Рішення № 86132788, 29.11.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.11.2019 Справа №607/191/19

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді В.М. Братасюка

за участі секретаря с\з Т.І. Созанської

представника позивача Тара Ф.О. , представника відповідача ОСОБА_1 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за позовом ОСББ Калина 2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та аргументи учасників.

Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області відкрите провадження у справі за позовом ОСББ Калина 2 до ОСОБА_5 , треті особи відділ з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

В підготовчому судовому засіданні 26.07.2019 року, усно проголошеною ухвалою суду, прийнято заяву про зміну предмета позовних вимог та одержано позовну заяву в новій редакції з новим складом учасників справи ОСББ Калина 2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа реєстраційна служба Тернопільського районного управління юстиції, ОСОБА_7 про визнання недійним договору - угоди про пайову участь у фінансуванні будівництва №60 від 18.11.2011 року, укладеного між ПП ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , й визнання незаконним і скасування свідоцтва НОМЕР_1, виданого 12.12.2013 року реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції про право власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення НОМЕР_2 загальною площею 337, 5 кв.м. у підвальному поверсі в будинку АДРЕСА_1 , а також свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення НОМЕР_2 загальною площею 15, 8 кв.м, НОМЕР_3 загальною площею 110, 1 кв.м, НОМЕР_4 загальною площею 211, 6 кв.м.

В підготовчому судовому засіданні 26.07.2019 року усно проголошеною ухвалою суду, у зв`язку з припиненням юридичної особи, зі складу третіх осіб виключено реєстраційну службу Тернопільського районного управління юстиції.

Відтак Позивач просить в суду постановити рішення, яким визнати недійсною договір - угоду про пайову участь у фінансуванні будівництва №60 від 18.11.2011 року, укладеного між ПП ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ; визнати незаконним і скасувати свідоцтво НОМЕР_1, видане 12.12.2013 року реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції про право власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення НОМЕР_2 загальною площею 337, 5 кв.м. у підвальному поверсі в будинку АДРЕСА_1 , а також свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення НОМЕР_2 загальною площею 15, 8 кв.м, НОМЕР_3 загальною площею 110, 1 кв.м, НОМЕР_4 загальною площею 211, 6 кв.м.

На обгрунтування вимог зазначає, що 2008 році між приватним підприємцем ОСОБА_6 і фізичними особами, які надалі об`єдналися в ОСББ «Калина 2», були укладені Угоди пайової участі у фінансуванні будівництва багатоповерхового будинку по АДРЕСА_1 , у подальшому «Об`єкт», і введення його у експлуатацію. Об`єкт був введений в експлуатацію у 2012 році.

Згідно положень Угоди пайової участі у фінансуванні будівництва, ПП ОСОБА_6 була уповноважена укладати та виконувати угоди, пов`язані з будівництвом «Об`єкта», та зобов`язалася закінчити будівництво «Об`єкта» відповідно до проекту.

В лютому 2017 року виникла необхідність у проведенні ремонтних робіт електрощитової, яка знаходиться у підвальному поверсі. При огляді будинку було виявлено самовільне встановлення дверей з замком на одному із входів до підвального приміщення. На переконання позивача, всупереч норм цивільного законодавства, 18 листопада 2011 року приватний підприємець ОСОБА_6 як «Виконавець» та відповідач ОСОБА_5 як «Пайовик», уклали угоду пайової участі у фінансуванні будівництва №60. Згідно п.3.2. даної угоди «Виконавець» зобов`язується в якості свого внеску по даній угоді власними та залученими трудовими ресурсами, які наділені професійними навиками, кваліфікацією, діловими зв`язками, на основі ліцензій, дозволів, механізмів, обладнання, залучених «Виконавцем», на підставі укладених ним угод з третіми особами у межах внесків «Виконавця» в спільній сумісній власності «Учасників», відповідно до ст.361 ЦК України, закінчити будівництво «Об`єкта» згідно з проектом та вимогами з виділенням «Пайовику» по закінченні будівництва «Об`єкта» його частки в натурі, надалі «Частка пайовика», у вигляді нежитлового приміщення, в підвальному поверсі, загальною площею 377, 5 кв.м.

12 грудня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області Хомко Юлією Миколаївною було прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З цього моменту, на переконання позивача, відповідач ОСОБА_5 незаконно набула право власності на вказані допоміжні приміщення в підвальному поверсі.

Надалі це приміщення, якому було присвоєно НОМЕР_2, за заявою ОСОБА_5 від 26.07.2018 поділено на 3 окремих приміщення: № НОМЕР_2 загальною площею 15,8 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1610918261252 номер запису про право власності -27274809, № НОМЕР_3 загальною площею 110,1 кв.м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1610944061252 номер запису про право власності -27275276, № НОМЕР_4 загальною площею 211,6 кв.м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1610973961252 номер запису про право власності -27275790.

Незаконність набуття відповідачем ОСОБА_5 спірного приміщення, ОСББ Калина 2 мотивує тим, що угоду про пайову участь у фінансуванні будівництва №60 від 18.11.2011 року, слід визнати недійсною з підстави, передбаченої ч.І ст.203 ЦК України, з наслідками, передбаченими ст.215 ЦК України.

ОСББ Калина 2 зазначає, що спірне приміщення є допоміжним і перебуває у спільній сумісній власності власників квартир будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно, договір-угода про пайову участь у фінансуванні будівництва №60 від 18 листопада 2011 року, укладену між ПП ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , становив втручання у право власників квартир володіти своїм спільним сумісним майном, і таке втручання не відповідало закону, зокрема, положенням ч. 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали і просять вимогу задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 позов ОСББ заперечив в повному обсязі. Відповідач вчасно зареєструвала заяву по суті - відзив на позов. Заперечення вимог позивача мотивує тим, що позовні вимоги стосуються приміщення НОМЕР_2 , яке знаходиться у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 та оскільки за своїм статусом є нежитловим - самостійним обєктом цивільно-правових угод.

Позивач обґрунтовує вимоги тим, що оскільки допоміжні приміщення (яким на його думку є приміщення НОМЕР_2, що знаходиться у тому ж будинку та яке спірним рішенням державного реєстратора зареєстроване за ОСОБА_5 ) є спільною сумісною власністю власників квартир та посилається при цьому на ч.2 ст.382 ЦК України. Саме цим, на думку позивача, оскаржуване рішення державного реєстратора порушує його права та законні інтереси.

На переконання відповідача безпосереднім предметом позову є рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, що полягали лише, фактично, у проведенні реєстрації права власності на нежитлове приміщення згідно Угоди пайової участі у фінансуванні будівництва від 18.11.2011р.

Відповідач наголошує, що нею були подані усі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності на приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 337,5м.кв. по АДРЕСА_1 , відповідно 12.12.2013р. (більше 5 (п`яти) років тому) державним реєстратором було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та внесення запису до Державного реєстру прав за №15980745, і оскільки підстав для відмови у проведенні державної реєстрації передбачених статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не було.

Також наголошує, що в даному приміщенні НОМЕР_2 загальною площею 337,5м.кв. по АДРЕСА_1 не виявлено розміщення жодних комунікаційних обладнань, що можуть вплинути на роботу інших вузлів та цілком будинку.

На сьогоднішній день немає жодного судового рішення про визнання недійсною Угоди пайової участі у фінансуванні будівництва від 18.11.2011р., на підставі якої проводилася реєстрація права власності. Позивач своїм позовом мав намір позбавити відповідача права власності на майно, за яке ОСОБА_5 оплачено кошти, і повторно продати дане приміщення.

Вважає, що позивачем не надано жодних належних пояснень в чому полягає його порушене право.

Окрім цього відповідач просить суд застосувати наслідки пропущення позовної давності на звернення з позовними вимогами, адже право власності відповідач на спірне майно було зареєстровано 12.12.2013 року (пройшло більше п`яти років та майже чотири роки при зверненні Позивачем в порядку адміністративного судочинства)

Відповідач ОСОБА_6 , і третя особа ОСОБА_7 не скористалися процесуальним правом звернутися до суд з заявами по суті, повноважних представників в судові засідання не направили, хоча належним чином повідомлялися про час і місце судового розгляду. Разом з тим ОСОБА_7 направила на адресу суду мотивований відзив на позовну заяву.

Встановлені Судом обставини та перевірка їх доказами.

Отже, як зазначено вище, 18 листопада 2011 року приватний підприємець ОСОБА_6 як «Виконавець» та відповідач ОСОБА_5 як «Пайовик» ( а також у статусі «Учасника») , уклали угоду пайової участі у фінансуванні будівництва №60. Згідно п.3.2. даної угоди «Виконавець» зобов`язується в якості свого внеску по даній угоді власними та залученими трудовими ресурсами, які наділені професійними навиками, кваліфікацією, діловими зв`язками, на основі ліцензій, дозволів, механізмів, обладнання, залучених «Виконавцем», на підставі укладених ним угод з третіми особами у межах внесків «Виконавця» в спільній сумісній власності «Учасників», відповідно до ст.361 ЦК України, закінчити будівництво «Об`єкта» згідно з проектом та вимогами з виділенням «Пайовику» по закінченні будівництва «Об`єкта» його частки в натурі, надалі «Частка пайовика», у вигляді нежитлового приміщення, в підвальному поверсі, загальною площею 377, 5 кв.м.

При цьому сторони обумовили, що частки Учасників в «Обєкті», згідно даної угоди, розподіляються між ними пропорційно розмірам жилих і нежилих площ у «Обєкті» , які підлягають розподіленню між Виконавцем та Пайовиком і складає відповідно: для Пайовика розмір, що відповідає загальній площі, вказаній у п. 3.2 даної угоди, а для Виконавця - розмір, який, пропорційно залишковій від загальної площі «Обєкта», за мінусом «Частки Пайовика». Після оформлення права власності «Пайовика» у відповідності з умовами даної угоди, право спільної дольової власності, що випливає з даної угоди, припиняється, і кожна зі сторін розпоряджається виділеною йому «Часткою пайовика» на власний розсуд. (п.3.3.)

Згідно п.7.2. зазначеної угоди, оформлення документів на право власності на «Частку пайовика» проводиться після повної виплати Паю. Документами, що підтверджують внесення паю в повному обсязі, є платіжні доручення, касові ордери ( п.3.8. Угоди).

27.06.2012 року інспекцією Державного архітектурно будівельного контролю у Тернопільській області зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - багатоквартирного житлового будинку з вбудовано прибудованими приміщеннями громадського харчування за адресою АДРЕСА_1 . Замовником будівництва є Споживчий кооператив «Гарант ДІМ»

04.12.2013 року СК «Гарант ДІМ» та СПД ОСОБА_6 підписали список мешканців багатоквартирного житлового будинку з вбудовано прибудованими приміщеннями громадського харчування за адресою АДРЕСА_1 , й серед учасників в наявному у списку переліку, є ОСОБА_5 на нежитлове приміщення площею 3337, 5 кв.м. у підвальному поверсі.

Ще до цього, 03 грудня 2013 року, СПД ОСОБА_6 та ОСОБА_5 склали Акт приймання - передачі нежитлового приміщення, змістом якого ствердили, що згідно технічного паспорта виданого ПП ОСОБА_7 22.11.2013 року по АДРЕСА_1 , площа нежитлового приміщення становить 337, 5 кв.

04.12.2013 року СПД ОСОБА_6 видала ОСОБА_5 довідку за №58, про те, що ОСОБА_5 дійсно розрахувалася за нежитлове приміщення № НОМЕР_2 в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 .

12 грудня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області Хомко Юлією Миколаївною було прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на спірне приміщення, державному реєстратору було надано: угоду пайової участі у фінансуванні будівництва від 18.11.2011 року №60; довідку про сплату пайового внеску від 04.12.2013 року №58; акт приймання передачі нежитлового приміщення від 03.12.2013 року; технічний паспорт на нежитлове приміщення від 22.11.2013 року; список мешканців багатоквартирного будинку від 04.12.2013 року № 1; декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 27.06.2012 року та реєстраційну справу договору оренди земельної ділянки від 12.07.20007 року.

Надалі це приміщення, якому було присвоєно НОМЕР_2, за заявою ОСОБА_5 від 26.07.2018 поділено на 3 окремих приміщення: № НОМЕР_2 загальною площею 15,8 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1610918261252 номер запису про право власності -27274809, № НОМЕР_3 загальною площею 110,1 кв.м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1610944061252 номер запису про право власності -27275276, № НОМЕР_4 загальною площею 211,6 кв.м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1610973961252 номер запису про право власності -27275790.

Незаконність набуття відповідачем ОСОБА_5 спірного приміщення, ОСББ Калина 2 мотивує тим, що угоду про пайову участь у фінансуванні будівництва №60 від 18.11.2011 року, слід визнати недійсною з підстави, передбаченої ч.І ст.203 ЦК України, з наслідками, передбаченими ст.215 ЦК України.

Відповідно до робочого проекту багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 в томі №1 розділ 3.2. Архітектурно-планувальні рішення, передбачено будівництво багатоквартирного будинку 7-поверхового житлового будинку. На першому поверсі запроектовано: магазин-салон, промтоварний магазин, салон краси, офісні приміщення №1 і №2. У підвальному поверсі -вузол вводу, насосна та електрощитова. Під частиною будинку запроектовано технічний підвал для прокладки інженерних мереж, розміщення електрощитової, вузла вводу. Згідно розділу 4.6. Холодне та гаряче водопостачання прокладення розвідних трубопроводів холодного водопостачання запроектовано під стелею підвалу. Мережі водопроводу, що прокладаються в штрабах і підвалі, підлягають тепловій ізоляції. Згідно розділу 5.2 Електрообладнання лінія живлення від ВРП до поверхових щитків прокладається по підвалу проводом ПВ в вініпластових трубах. Розділ 5.8. Сигналізація до вибухонебезпечної концентрації - Блок контролю та управління встановити в електрощитовій.

А тому, ОСББ Калина 2 зазначає, що спірне приміщення є допоміжним, а отже перебуває у сумісній власності власників квартир будинку АДРЕСА_1 .

Право, що підлягає до застосування і висновки Суду.

Відповідно ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.

Суд розглядає спір керуючись принципом диспозитивності судового розгляду- в межах заявлених сторонами вимог та на підставі поданих ними доказів.

Відповідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. (ч.2 та 3 ст. 263 ЦПК України)

Частиною четвертою ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у справі №598/175/15-ц, 23.10.2019 року зробила наступний правовий висновок.

«Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом № 2482-XII….

…При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду керується вимогами частини другої статті 10 Закону № 2482-XII, за якою власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_18 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_19 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним….»

ОСББ Калина 2 було зареєстроване, як юридична особа, 27.09.2013 року.

Відповідно даних інвентарної справи (арк.. справи 8, 9) багатоквартирного будинку з вбудованими приміщеннями громадського харчування по АДРЕСА_1 , від 01.03.2012 року, власник СК Гарант Дім, витяг з якого позивачем приєднано до матеріалів справи, із плану викопіювання підвалу та журналу підрахунку площ, вдалося встановити, що загальною площею підвалу є 687, 8 кв.м., й сам підвал складається з площ: І-15,8 кв.м., ІІ - 44,8 кв.м, ІІІ-65,3 кв.м, ІV-50,9 кв.м., V-вузол вводу насоса 11,7 кв.м., VІ-електрощитова 4,0 кв.м., VІІ-58,2 кв.м., VІІІ-66,2 кв.м., ІХ - 22.0 кв.м., Х-15,7 кв.м., ХІ-59,2 кв.м., ХІІ-57,9 кв.м., ХІІІ-24,9 кв.м., ХІV-22,8 кв.м., ХV-100 кв.м., ХVІ-63,9 кв.м., ХVІІ-2.0 кв.м., ХХ-2,5 кв.м.

Суд наголошує, що з метою доказування підставності позовних вимог, стороною позивача суду надано копію Акту приймання - передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 29.11.2013 року (арк. справи 10) , змістом якого комісія провела обстеження активів житлового комплексу по АДРЕСА_1 , що передається на баланс з ПП Люкс на баланс ОСББ Калина, 2, й встановила, активи житлового будинку мають, у тому числі, підвали площею 687, 8 кв.м. При цьому жодних доказів перебування підвального приміщення на балансі передавача - ПП Люкс, стороною позивача Суду не надано.

З Технічного паспорта (арк. справи 12, 13) на спірне нежитлове приміщення НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1 , складеного ПП ОСОБА_7 22.11.2013 року вбачається, що належні ОСОБА_5 площі 337, 5 кв.м дійсно розташовані у підвальному поверсі багатоквартирного будинку, і складаються з: І-15,8 кв.м., ІІ - 44,8 кв.м, ІІІ-65,3 кв.м, ІV-24,9 кв.м. (в інвентарній справі № ХІІІ), V-22,8 кв.м. (в інвентарній справі № ХІV), VІ-100 кв.м. (в інвентарній справі № ХV), VІІ-63,9 кв.м. (в інвентарній справі № ХVІ).

При цьому означене нежитлове приміщення, хоча знаходиться в підвалі багатоквартирного будинку, проте відноситься до групи приміщень торгівлі, громадського харчування побутового обслуговування, аптек, жіночих консультацій, стоматполіклінік, тощо. (арк.. справи 13)

Хоча робочим проектом багатоквартирного житлового будинку з вбудовано - прибудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 (зворотня сторона арк..127) передбачено розташування в підвалі будинку - вузла вводу, насосної та електрощитової, проте оглядом та порівнянням планів площ підвалу в інвентарній справі багатоквартирного будинку та технічному паспорті на спірне приміщення, та порівнянням назв і площ приміщень в підвалі, можливо встановити, що згадувані позивачем в позовній заяві вузол вводу, насосна та електрощитова, мають конкретні інвентарні номери і площі - V-вузол вводу насосна 11,7 кв.м., VІ-електрощитова 4,0 кв.м., і розташовані поза межами належного ОСОБА_8 нежитлового приміщення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

За приписами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Стверджуючи про використання спірного приміщення для розміщення внутрішньо будинкових інженерних мереж трубопроводів холодного водопостачання, та загально будинкових мереж електропостачання, позивач, поряд з тим, означеного факту не довів належними, допустимими та достатніми доказами, як і не довів, що необхідності використання спірних приміщень для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, і входження належного ОСОБА_5 нежитлового приміщення НОМЕР_2 до житлового фонду.

Аналізуючи надані сторонами докази Суд приходить до переконання, що незалежно розташування нежитлового приміщення НОМЕР_2 в підвалі багатоквартирного будинку з вбудованими приміщеннями громадського харчування по АДРЕСА_1 , належне ОСОБА_5 нежитлове приміщення перебуває поза межами частини будинку, під якою запроектовано технічний підвал для прокладки інженерних мереж, електрощитову і вузол вводу; воно не відноситься до жилого фонду, і призначене для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру та є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, а відтак режим спільної власності власників квартир багатоквартирного будинку, на нього (приміщення) не поширюється.

Щодо обраного позивачем способу судового захисту, та порушення права самого позивача суд наголошує таке.

За ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 постанови від 28.04.78 N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз`яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За умовами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У постанові від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Позивач не був стороною правочину, оскільки, як зазначено вище, ОСББ Калина 2 зареєстроване, як юридична особа 27.09.2013 року, а спірний правочин було вчинено в листопаді 2011 року.

Відповідач ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, котра в статусі інвестора будівництва, виконала власні зобов`язання за спірним правочином в повному обсязі, набувши майно у власність.

Правочин визнається недійсним з дати його вчинення, й за наслідками недійсності правочину настає реституція, тобто приведення сторін в попередній стан.

З огляду на наведене, необхідною умовою можливості визнання правочину недійсним, має бути невизнання, порушення або оспорювання, спірним правочином, будь якого права чи інтересу сторони або заінтересованої особи, проте саме на час вчинення цього правочину - в цьому випадку станом на 18.11.2011 року.

Поряд з тим, позивач не зазначив, яким конкретно актам цивільного законодавства суперечив спірний правочин; окрім цього, за визначенням не можна стверджувати про невизнання, порушення або оспорювання будь якого права саме ОСББ Калина 2 вчиненням спірного правочину, оскільки на дату укладання договору - угоди пайової участі, позивача просто не існувало.

Також Судом не встановлено порушення, невизнання чи оспорювання прав на спільне сумісне майно співвласників багатоквартирного будинку з вбудованими приміщеннями громадського харчування по АДРЕСА_1 , чиї інтереси в силу розділу ІІ Статуту представляє ОСББ Калина 2, оскільки станом на дату вчинення спірного правочину, 18.11.2011 року, нерухомого майна (багатоквартирного будинку, а відповідно квартир в ньому) також не існувало в розумінні ст. 181, 182 та 331 ЦК України.

Видається також хибним обраний позивачем спосіб захисту права власності, оскільки заявляючи вимогу про визнання незаконним і скасування свідоцтва НОМЕР_1, виданого 12.12.2013 року реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції про право власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення НОМЕР_2 загальною площею 337, 5 кв.м. у підвальному поверсі в будинку АДРЕСА_1 а також свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення НОМЕР_2 загальною площею 15, 8 кв.м, НОМЕР_3 загальною площею 110, 1 кв.м, НОМЕР_4 загальною площею 211, 6 кв.м., і стверджуючи про перебування спірного приміщення у спільній сумісній власності співвласників будинку, має місце вимога про фактичне витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення титульним власникам у спільну сумісну власність.

Проте, це уже зовсім інший спосіб захисту цивільного права, котрий підлягає реалізації шляхом пред`явлення віндикаційного позову, однак аж ніяк не шляхом визнання правочину недійсним.

Оскільки Суд вбачає відсутність підстав до задоволення позовних вимог з огляду на безпідставність вимог, хибно обраний позивачем спосіб захисту цивільного права та недоведення належними та допустимими доказами порушення його прав чи інтересів, немає потреби досліджувати питання пропуску позовної давності, що є окремою підставою відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 82, 223, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСББ Калина 2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності - відмовити.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30-денний строк з дня з дня складання повного тексту, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач ОСББ Калина 2 АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_5 АДРЕСА_2

Відповідач ОСОБА_6 АДРЕСА_3

Головуючий суддяВ. М. Братасюк