Ухвала суду № 86159038, 06.12.2019, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 628/3028/19

Провадження №1-кп/628/334/19р.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2019 року Куп`янський міськрайонний суд Харківської області

у складі : головуючого - судді Волчек О.О.

за участю секретаря - Дюкової Г.Б.

прокурора - Водолазького Б.М.

захисників - адвокатів Пухтаєвича Є.В., Акопян Т.А.

обвинувачених - ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за № 12019220370001867 від 13.08.2019 року з обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч.1 ст. 187 КК України,

В С Т А Н О В И В:

У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 на 60 днів, термін якого спливає 22.12.2019 року, вказуючи на те, що продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки враховуючи те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 6 років, а з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаного злочину вбачається ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності. Також прокурор зазначив, що обвинувачений ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований, раніше неодноразово судимий (21.06.2012 вироком Куп`янського міськрайонного суду Харківської області за ч.2 ст.186, ч.3 ст.185 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки; 05.11.2012 року вироком Московського районного суду м. Харкова за ч.2 ст.186 КК України до 4 років позбавлення волі; 07.12.2012 вироком Московського районного суду м. Харкова за ч.1 ст.317, ч.1 ст.309, ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі; 03.10.2016 року звільнений з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання), що вказує на наявність ризику вчинення ним іншого кримінального правопорушення. Крім того прокурор має підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_1 може здійснити спробу незаконного впливу на потерпілих, в тому числі шляхом здійснення телефонних погроз - у разі застосування більш м`яких запобіжних заходів, з метою зміни або спотворення їх показань на стадії судового розгляду, які безпосередньо сприймаються судом лише в судових засіданнях. На думку прокурора, вказані вище обставини підтверджують недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечував проти клопотання прокурора, просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт, посилаючись на незадовільні умови утримання в умовах ізоляції, необґрунтованість обвинувачення в інкримінованих йому злочинах, відсутність наміру переховуватися від суду.

Його захисник - адвокат Акопян Т.А. підтримала доводи свого підзахисного та просила про заміну запобіжного заходу на домашній арешт або інший більш м`який, посилаючись на те, що прокурором не надано доказів наявності ризиків, на які він посилається, недоведеність прокурором можливості обрання ОСОБА_1 менш суворо запобіжного заходу, вказала, що ОСОБА_1 має постійне місце реєстрації та на сьогодні ризив впливу на потерпілих відпав, оскільки вони вже допитані.

Заслухавши думку учасників судового провадження, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, справу «Харченко проти України», справу «Комарова проти України» в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме:

- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;

-у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.

Згідно ч.1 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Згідно до ст. 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого судом порушення, а також усунення підстави для надходження до суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в суді.

Відповідно до зазначених положень суд вважає за необхідне під час вирішення питання щодо доцільності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 врахувати правову позицію Європейського суду з прав людини за ст. 5 Конвенції, яка є обов`язковою у справах щодо України та викладена в рішенні по справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, відповідно до якої зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

При цьому, в рішенні «Тодоров проти України» ЄСПЛ зазначив, що для продовження тримання особи під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

На підставі викладеного, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, який перебуває під вартою з вересня 2019 року, має постійне місце проживання, зі слів має важкі хвороби ВІЧ , гепатит С, раніше судимий, а також враховуючи позицію потерпілих, які надали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, цивільний позов вони заявляти не будуть, що в сукупності свідчить про зниження наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України.

Таким чином, зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», відповідно до якої при розгляді клопотання про обрання або продовження строку тримання під вартою обов`язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, враховуючи, що не були встановлені нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_1 під вартою, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора.

Відповідно до ч.1 і 2 ст. 181 КПК України запобіжний захід у вигляді домашнього арешту полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби та може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України слідчий суддя застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме: 1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; 6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю.

За таких обставин суд вважає за наявності всіх обставин, які свідчать про достатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбачених ст. 177 КПК України, доцільним змінити ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, який цілком може запобігти ризикам, які вказані прокурором у клопотанні.

Керуючись ст. ст. 176-178, 181, 183-186, 193-196, 205, 309, 331 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання прокурора Водолазького Б.М. про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 - відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , міру запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, звільнивши його з-під варти із зала суду.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 такі обов`язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не залишати місце свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду - цілодобово;

- утримуватися від спілкування з потерпілими, свідками та іншими особами у вказаному кримінальному провадженні;

- носити електронний засіб контролю.

Ухвалу для виконання передати до Куп`янського ВП ГУ НП в Харківській області за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_1 .

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Водолазького Б.М.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Строк дії ухвали встановити два місяці, тобто до 06.02.2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає та виконується негайно.

Головуючий О.О.Волчек