Рішення № 86145356, 03.12.2019, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/7160/18

№ 2/183/1243/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2019 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пащенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

14 листопада 2018 року позивач звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002», в якому просила:

-визнати незаконним наказ за № 147-к/тр від 12.10.2018 року про припинення трудового договору;

-поновити її на роботі на посаді адміністратора механізованого току Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002»;

-стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8500 грн. за період з 12.10.2018 року по 12.11.2018 року;

-стягнути з відповідача спричинену моральну шкоду у розмірі 30000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначає, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 12.10.2018 року її було звільнено з роботи, відповідно до наказу № 147-к/тр за згодою сторін, на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. З своїм звільненням позивач не згодна, оскільки заява про звільнення за угодою сторін була написана під примусом, з певними погрозами. У зв`язку з протиправними діями відповідача 06.11.2018 року вона звернулася зі скаргою до Новомосковської місцевої прокуратури, підставами такого звільнення була та обставина, що до їй не було вручено наказ про звільнення від 12.10.2018 року. Крім того, вона не працює, позбавлена можливості заробляти собі на життя. Не маючи наміру писати заяву про своє звільнення, та не маючи наміру змінювати місце роботи, позивач була змушена звільнятися з роботи під примусом, погрозами та залякуванням керівництва підприємства. Трудову книжку вона отримала лише 15.10.2018 року, тому протягом місяця звернулася до суду з позовом про поновлення її на роботі. Також позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру заробітної плати, яку вона фактично отримував, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 30000 грн., яка була завдана внаслідок незаконного звільнення та примусового написання заяви.

Ухвалою суду від 14 листопада 2018 року відкрите провадження по справі (а.с. 11-12).

У відзиві на позов відповідач просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що наказом № 16-к від 10 березня 2006 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду диспетчера СТОВ агрофірма «Вільне - 2002», а 18.07.2018 року – переведена на посаду диспетчера, у відповідності до наказу № 106 к/тр. 25 червня 2018 року з позивачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Щодо подій, які спонукали директора підприємства винести наказ про розірвання трудового договору , останній повідомив суд про те, що 21.09.2018 року на підприємстві було виявлена крадіжка соняшника, який був вивезений з механізованого току на автомобілі, який був закріплений за водієм ОСОБА_4 . Наказом по підприємству від 09.10.2018 року було призначено службове розслідування, за результатами якого виявлена недостача насіння соняшника. У керівництва підприємства не виникло жодного сумніву щодо причетності водія автомобіля ОСОБА_4 та начальника механізованого зерносховища ОСОБА_5 до крадіжки насіння, що мало місце 21.09.2018 року, у складі певної групи осіб. В свою чергу, ОСОБА_1 , в силу своїх повноважень в той день повинна була перевірити накладні та подорожні листи водіїв, які вивозять насіння. За результатами проведеного службового розслідування було встановлено причетність ОСОБА_1 до втрати матеріальних цінностей, тому їй було запропоновано надати письмові пояснення щодо обставин виявленої недостачі, однак позивач відмовилася пояснювати письмово будь-які обставини. Так, представник відповідача не спростовує того факту, що після виявленої недостачі ОСОБА_1 фактично втратила довіру у керівництва, яке мало намір звільнити її за ініціативою власника, у відповідності до п.2 ст. 41 КЗпП України. ОСОБА_1 попросила звільнити її за власним бажанням, внаслідок чого їй пішли на поступки та запропонували звільнитися за згодою сторін, на що вона погодилася, укладений трудовий договір був розірваний в той же день, тобто 12.10.2018 року (а.с. 16-20).

У відповіді на відзив позивач наполягала на тому, що згоду на розірвання трудового договору від неї було отримано під натиском, примусом та погрозами без пред`явлення доказів будь-якої вини у розтраті ввіреної їй майна. Жодного письмового пояснення від неї ніхто не зажадав, а навпаки ніхто не захотів розбиратися в ситуації, що склалася. На підтвердження її вини щодо виявлення машини соняшника 21.09.2018 року для незаконного вивезення за межі охоронюваної території, керівництвом було пред`явлено фотознімки з камер відеоспостереження, які не мають ніякої доказової бази, оригінал цього відеозапису відсутній. Крім того, позивач у відповіді на відзив зазначає про те, що після звільнення зверталася до ГУ Держпраці та повідомляла про ведення підприємством подвійної, так званої чорної бухгалтерії, однак у цій ситуації ніхто не розбирався, що і змусило її звернутися до суду (а.с. 53-55).

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача спростовував ту обставину, що позивач не ознайомлена вчасно з наказом про її звільнення, таке ознайомлення відбулося в день звільнення – 12.10.2018 року, як і отримання .

В судовому засіданні позивач свій позов підтримала, надав пояснення про обставини написання нею заяви про розірвання трудового договору за згодою сторін під психологічним тиском керівництва підприємства. Так, 12.10.2018 року вранці її разом з водієм ОСОБА_4 , завідувачем механізованого току ОСОБА_5 викликали в адміністрацію підприємства, де їх, на підставі фотографій незрозумілого походження звинуватили в причетності до розкрадання соняшника з механізованого току, що мало місце 21.09.2018 року. Не маючи наміру з`ясовувати будь-які обставини, їй особисто керівник підприємства повідомив про те, що вона буде звільнена з підприємства за ініціативою власника, в зв`язку з втратою довіри. Вона спробувала розібратися у цій ситуації, на що їй запропонували звільнятися за власним бажанням. Не бажаючи бути звільненою за недовірою з ініціативи власника підприємства, вона погодилася на розірвання трудового договору за угодою сторін. Після цього її направили до відділу кадрів, де вона написала відповідну заяву, та угоду про розірвання трудового договору. При цьому позивач наполягала на тому, що в день звільнення вона не отримувала трудової книжки, як і не отримувала повного розрахунку з підприємством, однак дату отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом вона власноручно заповнила, як 12.10.2018 року. Між тим, протягом судового розгляду справи позивач наполягала на тому, що повний розрахунок з нею був проведений лише 17.10.2018 року після того, як був підписаний обхідний лист та закрито її картковий рахунок. Також позивач надала пояснення про те, що від неї ніхто не зажадав письмових пояснень за фактом виявленого розкрадання соняшника, її безпідставно звинуватили в тому, чого вона не вчиняла, тому під погрозою звільнення за недовіру, розуміючи, що вона не зможе знайти в подальшому роботу, погодилася на умови керівництва про розірвання трудового договору, на підставі ст. 36 п.1 КЗпП України. Також позивач наполягала на тому, що на підприємстві ведеться подвійна бухгалтерія. Частину заробітної плати їй офіційно виплачують на картковий рахунок, а частину готівкою по відомостям. Саме тому, позивач наполягає, що її середній заробіток значно вище, ніж зазначений в офіційних документах, що декларуються підприємством. З цього приводу після звільнення вона зверталася до ГУ Держпраці, Новомосковської місцевої прокуратури, однак всі установи формально здійснили відписки, тому вона звернулася до суду 14.11.2018 року і вважає, що строк на звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі може бути поновлений судом, оскільки вона намагалася захистити свої порушені права в позасудовому порядку.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, з підстав, зазначених у відзиві, спростовував ту обставину, що позивач вчасно не отримала копію наказу про своє звільнення та трудову книжку, а так само спростовував обставини, визначені у позові щодо погроз та психологічного тиску з боку керівництва підприємства, у якого не виникає сумнівів щодо причетності позивача до розкрадання матеріальних цінностей, ввірених їй.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні надав показання про те, що 12.10.2018 року вранці його, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 викликали в адміністрацію підприємства, де йому показали зображення автомобіля на ваговій 21.09.2018 року в період часу після 17.00 години та повідомили, що це була машина з соняшником, яка ніде не була врахована та виїзд якої за межі не був погоджений, його звинуватили у розкраданні товарно-матеріальних цінностей в групі осіб та звільнили за ініціативою власника, в зв`язку з втратою довіри. Зі слів позивача йому відомо, що її теж мали намір звільнити за цією статтею, однак потім над нею зжалилось керівництво та дало змогу звільнитися за угодою сторін.

Свідок ОСОБА_6 надав суду показання про те, що йому відомо зі слів позивача та зі слів ОСОБА_5 відомо, що 12.10.2018 року вранці її викликали в адміністрацію та звинуватили у розкрадання соняшника з механізованого току, яке начебто було 21.09.2018 року. З ними ніхто не хотів спілкуватися та розбиратися в ситуації, не надали можливості навіть написати будь-які пояснення, ОСОБА_5 звільнили за ініціативою власника, ОСОБА_1 дали можливість звільнитися за угодою сторін.

Свідок ОСОБА_7 надала суду показання про те, що працюючи в СТОВ «Вільне-2002» на момент звільнення ОСОБА_1 вона виготовляла текст угоди про розірвання трудового договору, яка в подальшому була підписана обома сторонами. І керівник підприємства, і ОСОБА_1 підписали цю угоду добровільно. Крім того, вона особисто роз`яснювала позивачеві перевагу такого звільнення над звільненням за власним бажанням, яке полягає в тому, що позивач мала змогу стати на облік в центр зайнято сі та отримувати певну соціальну допомогу. При цьому свідок також спростовувала обставини отримання трудової книжки та наказу про звільнення не в день звільнення, посилаючись на записи у відповідних книгах та власноручні підписи позивача.

Заслухавши позивача та його представника, які, кожен окремо підтримали позовні вимоги, думку представника відповідача, який заперечував проти задоволення позову, з підстав, зазначених у відзиві, перевіривши подані докази, з точки зору належності, допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 10.03.2006 року була прийнята на роботу в СТВО АФ «Вільне-2002» (а.с. 7, 34), 19.07.2018 року – переведена на посаду адміністратора (а.с. 7), 25 червня 2018 року між сторонами укладено договір про індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с. 35), наказом № 147-к/тр від 12 жовтня 2018 року адміністратора ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін на підставі п.1ст. 36 КЗпП України та прийняте рішення щодо здійснення певних виплат при звільненні (а.с. 39).

Матеріалами справи підтверджено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 36 КЗпП України, стала власноруч написана та подана нею заява від 12.10.2018 року про звільнення за угодою сторін, із зазначенням дати звільнення 12.10.2018 року, яку було задоволено відповідачем (а.с. 37), після чого сторони підписали угоду про розірвання трудового договору, яка від імені підприємства була підписана ОСОБА_8 та працівником ОСОБА_1 (а.с. 38).

Між сторонами виник спір стосовно відсутності у позивача волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми закону, а саме.

Згідно зі ст.21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з підстав припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (п. 1ст.36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Згідно роз`яснення Пленуму Верховного Суду України Постанови «Про практику розгляду трудових спорів» № 9 від 06.11.92 року, викладеного у п.8, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1ст.36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Отже, при розірванні трудового договору за угодою сторін, обов`язковою умовою є волевиявлення обох сторін трудового договору та додержання таких умов: сторони не мають претензій один до одного, сторони не повинні виконувати будь - які додаткові дії, між ними досягнута домовленість про дату і основу припинення відносин.

Суду не надано належних і допустимих доказів тому, що написання позивачем заяви про звільнення суперечило її волевиявленню та не було добровільним, а було вчинено під тиском відповідача, тоді, як стороною відповідача надано докази того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося за її власною заявою, на підставі п.1 ст.36 КЗпП, за відсутності будь-якого тиску з боку підприємства.

Так, позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підтверджується її позовною заявою.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести, що факт його звільнення з роботи був незаконним.

Як встановлено судом вище, підставою для звільнення ОСОБА_1 стала його власноруч написана та подана заява від 12.10.2018 року про звільнення за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, в якій була зазначена і дата звільнення 12.10.2018 (а.с.38).

Допитані зі сторони позивача свідки, як і сама позивач протягом судового розгляду доводили суду свою непричетність до викрадення соняшника на підприємстві СТОВ АФ «Вільне-2002».

Подана позивачем копія скарги та поданий відповідачем витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не можуть бути розцінені судом, як належний та допустимий доказ того, що звільнення ОСОБА_1 відбувалося незаконно, її власноручна заява та угода про розірвання трудового договору, у сукупності з показаннями свідків доводять суду факт добровільного написання заяви на звільнення з роботи без відпрацювання. Нарікання, які були висловлені власником підприємства на причетність позивача до викрадення майна підприємства, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та не можуть бути розцінені судом як доказ відсутності волевиявлення позивача на розірвання трудового договору за угодою сторін.

При цьому слід звернути увагу на те, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України були внесені 19.12.2018 року, за заявою керівника підприємства, поданою того ж дня, тобто на момент звільнення позивача з підприємства – 12.10.2018 року вона не позбавлена була можливості доводити свою непричетність до викрадення майна керівникові підприємства, однак обрала для себе більш вигідний спосіб та розірвала трудовий договір за запропонованою угодою.

Подана до позову копія скарги, адресована керівникові Новомосковської місцевої прокуратури також не може бути розцінена судом, як доказ незаконного звільнення працівника з підприємства. У поданій скарзі позивач посилається на фальшування керівництвом підприємства відеозапису з камер відеоспостереження (а.с. 5).

Таким чином, аналіз поданих доказів не дає суду достатніх даних про наявність тиску на ОСОБА_1 з боку керівника підприємства, яке б супроводжувалося накладенням будь-яких стягнень на працівника, застосування фінансових санкцій, тощо. Наявність кримінального провадження, у якому позивачеві не пред`явлено підозру, не може бути розцінене судом, як тиск з боку керівництва під час написання заяви про звільнення.

Навпаки, при звільненні працівникові виплачені всі суми, що підлягають виплаті, у разі розірвання трудового договору, і ці обставини щодо сум, які підлягають виплаті сторонами не оспорювалися.

Згідно ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем незаконності його звільнення відповідачем та відповідно, відсутністю підстав для поновлення її на роботі, а отже вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, які є похідними від вимог про поновлення на роботі, в разі незаконного звільнення працівника, також не можуть бути задоволені судом.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь держави належить стягнути судовий збір за кожну позовну вимогу у розмірі, встановленому законом України «Про судовий збір», тобто у розмірі 1536,80 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у задоволенні позову до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002» (код ЄДРПОУ 32062052) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість грн., 80 коп.)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сорока О.В.