Рішення № 86135125, 29.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2019 року № 640/4051/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К. при секретарі судового засідання Мині І.І. за участі представників сторін: від позивача - Борисенко А.О., від відповідача - Пущук М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПЖК «Запоріжжя»доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЖК «Запоріжжя» (далі - позивач/ ТОВ «ПЖК «Запоріжжя») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі- ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.03.2019 №0009851404, №0009801404.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства обмеженою відповідальністю «ПЖК «Запоріжжя» (код 38461580) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з СВК «Молочна-Країна» (код 39524473) за травень, червень, липень, серпень 2016 року, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств за 2016 рік, результати якої оформлені актом від 04.02.2019 №130/26-15-14-04-05/38461580 (далі -акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ПЖК «Запоріжжя»:

1. пп. 44.1, п.44.2 ст.44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст.134, Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2016 рік на загальну суму 605328 грн.;

2. п. 44.1 ст.44, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 121066 грн., в т.ч. по періодах: травень 2016 року - 3316 грн., червень 2016 року - 20573 грн., липень 2016 року - 51042 грн., серпень 2016 року - 46135 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 04.02.2019 №130/26-15-14-04-05/38461580 Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.03.2019:

- №0009851404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 151333 грн., з яких 121066 грн. - податкове зобов`язання, 30267 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0009801404, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 605328 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Таким чином фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Отже, аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Перевіркою встановлено, ТОВ «ПЖК-Запоріжжя» занижено фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності підприємства за 2016 рік на загальну суму 605328 грн., за рахунок чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 605328 грн., встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 121066 грн.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість та зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за звітній (податковий) період 2016 рік, з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - СВК «Молочна Країна».

Фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ПЖК-Запоріжжя» (покупець) та Філіалом №1 СВК «Молочна Країна» (постачальник) ґрунтувались на договорі від 13.06.2016 №122/2016, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар: молоко-сировина на умовах Договору.

Вартість та найменування товару вказуються в специфікаціях до Договору, які є його невід`ємною частиною. (пункт 1.2 Договору).

Якість, упаковка, маркіровка товару повинна відповідати нормам, визначним сертифікатами виробника, діючим стандартам для даного виду товару, спеціальним технічним вимогам, якщо такі встановлені угодою Сторін, відображеним в Специфікаціях (пункт 2.2 Договору).

В товарній накладній повинен бути присутній напис кому належить товар, посилання на номер договору (пункт 2.3 Договору).

Отримання товару покупцем здійснюється на складі постачальника (3.1 Договору).

Якщо покупець є вантажоотримувачем, постачальник зобов`язаний надати покупцю до початку прийому товару оригінали наступних документів: товарна накладна, сертифікат якості, якісне свідоцтво, рахунок, податкова накладна (пункт 6.4 Договору).

До матеріалів справи позивачем надані видаткові накладні, спеціалізовані товарні накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі, станом на 31.08.2016 за даними бухгалтерському обліку ТОВ «ПЖК-Запоріжжя» рахується заборгованість на користь СВК «МОЛОЧНА- КРАЇНА» в сумі 32494,50 грн.

Суд, дослідивши надані позивачем первинні документи, з урахуванням специфіки господарських відносин, зазначає наступне.

Всупереч вимогам укладеного між сторонами Договору, позивачем не надані специфікації, рахунки. Натомість виписані видаткові накладні датовані з травня 2016, в той час як договір укладений 13.06.2016, а ветеринарне свідоцтво ЄДР - 00 №579320 датоване 19.07.2016.

Відповідно до пункту 6.4 укладеного договору було передбачено надання контрагентом позивачу посвідчення якості, зокрема - ветеринарного свідоцтва, натомість позивачем було надано лише свідоцтво від 19.07.2016р.

В наявних в матеріалах справи видаткових накладних, спеціалізованих накладних, товарно-транспортних накладних, відсутні посилання на посаду особи, підписом якої засвідчені вказані документи, реквізитів довіреності та самої довіреності чи документів на підтвердження повноважень зазначеної особи на одержання товарно-матеріальних цінностей.

З аналізу вказаних документів вбачається значна невідповідність щодо показника маси поставленої продукції.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які пояснення та їх документальне підтвердження щодо місць вантажовідправлення товару від постачальника, які б дали суду змогу встановити фактичне місце, де товар перебував на час початку його перевезення - місцезнаходження складів (основних фондів).

Поряд з цим, судом встановлено, вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09.08.2018 у справі №199/5543/18 затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 08 серпня 2018 року між прокурором другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Дніпропетровської області Францішком Сергієм Леонідовичем та ОСОБА_1 . ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України,.

ОСОБА_1 , діючи умисно, за матеріальну винагороду, без мети ведення фінансово-господарської діяльності, підписавши протокол загальних зборів учасників СВК «Молочна країна» та нотаріально завірений статут СВК «Молочна країна» (код ЄДРПОУ 39524473), на підставі якого створюється юридична особа. Зареєструвавши на своє ім`я підприємство СВК «Молочна країна» (код ЄДРПОУ 39524473) та передавши установчі документи вказаного підприємства невстановленій слідством особі, для внесення змін в реєстраційні документи підприємства, після проведення перереєстрації вказаного підприємства, отримала суб`єкт підприємницької діяльності (юридичну особу), з метою прикриття незаконної діяльності.

Згідно вироку від 09.08.2018 у справі №199/5543/18 встановлено: «протягом періоду з 2015 по 2017 роки підприємство СВК «Молочна країна» (код ЄДРПОУ 39524473) використовувалось невстановленою в ході досудового розслідування особою, для ведення незаконної діяльності, пов`язаної із здійсненням підприємством господарської діяльності як суб`єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та безпідставне отримання таким чином спеціального режиму оподаткування, з метою ухилення від сплати податків, зокрема: - за період з травня 2016 року по вересень 2016 року незаконно сформований податковий кредит ТОВ «ПЖК-Запоріжжя» (ЄДРПОУ 3846158) по податку на додану вартість на суму 121065,55 грн.»

Оцінюючи встановлені обставини, суд зазначає, у податковому обліку господарські операції та витрати за цими операціями, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит, крім іншого, має бути обов`язково підтверджений податковою накладною.

Норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

Водночас, сама наявність у платника податків первинних документів, які мають обов`язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлювався щодо такого правозастосування у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 22.11.2016 у справі №826/11397/14, від 24.05.2016 у справі №21-5332а15, від 14.06.2016 у справі №21-1318а16, від 22.11.2016 у справі №21-2430а16.

Висновки Верховного Суду України полягали у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, крім випадків якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. У справі №826/11397/14 Верховний Суд України зазначив, що така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Тому, при розгляді конкретної справи такі доводи органу влади суди мають перевіряти.

У справах №21-5332а15, №21-1318а16, №21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, підлягає врахуванню адміністративним судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, передбачений статтею 205 Кримінального кодексу України, з нереабілітуючих підстав.

Отже, вказані обставини не можуть залишитися неврахованим судом, оскільки ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з таким контрагентом, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та частини другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування показників податкової звітності.

Крім того, позивачем також не було надано і будь - яких доказів, які б свідчили про виявлену ним належну обачність й обережність при виборі постачальника товарів, враховуючи відсутність в останнього достатніх трудових та матеріальних ресурсів (основних фондів) для проведення відповідної господарської діяльності, що в сукупності з встановленими обставинами справи та з урахуванням характеру спірних правовідносин, які склались у цій справі, також свідчить про обґрунтованість тверджень контролюючого органу про безпідставність формування податкового обліку позивача за господарськими операціями з СВК «Молочна країна».

В площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків дійсно відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 77 КАС України). Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

З огляду на викладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товарів фактично не мали реального характеру, що, в сою чергу, доводить правомірність висновків контролюючого органу, які покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.03.2019 №0009851404, №0009801404 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною п`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЖК "Запоріжжя" відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 05.12.2019.

Суддя С.К. Каракашьян