Рішення № 86195374, 03.12.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4025/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Солтис О.О.,

представника позивача - Кумечко М.С.,

представника відповідача - Бута Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність", яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради та зобов`язання Великобагачанської селищної ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради гр. ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради. Позивач вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням вимог Земельного кодексу України, оскільки рішення не містить мотивованого обґрунтування з посиланням на законодавство. Зазначає, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутні та позивачем при поданні заяви про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки дотримано вимог Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4025/19, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11:00 год. 21 листопада 2019 року, витребувано докази.

14 листопада 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 29-31/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка не включена до акту приймання-передачі на виконання вимог наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.09.2018 №6559-СГ, що в свою чергу виключає можливість реєстрації права комунальної власності за Великобагачанською селищною радою, та знаходиться за межами населеного пункту. Вказаний відзив на позовну заяву не підписаний представником відповідача /а.с. 31/.

Протокольними ухвалами суду від 21 листопада 2019 року витребувано від відповідача докази та оголошено перерву у судовому засіданні до 15:00 03 грудня 2019 року.

29 листопада 2019 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 82-84/, у якій зазначено, що на запити представника позивача Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області повідомлено, що земельна ділянка відноситься до земель колективної власності згідно проекту роздержавлення і приватизації земель КСПГ "Дружба" та не перебуває у розпорядженні Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, а також повідомлено, що більша частина земельної ділянки, яка зображена на викопіюванні, входить у межі населеного пункту, а решта відноситься до земель колективної власності згідно проекту роздержавлення і приватизації земель КСПГ "Дружба". Тому позивач вважає, що розпорядником спірної земельної ділянки є Великобагачанська селищна рада.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до Великобагачанської селищної ради із заявою від 16 липня 2019 року (вхідний номер 273 від 18 липня 2019 року) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з метою передачі у власність, яка розташована за межами села Якимове Великобагачанського району Полтавської області /а.с. 32/. До вказаної заяви позивачем було додано: викопіювання з визначенням земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду /а.с. 33-34/.

Рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 " відмовлено громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність та користування, за межами населених пунктів Великобагачанської об`єднаної територіальної громади Великобагачанського району Полтавської області на підставі статті 118 Земельного кодексу України враховуючи невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку /а.с. 18, 35/.

Не погодившись з рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ", позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України /надалі - ЗК України/ визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Як встановлено судом, за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 16 липня 2019 року (вхідний номер 273 від 18 липня 2019 року) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з метою передачі у власність, яка розташована за межами села Якимове Великобагачанського району Полтавської області, було прийнято рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ", яким відмовлено громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність та користування, за межами населених пунктів Великобагачанської об`єднаної територіальної громади Великобагачанського району Полтавської області на підставі статті 118 Земельного кодексу України враховуючи невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Надаючи оцінку викладеним в спірному рішенні мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вказує на наступне.

Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, спірне рішення містить лише загальне посилання на норму Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі. Тобто відповідачем у спірному рішенні не зазначено, у чому саме полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз спірного рішення дає підстави вважати, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо того, що обрана ним земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена рішенням від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ", не ґрунтується на вимогах закону.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доводи відповідача про те, що земельна ділянка, яку бажав отримати позивач, не знаходиться у комунальній власності не були покладені в основу оскаржуваного у даній справі рішення та не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, а тому вказані доводи не приймаються судом до уваги.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 " є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, стосовно доводів позивача про те, що спірна земельна ділянка безумовно вважається власністю територіальної громади Великобагачанської селищної ради на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Зі змісту листів Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 22.11.2019 №29-16-0.3-7346/2-19 та №29-16-0.3-7345/2-19 вбачається, що спірна земельна ділянка не перебуває у розпорядженні Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, більша частина земельної ділянки, яка зображена на викопіюванні, доданого до адвокатського запиту, входить у межі населеного пункту, а решта - до земель колективної власності згідно проекту роздержавлення і приватизації земель КСГП "Дружба" /а.с. 85,86/.

З 01.01.2019 набрав чинності Закон України від 10.07.2018 № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким у Законі України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 38, ст. 314; 2010 р., N 1, ст. 2; 2013 р., N 40, ст. 534; 2015 р., N 31, ст. 293): доповнено статтею 14 1 такого змісту: "Стаття 14 1. Особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства.

У разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

З метою інформування осіб, зазначених у частині першій цієї статті, про проведення розподілу земель, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада розміщує у загальнодоступних місцях відповідних населених пунктів, публікує у друкованих засобах масової інформації районної державної адміністрації або районної ради та оприлюднює на власному офіційному веб-сайті (за наявності) оголошення про проведення зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

В оголошенні повідомляються:

мета, дата, місце і час проведення зборів;

прізвище, номер службового телефону особи, в якої можна отримати інформацію щодо проведення зборів.

Розподіл земельних ділянок проводиться за умови реєстрації більшості осіб, визначених в абзацах другому - четвертому частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Збори веде сільський, селищний, міський голова або уповноважена відповідною радою особа.

Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

У разі якщо земельні ділянки, зазначені у частинах сьомій - восьмій цієї статті, не були сформовані як об`єкти цивільних прав, їх формування може здійснюватися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Визначення меж земельних ділянок, зазначених у абзаці дев`ятому частини четвертої статті 7 цього Закону, здійснюється з урахуванням будівельних норм, державних стандартів і норм.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

До протоколу додається список реєстрації учасників зборів, засвідчений їхніми підписами. Кожен аркуш зазначеного списку підписується головуючим та секретарем зборів і скріплюється печаткою сільської, селищної, міської ради.

Секретар зборів у дводенний строк після закінчення зборів подає протокол сільській, селищній, міській раді.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок у масиві земель сільськогосподарського призначення, що залишилися у колективній власності, здійснюється з урахуванням вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 1 Земельного кодексу України.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним".

Законом України від 10.07.2018 № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" у Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 3 - 4, ст. 27): у розділі X "Перехідні положення": доповнено пунктом 21 такого змісту: "21. Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Таким чином, вирішення питання колективної власності на землю здійснюється у різному порядку, в залежності від того, чи припинено підприємство як юридична особа, чи таке колективне сільськогосподарське підприємство не припинено.

У даній справі до суду не надано належних доказів на підтвердження перебування спірної земельної ділянки у колективній власності КСГП "Дружба", зокрема, державного акту про право колективної власності на спірну земельну ділянку, не надано доказів припинення КСГП "Дружба", якому, за твердженням Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, належить на праві колективної власності спірна земельна ділянка, тому, суд критично оцінює доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка безумовно вважається власністю територіальної громади Великобагачанської селищної ради на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні".

Стосовно вимоги про зобов`язання Великобагачанської селищної ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради гр. ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18.

Разом з тим, у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Великобагачанської селищної ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 липня 2019 року (вхідний номер 273 від 18 липня 2019 року) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з метою передачі у власність, яка розташована за межами села Якимове Великобагачанського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.08.2018 по справі № 815/1666/17, від 26.06.2018 по справі №814/1755/17, від 11.09.2018 по справі № 816/318/18.

Відтак, вимога про зобов`язання Великобагачанської селищної ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради гр. ОСОБА_1 необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

У клопотанні про стягнення судових витрат від 28.11.2019 /а.с. 88-91/ позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені позивачем, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12700,00 грн.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп., що підтверджується квитанцією №47651 від 22.10.2019 /а.с. 6/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України /а.с. 24/.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Представництво інтересів позивача у даній справі здійснювалося адвокатом Кумечко Мариною Сергіївною на підставі ордеру на надання правової допомоги серії ПТ №149232 /а.с. 22/.

Кумечко Марина Сергіївна (свідоцтво №1504, видане Радою адвокатів Полтавської області 13.01.2016) включена до Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/49973).

Судом встановлено, що 18.10.2019 між адвокатом Кумечко М.С. та Чегринцем М.Г. (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги /а.с. 19/, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспарюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, з правом подати, отримувати, підписувати всі документи в інтересах клієнта.

Відповідно до п.п. 2.1.3 п. 2.1 договору адвокат зобов`язується надавати правову допомогу клієнту у кримінальних, адміністративних, цивільних справах, справах про адміністративні правопорушення, які могли би бути пов`язані з клієнтом , незалежно від його процесуального статусу в них (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок, позивач, відповідач інш.).

Згідно п. 4.2 договору гонорар адвоката визначається обсягом виконаних робіт та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 (п. 3.1 договору).

До суду надано копію додатку № 1 від 18.10.2019 до договору про надання правової допомоги від 18.10.2019 з переліком послуг, що зобов`язується надати адвокат /а.с. 20/, копію додатку №2 від 18.10.2019 до договору про надання правової допомоги від 18.10.2019 з попереднім розрахунком вартості послуг та роботи адвоката Кумечко М.С. за надання правової договори згідно договору від 18.10.2019 /а.с. 21/.

28.11.2019 складено акт виконаних робіт (наданих послуг), за змістом якого адвокатом Кумечко М.С. виконано роботи (надано послуги), перелік яких зазначено у акті, відповідно до договору про надання правової допомоги від 18.10.2019, укладеного з гр. ОСОБА_1 , у акті вказано час, витрачений на виконання робіт (послуг), суми вартості кожної з робіт (послуг) та загальну суму в розмірі 12700,00 грн. /а.с.92/.

Позивачем сплачено адвокату Кумечко М.С. кошти за надання юридичних послуг відповідно до договору про надання правової допомоги від 18.10.2019 та акту виконаних робіт від 28.11.2019 в розмірі 12700,00 грн., що підтверджується квитанцією № 43 від 28.11.2019, копія якої наявна у матеріалах справи /а.с. 93/.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У акті виконаних робіт (наданих послуг) зазначено, зокрема, такі роботи (послуги): опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини по оскарженню рішення Великобагачанської селищної ради, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для справи (витрачений час - 2 год., вартість 800,00 грн.), складання адміністративного позову про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії (витрачений час - 4 год., вартість 4500,00 грн.).

Проте, враховуючи незначну складність даної справи, на зважаючи на те, що опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини по оскарженню рішення Великобагачанської селищної ради, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для справи фактично відносяться до дій щодо складання позовної заяви та на виконання цих робіт загалом достатньо 4 годин, що згідно умов акту має бути оцінено у 4500,00 грн.

Згідно акту виконаних робіт (наданих послуг) складання та надання відповідачу відповіді на відзив у справі №440/4025/29 та подання (направлення) до Полтавського окружного адміністративного суду відповіді на відзив у справі №440/4025/19 оцінено у суму 1500,00 грн. (витрачений час 3 год.).

У матеріалах справи міститься відповідь на відзив та докази надіслання її копії відповідачу /а.с. 82-87/.

У акті виконаних робіт (наданих послуг) оцінено участь адвоката у кожному з двох судових засідань в сумі 2000,00 грн. за кожне.

Протоколами судових засідань у даній справі підтверджено, що адвокат Кумечко М.С. брала участь у судових засіданнях 21.11.2019 /а.с. 51-52/ та 03.12.2019 /а.с. 113-114/, тобто загалом у двох судових засіданнях.

Разом з тим, враховуючи незначну складність даної справи, зважаючи, що судове засідання у даній справі 21.11.2019 тривало лише 21 хвилину, участь представника позивача у судових засіданнях 21.11.2019 та 03.12.2019 має бути оцінено у загальній сумі 2000,00 грн.

У акті виконаних робіт (наданих послуг) оцінено вартість складання заяви про стягнення судових витрат в порядку ст. 139 КАС України в суму 200,00 грн. (витрачений час 30 хв.) та вартість складання та оцінено надання відповідачу клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у справі №440/4025/19, подання до Полтавського окружного адміністративного суду клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у справі №440/4025/19 в суму 700,00 грн. (витрачений час 3 год.).

Суд вважає, що враховуючи зміст поданих до суду клопотань, та незначну складність даної справи, вартість складення, надіслання копій відповідачу та подання до суду обох клопотань щодо стягнення судових витрат у справі №440/4025/19 /а.с. 26, 88-90/ має бути оцінено в 500,00 грн. загалом.

У акті виконаних робіт (наданих послуг) оцінено вартість складання та направлення до ГУ Держгеокадастру у Полтавської області адвокатського запиту про надання інформації №4025/19 від 15.11.2019 в суму 500,00 грн. (витрачений час 2 год.) та вартість складання та направлення до ГУ Держгеокадастру у Полтавської області адвокатського запиту про надання інформації №4025-2/19 від 15.11.2019 в суму 500,00 грн. (витрачений час 2 год.).

Копії вказаний запитів та листи-відповіді ГУ Держгеокадастру у Полтавської області містяться у матеріалах справи /а.с. 46, 47, 85, 86/.

Водночас, оцінюючи зміст вказаних запитів та їх складність, суд вважає, що на складання та направлення до ГУ Держгеокадастру у Полтавської області кожного з двох адвокатських запитів про надання інформації витрачено по 1 год., відповідно вартість складання та направлення до ГУ Держгеокадастру у Полтавської області двох адвокатських запитів про надання інформації має складати 500,00 грн. (250,00 грн. * 2 год.).

Зважаючи на вищевикладене, з огляду на часткове задоволення позову, беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг, а також співмірністю з ціною позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 384 грн. 20 коп. = (768,40 грн. /2) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 грн. = ((4500,00 грн. + 1500,00 грн. + 2000,00 грн. + 500,00 грн. + 500,00 грн.)/2).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 132, 134, 139, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Великобагачанської селищної ради (ідентифікаційний код 21044600, вул. Каштанова, 20, смт. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року "Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Великобагачанську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 липня 2019 року (вхідний номер 273 від 18 липня 2019 року) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з метою передачі у власність, яка розташована за межами села Якимове Великобагачанського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 384 грн. 20 коп. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 грн. (чотири тисячі п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повне рішення складено 09 грудня 2019 року.

Суддя С.С. Сич