Рішення № 86158684, 05.12.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 05.12.2019

ЄУН 320/6474/19

Провадження № 2/320/3112/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря - Бондаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису за р.№23413, вчинений 01 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Русланом Олеговичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 11619,04 гривень, а також просить стягнути з відповідача судові витрати в сумі 3268,40 гривень, які складаються з послуг адвоката – 2500 гривень та судового збору у розмірі 768, 40 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 липня 2019 року з Єдиного реєстру боржників позивачка дізналася про наявність виконавчого провадження ВП 55841840, відкритого відносно неї як боржника за виконавчим документом, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. Вищезазначене виконавче провадження відкрите у Мелітопольському міськрайонному відділі ДВС ГТУЮ. Позивач вказує, що документи, які були надані нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не є безспірними, оскільки кредитних договорів з ПАТ КБ ПРИВАТ БАНК вона не укладала. Претензії про наявність боргу їй ніхто не пред`являв. Ні банк, ні приватний нотаріус не направляли їй своїх документів (вимог або повідомлень) і не ознайомлювали з ними. Вказує, що заборгованість за виконавчим написом є спірною, до того ж позивач не отримував від відповідача листа-вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, а тому нотаріус не мав права вчиняти зазначений виконавчий напис, оскільки не перевірив безспірність розміру заборгованості. Виконавчий напис, на думку позивачки, було вчинено з порушенням вимог ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 2.3 Порядку вчинення нотаріальних дій № 296/5.

Позивач у судове засідання не з`явилася, але від її представника – адвоката Скворцової О.В. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в позовній заяві, просила задовольнити позов у повному обсязі. Крім того, ознайомившись із документами, наданими приватним нотаріусом на запит суду, зазначила, що відсутні докази, які підтверджують факт отримання позивачем вимоги банку про усунення порушення виконання зобов`язання. Виконавчий напис вчинено нотаріусом всупереч вимогам законодавства на договорі, який не є нотаріально посвідченим. Банком не була надана засвідчена виписка з рахунку боржника із зазначенням заборгованості та строків її погашення. Крім того, зауважила, що виконавчий напис здійснюється в межах строку позовної давності – трьох років, в той час як у даному випадку має місце нарахування за п`ять років. Також зазначила, що Генеральна угода про реструктуризацію не є кредитним договором.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, але від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності на підставі поданого письмового відзиву, заперечує проти задоволення позовних вимог. У відзиві зазначив, що АТ КБ «Приватбанк» надав всі необхідні документи відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від № 1172 29 червня 1999 року. Щодо строку, за яким здійснюється стягнення, то з урахуванням переривання строку шляхом часткової оплати позивачем боргу, відповідачем правомірно заявлено до стягнення суму заборгованості за вказаний період.

Третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. – у судове засідання не з`явився, від нього до суду надійшли копії документів, які були надані для вчинення оспорюваного виконавчого напису, а також заява про розгляд справи за його відсутності на підстав наявних матеріалів справи.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні правовідносини.

Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд встановив, що 21.11.2012 року між сторонами була укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, копія якої додана до матеріалів справи, що також не заперечується сторонами.

Відповідно до умов укладеної Генеральної угоди банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 9138,78 гривень на строк 60 місяців з 21.11.2012 року до 30.11.2017 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 9138,78 гривень в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів. Дата останнього погашення кредиту має бути не пізніше 30.11.2017 року.

01.12.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. був вчинений виконавчий напис р.№23413 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості, не сплаченої в строк за Генеральною угодою б/н від 21.11.2012 року, в сумі 11619,04 гривень, в тому числі: заборгованості за тілом кредиту – 3967,62 гривень; заборгованості за відсотками – 2058,99 гривень; заборгованості з пені та комісії – 5078,40 гривень; штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди – 514,03 гривень. Витрати за вчинення виконавчого напису в сумі 1800 гривень 00 копійок (а.с. 13).

На підставі вказаного виконавчого напису державним виконавцем Мелітопольського ВДВС було відкрито виконавче провадження ВП № 55841840 (а.с. 8).

Оцінюючи доводи позивача на підтвердження своїх позовних вимог, а також заперечення представника відповідача, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Статтями 87, 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМУ (ст.18 ЦК України, ст.87 Закону України «Про нотаріат»).

Згідно положень глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів,за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями подаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Посилання представника позивача на те, що укладена між сторонами Генеральна угода не є кредитним договором, суд вважає безпідставними та не бере до уваги з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Встановлено, що у пункті 2.1. Генеральної угоди сторони узгодили розмір наданого кредиту, процентів, строк надання кредиту, а пунктом 2.2 Генеральної угоди узгодили розмір штрафу за порушення умов угоди.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином, укладена сторонами генеральна угода про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором та приєднання до умов і правил надання продукту кредитних карт фактично є новим кредитним договором. Крім того, в п.11 генеральної угоди зазначено, що позивачка погоджується, що Генеральна угода разом із запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складає між нею та банком кредитний договір, що також підтверджується її особистим підписом у зазначеній угоді.

З урахуванням викладеного, посилання представника позивача на те, що укладена між сторонами Генеральна угода не є кредитним договором, а також посилання позивачки в обґрунтування позовних вимог на те, що жодних кредитних договорів з ПАТ КБ ПРИВАТ БАНК вона не укладала, суд вважає безпідставними, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у спорі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18).

Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Відповідно до п.3.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Згідно з ч.1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з розрахунком, який було надано нотаріусу для вчинення виконавчого напису, банком нарахована, зокрема, пеня та комісія, а також штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди за період з 21.11.2012 року по 22.10.2017 року.

З наданого відповідачем розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж для погашення кредиту був вчинений позивачем 07.02.2015 року, а із заявою про вчинення виконавчого напису позивач звернувся 01 грудня 2017 року.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Отже, звертаючись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, банк у розмір заборгованості за кредитним договором включив платежі поза межами позовної давності, тому така заборгованість не може вважатися безспірною.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Крім того, боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та мати змогу усунути допущені порушення чи оскаржити вимогу у судовому порядку. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

Проте в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання позивачем зазначеної вимоги, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості оспорити вимогу банку або ж виконати її, що не може свідчити про безспірність суми, пред`явленої до стягнення. Наявність одного лише факту направлення такої вимоги боржнику недостатньо для висновку про її безспірність.

Нотаріусом, в свою чергу, не було перевірено надіслання такої вимоги і отримання її позивачем, що унеможливило подання позивачем нотаріусу обґрунтованих заперечень щодо вчинення виконавчого напису або письмової згоди.

Зважаючи на вищевикладене, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд доходить висновку, що виконавчий напис вчинено нотаріусом без дотриманням вимог чинного законодавства, за відсутності документів, які підтверджують безспірність заборгованості, поза межами встановленого законодавством строку позовної давності, тому позовні вимоги ОСОБА_1 суд вважає цілком законними та обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог позивачки про стягнення судових витрат суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі, тому стягненню з відповідача на її користь підлягає сплачений нею при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 гривень (а.с.1).

Відповідно до вимог ч.2 вказаної статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою,включаючи підготовку до її розгляду,збір доказів тощо,а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості,що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, з аналізу статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката має бути визначений умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Із матеріалів справи вбачається, що 30 липня 2019 року між позивачем та адвокатом Скворцовою О.В. було укладено договір про надання правничої допомоги (а.с.15).

Згідно з наданою квитанцією прибуткового касового ордера загальна вартість послуг адвоката Скворцової ОСОБА_2 за надання правничої допомоги ОСОБА_1 склала 2500,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задовольнити повністю.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис за р.№23413, вчинений 01 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Русланом Олеговичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 11619,04 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень, а всього – 3268 (три тисячі двісті шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса – м. Київ, вул. Грушевського, б.1-Д, адреса для листування – м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, б.50, код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя: Т.В. Юрлагіна