Рішення № 86184083, 06.12.2019, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

06.12.2019 227/2287/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2019 року м.Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Здоровиці О.В.,

за участю секретаря с\з Сисенко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м.Добропілля, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, третя особа - - Акціонерне товариство «Українська залізниця» (ЄУНСС №227/2287/19), -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Донецька залізниця» та просить стягнути з відповідача:

1) заборгованість із заробітної плати за лютий - серпень 2016 року в розмірі 30751,92 грн, яка включає:

заборгованість з заробітної плати за лютий 2016 року в сумі - 4188,48грн

заборгованість з заробітної плати за березень 2016 року в сумі - 4763,21 грн

заборгованість з заробітної плати за квітень 2016 року в сумі - 4352,34 грн

заборгованість з заробітної плати за травень 2016 року в сумі - 3632,45 грн,

заборгованість з заробітної плати за червень 2016 року в сумі - 4035,21 грн,

заборгованість з заробітної плати за липень 2016 року в сумі - 9428,07 грн,

заборгованість з заробітної плати за серпень 2016 року в сумі - 352,16 грн,

2) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2016 року по 19 травня 2019 року в розмірі - 256026,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах. 01.08.2016 року був звільнений на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. З вказаним наказом про звільнення позивач був ознайомлений. Проте відповідач при його звільненні не здійснив з ним повний розрахунок по заробітній платі та іншим виплатам. На підставі викладеного просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 24.06.2019 року у справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 27.09.2019 року розгляд справи було відкладено у зв`язку з необхідністю витребування інформації, що має значення для розгляду справи.

Ухвалою суду від 25.10.2019 року у справі залучено в якості третьої особи АТ «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815).

В судове засіданні позивач та його представник не з`явились. В матеріалах справи мається заява позивача, в якій він просить розглядати справу без його участі, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з"явився.

Представник третьої особи - Малиновський М.А. в судове засідання не з`явився. З письмових пояснень представника вбачається, що велика кількість подібних та інших судових справ у АТ «Укрзалізниця» унеможливлюють забезпечення явки представника третьої особи в судове засідання.

Керуючись ст.223 ЦПК України, суд вважав можливим розглядати справу без участі не з`явившихся учасників справи, на підставі матеріалів, що маються у справі та постановлення заочного рішення.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, враховуючи, що в судове засідання учасники справи не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З письмових пояснень третьої особи вбачається, що враховуючи те, що позивач до 01.08.2016 року працювала саме в ДП «Донецька залізниця» і на теперішній час вказане підприємство є юридичною особою, яка продовжує самостійно нести відповідальність за договірними та позадоговірними зобов`язаннями, зобов`язання перед працівниками, які виникли за його участі повинно нести саме ДП «Донецька залізниця», як роботодавець. Також третя особа у своїх поясненнях, посилаючись на норми ст.ст.104,107 ЦК України, Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови КМУ від 02.09.2015 р. № 735, постанови КМУ від 25.06.2014 р. № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", постанови КМУ від 12.11.2014 р. № 604, зазначила, що ДП «Донецька залізниця» та її відокремлені підрозділи не беруть участь в процедурі реорганізації та правонаступництва ПАТ «Українська залізниця, а також майно ДП «Донецька залізниця» та її відокремлених підрозділів не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця», а отже ПАТ «Українська залізниця» не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту. Розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення АТО, оскільки процедура реорганізації цих підприємств та передача всіх їх прав та обов`язків до ПАТ «Українська залізниця», відповідно до постанови КМУ № 604 від 12.11.2014 року призупинена до завершення проведення АТО на території України. ДП «Донецька залізниця» знаходиться у зоні проведення АТО із юридичною адресою у м.Донецьк, залишається юридичною особо, свої активи та зобов`язання та документи на їх підтвердження до ПАТ «Українська залізниця» не передавало (відповідні передавальні акти не складалися і не затверджувалися), а тому правонаступництво від ДП «Донецька залізниця» до ПАТ Українська залізниця» не перейшло.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем і працювала начальником відділу експлуатації будівель і споруд служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд з 18.03.2014 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 , в якому міститься відповідний запис про прийняття на роботу в ДП «Донецька залізниця», внесений на підставі наказу № 88/Н-ос від 17.03.2014 року.

З копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 також вбачається, що 01.08.2016 року, позивачка, на підставі наказу № 163/Н-КС від 01.08.2016 року була звільнення з посади у зв`язку з переведенням до СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на підставі п.5 ст.36 КЗпП України.

З письмових пояснень позивача вбачається, що при її звільненні відповідач повністю з нею не розрахувався.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст.ст.94, 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган мають виплачувати заробітну плату за виконану роботу та не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами та колективними договорами.

Відповідно дост. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці, відповідно до актів законодавства і колективного договору, на підставі укладеного трудового договору, а згідно зіст. 22 цього Закону, суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Стаття 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантованеКонституцією України, нормами КЗпП України,Законом України «Про оплату праці», позивач перебувала з відповідачем в трудових відносинах по 01.08.2016 року, але при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини та нормам діючого законодавства України.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.81 ЦПК України).

Як вбачається з роз`яснень викладених у п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 23.12.2011 року, до заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо.

На підтвердження своїх доводів позивач надав розрахунки (табуляграми) сум нарахованих за період з лютого по серпень 2016 року.

Так, з вказаних розрахунків (табуляграм) вбачається:

за лютий 2016 року нараховано 4188,48 грн, до виплати 2332,19 грн

за березень 2016 року нараховано 4763,21 грн, до виплати 4160,60 грн

за квітень 2016 року нараховано 4352,34 грн, до виплати 3278,96 грн

за травень 2016 року нараховано 3632,45 грн, до виплати 2882,81 грн

за червень 2016 року нараховано 4035,21грн, до виплати 3208,04 грн

за липень 2016 року нараховано 9248,07 грн, до виплати 7576,26 грн

за серпень 2016 року нараховано 352,16 грн, до виплати 285,25 грн.

При цьому суд зазначає, що вказані суми нарахованої позивачу заробітної плати за період з лютого по травень 2016 року повністю співпадають з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), наданих ПФУ. В той же час індивідувальні відомості не містять інформації щодо нарахованої заробітної плати за червень-серпень 2016 року.

Зі змісту розрахункових листів (табуляграм) за червень-серпень 2016 року вбачається, що вказані документи були видані позивачу структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» 17.05.2017 року.

З відомостей ГУ ДПС у Донецькій області від 12.11.2019 року (а.с.62) вбачається, що ОСОБА_1 отримала доходи за 2016 рік від ДП «Донецька залізниця» в розмірі 4550,91 грн. При цьому, з вказаних відомостей вбачається, що зазначена сума в розмірі 4550,91 грн отримана позивачем в 1 кварталі 2016 року, але з цих відомостей не можливо з`ясувати за який саме місяць 1 кварталу 2016 року позивачка отримала вказану суму. В той же час відомості ГУ ДПС у Донецькій області свідчать про те, що протягом 2 та 3 кварталу 2016 року ОСОБА_1 доходів від ДП «Донецька залізниця» не отримувала.

Відповідачем наявність заборгованості перед позивачем з заробітної плати за період лютий - серпень 2016 року в розмірі 30571,92 грн (нарахована сума) в судовому засіданні не спростована.

З огляду на положення частини першої статті 76 ЦПК України, відповідно до якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, суд приходить до висновку, що докази надані позивачем стосовно наявної заборгованості по заробітній платі за лютий - серпень 2016 року є належними, допустими, достовірними та достатніми і знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що за період з лютого по 01.08.2016 року, позивачка має заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 30571,92 грн (нарахована сума), яка підлягає стягненню на її користь.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2016 року по 19.05.2019 року то при вирішенні вказаного питання суд керується наступним.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, роз`яснив, що перебіг строку, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України, розпочинається з дня, коли власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Судом встановлено, що останнім днем роботи позивача в ДП «Донецька залізниця» є 01.08.2016 року і згідно змісту табуляграм вбачається, що в останній день позивач працював.

Приймаючи до уваги вищенаведене, відповідно до вимог ч.1 ст.116 КЗпП України, відповідач мав при звільненні позивача, в день звільнення останнього, виплати всі належні йому суми, але цього до теперішнього часу не зробив. Відомостей, які б свідчили про те, що відповідач повністю або частково розрахувався з позивачем в день його звільнення або в інший день, суду надано не було.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню і з відповідача слід стягнути середній заробіток за період з 01.08.2016 по 19.05.2019 року.

Визначаючи розмір середнього заробітку для виплати позивачу компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, суд керується абз.3 п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року (далі Порядок), згідно якого обчислення середньої заробітної плати для інших випадків не передбачених абзацами 1-2 п.2, проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Виходячи з наданих позивачем табуляграм вбачається, що середній годинний заробіток за два місяці, а саме за червень-липень 2016 року становить 45,85 грн виходячи з такого розрахунку:

в червні 2016 року позивачу за 88 годин нарахована заробітна плата в розмірі 4035,21 грн,

в липні 2016 року позивач працював 24 години за які нараховано заробітну плату в розмірі 1100,52 грн.

Відпускні, компенсаційні виплати та виплати одноразового характеру для розрахунку середньої заробітної плати, відповідно до постанови КМУ № 100, не враховуються.

Таким чином середній годинний заробіток становить (4035,21 + 1100,52): (88 +24) = 45,85 грн.

Норма тривалості робочого часу в годинах при 40-годинному робочому тижні становить:

з 02.08.2016 року по 31.12.2016 року - 854 години

в 2017 році - 1978 годин

в 2018 році - 1993 години

з 01.01.2019 року по 19.05.2019 року - 733 години.

Враховуючи наведене на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.08.2016 по 19.05.2019 року в сумі 254834,30 грн виходячи з наступного розрахунку (45,85 грн. х 5558 годин затримки розрахунку (854+1978+1993+733)).

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме на користь позивача слід стягнути:

заборгованість по заробітній платі за період з лютого по 01.08.2016 року в розмірі 30571,92 грн та

середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.08.2016 по 19.05.2019 року в сумі 254834,30 грн.

Зазначені суми підлягають виплаті позивачу за вирахуванням з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Вирішуючи питання хто є належним відповідачем у справі суд виходить з такого.

Стаття 104 Цивільного кодексу України передбачає, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади (стаття 106 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.107 Цивільного Кодексу України, після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", як нова юридична особа, утворене згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014р. № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Як вбачається із положень наведеного Закону та постанови Кабінету Міністрів України: всі підприємства, на базі яких утворюється ПАТ "Укрзалізниця", реорганізовуються шляхом злиття.

Статут Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735.

Згідно з пунктами 1, 2 Статуту ПАТ Українська залізниця є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону № 4442-VI, Постанови № 200; товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації (пункт 12 Статуту).

Товариство має у власності майно, що внесене до його статутного капіталу, та/або інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Товариство здійснює володіння, користування та розпорядження таким майном згідно з метою своєї діяльності з урахуванням вимог законодавства та цього Статуту. За товариством закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане йому відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження таким майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом (пункти 20, 21 Статуту).

Відповідно до пунктів 25, 26, 53, 54 Статуту, засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Управління корпоративними правами держави стосовно товариства здійснює Кабінет Міністрів України. Управління корпоративними правами держави, переданими до статутного капіталу товариства, здійснює товариство. Єдиним акціонером товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Вищим органом є загальні збори акціонерів. Функції загальних зборів виконує Кабінет Міністрів України. Функції вищого органу, які передбачені законодавством, цим Статутом, а також внутрішніми документами товариства, крім функцій, зазначених у пункті 56 цього Статуту, здійснюються Кабінетом Міністрів України одноосібно.

Державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства Українська залізниця здійснено 21 жовтня 2015 року.

Одночасно, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) міститься інформація про те, що Державне підприємство Донецька залізниця перебуває у стані припинення, однак запис про припинення у Реєстрі відсутній.

Крім того, в Реєстрі наведено дані про юридичних осіб, правонаступником яких є Публічне акціонерне товариство Українська залізниця, серед яких зазначено Державне підприємство Донецька залізниця. Водночас, згідно з інформацією у Реєстрі про здійснення зв`язку з юридичною особою правонаступництво Публічного акціонерного товариства Українська залізниця щодо Державного підприємства Донецька залізниця настає відповідно до Постанови № 604 після внесення майна до статутного капіталу правонаступника.

Реорганізація юридичної особи, як самостійний вид її припинення, передбачає проведення певної процедури та характеризується деякими особливостями. Так, зокрема, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 104 Цивільного кодексу України); комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами (ст. 107 Цивільного кодексу України).

Отже, відповідно до чинного цивільного законодавства України, при реорганізації (злитті) юридичних осіб перехід прав і обов`язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути чітко зазначено.

Про необхідність затвердження таких передавальних актів йдеться й у постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

За таких обставин, сама по собі вказівка в Законі України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", а також у постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 та у Статуті відповідача про те, що Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, не призводить до автоматичного правонаступництва без проведення інвентаризації майна та затвердження передавальних актів і припинення юридичних осіб таких підприємств.

За змістом пунктів 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014р. №200, проведенню реорганізації (злиття) має передувати проведення інвентаризації майна підприємств, що реорганізуються (зливаються), та складання актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна та зведені акти майна, що вносяться до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".

Крім того, в п.5 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що майно (активи, власний капітал та зобов`язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до цього пункту, а відображається в балансі (крім зобов`язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за Публічним акціонерним товариством "Укрзалізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 р. № 604.

Вищенаведені нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України прямо вказують, що майно (активи, власний капітал та зобов`язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування (в тому числі й Державного підприємства Донецька залізниця), їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не ввійшло до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця. При цьому в балансі Публічного акціонерного товариства Українська залізниця мають тимчасово відображатися тільки активи таких підприємств (зобов`язання в балансі не відображаються і до Публічного акціонерного товариства "Укрзаліниця" не переходять).

Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014р. №33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення" Донецьку і Луганську області з 07.04.2014 року визначено районами проведення антитерористичної операції, а Державне підприємство Донецька залізниця зареєстровано у м.Донецьку.

Із комплексного аналізу зазначених норм права можна дійти висновку, що спеціальним Законом №4442-VI визначено особливості утворення Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, на виконання якого Кабінет Міністрів України прийняв відповідні нормативно-правові акти та діяв не тільки як вищий орган у системі органів виконавчої влади, а й як особа, яка здійснює на підставі цього Закону від імені держави функції вищого органу управління Товариством.

Зважаючи на викладене, питання правонаступництва Публічного акціонерного товариства Українська залізниця стосовно Державного підприємства Донецька залізниця визначається спеціальним законом та прийнятими на його виконання постановами №200 та №604, які пов`язують перехід прав і обов`язків Державного підприємства Донецька залізниця до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця з інвентаризацією, складанням передавального акта та внесенням майна до статутного капіталу правонаступника.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.

З письмових пояснень третьої особи - АТ «Укрзалізниця» вбачається, що на теперішній час АТ «Укрзалізниця» не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення АТО, оскільки процедура реорганізації цих підприємств та передача всії їх прав та обов`язків до АТ «Укрзалізниця» призупинена до завершення проведення АТО на території України. ДП «донецька залізниця» свої активи, зобов`язання та документи на їх підтвердження до АТ «Укрзалізниця» не передавало (відповідні передавальні акти не складалися і не затверджувалися).

Враховуючи наведене, належним відповідачем у даній справі є саме ДП «Донецька залізниця» і саме це підприємство повинно нести відповідальність перед позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет на 2019 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 1921,00 грн.

Позивач при зверненні до суду з вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі був звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, враховуючи що вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі були задоволені в повному обсязі з відповідача на користь держави підлягає стягенню судовий збір в розмірі 768,40 грн.

При зверненні до суду з вимого про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.08.2016 по 19.05.2019 року, позивач сплатив судовий збір в розмірі 2560,26 грн (1% від заявленої суми в розмірі 256026,40 грн). В той же час, вказані вимоги судом задоволено частково в сумі 254834,30 грн. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позов них вимог, а саме (99,5%) у сумі 2547,46 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 273,352,354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, третя особа - - Акціонерне товариство «Українська залізниця» - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за лютий-серпень 2016 року в загальному розмірі 30571,92 грн (тридцять тисяч п`ятсот сімдесят одну гривню 92 коп) та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.08.2016 по 19.05.2019 року у розмірі 254834,30 грн (двісті п`ятдесят чотири тисячи вісімсот тридцять чотири гривні 30 коп), а всього 285406,22 грн (двісті вісімдесят п`ять тисяч чотириста шість гривень 22 коп).

Зобов`язати Державне підприємство «Донецька залізниця» при виплаті ОСОБА_1 доходу у розмірі 285406,22 грн утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп).

Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2547,46 грн (дві тисячи п`ятсот сорок сім гривень 46 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м.Іловайськ Донецької області, РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області 19 вересня 1995 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Державне підприємство «Донецька залізниця», юридична адреса: 83000, м. Донецьк, вул..Артема, 68, ЄДРПОУ 01074957.

Третя особа - Акціонерне товариство «Українська залізниця» місцезнаходження за адресою: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошенні 29 листопада 2019 року. З повним текстом рішення сторони можуть бути ознайомлені 06 грудня 2019 року.

Надруковано в нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя О.В. Здоровиця

29.11.2019