Рішення № 86252434, 26.11.2019, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/3453/19

Провадження № 2/185/2607/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2019 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Врони А.О., за участю секретаря судового засідання - Чернишової К.Д., за участю представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - ОСОБА_8 , відповідача - ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу ЄУ № 185/3453/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

11 квітня 2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить суд стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача борг за договором позики в розмірі 93440 грн та судові витрати по справі.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначила, що 02 березня 2018 року відповідач згідно договору позики грошей взяв у позивача в борг 2560 грн, які згідно п. 4.1 договору зобов`язався повернути 15 березня 2018 року. Але відповідач суму позики не повертає, ухиляється від її повернення. Позика була оформлена відповідним договором та розпискою. Згідно п. 4.2 договору в разі неповернення грошей в строки, які вказані в договорі (п. 4.1) позичальник сплачує проценти у розмірі 10 % в день від суми простроченої заборгованості до дня повного розрахунку позичальника з позикодавцем. Позичальник станом на 05 березня 2019 року борг не повернув. З 16 березня 2018 року по 05 березня 2019 року пройшло 355 днів. Всього заборгованість за тілом позики складає 2560 грн, заборгованість за відсотками складає 90880 грн.

Відповідач звернувся з відзивом на позовну заяву, в якому позовні вимоги ОСОБА_4 просить задовольнити частково та стягнути з нього на користь позивача в рахунок боргу за договором позики 2560 грн., мотивуючи тим, що позивачзобов`язана мати відповідну ліцензію на право надання послуг із кредитування. Відсутність у відповідача ліцензії на надання фінансових послуг свідчить про невідповідність наданої послуги встановленим державою умовам. Угода, здійснена без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнана судом недійсною. Якщо б позивач мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, то такі умови договору позики можливо б було визнати недійсними з огляду на норми ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Так, підставою для нарахування позивачем відсотків став п.4.2 договору позики грошей. Так, підставою для нарахування позивачем відсотків став п.4.2 договору позики грошей, відповідно до якого я був зобов`язаний сплатити процент за користування коштами понад строки, які вказані в договорі (п.4.1) у розмірі 10% за кожен день користування позикою від суми простроченої заборгованості. Таким чином, підставою для нарахування цих відсотків є обов`язкова умова - користування наданими коштами понад встановлені у договорі строки. Базою нарахування відсотків є сума простроченої заборгованості. Тобто, сам позивач її кваліфікує, як "прострочену заборгованість". Таким чином, зазначена у п.4.2 умова договору є неустойкою за неналежне виконання зобов`язання із повернення боргу та її правове регулювання здійснюється главою 49 ЦК України. При визначенні розміру неустойки (заборгованості по відсоткам), яку просить стягнути позивач на свою користь повинен врахувати положення ч.3 ст.551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та при наявності інших обставин, які мають важливе значення.

В судовому засіданні представник позивача викладене у позовній заяві підтримав у повному обсязі, просив задовольнити, та зазначив що відсотки встановлені п.4.2. договору позики не є відсотками за користування кредитом.

Відповідач, представник відповідача у судовому засіданні викладене у відзиві на позовну заяву підтримали у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, відповідача та дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір позики від 02 березня 2018 року, відповідно до умов якого позикодавець передає позичальнику грошові кошти в порядку та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується їх повернути позикодавцю на умовах, встановлених цим договором, а саме, загальна сума позики складає 2560 грн, які згідно з п. 4.1 договору зобов`язався повернути 15 березня 2018 року (а.с.4).

Згідно із п. 4.2. договору за користування коштами понад строки, які вказані в договорі (п.4.1.) позичальник сплачує проценти у розмірі 10% за кожен день користування позикою (3650 відсотків річних або 3660 відсотків річних, якщо на період користування позикою випадає високосний рік) від суми простроченої заборгованості та нараховується до дня повного розрахунку позичальника з позикодавцем.

Відповідно до розписки, складеної та підписаною ОСОБА_3 02 березня 2018 року, ним отримано від ОСОБА_5 гроші в розмірі 2560 грн, які він зобов`язався повернути повністю у строки згідно з договором позики грошей, укладеного 02 березня 2018 року між ним та ОСОБА_5 (а.с.5).

Відповідач не виконав умови договору належним чином.

Згідно свідоцтва про шлюб, копія якого міститься в матеріалах справи, серії НОМЕР_1 , виданого 27 червня 2018 року Павлоградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 27 червня 2018 року, про що складено відповідний актовий запис № 208. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 привласнила прізвище ОСОБА_5 (а.с.20).

Приймаючи рішення по суті заявленого позову, суд керується положеннями ч. 1 ст.1046 ЦК України, згідно з якою, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій сторони (позичальникові) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи його укладення, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 2560 грн згідно розписки від 02 березня 2018 року та договору позики від 02 березня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором позики від 02 березня 2018 року у п.4.2 визначено інший розмір процентів, ніж у ч.2 ст.625 ЦК України (три проценти річних від простроченої суми) на підставі домовленості між сторонами договору позики, що відповідає вказаній статті ЦК України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (Провадження № 14-254цс19).

Таким чином, стягнення процентів на підставі ч.2 ст.625 ЦК України є правом кредитора на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами понад строки, встановлені в договорі позики грошей.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Що свідчить про неможливість застосування до вказаних правовідносин ч.3 ст.551 ЦК України.

Сторони домовились щодо розміру процентів за користування коштами понад строки, які вказані в договорі позики, про що свідчить умови договору позики. Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, згідно з розрахунком та поясненнями відповідача в судовому засіданні, позичальник станом на 05 березня 2019 року борг не повернув, у зв`язку з чим виникла заборгованість на суму 93440 грн, з яких заборгованість за тілом позики складає 2560 грн, заборгованість за відсотками складає 90880 грн.

Враховуючи, що договір позики укладено між двома фізичними особами, чинним законодавством України не передбачено необхідності отримання відповідної ліцензії для укладення такого договору.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що позивач надавав послуги з кредитування, посилання відповідача на отримання грошових коштів не від позивача особисто також не було не доведено належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Закон України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Таким чином, з ОСОБА_3 підлягає стягненню сума заборгованості за договором позики у розмірі 93440 грн, яка складається з заборгованості за позикою - 2560 грн, заборгованості за відсотками - 90880 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 5, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , суму боргу за договором позики від 02 березня 2018 року в розмірі 93440 (дев`яносто три тисячі чотириста сорок) грн, з яких заборгованість за тілом позики складає 2560 грн, заборгованість за відсотками складає 90880 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , витрати по оплаті судового збору в сумі 934 (дев`ятсот тридцять чотири) грн 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Рішення у повному обсязі складено 02 грудня 2019 року.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. О. Врона