Рішення № 86229296, 09.12.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 грудня 2019 року Справа № 280/4715/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146)

про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1854-49 від 21.02.2019.

Ухвалою суду від 01.10.2019 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з посиланням на поважні підстави пропуску такого строку із наданням відповідних доказів.

07 жовтня 2019 року позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на те, що оскаржувану вимогу позивач отримав лише 20.09.2019 безпосередньо у відповідача, про що, як стверджує позивач, свідчить особистий підпис позивача на копії оскаржуваної вимоги. Однак жодного доказу про те, що позивач отримав від відповідача оскаржувану вимогу саме у цей день суду не надавалося, але відповідач і не спростував дане твердження позивача.

Зокрема відповідачем була надана копія поштового відправлення №6906300548238 від 22.01.2018 яке повернулося 20.01.2019 «за закінченням терміну зберігання». Даний доказ суд не визнає належним, так як дата направлення вимоги (21.01.2018 ) раніше ніж сформована сама вимога (21.02.2019), крім того, адреса на яку направлялася вимога не відповідає фактичному місцю проживання позивача (з 2010 року позивач проживає за адресою, АДРЕСА_2 ) про що свідчить копія паспорта позивача. Відповідно це доводить той факт, що вимога не могла бути вручена позивачу, а відповідно про її існування позивач міг дізнатися пізніше.

За відсутності належних доказів щодо своєчасного направлення вимоги та її отримання позивачем, суд вважає причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, перебуває на обліку як платник єдиного внеску, проте адвокатською діяльністю не займається. Позивач зазначив, що з моменту отримання свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю він працював як найманий працівник на підприємстві, яке і сплачує за позивача єдиний внесок. На підставі викладеного, вважає, що нарахування відповідачем єдиного внеску є протиправним, у зв`язку з чим просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від відповідача 07.11.2019 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що оскільки позивач перебуває на обліку у контролюючому органі, він зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску, навіть у разі відсутності отримання доходу. А враховуючи, що позивачем подано заяву про припинення незалежної професійної діяльності, термін сплати зобов`язань, визначених особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, у Звіті з позначкою «ліквідаційна», настає в день подання Звіту, відповідно єдиний внесок слід сплатити до дати подання Звіту включно. Просить у задоволення позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суд 10.10.2019 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та проведення судового засідання 04.11.2019.

Протокольною ухвалою суду від 04.11.2019 відкладено розгляд справи на 03.12.2019.

03.12.2019 позивачем було подано клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні. Відповідач у судове засідання не прибув.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, судом встановлено наступне.

Позивач, 25.06.2003 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №399 на підставі рішення кваліфікаційної- дисциплінарної комісії адвокатури Запорізької області.

Як зазначає відповідач, згідно даних ІС «Податковий Блок» 26.02.2010 року ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ), зареєстровано як фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю та взято на облік у ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівського управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Олександрівський район).

Про те, що позивач був взятий на облік як самозайнята особа до відповідного податкового органу, останній не заперечує.

Відповідно до трудової книжки позивач з 26.04.2001 працював за договором у ПрАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» (скорочено ПрАТ «ЗАЗ», раніше ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», ПАТ «ЗАЗ») у юридичному відділі (службі, департаменті) підприємства на різних посадах, як юрисконсульт, керівник бюро та заступник директора юридичного департаменту, на умовах повного робочого тижня. 3 серпня 2012 року наказом голови правління товариства від 06.08.2012. був призначений на посаду головного юриста (директора юридичного департаменту) ПрАТ «ЗАЗ». На час розгляду справи позивач продовжує працювати на даном підприємстві.

На підтвердження того, що позивач працює на ПрАТ «ЗАЗ» були надані: довідки підприємства про нарахований дохід та утриманий податок за 2017 та 2018; дані про трудовий та страховий стаж позивача з 01.01.2004 по 31.08.2019; індивідуальні відомості про застраховану особу (позивача) за період з 1998 по 2019, відповідно до яких позивачу була сплачена заробітна плата підприємством за спірний період та сплачені страхові внески.

Як зазначає відповідач 29.05.2018 року платником було надано заяву форми № 8-ОПП та заяву форми № 7-ЄСВ, на підставі яких було прийнято рішення про припинення незалежної професійної діяльності, з цього приводу позивач не надає будь-яких пояснень та відповідач не надає суду копії заяв. Однак відсутність даних заяв в матеріалах справи надає суду можливість розглянути дану справу повно та об`єктивно.

Таким чином, як стверджує відповідач, термін сплати зобов`язань, визначених особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, у Звіті з позначкою «ліквідаційна», настає в день подання Звіту, відповідно єдиний внесок слід сплатити до дати подання Звіту включно.

Тому 02.05.2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 у сумі 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 х 22 відсотки = 704 грн. в місяць) як фізичній особі, яка займається незалежною професійною діяльністю відповідно програмного забезпечення розробленого на підставі діючого чинного законодавства.

Автоматично нараховано єдиного внеску в інтегрованій картці платника:

За 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 року - 2457,18 грн.( мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.)

За 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 року - 2457,18 грн.

За 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 року - 2457,18 грн.

Сума боргу згідно вимоги дорівнює 15819,54 грн. : нарахування за 2017 рік 8448,00 грн. + нарахування за 3 квартала 2018 року 7371,54 грн.

Враховуючи викладене, відповідачем була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1854-49 від 21.02.2019 на суму 15 819,54 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1854-49 від 21.02.2019, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Пунктами 59.1 та 59.3 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Суд зазначає, що відносини, що виникають щодо нарахування та ведення обліку єдиного соціального внеску, врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI).

Відповідно до пункту 5 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України № 2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 5 Закону України № 2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункти 1 та 4 частини 2 статті 6 Закону України № 2464-VI).

Частиною 2 статті 9 Закону України № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, а частиною 8 цієї статті - що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною 11 статті 9 Закону України № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Так, особи, які провадять, у тому числі адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.

При цьому, згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.

Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими (частини 1 та 2 статті 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Частинами 1 та 2 статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Таку позицію також висловлено Верховним Судом у постанові від 05 листопада 2018 року у справі №820/1538/17 (адміністративне провадження №К/9901/38076/18).

Водночас, суд зазначає, що 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У статті 7 Закону зазначено, що для осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до вказаних змін фізичні особи - підприємці, які не одержували доходів в 2017 році, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок. До 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці, які не отримували доходи у звітному місяці, мали право не сплачувати єдиний соціальний внесок.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону України №2464-VI свідчить на користь того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Матеріалами справи встановлено, зокрема з трудової книжки що позивач з 2001 року та на час звернення до суду з адміністративним позовом працює на ПрАТ «ЗАЗ».

Таким чином, у період за який відповідачем сформовано податкову вимогу про сплату недоїмки позивач працював на підприємстві де отримував заробітну плату, з якої утримувався єдиний внесок.

Крім того, суд зазначає, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункт 4.1 стаття 4 Податкового кодексу України).

Законом України №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Аналогічний висновок був висловлений Верховним судом у постанові від 27.11.2019 по справі №160/3114/19 відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Сліз зазначити, що доказів отримання позивачем у період 2017-2018 доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально, судом не встановлено. Відповідач у відзиві про наявність таких доходів не зазначав, у зв`язку з чим відповідно обставини відсутності у позивача протягом 2017-2018 року доходу від провадження незалежної професійної адвокатської діяльності окремо від доходів, отриманих від підприємства де позивач працює, не підлягають доказуванню.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

За сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що сформована відповідачем податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1854-49 від 21.02.2019, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 15 819, 54 грн. є протиправною, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1854-49 від 21.02.2019 сформовану Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 09.12.2019.

Суддя О.В. Конишева