Рішення № 86261488, 05.12.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3457/19

провадження № 2/753/4551/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2019 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.

за участю секретаря - Григораш Н.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Європейський Страховий Союз» про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі - Відповідач-1, ОСОБА_4 ), Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - Відповідач-2, МТСБУ), третя особа: приватне акціонерне товариство «Європейський Страховий Союз» (далі по тексту - ПАТ «Європейський Страховий Союз») та просить суд стягнути з МТСБУ матеріальну шкоду на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в розмірі 6000 грн., стягнути з ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 16 076,50 грн., моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. та стягнути з відповідачів судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, в тому числі витрати на отримання професійної правничої допомоги в сумі 6 387,25 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що 16 травня 2017 року ОСОБА_4 не дотрималась безпечної дистанції руху, внаслідок чого здійcнила зіткнення з автомобілем «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , чим порушила п. 13.1 ПДР України, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Таким чином, своїми діями, що полягали в порушенні п. 13.1 ПДР України та, як наслідок, вчинення ДТП, ОСОБА_4 завдала матеріальних збитків.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_5 станом на момент ДТП, була застрахована, згідно полісу № АК 3415556 в ПрАТ «Європейський страховий союз».

Позивачем ОСОБА_3 було замовлено проведення незалежного експертного дослідження транспортного засобу «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , на предмет встановлення вартості відновлювального ремонту та вартості матеріального збитку.

Відповідно до Звіту № 46-D/42/3 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, вартість матеріального збитку завданого складає 20 056,50 грн.

02 серпня 2017 року позивачем було подано до ПрАТ «Європейський страховий союз» заяву про виплату страхового відшкодування, проте, всупереч вимогам Закону, ПрАТ «Європейський страховий союз» виплату страхового відшкодування так і не здійснило.

Разом з тим, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 2 жовтня 2017 року виключила ПрАТ «Європейський страховий союз» з державного реєстру установ та анулювала свідоцтво компанії. Однак, Президія МТСБУ затвердила граничну суму виплати постраждалим за договором ОСЦПВ, укладеним з ПрАТ «Європейський страховий союз» в розмірі 6000 грн.

Таким чином, позивач вважає, що вимогу про виплату страхового відшкодування в розмірі 6000 грн. треба пред`являти тільки МТСБУ. Натомість різницю між нанесеним матеріальним збитком та відшкодуванням МТСБУ в розмірі 16 076,50 грн. повинна відшкодувати ОСОБА_4 .

Крім того, позивач посилається на те, що діями відповідача-1завдана моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав від пошкодження його майна під час ДТП, пережитим хвилюванням за пошкоджений автомобіль та тривалим стресом, пов`язаним із завданням значних матеріальних збитків. Заподіяна моральна шкода полягає також у суттєвих емоційних стражданнях, пов`язаних з протиправною поведінкою відповідача-1, яка призвела порушенням ритму життя. Завдану моральну шкоду позивач оцінив в розмірі 20000 грн.

Ухвалою суду від 28 лютого 2019 року, відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Європейський Страховий Союз» про відшкодування шкоди та призначено судове засідання для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

09 квітня 209 року від відповідача-1 надійшов відзив на позов, в якому остання заперечуючи проти позову, посилається на те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Крім того, позивачем не доведено наявність моральної шкоди, у зв`язку з чим, просить відмовити у задоволенні позову.

21 березня 2019 року від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов, в якому останній зазначає, що на даний час третя особа в установленому законом порядку банкрутом не визнана, процедура ліквідації не розпочалася, у зв`язку з чим у МСТБУ відсутній обов`язок здійснити виплату за рахунок коштів, сплачених страховиками як базовий гарантійний внесок за страховика, який не виконує свої зобов`язання. Крім того, додав, що згідно розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 2446 від 28 вересня 2016 року рекомендовано Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України розглянути питання про здійснення виплат за рахунок коштів базового гарантійного внеску страховиків до Фонду захисту потерпілих у ДТП. Враховуючи рекомендації Національної комісії Президією МТСБУ було розглянуто питання про затвердження граничної суми виплати страхового відшкодування на одного потерпілого за договором внутрішнього страхування, укладеним ПрАТ «СК «Європейський страховий Союз» в розмірі 6 000 грн. 26 березня 2018 року МТСБУ розпочала здійснювати виплати в межах зазначеної суми за страховика ПрАТ «СК «Європейський страховий Союз», однак позивач у визначений МТСБУ термін (не пізніше 20 березня 2018 року) з відповідною заявою не звертався. На даний час виплати за рахунок залишку базового гарантійного внеску самого страховика закінчені.

Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги до вказаних відповідачів підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві та надані докази. З клопотанням про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ПрАТ «Європейський страховий союз» не звертався, а суд правом самостійного залучення до участі у справі співвідповідача чи заміну неналежного відповідача згідно приписів частини першої, другої ст.51 ЦПК України не наділений.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник відповідача-2 в судове засідання, призначене на 05.12.2019 року не з`явився, разом з тим, в попередньому судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи у її відсутність до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 16 травня 2017 року ОСОБА_4 не дотрималась безпечної дистанції руху, внаслідок чого здійcнила зіткнення з автомобілем «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , чим порушила п. 13.1 ПДР України, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_4 встановлена та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Встановлено, що у результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль марки «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , який належить на праві власності позивачу ОСОБА_3

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_5 станом на момент ДТП, була застрахована, згідно полісу № АК 3415556 в ПрАТ «Європейський страховий союз». Ліміт відповідальності Страховика за полісом № АК 3415556 - 100 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 серпня 2017 року ОСОБА_3 було подано до ПрАТ «Європейський страховий союз» заяву про виплату страхового відшкодування.

Разом з тим, ПрАТ «Європейський страховий союз» не виплатило позивачу страхового відшкодування та не прийняло вмотивованого рішення у здійсненні такого відшкодування.

Відповідно до Звіту № 46-D/42/3 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, вартість матеріального збитку завданого складає 20 056,50 грн.

Крім того, позивачем було сплачено грошові кошти за оцінку матеріального збитку КТЗ «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , у розмірі 2000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 14.11.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно ст. 9 Закону страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

За ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі.

При цьому, метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15- ц; провадження № 14-176цс18 викладеної у п.п. 49 - 51, 53, 55 -57 визначено, що згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

При цьому, норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір відшкодування страховиком шкоди (збитків), завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29).

Отже, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_4 матеріальної шкоди в сумі 16 076,50 гривень задоволенню не підлягають.

Суд не може погодитися з аргументами позивача в частині стягнення з МТСБУ матеріальної шкоди на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в розмірі 6000 грн. виходячи з наступного.

Відповідно до положень пп. «г» п.41.1 ст.41 ЗУ Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема: у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Оскільки на день розгляду справи в суді відсутні докази банкрутства чи ліквідації ПАТ «Європейський страховий Союз» у МТСБУ відсутній обов`язок здійснювати виплати за зобов`язаннями ПАТ «Європейський страховий Союз».

Крім того, згідно розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 2446 від 28 вересня 2016 року Президії МТСБУ рекомендовано розглянути питання про здійснення виплат за рахунок коштів базового гарантійного внеску страховиків до Фонду захисту потерпілих у ДТП.

Враховуючи рекомендації Національної комісії 22.03.2018 Президією МТСБУ було затверджено граничну суму виплати страхового відшкодування на одного потерпілого за договорами внутрішнього страхування, укладеними ПрАТ «Європейський страховий союз» у розмірі 6000 гривень.

Прийом документів потерпілих у ДТП за зобов`язаннями СК «Європейський страховий союз» здійснювався з 1 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року.

26 березня 2018 року МТСБУ розпочала здійснювати виплати, зазначена інформація була розміщена на сайті МТСБУ, проте, позивач у визначений МТСБУ термін з відповідною заявою не звертався.

В даному випадку МТСБУ здійснювало виплати за страховими випадками за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладених страховиком, який припинив членство в МТСБУ, але по відношенню до якого не здійснюється процедура банкротства чи ліквідації, виплати здійснювалися на підставі розпорядження № 2446 від 28.09.2016. На відміну від вказаних виплат, проведення регламентних виплат, в порядку, передбаченому ЗУ Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є обов`язком МТСБУ.

Враховуючи наведене, а також відсутність обґрунтованих підстав та відповідних мотивів щодо стягнення з МТСБУ матеріальної шкоди на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в розмірі 6000 грн., суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами не довів наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог до МТСБУ.

Виходячи з аналізу вище вказаних правових норм суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з МТСБУ відшкодування в розмірі 6000 грн. та стягнення с ОСОБА_4 16 076,50 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 4 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Виходячи з роз`яснень, що містяться в п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Позивач вважає, що неправомірними діями відповідачів йому, як потерпілому, завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті.

Суму завданої моральної шкоди обґрунтовано пережитим хвилюванням за своє життя у разі перебування в автомобілі, за пошкоджений автомобіль та тривалим стресом, пов`язаним із завданням значних матеріальних збитків сім`ї. Заподіяна моральна шкода полягає також у суттєвих емоційних стражданнях, пов`язаних з протиправною поведінкою відповідача, яка призвела до порушення ритму життя.

Враховуючи викладене, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, які виразились в порушенні звичайного способу життя, керуючись вимогою розумності та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди у сумі по 3000 грн., які необхідно стягнути з ОСОБА_4 .

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 768грн. 40 коп. підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 .

З приводу вимог щодо стягнення витрати за правову допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Разом з тим, позивачеами не надано суду підтверджуючих документів про здійснення позивачем ОСОБА_3 оплати таких послуг на суму 6 387,25 грн. (оригіналу квитанції, платіжного доручення, тощо), а тому вимога про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у розмірі 6387,25 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 16, 22, 23, 1166, 1167, 1187 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Європейський Страховий Союз» про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень, судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) 40 гривень, а всього 3 768 (три тисячі сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.12.2019.

Суддя Лужецька О.Р.