Рішення № 86151702, 03.12.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2019 р. справа № 300/1978/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом доГоловного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ДФС України в Івано-Франківській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26937-52від 15.05.2019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головне управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області протиправно прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26937-52від 15.05.2019зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 8 448,00 грн. Позивач зазначає щовін є інвалідом ІІ групи та пенсіонером, який отримує пенсію за вислугу років. Окрім того, вказує, що досяг загального пенсійного віку. Також підкреслює, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що особи звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли пенсійного віку та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зазначає, що заяви про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування він не подавав та відповідного договору не укладав. В зв`язку з чим вважає, що відповідачем протиправно нарахована йому заборгованість зі сплати єдиного внеску.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.10.2019 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.

У зв`язку із усуненням недоліків ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 08.11.2019 за №1182/09-19-08-02, який надійшов на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду 11.11.2019, зі змісту якого слідує, що відповідач заперечує проти задоволення даного адміністративного позову. Так, представник відповідача відмітила, щопозивач відповідно до приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є платниками єдиного внеску як особа, яка провадить підприємницьку діяльність.Також вказує на те, що згідно даних Реєстру про реєстрацію платником ЄСВ ІТС «Податковий блок» по ФОП ОСОБА_1 наявна ознака - «пенсіонер, який досяг пенсійного віку» з 01.01.2018.На підставі наведеного просить відмовити у задоволенні позову(а.с. 32).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 25.09.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку у відповідача як особа, яка обрала спрощену систему оподаткування, що підтверджуєтьсякопією свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію)суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, виданого 25.09.2002 (а.с. 11), копією свідоцтва про державну реєстраціюфізичної особи-підприємця (а.с. 12) та копією виписки є Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії ААБ №805769 (а.с. 13).

Позивач є пенсіонером по інвалідності ІІ групи, що підтверджується довідкою Серії МСЕ №064366 (а.с. 16) та копієюпосвідченням №6336, виданого 15.03.1999 Управлінням МВС в Івано-Франківській області (а.с. 15).

Також, згідно вказаного посвідчення, позивачупризначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ».

15.05.2019 відповідачем сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26937-52, відповідно до якої у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску, що становить 8 448,00 грн. відповідно до статті 25 Закону Країни «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Позивач оскаржив вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному порядку, однак рішенням №3650/10/09-19-10-01-12 від 29.07.2019 скарга ОСОБА_1 від 05.07.2019 щодо скасування оскарженої вимоги залишена без розгляду (а.с. 6-7).

Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 вказаного Закону передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до Закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічні за змістом положення відображені в Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015. Так, відповідно допункту 4 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів Українивід 20.04.2015 за № 449, особи, зазначені в підпунктах 3, 6 пункту 1 цього розділу, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що від сплати єдиного внеску звільняються особи за таких умов: якщо отримують пенсію за віком, або є особами з інвалідністю та отримують пенсію відповідно до закону або соціальну допомогу, або досягли віку три встановленого статтею 26 Закону № 2464-VI та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Отже, законом передбачено різні умови, наявність однієї з яких дає пільги особам щодо сплати єдиного внеску.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 806/1575/16.

До того ж у пункті 3 Розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 зазначено, що звіт про суми нарахованого єдиного внеску зазначеними особами не подається.

Позивач не подавав звіти про суми нарахованого єдиного внеску. Зазначена обставина сторонами також не заперечується.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

З 1999 позивач є пенсіонером та отримує пенсію.

У відповідності з висновком, якого дійшов Конституційний Суд України в своєму рішенні від 26.11.2013 за №1-14/2013 (№11-рп/2013), право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ з наступними змінами, «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-ІV з наступними змінами. За змістом вказаних законів право на пенсію за віком особа набуває не лише після досягнення загальновизначеного пенсійного віку чи пенсійного віку, встановленого спеціальним законодавством, а також у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин (п. 2.1 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 2 Закону України від 05.11.1991 за №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (надалі, також- Закон №1788-ХІІ), трудові пенсії діляться на пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо застосування частини 4 статті 4 Закону №2464-VІ, при вирішенні спірних правовідносин Верховний Суд при розгляді справи №814/779/17 дійшов до висновку, що «частина четверта статті 4 Закону №2464-VІ установлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, чи то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 за №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі, також - Закон №1058-ІV). Зазначеною нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Єдиною вимогою є те, що ця пенсія повинна виплачуватися відповідно до закону, без будь-якої конкретизації назви закону».

27.11.2018 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в своєму рішенні від 10.04.2019 по справі №814/779/17 дійшла, зокрема, до висновку що, «частина четверта статті 4 Закону № 2464-VІ встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску».

Тобто на позивача, як на пенсіонера, який отримує пенсію за вислугу років, а також особу з другою групою інвалідності, поширюються положення частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Таким чином, позивач, будучи фізичною особою-підприємцем, якому призначена пенсія за вислугу років, пенсіонером за віком у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», особою з другою групою інвалідності, звільнений від сплати єдиного внеску при здійсненні підприємницької діяльності згідно положень частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якщо тільки не подав відповідну заяву про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як вже зазначалось вище,такої заяви позивач не подавав.

Отже, у відповідача були відсутні правові підстави для формування та надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26937-52від 15.05.2019, а тому спірна вимога про сплату боргу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача тане доказавправомірності спірного рішення, при цьому, судом на підставі належних та допустимих доказів встановлена його протиправність.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26937-52від 15.05.2019не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Відповідно до цього позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується матеріалами справи, та, як наслідок, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26937-52від 15.05.2019зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 8 448,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

відповідач- Головне управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463).

Суддя Шумей М.В.