Рішення № 86174880, 13.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2019Справа № 910/6909/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Житлово-будівельного кооперативу "Автотранспортник-4"

до Фізичної особи-підприємця Фоміної Вікторії Олегівни

про стягнення 69 529,48 грн.,

за участю представників:

від позивача: Вінник В.С.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житлово-будівельний кооператив "Автотранспортник-4" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Фоміної Вікторії Олегівни про стягнення 69 529,48 грн. заборгованості за невиконане зобов`язання з утримання житлових будинків і прибудинкових територій, виконання якого передбачене умовами договору № 1-04/16 від 20.04.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.07.2016 відповідач надіслав позивачеві лист про розірвання договору № 1-04/16 від 20.04.2016 через три місяці з моменту повідомлення, проте залишок отриманих за умовами договору коштів позивачу не повернув та оплату робіт згідно п. 3 договору з позивачем не погодив. На підставі викладеного позивач зазначає, що договір № 1-04/16 від 20.04.2016 вважається розірваним відповідачем в односторонньому порядку з 01.10.2016, тоді як кошти у сумі 69 529,48 грн. є безпідставно утриманими відповідачем, у зв`язку з чим сторона просить стягнути такі кошти з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2019 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 31.07.2019.

Судове засідання, призначене на 31.07.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 судове засідання призначено на 21.08.2019.

У судовому засіданні 21.08.2019 оголошено перерву до 28.08.2019.

У судовому засіданні 28.08.2019 оголошено перерву до 02.09.2019.

У судове засідання 02.09.2019 представник відповідача не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/6909/19 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 16.09.2019.

Підготовче засідання, призначене на 16.09.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 призначено підготовче засідання на 16.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 відкладено підготовче засідання у даній справі на 30.10.2019.

У підготовче засідання 30.10.2019 представник відповідача не з`явився.

У підготовчому засіданні 30.10.2019 представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2019.

Представник позивача у судовому засіданні 13.11.2019 надав додаткові пояснення, підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судове засідання 13.11.2019 не з`явився. Заяв та клопотань до суду не надав. Про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, направленням процесуальних документів на актуальну адресу місцезнаходження відповідача.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, судом враховані доводи та заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та надані у попередніх судових засіданнях.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

20.04.2016 між Фізичною особою-підприємцем Фоміною Вікторією Олегівною (виконавець, відповідач) та Житлово-будівельним кооперативом "Автотранспортник-4" було укладено договір на утримання житлових будинків і прибудинкових територій № 1-04/16 (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов`язується надавати замовникові послуги з утримання його будинків та прибудинкових територій, об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинковій території для забезпечення їх сталого функціонування, а замовник надає право виконавцю отримувати оплату мешканців замовника з розподільчого рахунку КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (ГІОЦ) коштів від мешканців замовника за укладеними з ГІОЦ договором про формування та друк рахунків.

Згідно преамбули Договору замовник є балансоутримувачем житлових будинків за адресами:

- 02225, м. Київ, вул. Маяковського, 15Б;

- 02225, м. Київ, вул. Маяковського, 15В;

- 02225, м. Київ, вул. Маяковського, 17Б;

- 02225, м. Київ, вул. Маяковського, 15В.

Пунктом 2 Договору визначено, що вартість усіх робіт за Договором обчислюється у відповідності до встановленого тарифу, за одиницею виміру грн./м.кв., що діє на момент укладення цього Договору. Встановлений тариф має корегуватись з урахуванням собівартості та планового прибутку, згідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869.

Виконавець зобов`язується забезпечити якісне утримання житлових будинків і прибудинкових територій відповідно до вимог законодавства, нормативних документів та умов Договору (п. 4 Договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання умов Договору за квітень, травень, червень 2016 у період з 24.04.2016 по 10.07.2016 відповідач отримав з розподільчого рахунку ГІОЦ на свій розрахунковий рахунок кошти мешканців будинків замовника у загальній сумі 118 052,48 грн.

Разом з цим, позивач наполягає на тому, що обов`язки за Договором відповідач виконав не повністю, зокрема, здійснив на вимогу позивача оплату послуг, наданих кооперативу іншими постачальниками у сумі 37025,72 грн., але до виконання обов`язків, передбачених абз. 5, 6 п. 4 Договору так і не приступив.

Абзацами 5, 6 п. 4 Договору передбачено, що виконавець зобов`язується вести облік виконання робіт з обслуговування та ремонту житлового фонду і прибудинкових територій, а також фінансову та бухгалтерську документацію; забезпечити за рахунок отриманих коштів обслуговування майна та території замовника.

Натомість, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 06.07.2016 відповідач надіслав позивачу лист-повідомлення, в якому зазначив, що зважаючи на право виконавця розірвати договір у разі невиконання замовником умов цього договору, яке передбачено п. 6 Договору, просить вважати договір розірваним через три місяці з моменту отримання даного повідомлення.

25.07.2016 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив перерахувати на поточний рахунок кооперативу 39 610 грн. для оплати праці та 28 183,20 грн. для сплати судового збору.

Листом від 26.07.2016 відповідач відмовив у перерахуванні грошових кошів з посиланням на те, що замовник не виконує договірних зобов`язань і грошові кошти на рахунок виконавця не надходять.

21.09.2016 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив суму у розмірі 11 497,28 грн. вважати такою, яка утримана виконавцем на підставі п. 3 Договору, а також повернути на розрахунковий рахунок замовника безпідставно утримані кошти у розмірі 69529,48 грн.

Наполягаючи на тому, що відповідач жодним чином не відреагував на вищезазначену вимогу, позивач зазначає, що кошти у розмірі 69 529,48 грн. відповідач продовжує безпідставно утримувати, у зв`язку з чим просить стягнути зазначену суму на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що у спірний період договірних правовідносин діяли положення Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», який у ст. 1 містив наступні визначення:

житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно Наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року N 76 "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" виконавець послуг - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно п. 1.2.2 Наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року N 76 "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" до документації, яка ведеться виконавцями послуг, входять: - кошториси, описи робіт на поточний і капітальний ремонт; - акти технічних оглядів; - журнали заявок жителів; - протоколи вимірювань опору електромереж (за наявності); - протоколи вимірювань вентиляції.

Виходячи зі змісту п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій включають послуги з прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 6 ст. 19 Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

У відповідності до п. п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 20 Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право:

- одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг;

- одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо;

- на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.

У відповідності до ч. 4 ст. 16 Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» виконавець/виробник зобов`язаний проводити перерахунок розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі перерви в їх наданні, ненаданні або наданні не в повному обсязі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У п. 1 Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненаданні або наданні не в повному обсязі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2013 №970 (далі Порядок проведення перерахунку), визначено, що перерахунок - операція, пов`язана із зміною розміру нарахованої плати за послуги у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі та/або без урахування встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, у разі надання послуг без дотримання вимог щодо їх якості шляхом зменшення розміру такої плати виходячи з фактично наданих у період перерахунку послуг;

період нарахування - період, за який виконавець нараховує споживачам плату за послуги;

період перерахунку - період, за який виконавець проводить перерахунок;

сума перерахунку - кошти, що в результаті проведеного перерахунку підлягають поверненню споживачеві.

У пунктах 3-6, 9 Порядку проведення перерахунку встановлено, що перерахунок відображається у наступному за періодом перерахунку періоді нарахування.

Виконавці ведуть облік доходів, витрат та кількісних і якісних показників надання послуг щодо кожного будинку та кожної складової тарифу окремо.

Обсяг фактично наданих послуг та виконаних робіт, пов`язаних з їх наданням, повинен бути підтверджений відповідною первинною документацією, що зберігається у виконавця, зокрема наказами підприємства, табелем обліку робочого часу, розрахунковими листками нарахування заробітної плати робітникам, нарядами-завданнями, актами списання матеріалів, матеріальними звітами майстрів, актами виконаних робіт постачальних та підрядних організацій, документами, що підтверджують технічні показники будинку, тощо.

Фактичні витрати щодо кожного окремого будинку за період нарахування (період перерахунку) визначаються з урахуванням розподіленої суми накладних витрат, затвердженого рівня рентабельності та податку на додану вартість (єдиного податку).

Статтею 18 Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що в разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо.

Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі.

Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.

Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред`явленої претензії.

Відповідно до п. 11 Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненаданні або наданні не в повному обсязі, у разі надходження актів-претензій від споживачів за формою згідно з додатком 1 та прийняття виконавцем рішення про їх задоволення перерахунок проводиться протягом наступного місяця з дати отримання виконавцем акта-претензії.

В свою чергу, умовами укладеного між сторонами правочину, зокрема, п. 9 Договору, так само передбачена обов`язкова наявність письмового звернення (у формі акта) замовника до виконавця у випадку незадовільного виконання робіт.

Позивачем не заперечується, що акти-претензії відповідної форми (наявність яких у разі порушення виконавцем умов договору передбачена як умовами самого договору, так і приписами законодавства) замовником не складалися. Судових спорів щодо задоволення претензій споживача щодо якості робіт між сторонами відсутні.

В свою чергу, суд зауважує, що з вищевикладених норм законодавства вбачається, що житлово-комунальні послуги надаються виключно на договірній основі, а право на перерахунок платежів за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, надано саме споживачу (в даному випадку позивачу) послуги.

Разом з цим, суд зазначає, що з доданих позивачем доказів неможливо дійти однозначного висновку щодо реальної наявності різниці у розмірі 69 529,48 грн. між отриманими відповідачем з розподільчого рахунку ГІОЦ на виконання умов Договору грошовими коштами та вартістю фактично наданих за договором послуг та виконаних відповідачем робіт.

Так, судом встановлено, що умови спірного договору (як і додатки до нього) не містять загальної ціни договору, тоді як п. 2 договору передбачає для визначення вартості робіт наявність встановленого тарифу за одиницею виміру грн./м.кв.

Зважаючи на те, що умовами договору передбачено надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, для визначення вартості робіт необхідна наявність такої складової як загальна площа території об`єктів, по яким надавалися послуги. В свою чергу, у наданих позивачем доказах (технічні паспорти, абриси земельних ділянок та інші) відсутня такого роду інформація, у зв`язку з чим дослідити обсяг фактично виконаних робіт та їх вартість не видається за можливе.

Складених та підписаних сторонами актів виконаних робіт матеріали справи так само не містять. Разом з цим, у доданому до позовної заяви документі «плановий обсяг робіт» взагалі відсутні будь-які реквізити сторін та посилання на умови саме спірного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 у даній справі встановлено позивачу строк для надання доказів на підтвердження фактичного обсягу наданих відповідачем послуг, однак стороною надано «зведену відомість розщеплення сплат», яка не може вважатися первинним доказом в розумінні положень чинного законодавства.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Щодо обраного позивачем способу захисту шляхом стягнення з відповідача грошових коштів в порядку ст. 1212 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані іншими інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі - гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулось в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Позивач неодноразово підтверджував, що гроші у загальній сумі 118 052,48 грн., частину з яких сторона просить стягнути як безпідставно утримані, відповідач отримав з розподільчого рахунку ГІОЦ саме на виконання умов Договору за квітень, травень, червень 2016 у період з 24.04.2016 по 10.07.2016.

Оскільки між сторонами у справі існували (на дату отримання відповідачем відповідних платежів) договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як безпідставно набуті відповідачем, набуті останнім за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулось.

Наведена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 26.06.2018 р. у справі № 910/9072/17 провадження № 12-125гс18.

Згідно з приписами частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Так, приймаючи до уваги вищевикладену правову позицію, суд зазначає про обґрунтованість доводів відповідача в частині того, що у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору, оплата послуг виконавця фактично здійснюється на підставі вже виконаних за Договором робіт шляхом щомісячного утримання належної йому та погодженої з замовником суми від загальних надходжень з 25 по 30 число кожного місяця (п. 3 Договору).

Таким чином, перерахування грошових коштів на рахунок відповідача в якості оплати робіт повинно було відбуватися виключно по факту виконаних робіт, після погодження суми з замовником, в тому числі за результатами перевірки якості рівня виконаних робіт згідно розділу 7 Договору (незадовільний, задовільний, відмінний).

Вищезазначені обставини виключають можливість безпідставного перерахування замовником та подальшого утримання коштів без достатньої правової підстави відповідачем, що є обов`язковою умовою для стягнення коштів в розумінні ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, з матеріалів справи слідує, що відповідач набув спірні грошові кошти за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить чинному законодавству, з метою створення та реалізації зобов`язань сторін щодо виконання робіт по технічному та аварійному обслуговуванню згідно договору, наявність якого не заперечується сторонами, як і той факт, що такий договір діяв на час перерахування позивачем спірних коштів на рахунок відповідача.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Враховуючи наведене в сукупності, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності правових підстав, встановлених частиною першою статті 1212 ЦК України для стягнення з відповідача 69 529,48 грн. безпідставно утриманих коштів. На підтвердження факту існування заборгованості за Договором саме в заявленому розмірі позивачем так само не надано належних та допустимих доказів.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.11.2019.

Суддя І.В. Приходько