Рішення № 86195118, 09.12.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 грудня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4851/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправними та дискримінаційними дій, визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

11.11.2019 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 або позивач) до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (далі Білокуракинське ОУПФУ Луганської області або відповідач) про визнання протиправними та дискримінаційними дій, визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначено наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України, яка постійно проживає в Ізраїлі та після прийняття рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 отримала відповідні рішення суду, згідно з якими відповідача зобов`язано поновити позивачу виплату пенсії.

Проте, 17.05.2019 позивачем отримано лист відповідача від 14.05.2019 № 76/В-10/С, яким ОСОБА_1 повідомлено про припинення виплати пенсії з 01.04.2019, у зв`язку із закінченням терміну дії паспорту 16.02.2019.

Дане рішення відповідача, викладене у листі від 14.05.2019 № 76/В-10/С позивач вважає протиправним з підстав відсутності у Білокуракинського ОУПФУ повноважень щодо перевірки терміну дії паспортів України, що отримують пенсії, зокрема строків дії паспортів для виїзду за кордон, а також дискримінаційним за ознакою, пов`язаною із її місцем проживання.

Крім того, позивач стверджує, що даним повідомленням відповідача їй завдано моральну шкоду у вигляді моральних та фізичних страждань, негативних явищ, зокрема, вона перестала спілкуватися і зустрічатися із знайомими і друзями, що в сукупності призводить до конфліктів з близькими та морального виснаження.

На підставі викладеного, просить суд:

- визнати протиправним та дискримінаційним і скасувати рішення відповідача, викладене у листі №76/В-10/С від 14.05.2019, про припинення виплати пенсії позивачу на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон, в тому числі якщо воно було прийнято, але не передано позивачу;

- визнати дії відповідача по припиненню виплати пенсії позивачу на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон протиправними та дискримінаційними;

- визнати бездіяльність відповідача, щодо не продовження виплати пенсії позивачу з 01.04.2019 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною;

- зобов`язати відповідача виплатити усі недотримані позивачем пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з 01.04.2019 до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивачу, починаючи з 01.04.2019 до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачу довічно;

- стягнути з відповідача кошти в сумі 100000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач припинив виплату пенсії позивачу на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Від відповідача через канцелярію суду 03.12.2019 надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , відповідно до якого Білокуракинське ОУПФУ Луганської області заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні, з огляду на наступне (а.с.151-219).

31 липня 2017 року Сватівським районним судом Луганської області винесено постанову по справі 426/7157/16-а за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області про зобов`язання провести поновлення пенсії, шляхом її призначення на загальних підставах.

Даним рішенням суду адміністративний позов задоволено, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 в розмірах відповідно до чинного законодавства України, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 по справі 426/7157/16-а апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області задоволено частково: постанову Сватівського районного суду Луганської області від 31 липня 2017 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; зобов`язано управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 17 грудня 2015 року в розмірах відповідно до чинного законодавства України, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У зв`язку з тим, що Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області є переміщеним управлінням, функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій не здійснює за відсутністю технічної можливості та належного штату працівників, а також на виконання листа головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27.09.2017 №1 1296/02-04 з метою недопущення невиконання рішення суду, зобов`язано Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області в особі Сватівського відділу з питань перерахунку та виплати пенсії забезпечити виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду по справі №426/7157/16-а від 12.09.2017.

19.12.2017 на виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 по справі 426/7157/16-а, Сватівським відділом з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області взято на облік ОСОБА_1 з 17 грудня 2015 року.

З метою виконання рішення суду адвокатом Меламед В.Б. була додана копія трудової книжки та копія паспорта ОСОБА_1 , в якому зазначено, що термін дії паспорта продовжено до 16.02.2019.

Відповідач зауважує, що згідно діючого законодавства для отримання пенсії особі необхідно пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Пенсіонерам, які з моменту призначення пенсії з будь яких причин (втрата, обмін паспорта, закінчення строку дії ) змінили паспорт необхідно звернутися до Пенсійного фонду України для внесення актуальних паспортних даних до інформаційної бази Пенсійного фонду України (адже саме на підставі цієї інформаційної бази даних формуються виплатні документи, за якими здійснюється виплата пенсійних коштів).

У зв`язку з закінченням строку дії паспорта ОСОБА_1 16.02.2019, розпорядженням першого заступника начальника Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 22.03.2019 призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019.

Цього ж дня за вих. № 2068/03 - 22/с управлінням на адресу, яка була зазначена адвокатом позивача для листування, було надіслано повідомлення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 до з`ясування обставин, стосовно подовження терміну дії паспорту.

Відповіді чи будь якої інформації стосовно підтвердження фізичного існування ОСОБА_1 до цього часу до управління не надходило.

Тому, вважає розпорядження від 22.03.2019 року про призупинення пенсії ОСОБА_1 прийнятим на підставі діючого законодавства України.

Також, управління не погоджується з вимогою позивача щодо зобов`язання відповідача виплатити всі недоотримані ОСОБА_1 пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з 01.04.2019 до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивачу, починаючи з 01.04.2019 року до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії довічно, оскільки компенсація проводиться у разі затримки нарахованих, але не виплачених доходів громадян з вини органу, що призначає пенсію, оскільки відповідно до ст. 42 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача кошти в сумі 100000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, зазначив про його безпідставність виходячи з загальних засад судочинства щодо справедливості, добросовісності і розумності, які закріплені в ст.ст.3, 23 ЦК України, з урахуванням конкретних обставин справи та відсутності належних доказів.

Ухвалою суду від 18.11.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи визначено в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, РНОКП НОМЕР_1 , у 1999 році виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю та до цього моменту отримувала пенсію.

З моменту виїзду за кордон позивач не отримувала пенсію, з приводу чого звернулась до УПФУ в м.Алчевську Луганської області, якою в свою чергу ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії було відмовлено.

Не погодившись із відмовою пенсійного органу позивач звернулась до суду із позовною заявою про зобов`язання провести поновлення пенсії шляхом її призначення на загальних підставах.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Сватівського районного суду Луганської області від 31.07.2017 у справі № 426/7157/16-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено (а.с.62-66).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 постанову Сватівського районного суду Луганської області від 31.07.2017 у справі № 426/7157/16-а -скасовано: позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання УПФУ в м.Алчевську Луганської області провести поновлення пенсії з 07.10.2009 по 16.12.2015 включно - залишено без розгляду; зобов`язано управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 17 грудня 2015 року в розмірах відповідно до чинного законодавства України, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів (а.с.35-42).

Постановою Верховного Суду ввід 08.08.2019 у справі № 426/7157/16-а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 змінено, виключивши з резолютивної частини слів «з проведенням компенсації втрати частини доходів» (а.с.67-68).

Як вбачається з відзиву відповідача, згідно листа головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду доручено Сватівському відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Білокуракинського ОУПФУ Луганської області.

19.12.2017 на виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 по справі 426/7157/16-а, Сватівським відділом з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області взято на облік ОСОБА_1 з 17 грудня 2015 року та поновлено виплату пенсії.

Натомість, листом від 14.05.2019 № 76/В-10/С Білокуракинським ОУПФУ Луганської області повідомлено адвоката В. Маламед , що з 01.04.2019 виплата пенсії ОСОБА_1 припинена у зв`язку із закінченням терміну дії паспорту 16.02.2019 (а.с.29).

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та законами України.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Згідно із частиною першою статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення тощо) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Статтею 45 Закону № 1058-IV визначаються строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Суд зазначає, що пенсія за віком, за вислугу років та інші форми соціального захисту зумовлені певними особливостями, а саме, призначаються у зв`язку з попередньою трудовою діяльністю (працею) особи, ґрунтуються на примусовому вилучені (крім податків із заробітної плати) з боку держави частини коштів для гарантування функціонування системи пенсійного забезпечення, передбачають безумовний та безстроковий обов`язок держави забезпечувати утримання особи у старості, враховуючи, в тому числі, фінансові можливості такої держави, а також право встановлювати особливі умови для отримання таких форм соціального захисту, які, за будь-яких умов не повинні суперечити самій суті відповідного права, бути справедливими та недискримінаційними.

При цьому, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2005 року №22-1, затвердженого на виконання наведеного вище Закону, встановлено наступне.

Згідно із пунктом 1.1 зазначеного Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 наведеного Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку, а днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного вище Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення).

За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 1 до цього Порядку; документи про місце проживання (реєстрації) особи; документи, які засвідчують особливий статус особи.

Відповідно до пункту 2.22 наведеного Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Згідно із пунктом 2.23 Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до пункту 2.25 до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Згідно із пунктом 4.1 зазначеного Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Відповідно до пункту 4.2 наведеного Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Відповідно до пункту 4.3 вказаного вище Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, підставою для призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 слугувало закінчення строку дії паспорта позивача 16.02.2019, на підставі чого відповідачем було винесено розпорядження від 22.03.2019 та направлено на адресу адвоката позивача листом від 22.03.2019 № 2068/03-22/ж (а.с.228-229). Доказів отримання даного розпорядження позивачем чи його представником, відповідачем суду не надано.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 у справі № 426/7157/16-а встановлено, що позивач ОСОБА_1 виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Перед виїздом за кордон позивач мешкала в Україні за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.35-42).

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Частиною першою статті 18 зазначеного Закону передбачено, що громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

Відповідно до пункту 1 статті 22 Закону України «Про громадянство України» Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.

Отже, громадянство припиняється в момент видання Указу Президента України про припинення громадянства України.

Як вбачається з листа Міністерства Закордонних Справ України від 02.12.2019 № 721/17-636-1397 (відповідь на судовий запит) згідно з реєстраційними базами відділу громадянства Департаменту консульської служби та закордонних дипломатичних установ України, станом на 28.11.2019 інформація про звернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з клопотанням про вихід з громадянства або щодо оформлення подання про втрату нею громадянства України відсутня (а.с.69-70).

Таким чином, позивач є громадянином України і має право на соціальний захист відповідно до норм статті 46 Конституції України.

Одночасно суд зауважує, що частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно розпорядження першого заступника Білокуракинського ОУПФУ Луганської області від 22.03.2019 про припинення виплати пенсії позивачу, таке припинення з квітня 2019 року сталося у зв`язку із закінченням строку дії паспорта 16.02.2019.

Натомість, Законом № 1058-IV така підстава для призупинення виплати пенсії не передбачена. Отже суд вважає, що припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання відповідача на ненадання позивачем документів, що підтверджують місце її проживання (реєстрації) суд вважає необґрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, позивач, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Таким чином, втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

На підставі вищевикладеного, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем розпорядження від 22.03.2019 про призупинення ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2019.

Тому суд вважає за необхідне застосувати частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним та скасувати зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження, а не дії та бездіяльність відповідача, як просив позивач, створює відповідні правові наслідки, а також поновити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком з 01 квітня 2019 року.

Вимога позивача щодо зобов`язання відповідача виплатити усі недоотримані виплати до фактичного виконання відповідачем рішення у справі у повній мірі охоплюється зобов`язанням відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01.04.2019. Відповідно, додаткового зобов`язання не потребує.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії позивачу в межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити усі недоотримані позивачем пенсійні виплати з проведенням компенсації втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми починаючи з 01.04.2019 до їх фактичної виплати, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, починаючи з липня 2018 року не отримує пенсію з вини відповідача.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення органом Пенсійного фонду встановлених строків виплати нарахованої пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про передчасність вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки відповідно до ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про продовження виплати пенсії довічно, суд зауважує, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Також суд не заходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача коштів в сумі 100000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправним рішенням, дією та бездіяльністю відповідача, з огляду на таке.

В обґрунтування заявленої суми моральної шкоди позивач посилається на конфлікти з близькими та моральне виснаження та депресивний стан, який вона не зможе долати без допомоги лікаря.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Пунктом 5 цієї постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд зауважує, ОСОБА_1 не доведено обставини і підстави, які зумовлюють наявність моральної шкоди, так як, позивачем не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння їй моральної шкоди. Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо інших доводів позивача суд зазначає, що за практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

В межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позивача є обґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів обґрунтованість прийнятого ним рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн згідно квитанції від 07.11.2019 (а.с.3).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправними та дискримінаційними дій, визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди,- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 22.03.2019 про призупинення ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2019.

Зобов`язати Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.04.2019.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41246789, місцезнаходження: 92200, Луганська область, смт. Білокуракине, вул. Історична, 81) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя К.Є. Петросян