Рішення № 86151442, 03.12.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 грудня 2019 року Справа № 280/4462/19 м.ЗапоріжжяСуддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Р.В., за участю секретаря судового засідання Серебрянникової О.А., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )

до відповідача - Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146)

про визнання протиправною та скасування вимоги від 14.08.2019 №Ф-31047-54 про сплату боргу (недоїмки)

ВСТАНОВИВ:

12 вересня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 на суму 19866,93 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з 06.04.2001 була зареєструвана як фізична особа-підприємець. 28.05.2002 позивач змінила своє прізвище. Натомість, 31.08.2019 позивач отримала поштою вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54. Отже, ознайомившись 31.08.2019 зі змістом вищевказаної вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки), позивач вважає її такою, що є протиправною та підлягає скасуванню. З наведених підстав звернувся до суду із позовом.

Ухвалою суду від 13.09.2019 відкрито спрощене позовне провадження по справі №280/4462/19 та призначено судове засідання на 30.09.2019 о/об 16 год. 10 хв. з викликом (повідомленням) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 30.09.2019 зупинено провадження по справаі для примирення сторін до 03.12.2019 о/об 17 год. 00 хв.

10.10.2019 та 07.11.2019 від представника відповідача до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що незгодний із позовною заявою та наводить обгрунтування щодо правомірності направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка сформована на законних підставах.

Ухвалою суду від 04.12.2019 поновлено провадження по справі та призначено судове засідання на 04.12.2019 о/об 17 год. 00 хв.

03.12.2019 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача, позовні вимоги, викладені у позові від 10.09.2019, позивач повністю підтримує та погоджуюся з ними.

03.12.2019 від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідачаті представника відповідача у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

ОСОБА_2 з 06.04.2001 була зареєструвана як фізична особа-підприємець (номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця 2 097 017 0000 001453). 28.05.2002 позивач змінила своє прізвище з ОСОБА_3 на Ларіна, що підтверджується свідоцтвом про переміну прізвища.

31.08.2019 позивач отримала поштою вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54. Ознайомившись 31.08.2019 зі змістом вищевказаної вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки), позивач вважає її такою, що є протиправною та підлягає скасуванню.

Як зазначено у позовній заяві від 10.09.2019, що відповідач при складані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 порушив положення, передбачені абзацом 1 пункту 7 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі – Інструкція № 449), у якій зазначено наступне: якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Однак вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 на суму 19866,93 грн повторно (вчетверте) включає в себе суму сплати боргу (недоїмки) у розмірі 18276,72 грн, що передбачена згідно вимог Головного управління ДФС у Запорізькій області від 09.11.2018, від 19.02.2019, від 14.05.2019 та від 11.07.2019, а також повторно (втретє) включає в себе суму сплати боргу (недоїмки) у розмірі 2754,18 грн, що передбачена згідно вимог Головного управління ДФС у Запорізькій області від 14.05.2019 та від 11.07.2019. Таким чином, вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 тим самим повторно (вчетверте) охоплює період, за який нараховується недоїмка, з 01.01.2017 по 31.12.2018, тобто 24 календарні місяці, згідно вимог Головного управління ДФС у Запорізькій області від 09.11.2018, від 19.02.2019, від 14.05.2019 та від 11.07.2019, а також повторно (втретє) охоплює період, за який нараховується недоїмка, з 01.01.2019 по 31.03.2019, тобто 03 календарні місяці, згідно вищезазначених вимог від 14.05.2019 та від 11.07.2019.

Крім того, позивач у позовній заяві наголошує, що вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019. №Ф-31047-54 як виконавчий документ згідно згідно ч.4 ст.25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та пункту 3 розділу VІ Інструкції № 449, є такою, що не відповідає чинному законодавству України, а саме пунктам 1-3, 7 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», а також не відповідає положенням Додатку 7 Інструкції № 449.

У позовній заяві позивач робить наступний висновок, що вона як фізична особа-підприємець протягом періоду з 01.01.2017 по 31.12.2018, маючи статус платника єдиного податку, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, не отримуючи дохід (не здійснювала підприємницької діяльності), керуючись пунктом 3 частини 1 статті 7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», не зобов`язана сплачувати єдиний внесок (недоїмку) у мінімальному розмірі. Також позивач зазначає у позовній заяві, що відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення. Дотримання такого стандарту зобов`язує припис пункту 9 ч.2 ст.2 КАС України.

У свою чергу, судом встановлено, що заперечення Відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, мають наступний зміст. Відповідач зазначає, що відповідно до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Керуючись ч.1 ст.4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідач зазначає, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно п.1 ч.2 ст.6 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

При цьому відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на пункт 2 ч.1 ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у якому міститься порядок нарахування єдиного внеску для платників, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, регулюються ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Відповідач звернув увагу на наступне, а саме: порядок взяття та зняття з обліку платників єдиного внеску; визначення поняття «недоїмка» та її складових частин; викладення тезису, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом; строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки не застосовується. Також відповідач у відзиві на позовну заяву повідомив, що відповідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивач перебувала на загальній системі оподаткування, загальна сума боргу станом на 30.06.2019 становила 20463,67 грн, розрахунок чого навів у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначив, що на підставі цих даних ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано вимоги про сплату боргу згідно вимог чинного законодавства.

Отже, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд у задоволені даного адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно достатті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №2464) визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону №2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Згідно частини 16 статті 25 Закону Ук «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Абзацом першим пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, згідно абзацам першого та другого пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 зазначені платники податків мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).

Керуючись пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464 до переліку вищезгаданих платників податків не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Якщо порівняти пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 з пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464, то можна помітити, що у пункті 2 є другий абзац, а в пункті 3 даний абзац відсутній, у якому б містилося застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.

Отже, Закону №2464 не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу. Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом.

Таким чином, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Протягом періоду з 01.01.2017 по 31.03.2019, за який була нарахована позивачу недоїмка згідно вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54, позивач перебувала у трудових відносинах з підприємством, котре сплачувало єдиний внесок з її заробітної плати (відповідне працевлаштування протягом даного періоду підтверджується копією трудової книжки позивача).

Позивач стверджувала, що вона як фізична особа-підприємець протягом періоду з 01.01.2017 по 31.03.2019, маючи статус платника єдиного податку, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, не отримуючи дохід (не здійснювала підприємницької діяльності), а також перебуваючи у трудових відносинах з підприємством, котре вже сплачувало єдиний внесок з її заробітної плати, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», не зобов`язана сплачувати єдиний внесок (недоїмку) у мінімальному розмірі.

У свою чергу, відповідач керується пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464, у якому міститься порядок нарахування єдиного внеску для платників, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, але натомість, відповідач не наводить своїх заперечень щодо посилання позивача на пункт 3 частини 1 статті 7 Закону №2464, у якому не міститься застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.

Відповідач посилається на облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів як докази про те, що позивач перебуває не на спрощеній системі оподаткування, а на загальній системі оподаткування, на підтвердження чого надає інтегровану картку платника податків; ідентифікаційні дані; інформаційну довідку. Однак інформація у цих документах не підтверджує того, що позивач перебуває на загальній системі оподаткування, а навпаки по формі у заголовках таблиць цих документів міститься припущення щодо ймовірності того, що відомості, які зазначаються у цих таблицях, можуть стосуватися фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування. Так, у заголовках найменування таблиць цих документів містяться фрази: «для фіз.осіб-підпр, у т.ч. які обрали спр. сист. оподатк.». У свою чергу, інформація про те, що позивач знаходиться на загальній системі оподаткування, міститься лише у супровідному листі відповідача, що є стороною у справі, а супровідні листи чи довідки відповідача не є первинними документами, що підтверджують систему оподаткування позивача. Окрім того, відомості, які містяться у таблицях, що подав відповідач, по-перше, не підтверджують, що позивач перебував на загальній системі оподаткування, а по-друге, не підписані уповноваженою особою відповідача та не проставлені печаткою відповідача, а відтак належним чином не оформлені і не є документами, що засвідчують факти, і не можуть враховуватися як докази у справі.

Отже, відповідачем не було доказано суду факт перебування позивачем не на спрощенній системі оподаткування, а на загальній системі оподаткування, всупереч абзацу 1 ч.2 ст.77 КАСУ, де передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, дослідивши надані позивачем і відповідачем документи до матеріалів адміністративної справи, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем недотримано абзац 1 ч. 2 ст. 77 КАС України, а також недотримано і порушено положення пункту 3 частини 1 ст. 7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

При цьому суд звертає увагу, що частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2464 встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що орган доходів і зборів мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нараховується внесок. Але з огляду на те, що позивач не подавала до органу доходів і зборів звітність, бухгалтерські та інші документи, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нараховується внесок, а у свою чергу, орган доходів і зборів не проводив перевірку стосовно позивача та не складав відповідний акт, то підстав для нарахування єдиного внеску щодо позивача не було. При цьому, відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення. Виконання такого стандарту зобов`язує припис пункту 9 ч.2 ст.2 КАСУ, але відповідачем даний стандарт не був дотриманий.

Разом з тим, суд зазначає, що вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 на суму 19866,93 грн згідно ч. 4 ст. 25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та пункту 3 Інструкції № 449 є виконавчим документом.

Відповідно до пункту 6 ч.4 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

Натомість зміст оскаржуваної вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 на суму 19866,93 грн дає підстави стверджувати, що дана вимога як виконавчий документ є такою, що не відповідає пунктам 1-3, 7 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно чого у виконавчому документі зазначаються: посада посадової особи, яка його видала (пункт 1 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження»); дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ (пункт 2 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження»); повне найменування (для юридичних осіб) стягувача (пункт 3 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження»); строк пред`явлення рішення до виконання (пункт 7 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Отже, всупереч пункту 1 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження» у вимогі Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 відсутні відомості щодо посади посадової особи, яка його видала, адже «Уповноважена особа ГУ ДФС у Запорізькій області» не розтлумачуються як визначення посади. Крім того, у діях відповідача щодо порядку заповнення даної графи прослідковуються різні підходи її заповнення. А саме: якщо у вимогах від 09.11.2018, від 19.02.2019 та від 14.05.2019 дана графа заповнювалася наступним чином: «Керівник (його заступник або уповноважена особа) ГУ ДФС у Запорізькій області», підкреслене словосполучення «УПОВНОВАЖЕНА ОСОБА» всупереч того, що положення Додатку 7 Інструкції № 449 не надають для цього повноважень і дану функцію у даній графі не передбачають. То у вимогі Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11.07.2019 №Ф-31047-54 та у вимогі Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 на відміну від попередніх вимог дана графа заповнена по-іншому, а саме: «Уповноважена особа ГУ ДФС у Запорізькій області», де підкреслення вже відсутнє, назва звузилась, однак «Уповноважена особа ГУ ДФС у Запорізькій області» не розтлумачуються як визначення посади, тим самим порушується пункт 1 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження».

Всупереч пункту 2 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження» у вимогі Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 відсутні відомості щодо дати прийняття і номеру рішення, згідно з яким видано документ.

Всупереч пункту 3 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження» у вимогі Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 відсутні відомості щодо повного найменування (для юридичних осіб) стягувача, адже згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Головного управління ДФС у Запорізькій області, що є вільно доступними в мережі інтернет на сайті Міністерства юстиції України у розділі «безкоштовний запит» за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch (копія до позовної заяви додається), ГУ ДФС у Запорізькій області не є повним найменуванням стягувача, а являється його скороченим найменуванням.

Всупереч пункту 7 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження» у вимогі Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 відсутні відомості щодо строку пред`явлення рішення до виконання.

Крім того, судом встановлено, що вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54, є такою, що не відповідає положенням Додатку 7 Інструкції № 449. Так, зокрема, у графі «місце проживання платника» не повністю заповнені реквізити адреси проживання платника, а саме: відсутні відомості щодо міста як населеного пункту. Належно заповнені відомості щодо адреси місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) є також обов`язковими реквізитами виконавчого документу згідно пункту 3 ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження». Також не заповнені реквізити щодо посади особи, що підписала даний документ, адже «Уповноважена особа ГУ ДФС у Запорізькій області» не розтлумачуються як визначення посади. Крім того, у діях Відповідача щодо порядку заповнення даної графи прослідковуються різні підходи її заповнення, що є порушенням положення Додатку7 Інструкції № 449.

До того ж, судом встановлено, що відповідач при складані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 порушив положення, передбачені абзацом 1 пункту 7 розділу VІ Інструкції № 449, у якій зазначено наступне: якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Однак вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 на суму 19866,93 грн повторно (вчетверте) включає в себе суму сплати боргу (недоїмки) у розмірі 18276,72 грн, що передбачена згідно вимог Головного управління ДФС у Запорізькій області від 09.11.2018, від 19.02.2019, від 14.05.2019 та від 11.07.2019, а також повторно (втретє) включає в себе суму сплати боргу (недоїмки) у розмірі 2754,18 грн, що передбачена згідно вимог Головного управління ДФС у Запорізькій області від 14.05.2019 та від 11.07.2019. Таким чином, вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 тим самим повторно (вчетверте) охоплює період, за який нараховується недоїмка, з 01.01.2017 по 31.12.2018, тобто 24 календарні місяці, згідно вимог Головного управління ДФС у Запорізькій області від 09.11.2018, від 19.02.2019, від 14.05.2019 та від 11.07.2019, а також повторно (втретє) охоплює період, за який нараховується недоїмка, з 01.01.2019 по 31.03.2019, тобто 03 календарні місяці, згідно вищезазначених вимог від 14.05.2019 та від 11.07.2019.

Вищезазначена обставина підтверджується математичним розрахунком позивача, який викладений у позовній заяві, з посиланням на докази, а саме до матеріалів судової справи приєднані копії даних вимог Головного управління ДФС у Запорізькій області №Ф-31047-54 від 09.11.2018, від 19.02.2019, від 14.05.2019 та від 11.07.2019, від 14.08.2019.

Натомість відповідач у відзиві на позовну заяву не надав обгрунтованих заперечень щодо повторності нарахування сум недоїмки у вимозі Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31047-54 від 14.08.2019 за той же самий повторний період, що були нараховані у попередніх вимогах, а саме: вимогах Головного управління ДФС у Запорізькій області від 09.11.2018, від 19.02.2019, від 14.05.2019 та від 11.07.2019.

Більш того, у розрахунку відповідача, що складений у відзиві на позовну заяву, є вирахувана загальна підсумкова сума боргу позивача у розмірі 20463,67 грн станом на 30.06.2019, що не відповідає дійсним обставинам справи, так як вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 складена на суму 19866,93 грн, копія якої приєднана до матеріалів даної судової справи.

Таким чином, відповідач не надав обгрунтованого розрахунку щодо нарахування суми недоїмки позивачу у вимогі Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 на суму 19866,93 грн, всупереч частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу) та всупереч частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача).

Окрім того, дослідивши надані відповідачем відзив на позовну заяву та документи, що містяться у матеріалах даної адміністративної справи, суд прийшов до висновку про наступне. Заперечення відповідача проти позовних вимог мають узагальнений характер з посиланням на законодавство України, що жодним чином не спрямовані на спростування усіх правових підстав позову, які були викладені позивачем з огляду на індивідуальні обставини справи та приєднаних до неї доказів. Натомість, узагальнений характер заперечень відповідача спрямовані на викладення лише нормативних положень законодавства України, що не спростовують усіх правових підстав позову, які були викладені позивачем у позовній заяві та заяві про зміну підстав позову з огляду на індивідуальні обставини справи та приєднаних до неї доказів.

Так, частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Оцінюючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що вимога Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 на суму 19866 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 93 копійки є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкти владних повноважень, не довів правомірності винесення оскаржуваної вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 на суму 19866 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 93 копійки.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп., що підтверджується квитанцією від 10.09.2019 № 0.0.1460065914.1.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги від 14.08.2019 №Ф-31047-54 про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31047-54 на суму 19866,93 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписане суддею 03.12.2019.

Суддя Р.В. Сацький