Рішення № 86194241, 29.11.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 листопада 2019 року м. Ужгород№ 260/1140/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2019 року № Ф-38744-50.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що контролюючий орган не мав законних підстав для формування та направлення вимоги про сплату боргу, так як позивач звільнена від обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), оскільки на час обчислення єдиного внеску, а також на час формування та направлення вимоги про сплату боргу досягла пенсійного віку та отримувала відповідно до закону пенсію, трактування частини 4 статті 4 Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) з боку контролюючого органу є на думку позивача дискримінацією певної групи пенсіонерів - військовослужбовців, оскільки зобов`язує їх, на відміну від іншої категорії пенсіонерів, сплачувати за наслідками підприємницької діяльності єдиний внесок.

Крім цього, позивач, зазначила, що вимога про сплату недоїмки винесена за відсутності достатніх правових підстав для обчислення органом доходів і зборів суми боргу (недоїмки), а також порушенні відповідачем строків надсилання вимог.

Представником відповідача було подано відзив від 03.09.2019 року на позовну заяву, відповідно до яких відповідач заперечує проти позову та просить відмовити у задоволенні такого. Зокрема зазначає, що позивач мала статус фізичної особи-підприємця з 05.10.2000 р. та на момент формування вимоги; позивач, порушуючи норми чинного законодавства, станом на 31.05.2019 р. не сплатила у повному обсязі єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік, який у її випадку за чинним законодавством не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Крім того, відповідач зазначає, що положення ч.4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не дивлячись на можливе досягнення ними загального пенсійного віку необхідного для пенсії за віком.

Позивачем було подано відповідь на відзив від 16.09.2019 р., в якій додатково обґрунтовуються доводи щодо відсутності правових підстав для обчислення органом доходів і зборів суми боргу (недоїмки).

Позивач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце судового розгляду даної справи, однак скористалася наданим їй правом передбаченим ст.194 КАС України та направила письмове клопотання про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позовній заяві та просила суд даний адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Крім цього, представник відповідача будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання не з`явився, однак також скористався наданим йому правом ст.194 КАС України надавши письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. Проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч.9 ст.205 КАС України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд прийшов до переконання про можливість розгляду даної справи в порядку письмового провадження,

Відповідно до вимог ч.4 ст. 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів адміністративної справи 05.10.2000 р. ОСОБА_1 була зареєстрована Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради як фізична особа-підприємець та взята на податковий облік 05.10.2000 р., що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відомостями відповідача з системи "Податковий блок".

Судом також встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 є пенсіонером за вислугою років з 01.01.2001 року.

Головним управлінням ДФС у Закарпатській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2019 року № Ф-38744-50, виставлену платнику ОСОБА_1 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 8112,47 грн.

Оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Як слідує з інтегрованої картки платника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , станом на 31.01.2018 року за позивачем рахувалась переплата у розмірі 335,53 грн., органом доходів і зборів 09.02.2018 року здійснено нарахування розрахункової суми єдиного внеску за рік у розмірі 8448,00 грн. та 19.04.2018 року нараховано суму 819,06 грн., яка була зменшена коригуванням щоквартальних нарахувань 30.05.2019 року, та станом на 30.05.2019 року недоїмка становила суму у розмірі 8112,47 грн.

Недоїмка з єдиного внеску по вищевказаній вимозі виникла у зв`язку з нарахуванням органом доходів і зборів мінімального страхового внеску за чотири квартали 2017 року по 2112,00 грн. за мінусом наявної у позивача переплати.

Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач звернулась до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) із скаргою від 21.06.2019 р. Рішенням ДФС України від 25.07.2017 року № 35473/6/99-99-11-05-02-25 "Про результати розгляду скарги" вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2019 №Ф-38744-50 залишено без змін, а скаргу позивача від 21.06.2019 року - без задоволення. Згодом позивач скористалась правом звернутися до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, та виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Частиною четвертою статті 8 Закону №2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує, формування та реалізує державну податкову та митну політику.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі ЄСВ).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 цього Закону, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З вищенаведеного випливає, що чинним законодавством встановлено обов`язок фізичної особи-підприємця як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нараховувати суму єдиного внеску не меншою за розмір мінімального страхового внеску незалежно від отриманого доходу (прибутку) у звітному періоді.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не піддаючи сумніву вищенаведені висновки про обов`язки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нараховувати суму єдиного внеску не меншою за розмір мінімального страхового внеску незалежно від отриманого доходу (прибутку) у звітному періоді суд, вирішуючи даний спір, виходить з підстав заявлених позивачем вимог, які полягають у обґрунтуванні позивачем неправомірності винесених індивідуальних рішень відповідача у формі вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску з огляду на те, що обов`язок пенсіонерів, які отримують пенсію за вислугою років сплачувати платежі до Держави на рівні із іншими особами, переліченими у статті 4 Закону № 2464-VI, коли пенсіонери, які отримують пенсію за віком звільнені від такого обов`язку, ставить в нерівні умови перших, відсутності достатніх правових умов для обчислення органом доходів і зборів суми боргу (недоїмки), а також порушенні відповідачем строків надсилання вимог, що суттєво вплинуло на обсяг прав та обов`язків позивача як платника відповідного збору.

Згідно частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно статті 1 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне стархування" пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Абзацом першим статті 1 Закону України від 09.04.1992р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ) передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Редакція Закону №2464-VI, що діяла у даних правовідносинах дослівно не вказує про наявність обов`язку у пенсіонерів, що отримують пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, сплачувати за себе єдиний внесок.

Частина четверта статті 4 Закону №2464-VI визначає необхідність двох складових: особа має бути пенсіонером за віком та отримувати відповідно до закону пенсію. Вказана норма Закону не розшифровує яка це має бути пенсія, оскільки всі пенсіонери отримують пенсію відповідно до закону.

У спірних правовідносинах необхідно врахувати рішення Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України(заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.

З приводу тверджень позивача про неправомірність формування вимоги про сплату боргу з єдиного внеску на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів суд виходить з наступного.

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Інструкція).

За змістом абзацу 2-3 пункту 2 Розділу VІ Інструкції у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Тобто для формування вимоги про сплату боргу з ЄСВ необхідним є здійснення відповідного обчислення сум єдиного внеску, однак у випадках, які передбачені виключно Законом.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Даними положеннями закону не передбачено обчислення єдиного внеску на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Тобто обчислення єдиного внеску за змістом Закону здійснюється трьома методами, а саме: 1) за актом перевірки; 2) за звітністю; 3) за бухгалтерськими та іншими документами, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких нараховується єдиний внесок.

Вказані висновки також узгоджуються і з положеннями Інструкції. Зокрема, у абзаці 1 пункту 4 Розділу VI визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Суд звертає увагу, що вищезазначене формулювання Інструкції, а саме «звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів», необхідно тлумачити у нерозривному взаємозв`язку як причина та наслідок, де звіт є підставою для обрахунку, а облікові дані з інформаційної системи - наслідок обрахунку, відображений у даній системі.

Вказане тлумачення вищенаведених норм права також узгоджується із абзацом 11 пункту 3 Розділу VI інструкції, де зазначається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень, адже у вказаній нормі йдеться не про підстави для обчислення суми єдиного внеску, а про підстави формування вимоги у разі вже здійсненого обчислення та внесення до системи за наслідками такого обчислення боргу, що складає більше 10 грн.

Відповідно до частини 1-3 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на вказане суд зауважує, що вищенаведені положення Закону №2464-VI про підстави обчислення сум єдиного внеску мають вищу юридичну силу у порівнянні із Інструкцією. З врахування вищенаведеного суд відхиляє доводи відповідача про те, що згідно норм Інструкції для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) достатнім є лише наявність інформації про борг у облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

У відповідності до пункту 2 Розділу "Форми та строки подання Звіту" Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435 (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) було зазначено, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до фіскальних органів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.

Пунктом 2 частини першої статті 13 Закону України № 2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки. Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Із матеріалів справи вбачається, що оскаржувана вимога винесена нібито на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, однак інформація до вказаної інформаційної системи органу доходів і зборів про нарахування платнику єдиного внеску не вносилась на підставі самостійно поданої платником звітності по єдиному внеску, або за наслідками проведення перевірки щодо вірності нарахування платником єдиного внеску.

Із наданої Відповідачем інтегрованої картки з інформаційної системи вбачається, що 09.02.2018 року органом доходів і зборів вчинено операцію "8448 Нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік Нарахування єдиного внеску №3552993/ev від 09.02.2018 терм.спл. 09.02.2018".

В даному ж випадку, по суті відбулося донарахування контролюючим органом позивачеві єдиного внеску із відображенням відповідних нарахувань у інформаційній системі без проведення перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску у порядку встановленому Податковим кодексом України, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, що суперечить імперативній нормі частини 3 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». При цьому, відповідачем не встановлено, чи здійснювалась позивачем підприємницька діяльність у звітних періодах, на якій системі оподаткування перебував платник, чи відноситься платник внеску до осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску.Вказане зумовлює протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

З приводу тверджень позивача, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) надіслані платнику з порушенням строків, встановлених законодавством суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 Розділу І Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно пункту 3 Розділу VІ цієї ж Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Враховуючи обставини даної справи, оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) мали б бути надіслані позивачу протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла та/або зросла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Як вбачається із наданої відповідачем інформації, зазначеної у інтегрованих картках платника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , нарахування недоїмки за 2017 р. у розмірі 8448 грн. за мінусом наявної переплати у розмірі 335,53грн. було здійснено 09.02.2018 р.

Тобто недоїмка визначена у вимозі від 06.06.2019 р. була сформована у даних відповідача не 31 травня 2019 р., а починаючи із 09.02.2018 р. Тобто вимога від 06.06.2019 р. була надіслана позивачу з пропущенням 15 робочих днів з дня виникнення недоїмки.

Вказане свідчить про порушення відповідачем встановлених строків надсилання вимог про сплату боргу (недоїмки).

Відповідності до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем не було доведено правомірності винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом було сплачено судовий збір майнового характеру у розмірі 768,40грн. згідно квитанції №040082012 від 08.08.2019 року, оригінал якої містяться у матеріалах справи, тому суд приходить до переконання з врахуванням вищенаведеної статі КАС України, що в даному випадку на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 9,14,72-77,90,139,241-246,250,255,263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52,м. Ужгород,Закарпатська область,88000, код ЄДРПОУ - 39393632) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52,м. Ужгород, Закарпатська область,88000, код ЄДРПОУ - 39393632) про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2019 року №Ф-38744-50 у розмірі 8112,47 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52,м. Ужгород, Закарпатська область,88000, код ЄДРПОУ - 39393632) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) згідно квитанції №040082012 від 08.08.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 09.12.2019 року.

СуддяС.А. Гебеш