Рішення № 86175391, 09.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2019Справа № 910/12666/19Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київтранслогістик»

про стягнення 5 865,01 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київтранслогістик» про стягнення 5 865,01 грн. страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна», сплативши на виконання умов Договору обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 09.08.2018 серії АМ № 7714195 страхувальнику страхове відшкодування в розмірі збитків, завданих застрахованому майну внаслідок страхового випадку (дорожньо-транспортної пригоди), набуто згідно ст. ст. 1166, 1191, 1187 Цивільного кодексу України право регресної вимоги до відповідача у справі як до особи, відповідальної за завдану шкоду, позаяк зазначена подія сталась під час виконання винною особою трудових обов`язків та перебування нею у трудових відносинах з відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12666/19 та приймаючи до уваги малозначність справи у розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/12666/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім того, вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ № 7714195.

Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у справі № 910/12666/19 через відділ діловодства господарського суду 15.10.2019 від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація від 10.10.2019 № 9-09/33089 щодо Полісу серії АМ № 7714195, яка судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи до суду не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 26.09.2019 про відкриття провадження у справі № 910/12666/19 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 62, літ. В, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Факт отримання відповідачем зазначеної ухвали суду підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050888634.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що про відкриття провадження у справі № 910/12666/19 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду у справі № 910/12666/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (07.10.2019), які також визначені судом в ухвалі від 26.09.2019, відповідач мав подати відзив на позовну заяву до 22.10.2019 включно.

Натомість, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Київтранслогістик" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов`язковим.

Одним із видів обов`язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст.7 "Про страхування", є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).

За матеріалами справи судом встановлено, що 09 серпня 2018 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (страховик за полісом, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Київхліб" (страхувальник за полісом) було укладено договір/поліс серії АМ № 7714195 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (далі - Поліс), у відповідності до якого страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом). За умовами Полісу: франшиза (безумовна) - 2 000,00 грн.; страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого, зокрема, за шкоду заподіяну майну - 100 000,00 грн.; забезпеченим транспортним засобом є Анатоль 12231В-02, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; строк дії Полісу: з 10.08.2018 по 09.08.2019 включно.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України, Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ст. 355 Господарського кодексу України об`єкти страхування, види обов`язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Як передбачено частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно положень ст. 981 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України та захисту майнових інтересів страхувальників.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов`язкового страхування страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

В свою чергу пунктом 2 вказаного Полісу сторони узгодили, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

При цьому, за матеріалами справи судом встановлено, що 29 грудня 2017 року між Публічним акціонерним товариством "Київхліб" (страхувальник за Полісом, орендодавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київтранслогістик" (орендар за Договором, відповідач у справі) було укладено договір оренди транспортних засобів № 010118, за умовами якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в тимчасове платне володіння та користування транспортні засоби, перелік яких визначається в додаткових угодах до договору (далі - автомобілі), а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове володіння та користування автомобілі орендодавця і зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату. Відповідно до додаткової угоди від 29.12.2017 № 1 сторонами погоджено перелік автомобілів, які надаються в оренду.

Зокрема, страхувальником за Полісом передано в оренду відповідачу забезпечений транспортний засіб марки Анатоль 12231В-02, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з метою використання у своїй господарській діяльності для перевезення вантажу.

В подальшому 07.11.2018 до позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернувся страхувальник за Полісом із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, в якому зазначив, що 06.11.2018 приблизно о 14 год. 05 хв. в місті Києві трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого автомобіля марки Анатоль 12231В-02, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням працівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Київтранслогістик" ОСОБА_1 , та автомобіля Toyota Avalon, реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 (постраждалий у дорожньо-транспортній пригоді).

Приписами Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (ст. ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акту (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Згідно з рахунком-фактурою від 09.11.2018 № 313 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Avalon, реєстраційний номер НОМЕР_2 , визначена ремонтним підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Терра" у розмірі 20 005,50 грн. (копія рахунку-рахунку наявна в матеріалах справи).

При цьому, відповідно до наявної у матеріалах справи копії аварійного сертифікату № 205442 про вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, що був складений 11.12.2018 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «СОС Сервіс» на замовлення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія ПЗУ Україна", вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Toyota Avalon, реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 24 229,97 грн. (включаючи ПДВ на запасні частини, матеріали фарбування), а вартість матеріального збитку, заподіяного власникові цього автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди станом на 06.11.2018 становить 11 307,31 грн.

Згідно з визначенням статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» складено страховий акт від 08.02.2019 № UA2018110700028/L01/01, та Розрахунок страхового відшкодування до Страхового акту, відповідно до якого вищевказана дорожньо-транспортна пригода згідно Полісу кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 5 865,01 грн ( 7865,01 грн. - 2000,00 грн франшиза).

Таким чином позивачем у відповідності до страхового акта сума страхового відшкодування в розмірі 5 865,01 грн. була виплачена безпосередньому власнику пошкодженого транспортного засобу Toyota Avalon, реєстраційний номер НОМЕР_2 , - ОСОБА_2 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 08.02.2019 № 260063 на вказану суму.

Заперечень щодо розміру та факту здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Полісом, а також перебування отриманих транспортним засобом марки Toyota Avalon, реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 06.11.2018, відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» умов Полісу, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 5 865,01 грн., у зв`язку із настанням страхового випадку у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодування у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи - ОСОБА_2 , шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Toyota Avalon, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок власника пошкодженого автомобіля.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Терра" від 09.11.2018 № 313, а також платіжного доручення 08.02.2019 № 260063 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 06.11.2018 за участю забезпеченого позивачем транспортного засобу марки Анатоль 12231В-02, реєстраційний номер НОМЕР_1 , визначена як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальником позивача майну третіх осіб, була відшкодована позивачем відповідно до умов Полісу та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при цьому постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 26.11.2018 № 752/24485/18 винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді, зокрема, у порушенні Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнано гр. ОСОБА_1 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стянення штрафу в розмірі 340,00 грн.

Згідно з підпунктом "г" пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами 2-5 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі-Правила дорожнього руху).

Отже, за змістом статті 1187 Цивільного кодексу України суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка фактично володіє об`єктом підвищеної небезпеки як на відповідній правовій підставі (будь-яке титульне володіння), так і без неї (безтитульне володіння), за виключенням умов, передбачених ч. 4 ст. 1187 Цивільного кодексу України. При цьому шкода, завдана одній особі з вини іншої особи внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою, тобто у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини (ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Крім загальних підстав, необхідних для виникнення деліктної відповідальності за даною нормою необхідні спеціальні обов`язкові підстави: для першого випадку - виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків; у другому випадку - виконання підрядником завдання замовника; у третьому - здійснення підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Правовий зв`язок юридичної або фізичної особи з працівником втілюється у трудових відносинах та у відносинах служби (працівники Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України і військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань) незалежно від характеру - постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором (постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди").

Покладення обов`язку відшкодувати шкоду на юридичну або фізичну особу пояснюється тим, що працівник у даному випадку юридично втілює його волю. Тобто юридична або фізична особа реалізує свою цивільну праводієздатність, зокрема, деліктоздатність, через дії працівників. Отже, дії працівників юридичне сприймаються як дії самої юридичної або фізичної особи.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом під час виконання нею своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею не укладено цивільно-правовий договір.

Таким чином відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 6-229цс14).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії довідки відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київтранслогістик" від 08.11.2018 № 1/174, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Анатоль 12231В-02, реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи працівником відповідача (з 23.10.2018 на посаді водія автотранспортних засобів згідно наказу від 22.10.2018 № 128-к).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив дорожньо-транспортну пригоду під час використання ним службового автомобіля у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків, а тому з урахуванням приписів пункту 38.1.1. ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідати за заподіяну шкоду повинен відповідач.

Як вже зазналося вище, згідно з підпунктом "г" пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Нормами статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Згідно з пунктом 31.1. Правил дорожнього руху технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Пунктом 2.3. Правил дорожнього руху передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний, зокрема, перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу.

Отже, з урахуванням викладеного, водій транспортного засобу Анатоль 12231В-02, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 будучи учасником дорожнього руху, який зобов`язаний знати і неухильно виконувати вимоги правил безпеки руху, перед виїздом повинен перевірити і забезпечити технічно справний стан закріпленого за ним транспортного засобу, який має відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху, а також правил експлуатації.

Разом з цим, Голосіївським районним судом міста Києва у постанові від 26.11.2018 по справі № 752/24485/18 встановлено, що 06.11.2018 приблизно о 14 год. 05 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Анатоль 12231В-02, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на Амурській площі в місті Києві, перед виїздом не перевірив та не забезпечив технічно справний стан транспортного засобу, у якого під час руху відкрилася задня права дверка кузову, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем Toyota Avalon, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів, чим водій порушив вимоги підпункту "а" пункту 2.3. Правил дорожнього руху.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, встановлені районним судом обставини свідчать про те, що дорожньо-транспортна пригода, яку спричинив працівник відповідача ОСОБА_1 , керуючи забезпеченим на підставі страхового Полісу серії АМ № 7714195 автомобілем Анатоль 12231В-02, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить відповідачу на підставі Договору оренди транспортних засобів від 29.12.2017 № 010118, визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

З аналізу статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що страховик має право зворотної вимоги (регресу) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київтранслогістик", який тимчасово володів та користувався автомобілем страхувальника на підставі Договору оренди транспортних засобів від 29.12.2017 № 010118, лише у розмірі виплаченого страхового відшкодування потерпілій особі.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київтранслогістик" з регресною вимогою від 18.04.2019, в якій просив останнього відшкодувати майнову шкоду в розмірі 5 865,01 грн., копія якої наявна в матеріалах справи. Факт отримання вимоги відповідачем 24.04.2019 підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0206816193645. Однак, за твердженням позивача, вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, відповідач у визначений законодавством строк відшкодування не здійснив та вмотивованої відмови на вимогу позивачеві не надав, залишивши вимогу без відповіді та задоволення, через що останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 5 865,01 грн.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів, відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів серії АМ № 7714195 та/або його окремих положень суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати позивачу суми виплаченої майнової шкоди в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 5 865,01 грн. страхового відшкодування у розмірі завданих збитків підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київтранслогістик" (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 62, літ. В, код ЄДРПОУ 40264854) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40, код ЄДРПРОУ 20782312) 5 865,01 грн. (п`ять тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень одна копійка) страхового відшкодування та 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) судового збору

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09 грудня 2019 року.

Суддя А.М. Селівон