Рішення № 86130373, 28.11.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.004420

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Нестеровича Б.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року № Ф-5327-54,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Львівській області (код ЄДРПОУ 39519683, 79003, вул. Стрийська, 35, м. Львів) із вимогою: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року № Ф-5327-54.

Ухвалою суду від 02.09.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 05.11.2019 підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд.

18.09.2019 за вх. № 33591 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, позовні вимоги заперечив.

20.09.2019 за вх. № 35101 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 10.10.2019 задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів, а саме витребувано у відділу державної реєстрації Миколаївської районної державної адміністрації у Львівській області матеріали реєстраційної справи ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що вимога відповідача про сплату єдиного внеску від 14 лютого 2019 року № Ф-5327-54 є протиправною і такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що позивач припинив займатись підприємницькою діяльністю, оскільки Миколаївською міжрайонною державною податковою інспекцією у Львівській області 27 квітня 2004 року за №3228/17 видано довідку, якою підтверджено зняття з обліку платника податків 2386309396 ОСОБА_1 з 27 квітня 2004 року. З 20 квітня 2004 року ОСОБА_1 займає посаду державного службовця, щорічно подає декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за формою, що визначається Національним агентством. Позивач пройшов перевірку передбачену Законом України «Про очищення влади». Також зазначив, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не включений як персонально так і тимчасовою міжвідомчою спеціальною комісією з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Крім того, позивач зазначає, що стаття 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI та існування в установі ДФС інформаційної системи не є належною та допустимою підставою підтвердження наявності боргу позивача. Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на позовну заяву за № 33591 від 18.0792019. Свої заперечення обґрунтовує тим, що відповідно до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є платником єдиного внеску та зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок. Зазначає, що підставою для формування вимоги стали відомості з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Заперечення мотивоване тим, що Головне управління ДФС у Львівській області, виносячи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року № Ф-5327-54, діяло у межах закону, тому дана вимога є законною та не підлягає скасуванню. Представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши доводи позову, зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 статус суб`єкта підприємницької діяльності набув 02 жовтня 1997 року, що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності, виданого на підставі розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації за № 441 від 02 жовтня 1997 року.

Позивач підприємницькою діяльністю займався по 19 квітня 2004 року, а з 20 квітня 2004 року призначений на посаду спеціаліста 1 категорії відділу видатків на конкурсній основі відділення Державного казначейства у Миколаївському районі.

За наслідками підприємницької діяльності позивача управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївському районі 27 квітня 2004 року проведено перевірку, про що цього ж числа складено акт перевірки повноти нарахування та своєчасності сплати внесків на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття. За наслідками перевірки встановлено, що простроченої заборгованості немає.

11 травня 2004 року управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївському районі видано довідку за №1529/04-23 про відсутність заборгованості по оплаті страхового збору на обов`язкове державне пенсійне страхування (а.с.19).

Миколаївською міжрайонною державною податковою інспекцією у Львівській області 27 квітня 2004 року за №3228/17 видано довідку, якою підтверджено зняття з обліку платника податків 2386309396 ОСОБА_1 з 27 квітня 2004 року.

З 20 квітня 2004 року і на даний момент позивач перебуває на державній службі.

Миколаївська районна державна адміністрації 26 липня 2019 року видала розпорядження за №190 «Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.10.1997 №441 , яким «визнано таким, що втратив чинність пункт 5 розпорядження голови Миколаївської районної державної адміністрації від 02 жовтня 1997 року №441 «Про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб».

14.02.2019 Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено вимогу № Ф-5327-54 на суму 18276,72 грн. (а.с. 14).

11.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС у Львівській області із скаргою на вимогу про сплату боргу.

17.07.2019 за № 33542/6/99-99-11-05-0225 Державна фіскальна служба України винесла рішення про залишення скарги без розгляду.

Не погоджуючись з даною вимогою, позивач оскаржив її в судовому порядку.

При прийнятті рішення, суд керується такими правовими нормами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI), що набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI, для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, фізичні особи - підприємці, у відповідності до приписів спеціального закону, яким врегульований внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У ході опрацювання матеріалів справи, судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 16.04.2019, відповідно до критеріїв пошуку: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , - жодних записів не знайдено (а.с.17).

Ідентичним чином, безкоштовний пошук відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за пошуковими даними "Фізична особа-підприємець" та запитами " ОСОБА_1 " і " РНОКПП НОМЕР_1 ", не відображає будь-якої інформації .

Натомість, відповідачем прийнято оскаржувану вимогу про сплату недоїмки та зазначає, що ОСОБА_1 перебував на податковому обліку до 28.05.2019 в Миколаївській ДПІ у Стрийському управлінні ГУДФС у Львівській. Стан платника « 11» - припинено, але не знято з обліку.

Так, у силу положень частини першої статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Згідно пункту четвертого статті 1 вказаного закону, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Пунктом сьомим цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Водночас, пунктом восьмим статті 4 Закону № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У той же час, як зазначалось судом вище, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містить зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо фізичної особи-підприємця – ОСОБА_1 , що вказує на безумовну відсутність такого суб`єкта господарювання.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач є фізичною особою підприємцем з 02.10.1997, суд зазначає наступне.

Положенням про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 575/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 за № 569/20882, врегульовано порядок утворення, завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 3.2 зазначеного Положення врегульовано, що комісія відповідно до покладеного на неї завдання: приймає від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців (далі - уповноважені органи), аналітичну інформацію про невключених суб`єктів; розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів реєстраційним службам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення їх державними реєстраторами до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр); передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційний службі України; виконує інші повноваження, що випливають з покладених на неї завдань.

Відповідно до пункту п`ятого цього Положення, державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зобов`язано забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що твердження відповідача про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця не базується на фактичних обставинах та нормах права. Надані позивачем докази цілком доводять відсутність у ОСОБА_1 такого статусу, а надані відповідачем докази абсолютно не спростовують цього факту.

Аналізуючи обставини справи та норми діючого законодавств, суд зазначає, що позивач ознак фізичної особи-підприємця немає, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не включений. Доказів щодо вирішення питання включення позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань тимчасовою міжвідомчою спеціальною комісією з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі суду не надано.

З 20 квітня 2004 року і на даний час ОСОБА_1 - державний службовець. З цього періоду роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДФС та підтверджується індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) (а.с.99-102).

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем .

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 27.11.2019 в справі № 160/3114/19.

Суд зазначає, що статтею 25 Закону України № 1700 «Про запобігання корупції» встановлено обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, а саме: особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування) (п. 1 ч.1 ст. З цього Закону), забороняється:

займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Згідно із статтею 45 цього ж Закону передбачено , що «щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що : визначається Національним агентством».

З моменту призначення на державну службу і по даний час щорічно позивач подавав декларації, де жодного разу не вказано про зайняття підприємницькою діяльністю.

Згідно «Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 № 56, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за № 201/30069, декларації щорічно перевіряються Національним агентством з питань запобігання корупції.

Суду не надано доказів, щодо виявлених порушень по поданих деклараціях позивача. Крім того, суд звертає увагу, що позивач підлягав перевірці, передбаченій Законом України «Про очищення влади». За наслідками такої перевірки складено довідку, згідно якої до позивача не застосована заборона, передбачена ч. 3,4 ст.1 Закону України «Про очищення влади». Довідка складалась за результатами наданого запиту в тому числі і до Головного управління ДФС у Львівській області (а.с.47).

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.200, «Булвес`АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року № Ф-5327-54, а тому позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані повністю, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року № Ф-5327-54,- задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року № Ф-5327-54.

Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області ( код ЄДРПОУ 79462700, 79003, вул. Стрийська, 35, м. Львів) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення складено та підписано 05 грудня 2019 року.