Рішення № 86152370, 03.12.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2019 р. Справа №480/3288/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Савицької Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бєлянської С.М.,

представника позивача - Думал О.С.,

представника відповідача - Веремієнко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №480/3288/19 за позовом ОСОБА_1 до Сумського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумського обласного військового комісаріату (далі по тексту - відповідач, СОВК) і, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2019 рік терміном 7 діб, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018-2019 роки, грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2019 рік терміном 7 діб, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 - 2019 роки, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним повного розрахунку відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 06.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 17.10.2019 призначено судове засідання у справі на 31.10.2019.

Ухвалою суду від 31.10.2019 суд зобов`язав СОВК надати належним чином завірені копії наступних документів:

- копію рапортів про надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2018, 2019 роки;

- протокольні рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2018, 2019 роки із зазначенням причини такої відмови;

- інформацію про надання співробітникам військкомату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018, 2019 роки;

- довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, передбачену "Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації та Управління державної охорони грошової компенсації за неотримане речове майно", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178;

- копії наказів про надання ОСОБА_1 частин щорічної основної відпустки за 2019 рік;

- копію наказу про нарахування компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019 рік.

У судовому засіданні 07.11.2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечує у повному обсязі та просить відмовити у їх задоволенні виходячи з наступного.

Щодо тверджень позивача про невиплату йому грошової компенсації з невикористану чергову відпустку за 2019 рік терміном 7 діб, відповідач зазначає, що в наказі військового комісара Липоводолинського РВК від 29.03.2019 №65 було допущено помилку щодо кількості днів відпустки. Згідно пояснень начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Липоводолинського РВК «При розрахунку не використаних днів щорічної відпустки брався період з 01.01.2019 по 30.03.2019. За один місяць служби бралося 2,5 дні відпустки. Так як ці дні беруться за повний місяць служби, то позивачу було зараховано два повних місяці (січень, лютий). Два місяці помножено на 2,5 дні і отримано 5 днів». Така позиція повністю кореспондується з наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 №260. Зокрема, згідно п.3 розділу XXXI наказу №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби і мають вислугу до 10 календарних років, грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з розрахунку 2,5 календарних дня за кожен повний відпрацьований місяць.

Як вбачається з розрахунково-платіжної відомості №441 від 09.04.2019 ОСОБА_1 було виплачено належні при звільненні грошові кошти у сумі 12 193,99 грн, у тому числі: грошове забезпечення у сумі 7176,65 грн та компенсацію за невикористані п`ять днів відпустки в сумі 1768, 52 грн.

Стосовно вимоги позивача про виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна відповідач зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 сі. 9-1 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України. Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування. Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України. Головою Служби зовнішньої розвідки України. Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, п. 3-5 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016, встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їхньою заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Як вбачається з позовної заяви, позивач з відповідним рапортом про компенсацію вартості речового майна не звертався, а отже з власної волі не скористався правом, наданим йому за законом.

Щодо вимоги позивача про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально- побутових питань зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі постанова №704) упорядковано структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та затверджено схеми посадових окладів і додаткових видів грошового забезпечення за категоріями військовослужбовців.

Умови, розмір і порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначені постановою №704 та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань установлюється за рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. Зазначена допомога є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

25.01.2019 Міністром оборони України виданий наказ №30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік», відповідно до якого наказано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород і морського грошового забезпечення). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на відповідний місяць з урахуванням порядку, передбаченого даним наказом після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних но крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Так, позивач дійсно звертався з рапортом про виплату матеріальної допомоги, в якому зазначив поважні причини для її виплати. Однак, на момент подачі рапорту грошові кошти для виплати даного виду грошового забезпечення були відсутні. Перше засідання комісії з виплати матеріальної допомоги відбулось 16.05.2019, після звільнення позивача зі служби в Збройних Силах України.

21.11.2019 через канцелярію суду представником позивача подано відповідь на відзив, у якій заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні 03.12.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 29.03.2019 проходив службу за контрактом у Збройних Силах України та 02.07.2015 отримав статус і посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 (а.с.5).

15.11.2018 позивачем подано рапорт на ім`я військового комісара Липоводолинського районного військового комісаріату про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у зв`язку з народженням дитини, що підтверджується журналом реєстрації вхідних документів Липоводолинського районного військового комісаріату (а.с.103), однак матеріальної допомоги позивач не отримав.

18.01.2019 ОСОБА_1 знову подав рапорт військовому комісару Липоводолинського районного військового комісаріату, з проханням надати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, у зв`язку з народженням дитини (а.с.98).

Наказом начальника військового комісара Липоводолинського районного військового комісаріату №65 від 29.03.2019 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас (а.с.23).

Позивач вважає, що на час прийняття наказу про виключення його із списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з ним розрахунку та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2019 рік терміном 7 діб, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 - 2019 роки, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Щодо позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану грошову компенсацію, суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Суд також зауважує, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2017 року по 2019 рік.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому, обрахунок кількості днів додаткової відпустки позивача як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік є компетенцією СОВК, а тому належним і допустимим способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 21.02.2019 включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Щодо позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2019 рік терміном 7 діб та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити дану грошову компенсацію, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що в наказі військового комісара Липоводолинського РВК від 29.03.2019 №65 було допущено помилку щодо кількості днів відпустки. Згідно пояснень начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Липоводолинського РВК: «При розрахунку не використаних днів щорічної відпустки прався період з 01.01.2019 по 30.03.2019. За один місяць служби бралося 2,5 дні відпустки. Так, як ці дні беруться за повний місяць служби, то позивачу було зараховано два повних місяці (січень, лютий). Два місяці помножено на 2,5 дні і отримано 5 днів». Така позиція повністю кореспондується з наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 №260. Зокрема, згідно п. 3 розділу XXXI згаданого наказу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби і мають вислугу до 10 календарних років, грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з розрахунку 2,5 календарних дня за кожен повний відпрацьований місяць.

Як вбачається із витягу розрахунково-платіжної відомості №441, ОСОБА_1 компенсацію за невикористані п`ять днів чергової відпустки було виплачено в сумі 1768, 52 грн.

Суд також зазначає, що у судовому засіданні 31.10.2019 позивач не заперечував проведення з ним розрахунку за невикористані п`ять днів чергової відпустки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення з відповідача грошової компенсацї за невикористану чергову відпустку за 2019 рік.

Щодо позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018-2019 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплати матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає наступне.

Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №1294 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги. Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Таким чином, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за заявою військовослужбовця на підставі наказу командира військової частини за наявності фонду грошового забезпечення.

Розділом ХХIV" Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань" Інструкції "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) (далі за текстом - Інструкція №260) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Пунктом 7 вказаного розділу передбачено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, а також тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.

У силу приписів п. 8 Інструкції №260 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям, накази про звільнення яких підписано минулого року, але не виключеним зі списків військової частини, в поточному році не надається.

Отже, відповідно до положень вказаної Інструкції матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачується лише військовослужбовцям в поточному році, якщо накази про їх звільнення було видано минулого року. Інших застережень, в тому числі і посилань на відсутність коштів на її виплату станом на момент звільнення особи з військової служби вказана Інструкція не містить.

Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність грошових коштів для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням гарантованих виплат, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів, та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тому вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік підлягають задоволенню.

Вказана позиція знайшла своє відображення у судовій практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00, п.26 рішення).

Обгрунтовуючи свою відмову у виплаті вказаної допомоги за 2018 рік у відзиві на позовну заяву, відповідач наполягав лише на тому, що виплата матеріальної допомоги є правом керівника та обмежена обсягами фінансуванням. Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що таке право не є абсолютним, а рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають відповідати критеріям, визначеним ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме прийнятими ( вчиненими): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Констиутцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення ( вчинення дії); безсторонньо ( неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час судового засідання в ході розгляду справи представник відповідача зазначила, що у 2018 році матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань іншим військовослужбовцям службовцям була виплачена. При цьому, відповідачем не наведено переконливих доводів та не надано доказів щодо правомірності надання переваги іншим держаним службовцям Сумського обласного військового комісаріату та обмеження у цьому праві позивача за наявності рівних умов.

Відтак, на думку суду, є протиправними дії відповдіача, які полягали у невиплаті позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, а тому належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Сумського обласного військового комісаріату виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.

Разом з тим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, оскільки підстави викладені у рапорті від 18.01.2019 для отримання вказаної допомоги є аналогічними до тих, які зазначені в рапорті від 15.11.2018. Суд також враховує те, що клопотання про отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 було розглянуто на засіданні комісії СОВК 16.05.2019, а позивач був виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у березні 2019 року, а тому суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що обрахунок суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік є компетенцією СОВК, а тому належним і допустимим способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у розмірі, визначеному відповідно до положень розділу ХХIV Інструкції Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України 11.06.2008 №260.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплати вказану грошову компенсацію, суд зазначає наступне.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів. Відтак, доводи представника відповідача про відсутність підстав для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно є необґрунтованими.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18).

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію вартості речового майна у розмірі 9657,14 грн (а.с.97). У судовому засіданні представник позивача не мала заперечень чи зауважень до визначеної відповідачем суми компенсації.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).

У рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 9657,14 грн.

Дана позиція узгоджується з позицією Другого апеляційного адміністративного суду та викладена у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 по справі №480/998/19.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" і такий ним не сплачувався. Відтак, підстави для компенсації витрат за сплату позивачем судового збору у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Сумського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського обласного військового комісаріату (вул. Герасима Кондратьєва, 30, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 08269552) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.

Зобов`язати Сумський обласний військовий комісаріат (вул. Герасима Кондратьєва, 30, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 08269552) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 21.02.2019 включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Сумський обласний військовий комісаріат (вул. Герасима Кондратьєва, 30, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 08269552) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.

Стягнути з Сумського обласного військового комісаріату (вул. Герасима Кондратьєва, 30, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 08269552) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 9657,14 грн (дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят сім грн 14 коп).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 06.12.2019.

Суддя Н.В. Савицька