Рішення № 86230507, 05.12.2019, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа №305/2010/19

Провадження по справі 2/305/766/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2019 Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі: головуючої судді - Бліщ О.Б.

секретаря с/з - Вербещука В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі представника Савіхіної Анастасії Миколаївни до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивують тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 06.04.2011 ОСОБА_1 , отримала кредит у розмірі 8500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у сумі 36,00% річних на суму залишку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачка підтвердили свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою", складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісія за користування кредитом та інших витрат. У порушення умов договору, відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, станом на 30.09.2019, має заборгованість за кредитним договором б/н від 06.04.2011 в сумі - 448365,54 гривень, що складається з наступного: 1660,81 грн. - заборгованість за кредитом; 435989,62 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 4100,00 грн - заборгованість за пенею та комісією. Зазначають, що оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язку кредитодавця вимагати від боржника всієї суми заборгованості, то кредитодавець може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з наведеним, просять стягнути з відповідачки заборгованість у сумі 127754,55 грн, яка складається з наступного: 8275,92 грн - заборгованість за кредитом, 119478,63 грн - заборгованість по відсотках за користування кредитом з 06.04.2011 по 29.01.2018, а також судові витрати понесені банком при подачі даної позовної заяви до суду.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України. Жодна з сторін не надала суду клопотання про їх виклик в судове засідання. Разом з тим, в ухвалі про відкриття провадження у справі від 06.11.2019 відповідачці був наданий строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, на подачу відзиву на позовну заяву. 22.11.2019 на адресу суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона зазначає, що банк дав їй на руки незаповнені три бланки. Копію договору банк не вручив. Також вказує, що у період з 06 квітня 2011 року не отримувала від банку жодних повідомлень про кредитну заборгованість. Зазначає, що з Умовами надання споживачу кредиту у яких встановлено позовну давність вона також не ознайомлювалась. Окрім наведеного просить застосувати позовну давність.

Вимогами ч. 4 ст. 178 ЦПК України регламентовано, що копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Оскільки відповідачкою до відзиву не додано будь-яких підтверджуючих документів, які б свідчили про виконання нею наведених вище вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України, то суд не приймає його до уваги.

Враховуючи наведене, а також те, що у матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що, відповідно до укладеного договору б/н від 06.04.2011 ОСОБА_1 , отримала кредит у розмірі 8500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у сумі 36,00% річних на суму залишку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою", складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у відповідній заяві. Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісія за користування кредитом та інших витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, у порушення умов договору, відповідачка ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, станом на 30.09.2019 має заборгованість за кредитним договором б/н від 06.04.2011 в сумі - 448365,54 гривень, що складається з наступного: 1660,81 грн. - заборгованість за кредитом; 435989,62 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 4100,00 грн - заборгованість за пенею та комісією.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Позивач АТ КБ «ПриватБанк» у своїй позовній заяві, як на кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі встановленим кредитним лімітом, посилається на анкету-заяву про приєднання до Умов та Порядку надання банківських послуг у Приватбанку.

При цьому, позивачем надано саму анкету-заяву та витяг з Умов і Правил надання банківських послуг.

Дійсно у анкеті-заяві міститься фраза, що клієнт згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між клієнтом та банком договір про надання банківських послуг. Проте, у вказаній анкеті-заяві встановлено кредитний ліміт у сумі 2000 гривень, тоді як згідно матеріалів позовної заяви кредитний договір укладений на суму 8500 гривень. Окрім цього в анкеті-заяві не вказано яка саме картка мала бути видана клієнтові, а також строк її дії.

У матеріалах справи також відсутня інформація про те на який строк був наданий кредит. Окрім цього, у довідці по умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», містяться лише приклади розрахунку суми плати за користування кредитними коштами з якими ознайомлена відповідачка ОСОБА_1 , а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 квітня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. З огляду на викладене відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06 квітня 2011 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на веб-сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70 як невід`ємну частину спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на веб-сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70, який наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Вивчивши матеріали справи, суд, вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному веб-сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (06 квітня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (25 жовтня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався й на Тарифи банку, однак таких до позову не додав та матеріали справи не містять,

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

При цьому, у наданому позивачем витягу з Умов та Порядку надання банківських послуг, теж відсутній підпис відповідачки ОСОБА_1 , а інші докази її ознайомлення із всіма необхідними умовами кредитного договору теж відсутні. З огляду на це, позивач не довів, що саме за тарифами, умовами та в порядку, які надані суду, як докази, був наданий кредит відповідачці, а звідси є не доведеними і розрахунки заборгованості.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Враховуючи те, що позивачем не надано обґрунтованих та правових доказів порушення та невиконання відповідачкою умов договору, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за його недоведеністю.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ «ПриватБанк», то судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 263-265, 273, 279, 354, 355, п.15.5 Перехідних по- ложень Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем АТ КБ «ПриватБанк».

Відомості щодо учасників справи:

Позивач, АТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.

Представник позивача, Савіхіна Анастасія Миколаївна , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач, ОСОБА_1 , мешканка АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд.

Повний текст рішення виготовлено 10.12.2019.

Головуюча: Бліщ О.Б.