Рішення № 86155515, 29.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2019 року № 640/6598/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м.Києва (надалі - суд) з позовом звернулось ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Оболонського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі також - відповідач) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно відмовив позивачеві у внесенні змін до актового запису щодо прізвища позивача.

Відповідач надіслав на адресу суду письмовий відзив, в якому просив суд вирішити позов у відповідності до чинного законодавства.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Позивач, 10.12.2018 звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_1 №769 від 28.08.1974, складеного Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у місті Києві, а саме: змінити прізвище дитини та матерів з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », прізвище батька з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».

Висновком відповідача №289 від 19.02.2019 відмовлено позивачу у задоволення його заяви.

Така відмова була мотивована тим, що в актовому записі про шлюб батьків позивача №69 від 05.02.1974, складеного Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у місті Києві (реєстраційний номер 81689260) зазначено українською мовою: прізвище нареченого до та після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_2 », прізвище нареченої після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_2 ».

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду.

Відповідно до ст. 6 Закону України, від 01.07.2010 «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі по тексту - Закон) відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Зі змісту ч. 1 ст. 22 Закону вбачається, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав.

За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому.

У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Відповідачем не було доведено належним чином правомірність своєї відмови, в той час як позивач довів обґрунтованість позову.

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 28 Закону України «Про засади державної мовної політики», кожен громадянин України має право використовувати своє прізвище та ім`я (по батькові) рідною мовою згідно із традиціями цієї мови, а також право на їх офіційне визнання. При використанні цього права запис прізвища та імені (по батькові) в паспорті громадянина України, паспорті громадянина України для виїзду за кордон та інших офіційних документах виконується у транскрипції з української, російської або іншої мови за вибором громадянина.

Запис прізвища та імені (по батькові) в паспортах та інших офіційних документах здійснюється із попереднім схваленням власника.

Кожен громадянин України має право на виправлення помилкового запису свого прізвища та імені (по батькові) в паспортах та інших офіційних документах, у тому числі внаслідок порушення вимог частин третьої та четвертої цієї статті.

На момент складання відповідачем висновку про відмову у внесенні змін до актового запису вказані норми Закону були чинними.

28.02.2018 року Рішенням Конституційного суду України у справі № 1-1/2018 року Закон України "Про засади державної мовної політики" зі змінами було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Також Закон України "Про засади державної мовної політики" від 3 липня 2012 року № 5029-VI зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В силу ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно резолютивної частини Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про засади державної мовної політики" від 28.02.2018 №2-р/2018, визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Таким чином, Закон України "Про засади державної мовної політики" зі змінами був чинним на момент звернення Позивача до РАЦСУ, а тому його відмова є неправомірною.

Згідно до ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» зі змінами державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акту цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Закону внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулює Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, (далі - Положення) зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2002 року за №86/5.

Пунктом 1.1 ст. 1 Положення передбачено, що внесення змін, доповнень до актових записів цивільного стану, які складено в державних органах реєстрації актів цивільного стану України, у випадках, передбачених чинним законодавством, за наявності достатніх підстав і за відсутності спору між заінтересованими особами провадиться державними відділами реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) міськрайонних управлінь юстиції.

Пункт 1.18 Положення передбачає, що відмова державних органів реєстрації актів цивільного стану про внесення змін до актових записів цивільного стану, поновлення та анулювання актових записів може бути оскаржена в судовому порядку.

Наразі, у всіх документах, які належать позивачу, його прізвище записано як « ОСОБА_3 ».

Відмова Відповідача щодо внесення змін персональних даних позивача до актового запису про його народження є необґрунтованою.

Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (далі - Закон), актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків.

Державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Так, пунктом 2.1. Правил встановлено, що заява про внесення змін до актового запису цивільного стану за формою, наведеною в додатку 1, подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника.

У відповідності до пункту 2.6 Правил разом із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються: свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або відомості, які підлягають зміні; інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.

Згідно пункту 2.7 Правил на підтвердження достовірності представлених заявником документів про державну реєстрацію актів цивільного стану відділом державної реєстрації актів цивільного стану додаються до матеріалів справи повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, копії відповідних актових записів цивільного стану, на підставі яких вирішується питання щодо необхідності внесення змін або відмови в цьому.

Факти, зазначені в заяві, а також записи у свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану та в інших поданих заявником документах, якщо вони викликають сумніви щодо їх достовірності, можуть бути перевірені відділом державної реєстрації актів цивільного стану шляхом направлення запитів до відповідних установ, організацій для затребування необхідних документів (пункт 2.11. Правил).

Пунктом 2.12 Правил встановлено, що на підставі зібраних документів та за наслідками перевірки відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису (або декількох актових записів) цивільного стану або про відмову в цьому за формою, наведеною в додатку 2.

У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку мають бути чітко вказані причини відмови та зазначено про можливість її оскарження в судовому порядку.

Європейський суд у справі «Гарнага проти України» констатував, що в особи можуть існувати справжні причини, щоб бажати змінити своє ім`я, а законодавчі обмеження такої можливості можуть бути виправдані інтересами суспільства, наприклад, для забезпечення точного обліку населення або схоронності засобів ідентифікації та зв`язку носіїв певного імені з сім`єю. Державному органу належить навести відповідні та достатні підстави на підтримку своєї відмови у наданні дозволу на зміну імені особи для того, щоб це обмеження вважалося необхідним у демократичному суспільстві.

У рішенні Європейського суду йдеться й про те, що коли особа в Україні досягає достатньо дорослого віку для того, щоб приймати самостійні рішення щодо зміни імені, вона може зберегти або змінити ім`я, надане їй при народженні. Вартий особливої уваги той факт, що особа може зберегти по батькові, навіть якщо її батько більше не носить імені, від якого походить по батькові. У цьому випадку розірвання традиційного зв`язку між по батькові особи та іменем її батька визнається можливим.

Європейський суд констатував, що за майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Державні органи не виконали своє позитивне зобов`язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя.

Європейський суд одноголосно постановив, що у цій справі було порушення статті 8 Конвенції щодо заявниці.

З огляду на викладене, Верховний Суд у своїй постанові зауважив, що відповідно до статей 2, 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і пункту 1 статті 46 Конвенції рішення Європейського суду є обов`язковими для виконання. Виконання рішення, крім виплати відшкодування, полягає також у вжитті державою додаткових заходів індивідуального характеру, зокрема, відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Конвенція - це живий інструмент, який має тлумачитись у контексті змін у суспільстві і у відповідності до умов сучасності. Водночас, рішення у схожих справах повинні бути подібними, оскільки відмінність може призвести до нерівності позивачів перед законом та не виправдати законні очікування тих, хто звертається до правосудця. Існує ряд причин, за якими необхідно притримуватись прецедента. Це перш за все в інтересах правової стабільності і впорядкованого розвитку практики застосування Конвенції. Дотримання прецедента не тільки прямо відповідає вимогам незалежності і безсторонності суду, але й виражає саму суть судової політики (справа «Коссі проти Сполученого Королівства», рішення від 27.09.1990).

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції. Дійсно, гарантія прав, передбачена Конвенцією, цілком реальна без прийняття будь-яких додаткових заходів з боку органів влади держав-учасниць, таким чином, ці права можна вважати такими, що застосовуються прямо.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 19 цього Закону визначає порядок її застосування у сфері законодавства та в адміністративній практиці. Так, зокрема, частиною п`ятою цієї статті визначено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Отже, з наведеного можна зробити наступні висновки: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, а так само практика Європейського суду як її складова, є частиною національного законодавства; їх положення є нормами прямої дії; вони мають пріоритет у застосуванні порівняно з нормами національного законодавства, що суперечать Конвенції. Зазначені принципи обов`язкові не лише для суду, а й для адміністративних органів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не довів правомірності винесення оскаржуваних рішень.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати відмову Оболонського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві у внесені змін до актового запису про народження №769 від 28.08.1974 в частині зміни прізвища позивача з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».

Зобов`язати Оболонський районний у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві внести зміни до актового запису про народження №769 від 28.08.1974 в частині зміни прізвища позивача з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 26089032).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя І.В. Смолій