Рішення № 86195310, 09.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5209/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді -Юхтенко Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання -Закуріної А.М.,

від позивача: не з`явився

від відповідача: Рамжев О.Д. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська,44) про визнання протиправним та скасування наказу №163 від 28.08.2019 року та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

ВСТАНОВИВ:

До суду 03 вересня 2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська,44) про визнання протиправним та скасування наказу №163 від 28.08.2019 року та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ №163 від 28.08.2019 року, яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є неправомірним та необґрунтованим.

Так, позивач зазначив, що, по-перше, наказ жодним чином не обґрунтовано, висновок відповідача, що нібито у позивача відсутні побоювання стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, є безпідставним. По-друге, наказ не пояснює, яким чином було встановлено, що під час перебування в Нігерії, позивач не зазнав жодних переслідувань за конвенційними ознаками, враховуючи те, що позивачем було повідомлено про обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань від представників соціальної спільноти, що є прихильниками FGM.

Тому, позивач вважає, що оскаржуваний наказ порушує право позивача на отримання захисту в Україні, адже позивач має обґрунтовані побоювання щодо переслідування та побоювання за своє життя та здоров`я у разі його повернення у країну походження.

До суду 30 вересня 2019 року (вхід. №35293/19) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову повністю, зазначивши, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідач належним чином вивчив наведені ним обставини, дослідив інформацію по країні походження та встановив, що ані під час перебування в країні громадянської належності, ані перебуваючи за її межами, позивач не зазнав та не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця відповідно до вимог п.1, 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують тимчасового захисту», а саме: у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а тому наказ №163 від 28.08.2019 року про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняте з урахуванням та дослідженням усіх обставин у справі та є правомірним.

Ухвалою, що занесена до протоколу підготовчого засідання від 05.11.2019 року, підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 листопада 2019 року.

Позивач на відкрите судове засідання не з`явився, від представника позивача до суду 06 листопада 2019 року надійшло клопотання про розгляд справ за відсутності позивача та про підтримання позовних вимог у повному обсязі.

На відкритому судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши особову міграційну справу позивача, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

Нвеке ОСОБА_2 є громадянином Нігерії, ІНФОРМАЦІЯ_1 , за етнічною належністю ігбо, за віросповіданням християнин-протестант.

Матеріалами міграційної справи позивача підтверджено, що 12 серпня 2019 року позивач подав до Головного управління міграційної служби України в Одеській області заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (а.с. 58-62).

У заяві позивач зазначив, що у нього є батько, мати, два старших брата та дві молодші сестри. Коли народилась одна із сестер, до них прийшов їх дядя, який знаходиться під впливом організації FGM, які є прихильником обрядів - обрізання на жіночих полових органах, та вимагав вчинення цього обряду з його сестрою. Позивач проти таких обрядів з його сестрами, неодноразово приймав участь у мітингах проти жіночого обрізання. Коли сестрі виповнилось 14 років, дядя знову намагався зробити обряд, але позивач зі сестрою зміг втекти.

Ця заява була прийнята до розгляду Головним управлінням міграційної служби України в Одеській області, працівниками міграційної служби були проведені співбесіди з позивачем та з`ясовані такі факти й обставини.

Позивач вперше виїхав з Нігерії у листопаді 2010 року. На підставі паспортного документу гр. Нігерії та оформленої одноразової (студентської) візи до України, 14.11.2010 року він легально прибув на територію України. Жодних проблем з оформленням візи не мав. Документи отримав у м. Лафія, оформленням документів займався друг позивача Фостер, оскільки позивач не мав змоги виїжджати за межі м. Лафія.

Також, під час анкетування позивач зазначив, що з м. Абуджа до м. Лафія виїхав за допомогою рейсового автобусу, на території м. Лафія перебував протягом 2 років (2009-2010рр.) та за допомогою автомобільного транспорту потрапив з м. Лафія до м. Логос, звідки за допомогою авіатранспорту: Лагос (Нігерія) - Стамбул (Туреччина) - Сімферополь (Україна) легально на підставі паспортного документу та оформленої візи прибув на територію України в м. Сімферополь.

З м. Сімферополя позивач вирушав до м. Харкова, де проживав з 2010 року по серпень 2018 року, та у 2010 році по вересень 2011 року навчався в університеті. Також позивач ще проживав у м. Хмельницький, 4 місяці перебував у м. Києві та потім переїхав до м. Одеса, оскільки в м. Одеса можна знайти роботу та дешевше винаймати житло.

Щодо причини виїзду з країни постійного походження позивач повідомив таке.

Так, позивач зазначив, що виїзд з країни постійного проживання відбувся через те, що у сестер позивача була проблема з приводу обрізання, але наразі вони намагаються це владнати. Сестри ходять до суду, щоб до їхнього будинку приходив батько та група FGM (вони проводять зазначений обряд) та на момент звернення позивача із заявою, по відношенню до них не було здійснено зазначеного обряду, так як їх не було в країні.

Також позивач зазначив, що не знає, чи є дія цього групування на території Нігерії легальною, але позивач стверджує, що це угрупування має великий вплив на різні сфери роботи, тому вони звільнили його батька для того, щоб позивач повернувся додому, про що йому повідомив батько, коли його звільнили на початку 2011 року.

Окрім того, позивач зазначив, що допоміг своїм сестрам втекти з будинку батьків, коли прийшли групування FGM, щоб їх забрати до спеціального будинку, де проводять процедуру жіночого обрізання. На позивача ця подія впливає так, як за протидію жіночому обрізанню передбачена смертна кара за традиційним уставом.

Також, позивач зазначив, що виїзд із Нігерії був пов`язаний із тим, що групування FGM розшукувало позивача та хотіли його наказати, позивач перебуває у них в розшуку з 08.09.2009 року та позивач дізнався про те, що він знаходиться у розшуку тільки коли до нього прийшли і розшукували його та сестер, проте на цей момент він вже пішов.

Під час перебування у Нігерії позивач не зазнав жодних переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданство), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та не зазнав жодного фізичного насилля, пов`язаного з расовою, етнічною, національною належністю, політичними або релігійними поглядами, в офіційному розшуку на території Нігерії позивач не перебував та не зазнавав обвинувачення в порушенні обряду жіночого обрізання. Проте, під час анкетування позивач стверджував, що особисто йому на території Нігерії погрожували FGM (смертю, карою, фізичною погрозою) - дядько, який є членом FGM у серпні 2007 року після дня народження старшої сестри Ангел , коли позивач намагався запобігти її обрізанню.

Також позивач зазначив, що він приймав участь у мітингах проти жіночого обрізання три рази, у 2004, 2006 та 2007 роках. (а.с. 96-113).

Також під час анкетування позивача, органом міграційної служби з`ясовано, що станом на момент звернення позивача із заявою, сестри не були залучені до обряду жіночого обрізання.

Суд встановив, що за результатами розгляду заяви відповідачем прийнято висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 146-158).

Зокрема, у висновку зазначено, що заявник стверджує, що не може повернутися до країни громадянської належності через ймовірну смертну кару у зв`язку із протидією жіночого обрізання рідним сестрам. Проте, зі слів особи, зазначена дія є лише традиційним уставом та не передбачається Законом Нігерії. Заявник особисто не знає випадки коли зазначене побоювання здійснювалось по відношенню до інших мешканців. Разом з тим, слід зазначити, що за період проживання на території Батьківщини особисті права заявника не порушувались, а всі побоювання ґрунтуються на особистих допущеннях (а.с. 151). На території Нігерії проживають близькі родичі заявника, наразі їхнім життям нічого не загрожує (а.с. 152). Також у висновку зазначено, що в 2017 році заявником було здійснено оформлення нового паспортного документу у відповідному дипломатичному представництві. Вищезазначене свідчить про можливість безперешкодного звернення шукача захисту до дипломатичних установ країни громадянської належності, бажання заявника користуватися захистом даної країни, що в свою чергу, підтверджує те, що особа не потребує міжнародного захисту, так як він продовжує користуватися захистом країни походження (а.с. 153). Також у висновку міграційної служби вказано, що з інформації за країною походження спостерігається прогрес у галузі дотримання прав людини на території країни громадянської належності заявника (а.с. 155). Відповідно до інформаційного матеріалу, доданого до висновку вбачається, що 05 травня 2015 року парламент Нігерії прийняв Закон про заборону практики каліцьких операцій на жіночі полові органи (а.с. 158).

ГУДМС в Одеській області 28 серпня 2019 року прийняло наказ №163 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» щодо заяви ОСОБА_1 (а.с.159).

Позивачу надіслано повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28 серпня 2019 року вих. №5/1-289 (а.с.124-125), яке він отримав 02 вересня 2019 року.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, оцінюючи дії відповідача, суд доходить висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню повністю, з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Конвенцією про статус біженців від 28.07.1951 року та Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до положень ст.1 Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Перевіряючи законність рішення ГУ ДМС України в Одеській області про відмову в оформленні документів позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходить з того, що відповідачу необхідно було з`ясувати, чи має позивач суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Відповідно до частини третій статті 78 КАС України, обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 8 цього Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Суд встановив, що висновок від 28 серпня 2019 року Управління обґрунтувало тим, що особа не бажає повертатись до країни свого постійного проживання, у зв`язку з побоюваннями зазнати смертної кари з боку групування FGM та наявність бажання у позивача легалізувати власне становище на території України та за результатами аналізу заяви шукача захисту було встановлено, що ця заява особи є необґрунтованою, заява не містить умов, передбачених п.п.1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки позивачем не було надано жодних документальних доказів, які б свідчили про переслідування на Батьківщині у випадку повернення.

Крім того, за матеріалами особової справи заявника спостерігаються розбіжності у наданих твердженнях, які він використовував задля посилення власної історії для набуття міжнародного захисту. За період проживання на території Батьківщини особисті права заявника не порушувались, а всі побоювання ґрунтуються на особистих допущеннях (а.с. 151). На території Нігерії проживають близькі родичі заявника, наразі їхнім життям нічого не загрожує (а.с. 152). Також у висновку зазначено, що в 2017 році заявником було здійснено оформлення нового паспортного документу у відповідному дипломатичному представництві. Вищезазначене свідчить про можливість безперешкодного звернення шукача захисту до дипломатичних установ країни громадянської належності, бажання заявника користуватися захистом даної країни, що в свою чергу, підтверджує те, що особа не потребує міжнародного захисту, так як він продовжує користуватися захистом країни походження (а.с. 153). Також у висновку міграційної служби вказано, що з інформації за країною походження спостерігається прогрес у галузі дотримання прав людини на території країни громадянської належності заявника

Дослідивши вказаний висновок, суд вважає, що цей висновок є правомірним, з огляду на таке.

Із наведених позивачем доводів та фактів та проведеної відповідачем їх перевірки вбачається, що позивачем не надано даних щодо конкретних фактів (усних тверджень), які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину, також позивачем не були зазначені обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього насилля у разі повернення на Батьківщину.

Тим більш, з пояснень позивача, наданих під час співбесіди вбачалось, що за період проживання на території Батьківщини особисті права заявника не порушувались, всі побоювання ґрунтуються на особистих припущеннях, позивач не перебував в офіційному розшуку на території Нігерії, на даний час на території Нігерії проживають близькі родичі позивача, а саме: батько, мати, дві сестри та два брати, та наразі їхнім життям нічого не загрожує, вони не зазнають пригнічень, обмежень або дискримінації у реалізації загальних прав, погроз, переслідувань, фактів фізичного насилля через зазначене побоювання та будь-які проблеми.

Позивач зазначив, що він не може повернутись до країни походження через побоювання угрупування FGM, у яких, з його слів, він знаходиться у розшуку та погрожували йому смертною карою.

Однак, проведеним органом міграційної служби дослідженням вказаних фактів та інформації по країни походження встановлено, що зазначена дія є лише традиційним уставом та не передбачається Законом Нігерії. Заявник особисто не знає випадки коли зазначене побоювання здійснювалось по відношенню до інших мешканців.

Також, відповідно до інформаційного матеріалу, доданого до висновку вбачається, що 05 травня 2015 року парламент Нігерії прийняв Закон про заборону практики каліцьких операцій на жіночі полові органи (а.с. 158).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в 2017 році заявником було здійснено оформлення нового паспортного документу у відповідному дипломатичному представництві. Суд погоджується з позицією органу міграційної служби, викладеної у висновку, що вищезазначене свідчить про можливість безперешкодного звернення шукача захисту до дипломатичних установ країни громадянської належності, бажання заявника користуватися захистом даної країни, що в свою чергу, підтверджує те, що особа не потребує міжнародного захисту, так як він продовжує користуватися захистом країни походження.

Таким чином, позивач може користуватися захистом своєї країни.

Також, суд встановив, що ні позивач, ні члени його родини ніколи не були членами політичних партій та релігійних, військових або громадських організацій. Найближчі родичі позивача на даний час проживають у Нігерії та інформація щодо їхнього переслідування в матеріалах справи відсутня.

Під час перебування в Нігерії позивач ніколи не був заарештований чи затриманий з мотивів здійснення ним антиурядової діяльності.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Додатково, під час аналізу матеріалів особової справи спостерігаються елементи зловживання шукачем захисту процедурою надання міжнародного захисту Україні, ознаки порушення українського законодавства, що у сукупності вказує на відсутність потреби заявника саме у міжнародному захисті та на звернення заявника до міграційної служби лише з метою фактичної легалізації місце перебування на території України.

Також суд зазначає, що при розгляді заяви позивача про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні, відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття відповідного статусу та доходить висновку, що факти, повідомлені позивачем, носять загальний характер, а тому не можуть бути визнані достатньою та обґрунтованою підставою для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у відповідності до умов, передбачених п.1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи встановлені у судовому засіданні факти, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідач довів правомірність своїх дій та прийнятого рішення, а тому позовні вимоги не належать задоволенню в повному обсязі.

З огляду на те, що позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати понесені суб`єктом владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертизи, відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, ніякі витрати не належать компенсації за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.

Керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 650104, м. Одеса, вул. Преображенська,44) про визнання протиправним та скасування наказу №163 від 28.08.2019 року та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний « 09» грудня 2019 року.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.