Рішення № 86124843, 02.12.2019, Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 756/2413/17

Провадження № 2/317/124/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Яркіної С.В.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Публічного акціонерного товариства «Альтбанк», ОСОБА_2 про визнання договору поруки та договору іпотеки припиненими, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Запорізького районного суду Запорізької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи», ПАТ «Альтбанк», ОСОБА_2 про визнання договору поруки та договору іпотеки припиненими, який обґрунтовано позивачем наступним.

23.05.2012 між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Кіпру» укладено Кредитний договір № 44-705/2012, відповідно до якого, банк надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 910500,00 грн. строком до 21 травня 2027 року зі сплатою процентів за користування.

Того ж дня, між позивачем, ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Кіпру» укладено Договір поруки № 44-705/2012-П2, відповідно до якого, позивач зобов`язався перед банком у повному обсязі відповідати солідарно за порушення ОСОБА_2 зобов`язань, що випливають з кредитного договору № 44-705/2012 від 23.05.2012.

Також, 23.05.2012 між позивачем та ПАТ «Банк Кіпру» укладено Договір іпотеки, відповідно до якого, позивач передав Банку в іпотеку нерухоме майно – житловий будинок та земельну ділянку, у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 44-705/2012 від 23.05.2012.

У жовтні 2013 року позивач отримав вимогу про усунення порушень від ПАТ «Банк Кіпру», в якій було зазначено, що вказана вимога є одночасно вимогою про дострокове стягнення всієї суми заборгованості. У березні 2014 року позивач повторно отримав вимогу про усунення порушень від ПАТ «Банк Кіпру», в якій було зазначено, що вказана вимога є одночасно вимогою про дострокове стягнення всієї суми заборгованості. Вказаними вимогами банк, на думку позивача, змінив строк виконання за кредитним договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

В кінці липня 2014 року позивач отримав повідомлення від правонаступника ПАТ «Банк Кіпру» – ПАТ «Неос Банк», в якому було зазначено, що між ПАТ «Неос Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» 21.07.2014 укладено Договір факторингу про відступлення права вимоги. Також, приблизно в цей же час, позивач отримав повідомлення про зміну іпотекодержателя від ПАТ «Неос Банк», з якого він дізнався про укладення Договору факторингу та про Договір передачі права за іпотечним договором від 21 липня 2014 року.

У січні 2015 року позивач отримав вимогу про досудове врегулювання спору, про дострокове повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом і нараховану неустойку від ТОВ «Кредитні ініціативи». А у лютому 2015 року позивач отримав від ТОВ «Кредитні ініціативи» вимогу про усунення порушень, вимогу про добровільне виселення.

Так, позивач зауважує що з вимогою про стягнення заборгованості звернувся не ПАТ «Банк Кіпру», а ТОВ «Кредитні ініціативи», ще й за спливом майже одного року після придбання боргу від банку.

Тобто, ТОВ «Кредитні ініціативи» вийшов за межі своїх повноважень фактора за договором факторингу.

Момент відступлення права вимоги фактору – ТОВ «Кредитні ініціативи» означає припинення кредитних відносин між позивачем та Банком, який відступив вимогу, та обов`язок задовольнити вимогу фактора на суму продажу боргу, відповідно до ст. 1081 ЦК України.

ТОВ «Кредитні ініціативи», як на підставу законності своїх вимог, крім договору факторингу, посилається на договір про передачу йому ПАТ «Неос Банк» прав вимоги за іпотечним договором. Однак, ТОВ «Кредитні ініціативи», по придбаному боргу, не має права нараховувати відсотки, штрафи та інші платежі, у тому числі й не має права вимагати повернення кредиту, оскільки він викупив у Банка борг, а не кредит (сума боргу, яка є істотною умовою договору, оскільки є його ціною, не зазначена в договорі факторингу від 06.06.2014). Саме ця сума могла бути пред`явлена до вимоги фактором – ТОВ «Кредитні ініціативи», відповідно до ст. 1077 ЦК України, протягом шести місяців з дати придбання боргу, оскільки фактор має право вимоги до поручителя.

Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач не має банківської ліцензії, він не може бути стороною кредитного договору та вимагати повернення кредиту, та й відбулась саме заміна сторони у зобов`язанні, а не у кредитному договорі.

Стосовно відступлення права вимоги на іпотеку, позивач зазначив, що вона відбувається за одночасним здійсненням права вимоги за основним зобов`язанням.

Так, позивач вважає, що під час укладання договору факторингу ПАТ «Банк Кіпру» продав ТОВ «Кредитні ініціативи» лише борг, забезпечений порукою, відтак жодного відношення до предмета іпотеки відповідач не має, а відтак й перехід права власності на майно позивача є незаконним.

У зв`язку з тим, що сума викупленого боргу взагалі не зазначена в договорі факторингу, відтак невизначена взагалі й сума основного зобов`язання, а отже, договір факторингу не може бути забезпечений предметом іпотеки.

Також позивач зазначив, що оскільки кредитні правовідносини припинились з моменту укладання договору факторингу (основне зобов`язання), то і договір іпотеки (забезпечення виконання основного зобов`язання) вважається припиненим з 06.06.2014.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд визнати Договір поруки № 44-708/2012-П3 від 23.05.2012 та Договір іпотеки від 23.05.2012, а також всі зобов`язання, які передбачені даним договором, припиненими, а також повернути всі документи на предмет іпотеки, наявні у сторін.

Позивач та його представник до суду не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі представника. У заяві ОСОБА_1 також зазначив, що наполягає на позовних вимогах з підстав, викладених у позові та у письмовому додатковому обґрунтуванні підстав позову. Підтримує свою позицію, яка була озвучена у судовому засіданні 15.10.2019. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та розглянути справу за наявними в ній матеріалами (Т.1 а.с. 3-7, 150-153; Т. 2 а.с. 58-60).

Представник відповідача – ТОВ «Кредитні ініціативи» до суду не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Надав до суду заяву, відповідно до якої просив розглядати справу без його участі. Проти задоволення позову заперечує у повному обсязі. Раніше надав заперечення та пояснення на позовну заяву (Т. 1 а.с. 63-64, 208-211; Т. 2 а.с. 79-82).

Представник відповідача – ПАТ «Альтбанк» та відповідач ОСОБА_2 до суду не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Відзив на позовну заяву до суду не надали.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутністю осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 23 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Кіпру» (кредитор, далі – ПАТ «Банк Кіпру») та ОСОБА_2 (позичальник) укладено Кредитний договір № 44-705/2012, відповідно до п. 1.1 якого, кредитор, на умовах та відповідно до положень договору, надає позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 910500,00 грн. на строк до 21 травня 2027 року зі сплатою процентів за користування кредитом (Т. 1 а.с. 89-97).

Відповідно до п. 1.1.4 кредитного договору, кінцевим терміном повернення заборгованості за цим договором є 21 травня 2027 року.

Згідно з п. 4.2.4 кредитного договору, кредитор має право вимагати дострокового погашення заборгованості позичальника за цим договором, включаючи прострочену та строкову/поточну заборгованість позичальника за кредитом та/або процентами, та/або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані проценти у певних випадках.

У забезпечення своїх вимог, 23 травня 2012 року між ПАТ «Банк Кіпру» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (поручитель) і ОСОБА_2 (позичальник) укладено Договір поруки № 44-705/2012-П3, відповідно до п. 1.1 якого, поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за порушення позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору № 44-705/2012 від 23.05.2012 (Т. 1 а.с. 98-100).

У зв`язку з виникненням заборгованості за вищевказаним кредитним договором, ПАТ «Банк Кіпру» 02 жовтня 2013 року надіслав ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, в якій повідомив про наявність простроченої заборгованості та вимоги щодо її сплати протягом тридцятиденного строку. Крім того, ПАТ «Банк Кіпру» попередив, що дана вимога є одночасно вимогою про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором в сумі 1007886,42 грн. (Т. 1 а.с. 38).

21 липня 2014 року між ПАТ «Неос Банк» (клієнт), який є правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Банк Кіпру», та ТОВ «Кредитні ініціативи» (фактор) укладено Договір факторингу (Т. 1 а.с. 65-81).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору факторингу, клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими йому. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

Так, за умовами Договору факторингу від 21.07.2017, відбулося відступлення права вимоги на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитними договорами, у тому числі й за кредитним договором № 44-705/2012 від 23.05.2012, що був укладений між ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_2 .

Таким чином, на даний час усі права кредитора за вказаним кредитним договором належать ТОВ «Кредитні ініціативи».

25 липня 2014 року ПАТ «Неос Банк» надіслав ОСОБА_1 повідомлення, у якому зазначив, що з 21 липня 2014 року, всі його обов`язки за договором поруки він має виконувати на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» (Т. 1 а.с. 40).

14 січня 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслав ОСОБА_1 вимогу про досудове врегулювання спору, у якій повідомив про наявність заборгованості за кредитним договором № 44-705/2012 від 23.05.2012 та запропонував у строк 30 днів з дати отримання вимоги достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитом і нараховану неустойку (Т. 1 а.с. 41-42).

Так, щодо позовних вимог в частині визнання Договору поруки № 44-705/2012-П3 від 23.05.2012 припиненим, слід зазначити наступне.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачені три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позов до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов`язань, застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, як умови чинності поруки, необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України, необхідно зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи судом не встановлено.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом із тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст. 251, 252 ЦК України).

Договором поруки, укладеним між ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється. Умовами цього договору встановлено, що він діє до виконання в повному обсязі позичальником зобов`язання або погашення поручителем у повному обсязі заборгованості позичальника за кредитним договором. Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні ст. 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

Судом установлено, що 02 жовтня 2013 року ПАТ «Банк Кіпру» надіслав ОСОБА_1 вимогу, в якій повідомив про наявність заборгованості та про необхідність дострокового виконання всіх боргових зобов`язань за кредитним договором протягом 30 календарних днів (Т. 1 а.с. 38).

Відповідно до п. 4.2.4 Кредитного договору, сторони встановили правила щодо настання термінів дострокового погашення заборгованості, а також щодо того, з якого моменту вони вважаються такими, що настали, а кредит є обов`язковим до повернення і сплати в повному обсязі банку.

За наведених обставин суд визнає наявними підстави для застосування п. 4.2.4 Кредитного договору. Відповідно, починаючи з 31 календарного дня, у банка виникло право пред`явлення відповідної вимоги - як до позичальника, так і до поручителя - про дострокове повернення кредитних коштів шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду.

Сторони визначили наведені правила у договорі, встановили обов`язкові для обох сторін правила поведінки, яких вони повинні дотримуватися. Сторони врегулювали свої відносини за правилами ч. 3 ст. 6 ЦК України на власний розсуд. При цьому зміст вимоги банка, направленої до позичальника та поручителя, не може містити зміни інших умов кредитного договору, окрім зміни умов щодо строку його виконання: саме в цьому й полягає правовий сенс такої вимоги кредитора, направленої боржникам.

Враховуючи, що таке рішення про дострокове повернення кредитних коштів приймалося саме банком, незалежно від того, чи отримав поручитель таке повідомлення, зміни умов кредитного договору щодо строку його виконання настали та є обов`язковими для банку. Це зумовлювало обов`язок банка пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати, визначеної в договорі.

Таким чином, у зв`язку з тим, що ПАТ «Банк Кіпру» направив 02 жовтня 2013 року на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості відповідно до умов кредитного договору, поручитель на 31 календарний день вважається таким, що є повідомлений, й починаючи з цієї дати у банка виникло право протягом шести місяців звернутися до суду з відповідним позовом до поручителя.

Зі слів позивача, що не спростовувалось представником відповідача – ТОВ «Кредитні ініціативи», із позовом про стягнення заборгованості до боржника та поручителя ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось у лютому 2015 року.

Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, кредитор, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати, був зобов`язаний пред`явити позов до поручителя.

Таким чином, якщо кредитор на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, то передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16 та Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-1283/11. Підстав відступити від таких правових висновків щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи судом не встановлено.

Оскільки з позовом про стягнення заборгованості до суду ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся лише у лютому 2015 року, письмова вимога про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором була направлена поручителю 02 жовтня 2013 року, то у зв`язку з пропуском шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя, позовні вимоги в частині визнання Договору поруки № 44-705/2012-П3 від 23.05.2012 припиненим підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання Договору іпотеки від 23.05.2012, а також всіх зобов`язань, які передбачені даним договором, припиненими, слід вказати наступне.

23.05.2012 між ПАТ «Банк Кіпру» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого, іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку предмет іпотеки (житловий будинок літ.Г-2, загальною площею 316,8 кв.м., житловою площею 146,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, на якій розташований зазначений житловий будинок, площею 0,1500 га, кадастровий номер 2322180402:11:001:0311) і така іпотека забезпечує виконання зобов`язань позичальника – ОСОБА_2 , існуючих та майбутніх, фактичних або умовних, солідарних або незалежних, або в будь-якій іншій якості, та всі поточні і майбутні вимоги Іпотекодержателя, що витікають з Кредитного договору № 44-705/2012 від 23 травня 2012 року (Т. 1 а.с. 101-107).

21 липня 2014 року між ПАТ «Неос Банк» (клієнт), який є правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Банк Кіпру», та ТОВ «Кредитні ініціативи» (фактор) укладено Договір про передачу прав за іпотечними договорами (Т. 1 а.с. 82-85).

Відповідно до п.п. 1.1 договору про передачу прав за іпотечними договорами, відповідно до ст. 24 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» та умов цього договору, сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюються на підставі Договору факторингу від 21.07.2014, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим договором.

Згідно з Додатком № 1 до Договору про передачу прав за іпотечними договорами від 21 липня 2014 року, ПАТ «Неос Банк» передав ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором від 23.05.2012, де позичальником є ОСОБА_2 , а іпотекодавцем ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 86-88).

25 липня 2014 року ПАТ «Неос Банк» надіслав ОСОБА_1 повідомлення про зміну іпотекодержателя, у якому зазначив, що відповідно до Договору факторингу від 21 липня 2014 року, укладеного між ПАТ «Неос Банк», який є правонаступником ПАТ «Банк Кіпру» (кредитор/новий іпотекодержатель) та ТОВ «Кредитні ініціативи» (фактор), право вимоги за кредитним договором № 44-705/2012 від 23.05.2012, укладеного між кредитором та боржником – ОСОБА_2 , відступлене фактору. Крім того, відповідно до Договору про передачу прав за іпотечними договорами від 21 липня 2014 року, укладеного між кредитором та новим іпотекодержателем, права вимоги за іпотечним договором від 23.05.2012, передані новому кредитору (Т. 1 а.с. 39).

13 лютого 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслав ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень та вимогу про добровільне виселення, де зазначив, що ОСОБА_2 , як боржник за кредитним договором № 44-705/2012 від 23.05.2012, його умови не виконує. Виконання зобов`язання за даним кредитним договором забезпечено іпотекою нерухомого майна. Відтак, ОСОБА_1 запропоновано у тридцятиденний строк достроково повернути кредит, сплатити нараховані відсотки за користування кредитом, а також добровільно звільнити всіма мешканцями житлове приміщення, що є предметом іпотеки, у разі відсутності наміру усунути зазначені порушення умов основного зобов`язання чи не усуненя їх протягом 30 днів (Т. 1 а.с. 36-37).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, у т.ч. заставою.

Згідно з ч. 1 ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України, право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Суд виходить з того, що з огляду на поняття застави (іпотеки) як засобу забезпечення виконання зобов`язання, укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки).

Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і у разі зміни кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги. Зміна кредитора не повинна припиняти обов`язок заставодавця (іпотекодавця) із несення цих ризиків, якщо інше не передбачено договором між кредитором та заставодавцем (іпотекодавцем).

Отже, суд вважає, що сам факт зміни кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги за кредитним договором, за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була ним погашена, не є підставою для припинення договору застави (іпотеки), укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/8698/17.

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК); б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК); в) факторингу (глава 73 ЦК).

Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині через їх необґрунтованість.

За таких обставин та з урахуванням обсягу наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим частково, а тому підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

А тому, суд вважає, що судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню з позивача ОСОБА_1 в розмірі 640,00 грн. та з відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» в розмірі 640,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 90, 140-141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21), Публічного акціонерного товариства «Альтбанк» (03037, м. Київ, вул. Вузівська, буд. 5), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання договору поруки та договору іпотеки припиненими – задовольнити частково.

Договір поруки № 44-705/2012-П2 від 23 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк Кіпру» для забезпечення кредитних зобов`язань визнати припиненим.

Решту позовних вимог залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (код ЄДРПОУ 35326253, 04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Яркіна