Рішення № 86264044, 27.11.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 листопада 2019 р. Справа № 802/1464/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни,

представника позивача: Опанасюка Павла Павловича,

представника відповідача: Сивого Михайла Віталійовича,

представника відповідача: Кучера Дениса Сергійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39402165, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що за результатами документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, складений акт № 232/13/2252205272 від 19.04.2017 року. На підставі висновків вказаного акта перевірки, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.08.2017 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Позиція Головного управління ДФС у Вінницькій області з приводу заявлених позовних вимог, викладена у запереченні на адміністративний позов, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні даного позову. Зокрема зазначає, що позивачем до перевірки не надано жодних документів, що підтверджують використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності, документів щодо списання придбаних паливно-мастильних матеріалів, зокрема товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, розрахункових документів пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів. Таким чином, на думку представника відповідача, податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно та у відповідності з вимогами чинного законодавства в результаті виявлених під час перевірки порушень.

У додатковому поясненні до позовної заяви, долученому до матеріалів адміністративної справи 20.11.2017 року, представник позивача зазначив, що платник податків не повинен для підтвердження реальності господарської операції надавати інші, часом вигадані або надумані фіскальним органом документи, якщо такі документи не передбачені діючим законодавством. Таким чином, доводи Головного управління ДФС у Вінницькій області щодо ненадання до перевірки товарно-транспортних накладних, подорожніх листів чи транспортних накладних не ґрунтується на вимогах закону, оскільки платник податку не зобов`язаний їх виписувати та зберігати, а наявність чи відсутність останніх у позивача чи його контрагентів є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов`язано із дотриманням вимог податкового законодавства.

27.11.2017 року через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду, з метою підтвердження реальності здійснення господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно до первинних документів, представником позивача подано клопотання про призначення судово-економічної (бухгалтерської) експертизи.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.11.2017 року по даній адміністративній справі призначено судово-економічну (бухгалтерського та податкового обліку) експертизу. Доручено проведення експертизи Київському науково - дослідному інституту судових експертиз, направлено справу для проведення судово-економічної (бухгалтерської) експертизи та поставлено відповідні питання перед експертом з проведення судово-економічної (бухгалтерського та податкового обліку) експертизи.

Враховуючи, що для проведення експертизи необхідний певний проміжок часу, а також те, що строк розгляду справи обмежений, суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі до одержання результатів зазначеної експертизи.

Матеріали адміністративної справи № 802/1464/17-а та результати проведення судово-економічної (бухгалтерської) експертизи надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду 30.09.2019 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

Враховуючи, що обставини, які були підставою для зупинення провадження у справі відпали, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.10.2019 року провадження у даній адміністративній справі поновлено, вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

22.10.2019 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшло клопотання про заміну відповідача правонаступником.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року замінено первинного відповідача у даній адміністративній справі його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Вінницькій області. Цією ж ухвалою, з огляду на те, що неявка у судове засідання позивача (його представника) перешкоджала повному та всебічному встановленню судом всіх обставин справи для забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, відкладено та призначено наступне підготовче засідання.

31.10.2019 року через відділ документального забезпечення (канцелярії) суду представником відповідача подано клопотання про виклик експерта в судове засідання для надання додаткових роз`яснень та уточнень щодо висновку за результатами проведення судово-економічної (бухгалтерської) експертизи, а також для надання пояснень щодо висновку та відповідей на поставлені питання суду і учасників справи.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.11.2019 року викликано експерта першого кваліфікаційного класу ОСОБА_2 та провідного судового експерта ОСОБА_3 у судове засідання для надання пояснень стосовно висновку експертів за результатами проведення економічної експертизи № 186/1492/18-21 від 30.07.2019 року по адміністративній справі № 802/1464/17-а. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, що викладені в адміністративному позові.

Представники Головного управління ДПС у Вінницькій області проти задоволення позовних вимог заперечували та просили відмовити у задоволенні позову.

Викликані у судове засідання експерт першого кваліфікаційного класу та провідний судовий експерт надали додаткові роз`яснення стосовно висновку за результатами проведення судово-економічної (бухгалтерської) експертизи.

Заслухавши пояснення представників сторін та експертів, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі пункту 77.2, пункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, статті 13 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", наказу Головного управління ДФС у Вінницькій області № 231 від 23.02.2017 року та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на І квартал 2017 року, проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

За наслідками вказаної перевірки, відповідачем складено акт № 232/13/2252205272 від 19.04.2017 року про результати документальної планової виїзної перевірки позивача, у якому зафіксовані наступні порушення:

- пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся на загальну суму 941116,17 грн., у тому числі за 2015 рік - 463404,19 грн., за 2016 рік - 477711,98 грн.;

- пункту 4 частини 2 статті 6, частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у результаті несвоєчасного подання звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування до органів доходів і зборів за червень 2015 року;

- пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 2 частини 1 статі 7 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у результаті чого занижено єдиний соціальний внесок, нарахований з чистого оподатковуваного доходу, на загальну суму 151556,45 грн., у тому числі за 2015 рік - 70914,87 грн., за 2016 рік - 80641,58 грн.;

- порушення пункту 1 частини 2 статті 6, частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у результаті несвоєчасної сплати єдиного внеску з сум заробітної плати за листопад та грудень 2015 року;

- підпункту "г" пункту 198.5 статті 198, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 1206382,00 грн., у тому числі за березень 2015 року - 30859,00 грн., за квітень 2015 року - 1918,00 грн., за червень 2015 року - 2401,00 грн., за липень 2015 року - 30859,00 грн., за грудень 2015 року - 577108,00 грн., за січень 2016 року - 575,00 грн., за травень 2016 року - 959,00 грн., за червень 2016 року - 480,00 грн., за листопад 2016 року - 667,00 грн., за грудень 2016 року - 591127,00 грн.;

- порушення підпункту 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму військового збору у періоді, що перевірявся, на загальну суму 74906,54 грн., у тому числі за 2015 рік - 35097,21 грн., за 2016 рік - 39809, 33 грн.;

- пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті порушення строків реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 календарних днів на загальну суму податку на додану вартість зазначену у таких податкових накладних;

- підпункту 177.2, 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, а саме включення до податкової декларації про майновий стан і доходи за період з 2015 року по 2016 рік перекручених даних;

- пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме порушення порядку нарахування єдиного соціального внеску за період з 2015 року по 2016 рік.

На підставі висновків вказаного акту відповідачем винесено, зокрема, податкові повідомлення-рішення № 0002411311 від 23.05.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, № 0002431311 від 23.05.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), № 0002451311 від 22.05.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0002391311 від 23.05.2017 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0002401311 від 23.05.2017 року.

Вважаючи вказані податкові рішення-повідомлення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій протиправними та такими, що підлягають скасуванню позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України).

Грошове зобов`язання платника податків відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Підпунктом 14.1.164 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що план-графік документальних виїзних перевірок - це перелік платників податків, що підлягають плановій перевірці контролюючими органами у відповідний період календарного року.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпунктів 21.1.1-21.1.5 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Відповідно до пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Згідно з пунктом 77.6 статті 77 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 77.9. статті 77 Податкового кодексу України порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами документальної планової виїзної перевірки контролюючим органом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, був платником податку на доходи фізичних осіб відповідно до приписів статті 162 Податкового кодексу України та здійснював діяльність, зокрема, у сфері надання послуг по збиранню, обробці та видаленню твердих побутових відходів, що відповідає зареєстрованим видам діяльності (код КВЕД 38.11; 38.21; 38.22; 39.00).

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Механізм надання суб`єктами господарювання незалежно від форми їх власності послуг з вивезення побутових відходів у містах, селищах і селах (далі - послуги) визначений у Правилах надання послуг з вивезення побутових відходів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 року № 1070 (далі - Правила № 1070, чинні на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3 Правил № 1070 власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Договір про надання послуг укладається відповідно до типового договору, наведеного у додатку 1.

Відповідно до пункту 4 Правил № 1070 виконавець послуг з вивезення побутових відходів визначається на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Збирання та перевезення побутових відходів здійснюються спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.

Вивезення побутових відходів здійснюється відповідно до схеми санітарного очищення населених пунктів із забезпеченням роздільного збирання побутових відходів.

Згідно з пунктами 11-14 вказаних Правил під час укладання договору про надання послуг: 1) сторони узгоджують графік їх надання виходячи з потреби споживача, норм надання та якості послуг; 2) виконавець послуг на вимогу споживача зобов`язаний пред`явити: правила надання послуг; графік вивезення відходів; тарифи на надання послуг; інформацію про пільги, передбачені законодавчими актами для окремих категорій населення.

У разі надання одноразової послуги замовлення складається за погодженням сторін згідно з формою, що встановлюється її виконавцем.

Плата за надані послуги нараховується щомісяця відповідно до умов договору і тарифів, що формуються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2006 року № 1010. Форма розрахунку обсягу і вартості послуг наведена у додатку 3.

У платіжному документі передбачаються графи для зазначення даних про: об`єм побутових відходів (окремо для твердих, великогабаритних, ремонтних, рідких; у разі роздільного збирання твердих відходів - окремо для кожного виду побутових відходів як вторинної сировини); тарифи на надання послуг; суму, що підлягає сплаті.

Тобто, у даному випадку, договір про надання послуг є основним документом, що підтверджує факт вивезення побутових відходів у містах, селищах і селах.

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених відповідним розділом Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Встановлено, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень № 0002411311 від 23.05.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, № 0002451311 від 22.05.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0002391311 від 23.05.2017 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0002401311 від 23.05.2017 року слугував висновок відповідача про включення до складу витрат вартість придбаних паливно-мастильних матеріалів та вартість наданих послуг, які, у свою чергу, не підтверджені документально та не пов`язані з отриманням доходів, що призвело до відповідного заниження бази нарахування податку на прибуток фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору.

Відповідно до статті 177 Податкового кодексу України встановлено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Перелік витрат, дозволений для віднесення фізичними особами-підприємцями до витратної частини обліку, встановлений пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, за змістом якого до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, за приписами підпунктів 177.4.1 - 177.4.4 належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

За приписами підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

При цьому, відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.

Частиною першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом із тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені положеннями вищезазначеної статті, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 проведено аналіз відповідних законодавчих норм та наголошено на тому, що для підтвердження податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Також у вказаному листі визначено приблизний перелік обставин, які можуть вказувати на відсутність відповідної господарської операції, а саме рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Зокрема, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; - можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; - наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, суд доходить висновку, що чистий оподатковуваний дохід, який є об`єктом оподаткування для фізичних осіб-підприємців від провадження господарської діяльності, визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом і документально підтвердженими витратами, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин тощо. При цьому, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів, які повинні містити обов`язкові реквізити.

Як уже встановлено судом, основним видом господарської діяльності позивача є діяльність у сфері надання послуг по збиранню, обробці та видаленню твердих побутових відходів.

Для провадження вказаного виду господарської діяльності позивач має власні та орендовані транспортні засоби, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Щодо списання паливно-мастильних матеріалів, суд зазначає, що таке списання повинно здійснюватися із урахуванням даних про пробіг транспортних засобів визначених на підставі подорожнього або маршрутного листа та Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 року № 43 "Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті" зі змінами та доповненнями.

Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ (далі - підприємств) в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.

Нормування витрат палива - це встановлення допустимої міри його споживання в певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовуються базові лінійні норми, встановлені по моделях (модифікаціях) автомобілів, та система нормативів і коригуючих коефіцієнтів, які дозволяють враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні, та інші умови експлуатації.

Нормування витрат моторних олив та мастил здійснюється пропорційно до витрат палива згідно з встановленими нормативами.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на дослідження надано наступні документи: лист директора Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради № 19-00-006-48911 від 10.11.2017 року про графік вивозу побутових відходів з квартальних комітетів міста Вінниці по маршрутах, які обслуговуються позивачем; рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради "1261 від 26.05.2011" про визначення виконавцем послуг з вивезення побутових відходів ОСОБА_1 ; наказ № 2 від 01.12.2014 року "Про затвердження маршрутів на вивезення ТПВ та крупно габариту"; наказ № 3 від 01.05.2015 року "Про затвердження норми витрат пального на покіс трави"; наказ № 4 від 01.12.2014 року "Про затвердження норм витрат пального"; довідку щодо дійсності тарифів за 2015- 2016 рік, затверджених у 2014 році; "Економічно обґрунтовані планові витрати на вивезення твердих побутових відходів на 2014 рік", у тому числі: акт проведення замірів щодо визначення коефіцієнтів коригування норм витрат палива спеціального автомобіля ГАЗ 53 з кузовом KO 413 від 14.05.2014 року; акт проведення замірів щодо визначення коефіцієнтів коригування норм витрат палива спеціального автомобіля ЗІЛ 130 з кузовом KO 413 від 14.05.2014 року; акти проведення замірів довжини маршрутів автомобілем ЗІЛ 130 з кузовом KO 413 від 28.11.2013 року; акт проведення замірів витрат палива спеціальним обладнанням автомобіля моделі (модифікації) ГАЗ 53 з кузовом KO 413 від 10.11.2013 року.

Відповідно до листа директора Департаменту комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради № 19-00-006-48911 від 10.11.2017 року, враховуючи звернення позивача за № 3/11-14 від 24.11.14 року, підприємця визнано виконавцем послуг з вивезення твердих побутових відходів наступним категоріям за районами обслуговування: багатоквартирні будинки з наявністю усіх видів благоустрою; одноквартирні будинки з прибудинковою територією з наявністю усіх видів благоустрою; установи, організації та інші споживачі.

Так, згідно з графіком вивозу твердих побутових відходів збір та вивезення проводиться один раз у тиждень, а саме: понеділок - Сабарів, Малі Хутори Центр; вівторок - Гніванське шосе, Слов`янка, Набережний 1; середа - Корея, Центральний; четвер - П`ятничани, Дачі П`ятничани, Корея 1, Соняшник; п`ятниця - Пирогово, Дачі Пирогово, Підлісний, Малі Хутори дачі; субота - Київська, Хутір Шевченко, Надія, Тяжилів, Дачі Тяжилів; багатоквартирні будинки обслуговуються вранці і увечері щоденно, без вихідних. Інші категорії обслуговуються згідно накопичення.

Таким чином, встановити необхідну кількість рейсів для вивозу твердих побутових відходів щоденно чи помісячно неможливо, оскільки вона різниться у залежності від накопичення відходів, та, як наслідок, встановити необхідну кількість обсягів (рейсів), яку повинен здійснити позивач для задоволення потреб міста у період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року не можливо.

З урахуванням викладеного, документально та нормативно підтвердити витрати фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року на придбання паливно-мастильних матеріалів для власних та залучених у інших організацій транспортних засобів, що формують собівартість наданих послуг з урахуванням економічно обґрунтованих планових витрат на вивезення твердих побутових відходів, не видається за можливе.

При цьому, позивачем до матеріалів справи не надано документів на підтвердження придбання палива, які можливо було б співставити з господарською операцією у рамках якої паливо придбавалось та використовувалось.

Суд зазначає, що наказ Міністерства транспорту України від 10.02.1998 року №43 "Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті" не має обов`язкової дії для позивача, оскільки зазначений наказ не зареєстрований Міністерством юстиції України та не є нормативно-правовим актом у розумінні частини 2 статті 117 Конституції України, а відтак, має лише рекомендаційний характер.

Водночас, витрати палива повинні бути підтверджені первинними документами, у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які б давали змогу упевнитись у тому, що до складу втрат платником податків не включаються понаднормові витрати паливно-мастильних матеріалів.

Для списання паливно-мастильних матеріалів важливо, щоб саме первинний документ містив усі необхідні дані, що характеризують господарську операцію, роботу автомобіля та витрату ним паливно-мастильних матеріалів.

Платник податку має право враховувати витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів на підставі первинних документів у межах установлених чи самостійно розрахованих норм витрачання палива.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 79 КАС України докази суду надають учасники справи. Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Проте, позивачем до матеріалів справи не надано первинних документів, у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в яких було б належним чином відображено обсяги витрачених паливно-мастильних матеріалів, операції по яким такі паливно-мастильні матеріали витрачені, а також не надано первинних документів, якими б підтверджувались обсяги наданих послуг відповідно до кількості придбаних паливно-мастильних матеріалів.

За результатами проведення судово-економічної (бухгалтерської) експертизи, зокрема, встановлено, що позивачу у період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року надано послуги по операціям з наступними контрагентами: Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДА-ІНВЕСТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "ГОЛДЕНТАЙМ", Товариство з обмеженою відповідальністю "САНРІКС", Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрна Консалтингова Група", Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДАБУДІНВЕСТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "СПОРТВЕСТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕНАЛІ СЕРВІС" на загальну суму 2846162,00 грн., у тому числі ПДВ - 474360,34 грн.

Проте, документально підтвердити обсяги господарських операцій у кількісному виразі експертам не видалося за можливе, у зв`язку з відсутністю інформації про необхідну кількість рейсів, яку мав здійснити позивач для задоволення потреб міста. Разом із тим, в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) обсяги робіт зазначені в різних одиницях виміру, а саме: штуках, годинах, рейсах.

Так, зі змісту адміністративного позову та долучених до матеріалів справи документів вбачається, що представник позивача звертався із адвокатськими запитами до вищевказаних контрагентів. У відповідь на адвокатські запити, останніми було надано належним чином завірені копії договорів позички (безоплатного користування) транспортних засобів у їх власників, додаткових угод, актів прийняття-здачі виконаних робіт та актів прийому-передачі транспортних засобів.

Суд наголошує, що документальна перевірка діяльності ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, валютного та іншого законодавства була проведена у квітні 2017 року, однак представник позивача звернувся із адвокатськими запитами до зазначених контрагентів лише у травні 2017 року.

Як уже зазначалося, у силу вимог пункту 44.1, пункту 85.2 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів; платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту; платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

У даному випадку позивачем не спростовується та матеріалами справи підтверджується, що зазначені документи, під час перевірки не подавалися, хоча це є очевидним обов`язком позивача. При цьому, відповідно до положень пункту 44.7 Податкового кодексу України, відсутні докази того, що податковий орган відмовився їх прийняти до врахування у зв`язку з проведенням перевірки. Не надано також доказів подання вказаних документів після завершення перевірки, що передбачено положеннями пункту 44.7 Податкового кодексу України. Крім того, відсутні докази вилучення у позивача первинних документів в рамках Кримінального процесуального кодексу України.

Водночас, згідно з положеннями пункту 85.7 Податкового кодексу України та у кореспонденції з приписами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивачем не надано опису передачі зазначених первинних документів відповідачу.

У контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до пункту 44.6 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Зміст наведених правових норм свідчить, що обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 Податкового кодексу України прирівнюється до їх відсутності. Єдине виключення при застосуванні правових наслідків ненадання платником податків на вимогу контролюючого органу зазначених вище документів становить їх відсутність внаслідок виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами.

Надання первинних документів згодом, у тому числі під час розгляду справи у суді та проведення економічної експертизи, не змінює статусу цих документів, як таких, що були відсутні на час формування даних звітності та їх надання згодом не має правових наслідків для цілей підтвердження правомірності формування спірних сум податкових вигод у відповідний податковий період.

Відтак, враховуючи висновки суду щодо періоду та підстав визнання витрат у даній частині, суд вважає, що висновки податкового органу є законними та обґрунтованими, а витрати під час перевірки не підтверджені належними доказами.

Водночас, згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 Податкового кодексу, а саме фізична особа - резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України. Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.

Разом із тим, пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначає, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платники єдиного внеску, відповідно до статті 6 вказаного Закону, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Таким чином, обчислення єдиного внеску та військового збору є похідним від встановленого порушення контролюючим органом в акті перевірки та збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, а тому підстави для задоволення адміністративного позову у даній частині відсутні.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0002431311 від 23.05.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), суд зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що за період з 2015 року 2016 рік позивачем було придбано паливно-мастильні матеріали, суми податку під час придбання яких були включені до податкового кредиту. Однак, реалізація таких у подальшому відсутня та які, згідно наданої позивачем довідки про залишки товарно-матеріальних цінностей, не значаться на залишках товарів станом на 31.12.2015 року та 31.12.2016 року, а отже використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Відповідно до зареєстрованих податкових накладних, за період з 2015 року 2016 рік позивачем було придбано роботи (надані послуги), суми податку під час придбання яких були включені до податкового кредиту та відсутнє документальне підтвердження використання або призначення таких послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а як наслідок такі роботи, послуги використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або. у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1442 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку.

Разом з нафтопродуктами споживачеві в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ за установленою формою на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару. У розрахунковому документі зазначається інформація про форму здійснення розрахунку. Тобто, законодавством чітко визначено можливість розрахунку за придбані у роздріб нафтопродукти і з використанням талонів, платіжних карток та смарт-карток (паливних карток).

У ході проведення перевірки позивачем не надано документи, що підтверджують фактичне отримання паливно-мастильних матеріалів, а саме чеків та заправочних відомостей, передбачених Інструкцією № 281 та постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1442 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами".

З аналізу вищевикладеного вбачається, що оператор АЗС після завершення відпуску товару покупцю або його уповноваженому представнику зобов`язаний видати інформаційний чек, в якому зазначаються дата та час обслуговування, марка, кількість відпущеного товару, що відповідно і підтверджує фактично отримане пальне та засвідчує реальність здійсненої господарської операції. У свою чергу надані платником податкові накладні, видаткові накладні, ні яким чином не підтверджують товарність таких відносин, а лише вказують на їх декларування. Крім того, як уже зазначалося, документально підтвердити обсяги господарських операцій у кількісному виразі не можливо, у зв`язку з відсутністю інформації про необхідну кількість рейсів, яку мав здійснити позивач для задоволення потреб міста.

Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності, суд доходить висновку, що документи, надані позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій беззаперечно не свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість в даному випадку надані позивачем первинні документи не є достатніми та вичерпними для такого висновку, оскільки предметом спору в цій справі є підтвердження обставин реальності відображення у податковому обліку господарських операцій, які фактично не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом, що свідчить про відсутність реальних правових наслідків за такими господарськими операціями.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, не здійснюється.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Рішення у повному обсязі виготовлено: 10.12.2019 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна