Рішення № 86124482, 03.12.2019, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/113/19

Провадження № 2/304/127/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2019 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Чепурнова В. О.,

з участю секретаря судового засідання – Гавій Л.В.,

представника відповідача – адвоката Сідун О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 304/113/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15 березня 2011 року відповідач отримала кредит у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. вказаного Договору, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Оскільки ОСОБА_1 уклавши з позивачем кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, систематично порушувала свої договірні зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості, то така станом на 05 листопада 2018 року склала 114 840,10 грн, з яких: 7 106,53 грн – заборгованість за кредитом; 106 833,57 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом, а також 900 грн – нарахована комісія. На підставі наведеного позивач просить позов задовольнити.

Представник відповідача – адвокат Сідун О.С. подала відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволенні позову відмовити повністю та зазначила, що доданий до позову Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та правил користування платіжною картою відповідач не підписувала, на вказаному доказі відсутній її підпис. Натомість в тексті позовної заяви є посилання на сайт ПАТ КБ «ПриватБанк», на якому начебто відображено тарифи банку, однак там містяться тарифи, що діють станом на сьогоднішній день та архівні тарифи з 01 квітня 2012 року, але відсутні ті, які діяли на час укладання договору № б/н від 15 березня 2011 року. Крім того зазначає, що позивач у односторонньому порядку змінив умови договору, збільшивши процентну ставку на 13,2 %, однак не попередив про це відповідача не менше, ніж за 7 днів до введення таких змін, про що зазначено в Умовах та Правилах надання банківських послуг, які в той же час, вона своїм підписом не погоджувала. Так, кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніше як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка, а відтак на виконання вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованого збільшення розміру процентної ставки із 30 % на 34, 8 % та в подальшому на 43,2 %, суду не надано, зокрема повідомлення про таке збільшення. Таким чином заявлена до стягнення сума відсотків у розмірі 106 833,57 грн є явно в рази завищеною.

У свою чергу АТ КБ «ПриватБанк» подало відповідь на відзив, в якому посилається на те, що на підтвердження факту укладання кредитного договору та наявність невиконання кредитних зобов`язань, ним надано до суду копію кредитного договору, розрахунку заборгованості, копія паспорту відповідача, виписка по рахунку та фото клієнта з карткою. Відповідач висловила згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила, що згодна з тим, що зазначена заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг, вона ознайомлена та згодна з такими Умовами, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді. Крім того позивач зазначає, що з виписки з карткового рахунку чітко прослідковується, що відповідачу встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, а отже й отримала кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки, а крім того, частково сплачувала заборгованість за договором. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачувала заборгованість за договором, такий розрахунок відповідачем не спростовано, контррозрахунок не надано, судово-економічні експертизи у справі не призначалися. Щодо процентної ставки, то під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту у розмірі 2,5 % на місяць або 30 % на рік, після чого така була змінена, що підтверджується наказами банку. Підвищення процентної ставки відбулося тільки за витратами з певної дати, що дає можливість у разі незгоди з такою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці, що являється суттєвою перевагою для клієнта і не порушує його право на незмінність процентної ставки по вже наявній кредитній заборгованості. Зазначені зміни повністю узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг. Що стосується строку позовної давності, то позивач зазначає, що даний кредитний продукт має певні особливості та відмінності від інших кредитних договорів, оскільки в загальноприйнятих договорах істотні умови мають чіткий строк виконання та точний щомісячний платіж визначений чітко у грошових одиницях (ануїтет тощо). Відповідно за даним кредитним договором відкрито картковий рахунок, видано картку та встановлено на неї кредитний ліміт, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицьовій стороні (місяць, рік), і картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця, а отже строком перевипущеної картки є останній день 03.2015 року. Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 14 січня 2019 року – до спливу збільшеного строку позовної давності, у зв`язку з чим обставини, на які відповідач посилається не відповідають дійсності, а строк позовної давності при зверненні до суду банком дотримано. Крім того зазначає, що нема й підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, оскільки порушення зобов`язання триває, тому позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі. На підставі вищенаведеного просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засідання представник відповідача – адвокат Сідун О.С. проти позову заперечила та подала клопотання про застосування строку позовної давності, в якому знову навела обставини, що містяться у відзиві на позов, а також додатково зазначила, що з виписки по картковому рахунку наданої позивачем, останній платіж на виконання умов кредитного договору відповідачем внесено 16 червня 2014 року. Кінцевим терміном повернення кредиту є дата останнього платежу за кредитом, що у свою чергу означає, що при відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стало відомо про порушення його прав, у зв`язку з чим починається дія трьохрічного строку права на звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Зі змісту доданої до матеріалів справи нібито Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг вбачається заповнений бланк незрозумілого взірця без назви, а не Анкета-заява, про яку зазначає у позові позивач. У такому бланку зазначені дані про особу, дата народження, місця проживання та контактна інформація, натомість не вказано номера рахунку, відомостей про умови надання кредиту та не зазначено ні розміру відсоткової ставки, ні терміну дії картки, ні відомостей про те, що позичальник продовжив термін її дії. Будь яких інших доказів на підтвердження викладених у позові обставин позивачем не надано. Таким чином вважає, що строк позовної давності сплив 16 червня 2014 року, проте позивач звернувся до суду 28 грудня 2018 року, тому просить застосувати до даного спору позовну давність, яка є підставою для відмови у позові.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак при зверненні до суду з позовною заявою одночасно заявив клопотання, у якому просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить такі задовольнити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

У судовому засіданні встановлено, що 15 березня 2011 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання банківських послуг № б/н, за умовами якого позивач надав останній кредит у сумі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з подальшим збільшенням такого ліміту до 7 440 грн (а. с. 96), зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а. с. 11) .

З довідки АТ КБ «Приватбанк» від 11 травня 2019 року № 30.1.0.0/2-20190116/939 вбачається, що клієнт ОСОБА_1 згідно кредитного договору № б/н від 15 березня 2011 року отримала картку № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня 03.2015 року (а. с. 90).

Відповідач свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 05 листопада 2018 року допустила перед банком заборгованість у розмірі 114 840,10 грн, з яких: 7 106,53 грн – заборгованість за кредитом; 106 833,57 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом, а також 900 грн – нарахована комісія (а. с. 8-10).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами ч. 2 ст. 1050 цього Кодексу якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Що стосується доводів представника відповідача – адвоката Сідун О.С., викладених у клопотанні від 15 серпня 2019 року про застосування строку позовної давності, суд констатує таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною 1 ст. 256 цього Кодексу визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 цього Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, яку в силу ч.4 ст. 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, як було зазначено вище, відповідач ОСОБА_1 згідно кредитного договору № б/н від 15 березня 2011 року отримала картку № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня 03.2015 року.

Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № б/н від 15 березня 2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 (станом на 05 листопада 2018 року), останнє погашення за вказаним кредитним договором відповідачем здійснено 08 червня 2015 року у розмірі 399,66 грн (а. с. 9), а отже строк погашення за черговим платежем настав у липні 2015 року.

Стаття 260 ЦК України встановлює, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 – 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Сплив позовної давності не припиняє зобов`язання і не є підставою для припинення самого права, а лише позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заяви сторони у спорі до винесення судом рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом 22 січня 2019 року (а. с. 44), а оскільки з моменту закінчення строку дії платіжної картки (березень 2015 року), а також з моменту здійснення відповідачем останнього погашення чергового платежу у червні 2015 року до звернення з позовом у даній справі, датованим 28 грудня 2018 року (а. с. 4) та поданим до суду 22 січня 2019 року пройшло більше трьох років, суд приходить до висновку, що позивач подав позовну заяву за межами трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, з пропущенням строку звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії).

З роз`яснень наданих Пленумом Верховного суду України в абз. третьому п. 11 своєї постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Керуючись ст. ст. 509, 526, 530, 536, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити за спливом строку позовної давності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570; місцезнаходження: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, № 1Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 : адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача: ОСОБА_2 ; адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Головуючий: Чепурнов В. О.