Рішення № 86215441, 05.12.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3545/17

2/214/1361/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 грудня 2019 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі

головуючого судді Чернової Н.В.,

при секретарі судового засідання Звада Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу №214/3545/17 за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про встановлення юридичного факту, визнання права власності та поділ спільного майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , який уточнила 21.09.2017 року, в якому просить, встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу чоловіка та жінки, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час придбання квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 22.01.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А., за реєстровим №131, у якому покупцем зазначений ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, позивачка просить визнати, що вказана квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім того, позивачка просить розділити між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначену квартиру, а саме: взнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частину за кожним.

В обґрунтування позову позивач вказала що, вона та ОСОБА_2 з 2003 року перебувають у цивільному шлюбі, мешкаючи як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, разом ведуть спільний бюджет, господарство та виховують сина. Від цивільного шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась дитина - син ОСОБА_3 . Також, позивачка пояснює, що, оскільки вони не мали власного житла, то вирішили за спільні кошти сімейного бюджету придбати квартиру для спільного проживання. У зв`язку з цим, 22.01.2011 року, відповідно до договору купівлі-продажу, ними придбано квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, правовстановлюючий документ на цю квартиру був оформлений на ОСОБА_3 Позивачка зазначає, що після придбання квартири, вони разом з відповідачем та неповнолітнім сином заселились до неї, як члени однієї родини та почали робити у ній ремонт за кошти спільного сімейного бюджету. Відповідач зареєструвався у цій квартирі, а з 07.04.2011 року зареєстрував там і їх спільного сина. Разом з цим, позивачка вказує, що вона у квартирі не зареєстрована, але мешкає там без реєстрації та сплачує комунальні платежі. На думку позивачки, оскільки вказана квартира придбана за спільні сімейні кошти та в період їх мешкання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з метою захисту своїх майнових прав, позивачка вважає за необхідне визнати за собою право власності на 1/2 частину квартири.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 пред`явлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наполягала їх задоволенні з підстав, викладених в позовній заяві. Окрім того, пояснила, що з 13.05.2017 року вона з сином не мешкає у вказаній квартирі та вимушена орендувати іншу за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки відповідач вигнав їх з помешкання, погрожуючи, що у разі, якщо вона не поїде, він викине їх з балкону. З приводу придбання квартири, позивачка вказала, що до початку проживання однією сім`єю з відповідачем, у неї були власні кошти у розмірі 3000 доларів США, які вона вклала в спільний бюджет. Також, а придбання квартири їм надали кошти її батьки. Окрім того, позивачка пояснила, що прожила з відповідачем однією сім`єю п`ятнадцять років, майно ділити з ним ніколи не збиралася, тому належним чином не оформила право власності і на себе.

21.11.2017 року відповідач ОСОБА_2 надав до суду заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити позивачці у її задоволенні. В обґрунтування заперечень вказав, що з позивачкою без реєстрації шлюбу вони проживали з 2003 року по червень 2017 року. Також, з ними проживав її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_3 і вони продовжили вчотирьох проживати на орендованій квартирі. Відповідач звертає увагу, що його заробітки та позивачки протягом їх сумісного проживання були майже рівними, складали приблизно від 1000 грн. до 4200 грн. Окрім того, позивачка два роки знаходилась у декретній відпустці. Вони сплачували плату за квартиру, комунальні послуги за лічильниками, достатньо харчувались, купували одежу для всіх, купували також необхідні для побуту меблі та речі. У зв`язку з чим, відповідач стверджує, що з вказаних прибутків та видатків вони не могли відкладати кошти на придбання в близькому чи далекому майбутньому вищезазначеної квартири, кредитів на придбання квартири вони також не брали, отже придбати квартиру за час сумісного проживання вони не могли. Відповідач наполягає, що вказану квартиру купили для нього та для свого онука ОСОБА_3 його батьки, вони самі домовлялися з продавцем квартири ОСОБА_6 про ціну та інші умови договору купівлі-продажу, квартира була придбана повністю мебльована. Також, відповідач зазначає, що перший раз він та позивачка потрапили в квартиру після того, як був укладений договір купівлі-продажу - 22.01.2011 року. Ніякого ремонту чи будь яких інших робіт по поліпшенню умов мешкання, додаткового меблювання тощо вони не робили, крім придбання бойлеру для підігріву води. При цьому, всі інші речі, придбані ними за час сумісного проживання, а саме холодильник, пральну машину, телевізор, диван та крісло, позивачка забрала на квартиру, яку вона орендує з червня 2017, після того як вони остаточно розсталися. Відповідач наполягає, що квартира, яку ОСОБА_1 просить визнати спільним майном подружжя фактично придбана його батьками і купувалось безпосередньо нього.

Також, в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснив, що заперечує проти пред`явленого позову, оскільки спірна квартира була придбана не за спільні кошти. Гроші на її придбання у розмірі 34000,00 грн. надавалися його батьками. Також, відповідач вказав, що як до придбання квартири, так і на момент її придбання він офіційно працював на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи положення п.2 ч.4 ст.19 ЦПК України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.07.2017 року відкрито позовне провадження у вказаній справі та призначено судове засідання на 19.09.2017 року (а.с.19).

Ухвалою суду від 01.06.2018 року зазначену позовну заяву залишено без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою позивачки в судове засідання (а.с.126).

19.12.2018 року постановою Дніпровського апеляційного суду скасовано ухвалу від 01.06.2018 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.153-155).

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 28.01.2019 року справу передано в провадження судді Черновій Н.В. (а.с.158).

Інших процесуальних дій судом не вчинялось.

Позивач в судове засідання не з`явилась, надала до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила розглянути справу за її відсутності.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, при цьому, відповідач надав до суду заяву, відповідно до якої просив проводити розгляд справи за їх відсутності, у задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, суд вважає, що дану справу можливо вирішити на підставі наявних в ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини, які регулюються нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2003 року вона та відповідач на момент придбання спірної квартири перебували у цивільному шлюбі, мешкали як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, разом вели спільний бюджет, господарство та виховували сина. Перевіряючи обґрунтованість таких тверджень позивача, в контексті дослідження обсягу наявних доказів в їх сукупності, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а також інші факти від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в порядку позовного провадження при наявності спору про право цивільне.

Про ознаки проживання однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Таким чином, у взаємовідносинах позивача та відповідача слід дослідити характерні риси притаманні подружжю, а саме їх взаємні права та обов`язки, обов`язки батьків і дітей, побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, їх спільного проживання та пов`язання їх спільним побутом.

Так, згідно з ч.ч.1, 2 ст.21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим, відповідно до ч.ч.2, 4 ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Виходячи з наведених норм, кожна людина має право на сімейне життя, при цьому, укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов`язковою умовою для створення їхньої сім`ї. Сім`я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

І хоча проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя, але між особами, які проживають однією сім`єю без шлюбу виникають певні сімейні права та сімейні обов`язки, які в деяких випадках прирівнюються до прав та обов`язків подружжя.

Про утворення особами сім`ї може свідчити не тільки укладення шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення ст.74 СК України.

Так, відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду України від 20.02.2012 року у справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період коли було придбано спірне майно.

Як видно з позовних вимог, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачу необхідно для врегулювання питання щодо спільного майна, набутого в цей період, тобто для вирішення майнового спору стосовно конкретного об`єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

За нормами матеріального права для визнання майна спільною сумісною власністю фактичного подружжя необхідно довести факт проживання позивача та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу та факт придбання спірного майна в період проживання сторін однією сім`єю.

Так, на підтвердження того, що сторони проживали разом однією сім`єю без шлюбу, позивачка ОСОБА_1 надала, зокрема, копії квитанції про утримання з заробітної плати від 04.03.2011 року та 05.04.2011 року, відповідно до яких з її доходів утримувалась частина грошових коштів на оплату комунальних послуг з утримання житла за адресою АДРЕСА_1 (а.с.14).

Також, з довідок про оплату комунальних послуг за період з травня 2011 року по грудень 2013 року судом встановлено, що плата за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 здійснювалась, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 (а.с.81-112).

Окрім того, як видно з копії абонементів на підписку газети «Червоний гірник» за 2012 рік та 2013 рік, вказане видання виписувалось та оплачувалось ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_1 (а.с.14).

Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що визнається ними та ніким із сторін не заперечується, а отже, в порядку ч.1 ст.82 ЦПК України, вказана обставина окремому доказуванню не підлягає (а.с.9).

При цьому, як видно з довідки про реєстрацію місця проживання особи №4346 від 22.05.2017 року, зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 значиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10).

Також, відповідно до довідки №269 від 01.06.2017 року, виданої Криворізькою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №128 КМР Дніпропетровської області, учень 7-а класу КЗШ №128 ОСОБА_3 з січня 2011 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Його мати - ОСОБА_1 , працює вчителем в КЗШ №128 та з січня 2011 року по теперішній час проживає разом з сином за вказаною адресою (а.с.15).

Суд приймає до уваги вищевказані письмові докази, відповідно до положень ст.ст.77-80 ЦПК України, вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми, а тому факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбних відносин, на думку суду, достовірно встановлений.

Відтак, з огляду на вказані правові норми та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позивач та відповідач в зазначений період фактично проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, тобто на момент придбання спірної квартири ОСОБА_1 , відповідно до ч.2 ст.3 СК України, перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, при цьому, ведучі спільне господарство, маючі спільні побут та бюджет, здійснюючі витрати та придбання за рахунок спільних коштів та трудових зусиль, здійснюючі стосовно один одного взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, спільно проживаючи за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, враховуючи, що питання правового режиму майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано Сімейним кодексом України, вимоги встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу на момент придбання спірної квартири підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 з приводу можливості поділу спільно нажитого сторонами майна за період проживання однією сім`єю, як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, судом встановлено та враховано таке.

За змістом ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

Частиною першою статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відтак спільне майно подружжя, за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з врахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

У відповідності до ч.1 ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними

Згідно з ч.1 ст.65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При цьому, нормами ч.3 ст.358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Як встановлено судом, 22.01.2011 року ОСОБА_2 придбав за 33 735,00 грн. у ОСОБА_6 двокімнатну квартиру, загальною площею 44,5 кв.м., житловою площею 30,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана обставина підтверджується копією договору купівлі-продажу від 22.01.2011 року, який у відповідності до ст.657 ЦК України, посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А. та інформаційною довідкою з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.11, 113-115).

Також, відповідно до копії висновків ФОП ОСОБА_7 , що має право на проведення незалежної оцінки майна, станом на 30.05.2017 року ринкова вартість двохкімнатної квартири, загальною площею 44,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складає 118 186,00 грн. (а.с.12).

Пленум Верховного Суду України в п.п.22, 30 Постанови №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснив, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Пунктом 32 вказаної Постанови передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

З наведеного слідує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожен окремо мають право на 1/2 частку спірної квартири.

Разом з цим, не визнаючи позовні вимоги ОСОБА_1 , відповідач зазначив, що вказану квартиру купили для нього та для свого онука ОСОБА_3 його батьки, вони самі домовлялися з продавцем квартири про ціну та інші умови договору купівлі-продажу, що, на його думку, не може свідчити про придбання квартири в інтересах сім`ї. Також, ОСОБА_2 наполягав на тому, що його заробітки та позивачки протягом їх сумісного проживання були майже рівними, складали приблизно від 1000 грн. до 4200 грн. та позивачка два роки знаходилась у декретній відпустці

На підтвердження своїх доводів відповідачем надано до суду довідку про індивідуальні відомості про застраховану особу, надану Пенсійним фондом України, відповідно до якої в період з 1999 року по 2017 рік ОСОБА_2 був офіційно працевлаштований, у зв`язку з чим його працедавцями робились відрахування до Пенсійного фонду України (а.с.44-45).

Разом з цим, такі посилання відповідача, суд оцінює критично, оскільки відповідно до ч.3 ст.61 СК України, заробітна плата, інші доходи, одержані одним із подружжя є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та витрачались в інтересах сім`ї. При цьому, факт перебування ОСОБА_1 у декретній відпустці, на думку суду, не може визначати можливість віднесення отримуваної ОСОБА_2 заробітної плати до його особистої приватної власності.

Також, як вказувала позивачка, що не оспорював відповідач, після придбання квартири, вони почали одразу в ній проживати всією сім`єю. Фактично квартира була придбана як житло для сім`ї. Окрім того, суд приймає до уваги, що позивачка тривалий час проживала у спірній квартирі та користувалася нею. Вказані обставини суд розцінює як пряме свідчення того, що спірне житлове приміщення придбано саме в інтересах сім`ї для задоволення їх житлових потреб, за їх спільною участю, а тому презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя в даному випадку має місце бути.

Отже, дослідивши зібрані у справі докази та надавши їм належну правову оцінку, суд встановив, що спірна квартира є спільним майном подружжя, а відповідачем не спростовано презумпцію спільності майна подружжя щодо нього.

Вирішуючи питання про поділ спільного майна, та можливість виділити сторонам по 1/2 частці спірної квартири, суд виходить зі змісту заявлених позовних вимог та враховує, що інші варіанти поділу майна відповідачем не запропоновані.

За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи, до чого також зводиться позиція Європейського суду з прав людини у рішенні «Проніна проти України» № 63566/00 від 18.07.006 року.

Таким чином, з урахуванням повно та всебічно з`ясованих обставин, встановлених судом, оцінивши належність, допустимість, а також, достатність доказів, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, приймаючи до уваги, що придбана за спільні кошти та в період знаходження у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартира, є їх спільною сумісною власністю, та виходячи з рівності часток кожного з них на спірне майно, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки вони є законними, обґрунтованими та належним чином доведеними.

Також, враховуючи повне задоволення позовних вимог, на підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача сплачений нею судовий збір у загальному розмірі 960,00 грн. (а.с.1, 1а).

На підставі викладеного, керуючись ст.13, ч.1 ст.81, ч.1 ст.141, ч.2 ст.247, 263-265 ЦПК України , суд, -

УХВАЛИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту, визнання права власності та поділ спільного майна - задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу чоловіка та жінки, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час придбання квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 22.01.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним Ігорем Анатолійовичем, за реєстровим №131, у якому покупцем зазначений ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 44,50 кв.м., житловою площею 30,00 кв.м., є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Розділити між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 квартиру АДРЕСА_1 , а саме:

- взнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- взнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 00 коп., в рахунок сплаченого нею судового збору.

Після набрання рішенням суду законної сили видати виконавчий лист для пред`явлення на виконання у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» в частині стягнення судових витрат.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, у разі оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Чернова