Рішення № 86148172, 03.12.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/10385/19

Провадження №2/522/6269/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Донцова Д.Ю.,

при секретарі судового засідання – Скибінській Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про позбавлення права користування квартирою,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 18.06.2019 року звернувся позивач та просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що постійно проживає з дружиною ОСОБА_3 у вищевказаній квартирі, сплачує за комунальні послуги, витрати по утриманню житла, однак реєстрація відповідача у квартирі створює перешкоди в реалізації його прав щодо користування вказаною квартирою та призводить до зайвих витрат по сплаті житлово-комунальних послуг. Починаючи з 2012 року відповідач за місцем реєстрації не проживає, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.06.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін до судового засідання.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Стаханова М.Д. вимоги позовної заяви підтримала та просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позову не заперечувала.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Квартира не приватизована, особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_4 , що вбачається з довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію від 13.06.2019 року.

Відповідно до акту про непроживання від 13.06.2019 року, завіреного начальником дільниці № 8, ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з січня 2012 року по теперішній час, його особисті речі у квартирі відсутні.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить з того, що квартира є неприватизованою, тож до вказаних правовідносин слід застосовувати норми ЖК УРСР.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок відносно застосування статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні достатні докази, які б безумовно свідчили про непроживання відповідача за місцем реєстрації понад встановлені строки.

Акт про непроживання суд не сприймає в якості достатнього доказу для позбавлення відповідача права на проживання у квартирі за відсутності доказів непроживання відповідача з неповажних причин та добровільного залишення ним місця мешкання.

Окрім цього, звертаючись до суду, ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_4 , яка є відповідальною особою та на її ім`я відкрито особовий рахунок, померла в 1993 році. При цьому, жодних доказів щодо смерті ОСОБА_4 до суду надано не було.

Належний позивач – це власник або наймач жилого приміщення. Окрім довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію, в якій зазначено, що ОСОБА_4 є відповідальною особою, документів про право користування об`єктом нерухомості до суду не надано тож суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 13, 18, 19, 258, 259, 263 – 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про позбавлення права користування квартирою – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 05.12.2019 року.

Суддя Д.Ю. Донцов