 грн. надавались позивачем, зокрема, з 10.11.2014 по березень 2018 року, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про споживання теплової енергії, відомості спожитого тепла, акти обстеження теплового вузла обліку, звіт про споживання теплової енергії вищенаведеної квартири та відповідні розрахунки тарифів.

Проте договір надання відповідних послуг у формі єдиного документу між сторонами не укладався.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання по оплаті наданих йому послуг з теплопостачання вищевказаної квартири.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Статтею 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать житлові послуги з управління багатоквартирним будинком, які включають утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо, а також поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

У пункті 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" закріплено право споживача на одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, тоді як пунктом 5 частини 2 наведеної норми передбачено обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Аналогічні за змістом положення містилися у вказаному законі у попередніх редакціях.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов`язання відповідача оплатити спірні послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц.

Водночас відповідачем не спростовано факту постачання житлово-комунальних послуг позивачем, не надано доказів неотримання Товариством вищенаведених житлово-комунальних послуг чи оформлення у встановленому порядку відмови від їх отримання у спірний період, а також не спростовано належними та допустимими доказами наданого позивачем розрахунку заборгованості. Відтак, в силу наведених норм Товариство зобов`язане було оплачувати надані позивачем послуги у спірний період.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У той же час за умовами частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене, загальна сума основного боргу відповідача за надані останньому позивачем житлово-комунальні послуги з теплопостачання, яка складає 15 696,03 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи. Оскільки Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу.

У той же час у відзиві на позовну заяву Товариством було заявлено про застосування судом строку позовної давності до вимог Підприємства.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2 вищезазначеної статті).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).

Згідно частиною 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 254 ЦК України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

За приписами частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 вказаної статті).

Як було зазначено вище, за змістом частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Зважаючи на вищенаведені законодавчі приписи, правова природа нарахованих позивачем спірних сум заборгованості за фактично спожиті Товариством послуги така, що строк позовної давності щодо їх стягнення обчислюється по кожному місяцю окремо. Відтак, право на позов про стягнення вартості таких послуг за кожен місяць виникає кожного наступного місяця після надання послуг на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Водночас з відбитку вхідного штампу канцелярії, проставленого відповідальним працівником суду на першій сторінці позовної заяви Підприємства, вбачається, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права до Господарського суду міста Києва 4 жовтня 2019 року.

У своїй позовній заяві Підприємство просило суд стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла в останнього у зв`язку з несплатою наданих протягом листопада 2014 року - березня 2018 року комунальних послуг.

Відтак, враховуючи подану Товариством заяву про застосування строку позовної давності та положення вищенаведених законодавчих приписів судом встановлено, що початком строку для стягнення з відповідача спірних сум боргу є 4 жовтня 2016 року, оскільки Підприємство звернулося до суду за захистом свого порушеного права 4 жовтня 2019 року.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що стягненню з Товариства підлягає заборгованість, що виникла у зв`язку з несплатою наданих відповідачу комунальних послуг у період з жовтня 2016 року (з урахуванням того, що право на позов про стягнення вартості таких послуг за цей місяць виникає наступного місяця після надання послуг на відповідну суму) по березень 2018 року (кінцева дата нарахування заборгованості, зазначена позивачем у його розрахунку), яка складає 12 331,35 грн.

Разом із тим у відповіді на відзив Підприємства було викладено посилання позивача на те, що обов`язок Товариства зі сплати вартості наданих йому послуг без укладення договору виник лише після отримання претензії позивача, що, на думку позивача, свідчить про звернення до суду в межах встановлених законом строків позовної давності. Проте такі посилання Підприємства не беруться судом до уваги з огляду на вищенаведені положення частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", якими встановлено обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату таких послуг. Крім того, твердження позивача про початок перебігу строку позовної давності лише після виставлення відповідачем претензії за вимогами, які виникли з 2014 року, нівелює завдання інституту позовної давності та суперечить принципу правової визначеності, оскільки у такому випадку можливим є стягнення з контрагента заборгованості, що виникла у будь-який період, що передує виставленій вимозі.

Відтак, позовна вимога Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 15 696,03 грн. підлягає частковому задоволенню в сумі 12 331,35 грн. У той же час у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 3 364,68 грн. слід відмовити у зв`язку із застосуванням судом строку позовної давності на підставі заяви відповідача.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

За таких обставин даний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-Партнер" про стягнення 15 696,03 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-Партнер" (02081, місто Київ, вулиця Олени Пчілки, будинок 2, ідентифікаційний код 37856980) на користь Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, вулиця Кургузова, будинок 3-В, ідентифікаційний код 13713569) 12 331 (дванадцять тисяч триста тридцять одну) грн. 35 коп. - основного боргу та 1 509 (одну тисячу п`ятсот дев`ять) грн. 20 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 12.12.2019.

Суддя Т.Ю. Кирилюк