Рішення № 86128822, 04.12.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 грудня 2019 р. Справа № 120/3271/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

до Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що в 2011 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль, у зв`язку з чим виплату призначеної пенсії було припинено. В травні 2019 році позивач звернулась до відповідача з письмовою заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, однак відповідач відмовив у задоволенні такої заяви, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 15.10.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 04.11.2019 року після усунення недоліків позовної заяви відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

20.11.2019 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Підставою для відмови в поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії стало те, що відповідно до вимог ст. 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед виїздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Крім того, оскільки угоди у сфері пенсійного забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладено, тому немає жодних правових підстав для призначення та виплати пенсії позивачу.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України та отримувала пенсію за віком.

У 2011 році позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік посольства України в державі Ізраїль, у зв`язку з чим виплату призначеної пенсії було припинено.

13 травня 2019 року позивач звернулась до пенсійного фонду з письмовою заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Однак, листом Іллінецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.05.2019 року /а.с. 11/ позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії, посилаючись на відсутність правових підстав для призначення пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання в держави, з якими Україною не укладено міжнародні договори, що регулюють питання пенсійного забезпечення.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", яким встановлено порядок та виплата пенсії.

Згідно ч. 3-4 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Так, ч. 1-2 ст. 92 Закону № 1788-XII визначено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-рп/2009 у справі №1-32/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до п. 3.3 вказаного рішення оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 р. порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст. 46 Конституції України.

Суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 1-2 ст. 6 КАС України).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. №3477-IV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Пічкур проти України", зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

У п. 54 вказаного рішення зазначено, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі стттею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Разом з тим, згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Україна гарантує піклування та захист своїх громадян, які перебувають за її межами (стаття 25 Конституції України).

Згідно паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 від 08.09.2017 року ОСОБА_1 є громадянином України /а.с. 8/.

Відтак, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.

Отже, особа має право на отримання призначеної пенсії незалежно від місця проживання.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19.05.2015 р. у справі №21-168а15, у постанові від 06.10.2015 р. у справі №608/1189/14-а.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що позивач, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За наведених обставин, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV, суд вважає, що відповідач протиправно не поновив виплату пенсії за вислугу років.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії за вислугу років.

Що стосується вимоги позивача визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправною щодо не поновлення виплати пенсії за вислугу років, суд зазначає наступне.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у не здійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Судом встановлено, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень на заяву позивача щодо поновлення виплати пенсії відреагував завчасно та вчинив певні управлінські дії.

Даний факт підтверджується листом Іллінецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.05.2019 року.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з тим, вирішуючи питання з якого часу у позивача виникло право на поновлення виплати пенсії, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 46 Конституції України, пенсія є одним із видів соціального захисту, право яке гарантується громадянину.

Виходячи із самого визначення поняття "пенсія", щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок).

Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Отже, пенсія особі призначається з дня її звернення за пенсією.

Так, згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, законодавством не встановлено обов`язку для пенсійного органу як суб`єкта владних повноважень поновлювати пенсію громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон автоматично.

З огляду на вказані обставини справи, позивач з моменту виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю з 2011 року мала право на поновлення пенсійних виплат, однак вказаним правом скористалась тільки 13.05.2019 року, коли звернулась до пенсійного фонду із заявою, в якій просила поновити виплату раніше призначеної пенсії.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що поновити пенсію позивачу необхідно з дня звернення до пенсійного органу з відповідною заявою, а саме з 13.05.2019 року.

Висновок про те, що пенсія має бути поновлена з дати звернення особи із відповідною заявою до пенсійного органу узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що висловлена в постанові від 20.02.2018 р. у справі №757/12134/14-а.

Визначаючись щодо позовних щодо зобов`язання поновити виплату пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з урахуванням проведення індексації і компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена у зв`язку з її виїздом за кордон, а тому не здійснювалось нарахування пенсії, відповідно, не було і не могло бути затримок виплати не нарахованих доходів. Тому суд не вбачає підстав для проведення компенсації втрати частини доходів за цих обставин.

Механізм проведення індексації визначений Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Частиною другою статті 62 цього Закону визначено, що пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з частиною другою статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Суд вважає вимогу позивача про зобов`язання відповідача здійснити індексацію пенсії передчасною, оскільки відповідач ще не здійснив поновлення та перерахунок пенсії позивачу, а відтак відсутні докази того, що при проведенні такого перерахунку пенсії відповідач не здійснить її індексацію самостійно, як того вимагає Закон.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2018 у справі 487/6923/16-а, від 10.07.2018 у справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.

Разом з тим, суд зазначає, що визначення розміру виплати пенсії є виключною компетенцією пенсійного органу, а тому підміна судом повноважень даного суб`єкта владних повноважень є формою втручання в його дискреційні повноваження.

При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо розміру пенсії, позивач не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду, а тому з врахуванням вищенаведеного, в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 384,20 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, ст. 19, 41, 46, 152 Конституції України, ст. 1, 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII, ст. 45, 49, 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року, ст. 62 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року 1282-XII, ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV суд,-

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 13.05.2019 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ 13322403) .

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ 13322403).

Повний текст судового рішення складено 04.12.2019 р.

Суддя Свентух Віталій Михайлович