Рішення № 86130639, 05.12.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3796/19Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Костенко Г.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі за текстом - відповідач, ГУ Держгеокадастр у Полтавській області), в якій просив:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладену у листі від 13.08.2019 №5877/0/26-19, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів;

- вирішити питання понесених судових витрат, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області подати звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відповідачем неправомірно відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав належності земельної ділянки до земель водного фонду, оскільки така підстава не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України. У листі не наведено достатніх мотивів щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Вважає, що повноваження суб`єкта владних повноважень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, оскільки такі повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/2825/19, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) /а.с.2/.

30 жовтня 2019 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував. Зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, а тому питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо такої земельної ділянки не відноситься до компетенції відповідача. Вважає, що повноваження ГУ Держгеокадастру у Полтавській області щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є дискреційними, а тому відповідач, при прийнятті рішення про відмову, діяв у межах повноважень. Наголосив, що позивачем не надано доказів ухилення відповідача від виконання судового рішення, а тому підстави для зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відсутні /а.с.37-38/.

26 листопада 2019 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягав на правомірності позовних вимог. Стверджував, що відповідач не обґрунтував причини відмови достатніми та належними мотивами з посиланням на відповідні норми /а.с.46-48/.

Також, 26 листопада 2019 року, позивач подав клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) на суму 9300,00 грн. /а.с.49-52/.

Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

08 серпня 2019 року позивач звернувся із заявою до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту /а.с.20,39/. До заяви позивачем додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копії паспорта, ідентифікаційного коду, договору про встановлення земельного сервітуту /а.с21-23, 40/.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №5877/0/26-19 від 13 серпня 2019 року позивачу повідомлено, що за інформацією відділу у Полтавському районі та місті Полтава Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, земельна ділянка перебуває відноситься до земель водного фонду. Враховуючи вищевикладене, Головне управління зазначало про відсутність правових підстав для задоволення заяви /а.с.25,41/.

Не погодившись з даним рішенням у формі листа, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17 та від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Як на підставу для ненадання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач у своєму листі №3088/0/26-19 посилається на інформацію відділу у Полтавському районі та м. Полтава Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Судом встановлено, що відповідач не оперує даними щодо цільового призначення спірної земельної ділянки, а висновки стосовно неможливості надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою зроблені лише із посиланням на інформацію відділу у Полтавському районі та м. Полтава Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Судом досліджено інформаційну довідку щодо статусу земельних ділянок, які розташовані на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області та щодо яких до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшли клопотання від громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , сформовану відділом у Полтавському районі та м. Полтава Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, за змістом якої, згідно з даними Державного земельного кадастру, матеріалами Перерозподілу земель між землекористувачами та землеволодільцями Валківської сільської ради народних депутатів 1991 року, Державної статистичної звітності (форми 6-зем), земельні ділянки, які зазначені на картографічному матеріалі, доданому до клопотань вищенаведених громадян відносяться до земель водного фонду /а.с.42/.

Разом з тим відповідачем не надано до суду відомості з Державного земельного кадастру, матеріали Перерозподілу земель між землекористувачами та землеволодільцями Валківської сільської ради народних депутатів 1991 року, Державної статистичної звітності (форми 6-зем), на які містить посилання інформаційна довідка, а, відтак, суд позбавлений можливості безпосередньо дослідити достовірність цих доказів.

З матеріалів справи суд вбачає, що на адвокатський запит №3009-3/19 від 30.09.2019, Департаментом екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації надано відповідь, згідно з якою інформація щодо належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду у Департаменті відсутня, а тому запропоновано звернутися з порушеного питання до Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області /а.с.26-27/.

На адвокатський запит №3009-5/19 від 30.09.2019, Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області надало лист №1232/01-14 від 03.10.2019, згідно з яким повідомив, що офіс не має повноважень щодо віднесення земельних ділянок до тієї чи іншої категорії земель, у тому числі земель водного фонду склад яких визначається ст.58 Земельного кодексу України та ст.4 Водного кодексу України та не здійснює обліку земельних ділянок, у тому числі по складу земельних угідь /а.с.28-29/.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У пункті 5 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що відзив повинен містити, зокрема, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Суд наголошує, що відповідачем не надано обґрунтованих пояснень та інших належних та допустимих доказів на підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до складу земель водного фонду, а тому відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтовано, тобто без з`ясування всіх істотних обставин.

При цьому суд зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є безумовною підставою отримання земельної ділянки у власність та може видаватися будь-якій особі, яка виявила бажання в отриманні такого дозволу.

Аналогічний висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 27.02.2018 по справі № 545/808/17 та Верховним Судом України у постанові від 13.12.2016 по справі № 815/5987/14.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі №812/1312/18.

В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, наданий відповідачем лист від 13 серпня 2019 року №5877/0/26-19 не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Відтак, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому наявні підстави для визнання протиправної відмови ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, що викладена у листі №5877/0/26-09 від 13.08.2019.

Додатково суд звертає увагу, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Враховуючи вищевказане та те, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади чи місцевого самоврядування та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цих органів, а отже, суд не може підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, суд дійшов до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №5877/0/26-19 від 13.08.2019 у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту згідно заяви від 08.08.2019, та зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.08.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

За змістом наведених норм встановлення обов`язку суб`єкта владних повноважень подати до суду звіт про виконання судового рішення є правом суду, що розглядає справу, та може застосовуватись у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що відповідач буде ухилятись чи навмисно затягувати виконання судового рішення.

У даній справі відповідні обставини відсутні, а тому суд не знаходить підстав для застосування заходів судового контролю.

При вирішенні клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 зазначеною статті Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 5 статті134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів взаємозв`язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

Представником позивача надано до суду копію договору про надання правової допомоги від 23.09.2019, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів /а.с.30/.

До договору сторонами складений перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат /а.с.31/, а також орієнтовний розрахунок таких послуг на 8900,00 грн /а.с.32/.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками надання правової допомоги, сторонами складений й підписаний акт виконаних робіт (наданих послуг) від 21.11.2019 /а.с.53/, у якому зазначено, що роботи виконані на суму 9300,00 грн.

Також представником позивача наданий ордер ПТ № 149224 на надання правової допомоги /а.с.34/, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с.33/.

Відповідно до квитанції №39 від 21.11.2019 /а.с.54/ ОСОБА_3 отримано від ОСОБА_1 кошти в сумі 9300,00 грн згідно договору про надання правової допомоги від 23.09.2019.

Судом встановлено, що, надаючи правничу допомогу ОСОБА_2 , адвокатом Кумечко М.С. складено аналогічний за змістом адміністративний позов по справі №440/4253/19, що передбачало опрацювання однієї і тієї ж законодавчої бази, формування ідентичної правової позиції, а отже, не потребувало витрачання нею того часу, що вказаний в акті виконаних робіт, оскільки здійснена робота є повністю тотожною тій, що проведена під час підготовки матеріалів у справі №440/3796/19. Зміст складених за наслідками наданої правової допомоги є повністю однаковим, за винятком ідентифікаційних даних позивачів.

Крім цього, суд враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" у якому зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що матеріали справи все ж містять документальне підтвердження факту складання адміністративного позову, складання та направлення адвокатських запитів, участі у судовому засіданні, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу - в розмірі 1500,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36038, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладену у листі від 13.08.2019 №5877/0/26-19, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.08.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36038, код ЄДРПОУ 39767930) витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. (тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко