Рішення № 86134664, 04.12.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року справа № 580/3065/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправною та скасування відмови та зобов?язання вчинити дії,

встановив:

02 жовтня 2019 року до суду з позовною заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 131, код ЄДРПОУ 39765890), в якій просить:

1) визнати протиправною відмову відповідача, оформлену листом від 06.09.2019 №3107/0/95-19, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га в адмінмежах Озірнянської сільської ради Звенигородського району Черкаської області (за межами населеного пункту);

2) зобов`язання відповідача повторно розглянути його клопотання від 06.08.2019 та прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га в адмінмежах Озірнянської сільської ради Звенигородського району Черкаської області.

В обґрунтування позову зазначено, що спірна відмова здійснена всупереч вимогам чинного законодавства України без наявності законних підстав.

Ухвалою суду від 07.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження і постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

23.10.2019 відповідач надав суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначив, що відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України “Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14 жовтня 2014 року” від 15 жовтня 2014 року №328 відповідач звернувся до Озірнянської сільської ради з листом про висловлення позиції щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки. Рішенням від 30.08.2019 №33-4/VII Озірнянська сільська рада не погодила надання такого дозволу. Також відповідач просить відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи відсутністю повноважень суду втручатися в дискреційні повноваження відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З наданої до матеріалів справи засвідченої копії клопотання позивача від 06.08.2019 (вхідний ГУ Держгеокадастру від 06.08.2019 №А-5839/0/94-19) суд встановив, що позивач звертався до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Озірнянської сільської ради Звенигородського району Черкаської області (за межами населеного пункту). До нього додав копії: паспорта та РНОКПП, довіреності, графічні матеріалами про бажане місцерозташування земельної ділянки, довідку з ДЗК.

Листом від 06.09.2019 №3107/0/95-19 за підписом в.о. начальника відповідача І. Якиляшек йому повідомлено, що позитивне вирішення вказаного у заяві питання не є можливим, оскільки відповідно до рішення Озірнянської сільської ради від 30.08.2019 №33-4/VII остання заперечує у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Тому позивач звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував таке.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі – ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п.б ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1-3 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. “в” ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

З огляду на це позивач, як підтверджується наявною в матеріалах справи копією його паспорта, є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства.

Частинами 1-2 ст.116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. При цьому, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Матеріалами, з якими позивач звертався до відповідача, підтверджується, що вказаних вимог він дотримався, надав відповідачу усі визначені наведеною нормою документи.

У частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. (абзац 1 ч.7 ст.118 ЗК України)

Для вирішення спору суд врахував правову позицію Верховного Суду (далі - Суд) щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладену у постанові від 19.06.2018 у справі №803/1183/17 (провадження №К/9901/49708/18), що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає безумовному врахуванню.

Суд вказав, що системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Отже, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, не передбачених ст.118 ЗК України, є неправомірною.

Зі згаданого вище листа відповідача від 06.09.2019 №3107/0/95-19 суд встановив, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало рішення Озірнянської сільської ради від 30.08.2019 №33-4/VII, відповідно до п.1 якого остання категорично забороняє надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, у т.ч. позивачу, оскільки ці земельні ділянки використовуються для випасання худоби жителями с. Озірна.

Така підстава відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачена ст.118 ЗК України, а, отже, є неправомірною.

Щодо посилання відповідача на наказ Державного агентства земельних ресурсів України від 15.10.2014 №328, яким введено в дію рішення колегії Держземагентства України від 14 жовтня 2014 року “Про обов`язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності”, суд врахував, що вказаний наказ не є джерелом права, має рекомендаційний характер, а тому має застосовуватись з обов`язковим врахуванням вимог ст.118 ЗК України. Крім того, вирішення питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою здійснюється землекористувачем на підставі відповідного рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або мотивованої відмови.

Правовий статус відповідача визначений відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).

Пунктом 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Отже, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом – наказом або розпорядженням.

Відповідач не довів жодним доказом дотримання під час розгляду згаданої заяви позивача встановленого вище способу її розгляду та вирішення. Лист відповідача не може вважатися “відмовою” у розумінні ст.118 ЗК України, оскільки не містить чіткого та однозначного рішення відповідача, не містить конкретних підстав і обґрунтувань вказаного у ньому результату розгляду заяви позивача. Фактично відповідач допустив бездіяльність, оскільки не прийняв рішення щодо суті вищезгаданої заяви позивача. Тому позовна вимога визнати протиправною саме дію відповідача щодо відмови задоволенню не підлягає.

Згідно з правовою позицією у рішенні Верховного Суду від 11.04.2018 у справі 806/2208/17 у подібних правовідносинах, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню, відсутність належним чином оформленого наказу відповідача про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Тому суд дійшов висновку, що лист відповідача від 06.09.2019 №3107/0/95-19 у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою за змістом та формою не може вважатись “рішенням про відмову” у розумінні вищевикладених норм.

Виконуючи завдання адміністративного суду, передбачене у ст.2 КАС України, суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог для належного судового захисту порушених прав позивача та визнати бездіяльність відповідача щодо неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою протиправною.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень є визнання її протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

На підставі абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені ст.118 ЗК України, у визначений законом строк, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути вказане клопотання позивача з доданими документами та відповідно до вимог ст.118 ЗК України прийняти рішення, в якому мають бути чітко зазначені визначені законом підстави щодо вказаного у ньому результату її вирішення.

Зобов`язання відповідача прийняти конкретний вид рішення - про надання дозволу на розробку проекту землеустрою за наслідками розгляду клопотання, як просить позивач у позові, є втручанням у його дискреційні повноваження, що не відповідає завданню адміністративного суду. Тому така позовна вимога задоволенню не підлягає. Оскільки відповідач розгляд і вирішення викладеного у заяві позивача питання здійснив не у спосіб, що визначений вищевказаними нормами законодавства, належним способом судового захисту є зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача зі всіма доданими до нього документами та прийняти відповідне рішення з урахуванням вищевказаних мотивів рішення суду.

З огляду на вказане суд дійшов висновку задовольнити позов частково.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому наявні підстави стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору, підтверджені квитанцією від 01.10.2019 №0.0.1481389038.1 на суму 786,40грн., пропорційно задоволеній частині позовних вимог - у розмірі 384,20грн.

Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 від 06.08.2019 (вхідний ГУ Держгеокадастру від 06.08.2019 №А-5839/0/94-19) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд.131; код ЄДРПОУ 39765890) розглянути повторно клопотання ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) від 06.08.2019 (вхідний ГУ Держгеокадастру від 06.08.2019 №А-5839/0/94-19) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Озірнянської сільської ради Звенигородського району Черкаської області (за межами населеного пункту) з усіма доданими до нього документами та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд.131; код ЄДРПОУ 39765890) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 384,20грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Повний текст складений 04.12.2019.

Суддя В.П. Тимошенко