Рішення № 86246244, 28.11.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/1756/17

Провадження №2/487/1024/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2019 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Павлової Ж.П., за участі секретаря Ігнатьєва А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

29.03.2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (на далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 18 739,87 грн.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що 23.05.2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого він надав відповідачу кредит у сумі 1 200,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач зазначає, що відповідач не дотримувалася строків погашення заборгованості за кредитним договором, тому станом на 28.02.2017 року остання має заборгованість розмірі 18 739,87 грн., яка складається з наступного:

- 118,91 грн. - заборгованість за кредитом;

- 13 690,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 3 800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

- 250,00 грн. - штраф (фіксована частина);

- 880,47 грн. - штраф (процентна складова).

Оскільки відповідач не виконує належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з неї зазначену заборгованість.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва Павлової Ж.П. від 31.03.2017 року відкрито провадження в даній справі.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.09.2017 року позовні вимоги банку задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.01.2019 року заочне рішення скасовано та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.05.2019 року витребувано з АТ КБ «ПриватБанк» витяг із кредитного рахунку ОСОБА_1 та інформацію про строк дії картки № НОМЕР_1 .

19.11.2019 року представник відповідача адвокат Гречана Є.Й. надала до суду пояснення, в якому просила суд відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач звернувся з даним позовом після спливу строку позовної давності.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

В судове засідання відповідач та її представник не з`явилися, адвокат Гречана Є.Й. надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що 23.05.2008 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 1 200,00 грн., а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 28.02.2017 року утворилась заборгованість в розмірі 18 739,87 грн., яка складається з наступного:

- 118,91 грн. - заборгованість за кредитом;

- 13 690,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 3 800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

- 250,00 грн. - штраф (фіксована частина);

- 880,47 грн. - штраф (процентна складова).

За Конституцією України, ст. 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Зокрема, цивільні права та обов`язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В силу ст. ст. 3, 627 ЦК України, договору притаманна така риса, як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи.

Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб`єктів.

Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст. 627 ЦК України, яка з посиланням на ст. 6 ЦК України встановлює співвідношення актів цивільного законодавства і договору. За ними, зміст названого принципу проявляється у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента та вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини; самостійно визначають умови (зміст) договору, структуру і вид договірного зв`язку.

Учасники договору можуть обрати договір, що передбачений законом (так звані поіменовані договори, які прямо передбачені в ЦК України або в іншому нормативному акті), так і договір, не передбачений у законодавстві (не пойменовані), проте породжує права та обов`язки його учасників.

Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов`язання під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу ст. 525-526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов`язання і вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами. Принцип належного виконання припускає, що зобов`язання має бути виконане належними суб`єктами, в належному місці, в належний час, належним предметом і належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під порушенням зобов`язання слід розуміти такий протиправний вплив з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення чи взагалі ліквідації. Порушенням зобов`язання є його невиконання і неналежне виконання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, або не утримуються від певних дій, хоча за змістом зобов`язання могли утримуватися від їх вчинення.

За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

При цьому, відповідно до ст. ст. 622, 625 ЦК України боржник, не звільняється від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77-78, ч. ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Його істотними умовами є предмет, сума кредиту, строк повернення, розмір відсотків та належна форма укладення.

Так, відповідно до виписки з рахунку боржника в період з 01.01.1999 року по 21.07.2019 року по спірному кредитному договору ОСОБА_1 останній раз здійснювала погашення кредиту 28.01.2013 року.

З вказаної останньої дати, відповідач більше фінансових операцій по кредиту не здійснювала.

З того часу і до пред`явлення позову усі подальші боргові суми, що додавалися до загального боргу, являються лише автоматичним списанням відсотків, які зараховувалися до боргу ОСОБА_1 .

У силу статті 629 ЦК України договір, зокрема і кредитний договір, є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до умов кредитного договору б/н від 23.05.2008 року кінцевий термін остаточного повного повернення кредиту відповідає строку дії картки тобто до останнього дня березня 2012 року. Проте, з урахуванням погашень кредиту відповідачем 28.01.2013 року, позовна давність за такою вимогою сплила 28.01.2016 року.

З урахуванням того, що банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 тільки 23.03.2017 року (згідно штампу на конверті а.с. 23), суд залишає позовні вимоги банку без задоволення, застосувавши строки позовної давності.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення набирає законної сили через 30 днів, якщо не буде подана апеляційна скарга.

Рішення суду може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 09.12.2019 року.

СУДДЯ: Ж.П. ПАВЛОВА