Рішення № 86228608, 11.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року Справа № 160/8513/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

03 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006599-5450-0410 від 01.03.2019 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єкта нежитлової нерухомості в сумі 34 102,68 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 01.03.2019 року Головним управлінням державної фіскальної служби у Дніпропетровській області було винесено податкове повідомлення-рішення № 0006599-5450-0410, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єкта нежитлової нерухомості. Сума податкового зобов`язання визначена в розмірі 34 102.68 грн.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення 0006599-5450-0410 від 01.03.2019 року незаконним та необгрунтованим з тих підстав, що застосування ставки податку з коефіцієнтом 0,5% є невірним, оскільки нерухоме майно, що належить позивачу, в комерційних цілях нею не використовується.

Крім того, оскільки рішення Павлоградської міської ради від 11.07.2017 року № 741 -24/VII «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» не має в собі ставок податку, а ставка податку повинна бути встановлена саме в рішенні міської ради, як окремому нормативно-правовому акті, стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в 2018 році є незаконним.

Ухвалою суду від 09 вересня 2019 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

04 жовтня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній не погоджується з вимогами позовної заяви у зв`язку з наступним.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за ОСОБА_1 зареєстровано об`єкт нерухомості - будівлі та споруди загальною площею 1832,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 122.

ГУ ДФС у Дніпропетровській області у відповідності до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України було прийнято податкове повідомлення - рішення №0006599-5450-0410 від 01.03.2019 року, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, у розмірі 34 102,68 грн.

Під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач керувався вимогами нормативних актів, що діяли у 2018 році, а саме рішенням Павлоградської міської ради від 11.07.2017 №741-24/VІІ «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким визначені ставки податку на нерухоме майно для об`єктів нежитлової нерухомості.

Вказаним рішенням також було затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки разом з додатком, яким встановлені ставки податку на нерухоме майно для об`єктів нежитлової нерухомості.

Так, відповідно до додатку до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставка податку на об`єкти нерухомості на 2018 рік були встановлені у такому розмірі - «інші будівлі: комерційного призначення» - 0,5% відсоток мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.

Враховуючи той факт, що розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2018 р. складав 3723 грн., то ставка податку в розмірі 0,5 % складає 18,615 грн.

Розмір грошового зобов`язання для ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки був визначений наступним чином: 18,615 грн. * 1832 кв.м - 34 102,68 грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0006599-5450-0410 від 01.03.2019 року про визначення грошового зобов`язання позивачці за 2018 рік було винесено у відповідності до норм діючого законодавства.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 - позивачу на праві приватної власності належать об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівля «А» - лікарня (цегла) загальною площею 1832,0 кв.м.; № 1 - огорожа; будівля «Б» - септик (система каналізації), що підтверджується копією рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.06.2007 року по справі № 2-/07, витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.08.2007 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.05.2013 року.

У відповідності до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0006599-5450-0410 від 01.03.2019 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 34 102,68 грн.

Вирішуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий податок - на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з пп.266.1.1п.266.1ст.266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п.266.2ст.266 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.266.6.1 п.266.6ст.266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За пп.266.5.1п.266.5ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Проте, даний вид податку відноситься до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Так, у відповідності до ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи пп.10.1.1п.10.1та п.10.2ст.10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у складі податку на майно.

Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податковим кодексом України(пп.4.2,4.4,10.4 Податкового кодексу України).

У відповідності до п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу, з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп.12.3.4 ст.12 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.12.3.4 п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, зміни щодо податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення певного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Станом на 01 січня 2018 року ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, були встановлені згідно з рішенням Павлоградської міської ради від 11.07.2017 №741-24/УІІ «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Відповідно до додатку до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставки податку на нерухоме майно для об`єктів нежитлової нерухомості на 2018 рік для 10.1 «Інші будівлі: комерційного призначення (крім розташованих у багатоквартирних житлових будинках)» були встановлені у розмірі - 0,5% відсотка мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.

Під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу. визначалося грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, відповідач керувався вимогами нормативних актів, що діяли у 2018 році, а саме рішенням Павлоградської міської ради від 11.07.2017 №741-24/УІІ «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким визначені ставки податку на нерухоме майно для об`єктів нежитлової нерухомості.

У зв`язку з цим суд не може прийняти твердження позивача про недотримання відповідачем вимог пп. 12.3.4 п.12.3 ст.12 та 4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, оскільки рішення Павлоградської міської ради №741-24/УІІ було прийнято 11 липня 2017 року, а отже до 15 липня 2017 року.

Крім того, не відповідає дійсності і твердження позивача, що вищевказане рішення Павлоградської міської ради не містило ставок податку на нерухоме майно, а також на який рік приймаються та в якому населеному пункті, оскільки відповідно до додатку до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставка податку на об`єкти нерухомості на 2018 рік були встановлені у такому розмірі - «інші будівлі: комерційного призначення» - 0,5% відсотків мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.

Приймаючи рішення по справі, суд також враховує той факт, що відповідачем визначено грошове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, виходячи з того, що об`єкт використовується у комерційних цілях.

Однак, позивач зазначає у позові, що будівлі адміністративного призначення зараз знаходяться в занедбаному стані, жодна комерційна діяльність в даних приміщеннях не ведеться.

У відзиві на позов представник відповідача зазначив, що позивачем не надано жодних доказів того, що будівлі та споруди, які розташовані за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Харківська, 122 не використовуються в комерційних цілях.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, саме відповідач повинен підтвердити, що позивач використовує належні їй будівлі у комерційних цілях, що не було зроблено.

Посилання відповідача на те, що до основного виду діяльності ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця, входить код КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» є недостатнім доказом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та задоволення позову у повному обсязі.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 10 000,00 грн.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами 1-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу стягуються з іншої сторони лише у тому випадку, якщо професійна правнича допомога реально надавалася в справі тією особою або особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До переліку доказів, які необхідно подати суду, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Таким чином, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн. позивачем надано до суду копію Договору №2 про надання юридичних послуг від 26.08.2019 року, Види юридичних послуг та порядок їх оплати: (орієнтовний), копію квитанції TS203487 від 23.08.2019 року, копію Рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару.

Як вбачається з «Виду юридичних послуг» представнику позивача - адвокату Кудріну Д.А. нараховано гонорар за складання процесуальних документів, а саме: позовна заява та відповідь на відзив. Однак, відповідь на відзив по даній справі адвокатом не складалася.

Також із вказаного документа вбачається, що адвокат отримав гонорар у розмірі 2500 грн. за представництво інтересів замовника у суді та прийняття участі у судових засіданнях.

Однак, розгляд даної справи проводився без проведення судового засідання та виклику учасників справи, що зафіксовано в ухвалі про відкриття провадження у справі від 09 вересня 2019 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області витрат на правничу допомогу адвоката та вважає за необхідне стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3000 грн.

Крім того суд вважає за необхідне, на підставі ст. 139 КАС України присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 768, 4 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області № 0006599-5450-0410 від 01.03.2019 року.

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.М. Олійник

Рішення не набрало законної сили

11 листопада 2019 року.

Суддя В.М. Олійник

Згідно з оригіналом.

Суддя В.М. Олійник