Ухвала суду № 8612093, 04.03.2010, Красилівський районний суд Хмельницької області

 

У Х В А Л А

04  березня  2010 року       Красилівський  районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Красняка В., при секретарі  Федченко Л., розглянувши у  відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Красилові заяву  ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення ,

встановив :

14.09.2009 року Красилівський районний суд у справі за позовом  акціонерного комерційного банку „Форум” в особі Хмельницької філії АКБ „Форум”  до  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та розірвання договору кредиту  у зв’язку з неявкою відповідача, який був повідомлений про місце та час судового засідання  судовою повісткою і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки до суду, за відсутності заперечення з боку представника позивача проти такого вирішення справи, провів заочний розгляд справи та ухвалив заочне рішення.

Відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення. В обґрунтування своїх вимог він посилається  на те, що не був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, оскільки перебував на роботах за межами Хмельницької області. Крім того, зазначив, що при винесенні рішення не був врахований факт відсутності його заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши  думку сторін, допитавши свідків, вивчивши матеріали зазначеної вище цивільної справи  та докази, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом було встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

В судовому засіданні поясненням свідка ОСОБА_2, проти якого не заперечував і заявник, встановлено, що при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 вказав як місце свого проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, а фактично з 2005 року проживав  за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 а, кв.27 (на  час  розгляду справи в суді вул. Ярослава Мудрого, 1). В зв’язку з цим поштова кореспонденція суду направлялася на його адресу, що була зазначена в кредитному договорі. Незважаючи на це, як свідчить пояснення свідка ОСОБА_2, остання передавала  вказану кореспонденцію суду  заявнику, що також підтверджується фактом одержання ним заочного рішення суду.

В судовому засіданні також встановлено, що докази, на які посилається заявник, не мають істотне значення для правильного вирішення  цивільної справи, заочне рішення за якою ОСОБА_1 просить переглянути.

У відповідності до п.1 ч.3 ст.231 ЦПК України суд може своєю ухвалою за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення залишити заяву без задоволення.

З урахуванням наведеного вище, керуючись ст.ст. 231, 232 ЦПК України, суд  

ухвалив:

Заяву  ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Красилівського районного суду від 14 вересня 2009 року у справі за позовом  акціонерного комерційного банку „Форум” в особі Хмельницької філії АКБ „Форум”  до  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та розірвання договору кредиту залишити без задоволення.

Заяву  про апеляційне оскарження  ухвали  суду  першої інстанції може бути подано протягом  п'яти  днів  з  дня  проголошення ухвали.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 228 Цивільного процесуального кодексу України

1. Істотною відмінністю заочного провадження від звичайного є встановлення особливого порядку перегляду заочного рішення судом першої інстанції за ініціативою відповідача. Інші особи заяву про перегляд заочного рішення подавати не можуть.

На нашу думку, це може стати перепоною до широкого застосування заочного розгляду справи, оскільки позивачі не даватимуть згоду на таке вирішення справи, розуміючи, що в такому випадку відповідачі отримують додаткову можливість перегляду заочного рішення (тим же судом), якої в них немає.

2. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії. Таким чином момент початку перебігу строку подання заяви про перегляд заочного рішення законодавець прив'язує до факту отримання його копії відповідачем, а не до дня проголошення рішення суду (як це є, наприклад, щодо апеляційного оскарження).

Оскільки відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення рекомендованим листом із повідомленням, то днем отримання його копії слід вважати число, зазначене у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Десятиденний строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, як строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням відповідача у разі його пропущення з поважних причин в порядку, передбаченому ст. 73 ЦПК України.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 229 Цивільного процесуального кодексу України

1. В коментованій статті викладені вимоги щодо змісту та форми заяви про перегляд заочного рішення. За формою, заява про перегляд заочного рішення не відрізняється від інших документів, що подаються сторонами до суду - вона повинна бути викладена письмово. Оскільки немає жодних застережень, то заява про перегляд заочного рішення може бути як написана від руки, так і надрукована.

2. У заяві про перегляд заочного рішення зазначається найменування суду, який таке рішення ухвалив, далі - найменування відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв'язку. Такі відомості мають важливе значення з огляду на те, що право звернення із заявою про перегляд заочного рішення належить тільки відповідачу, і звернутися він може лише в суд, що ухвалив заочне рішення (ст. 228 ЦПК України).

Не менше значення у заяві про перегляд заочного рішення надається зазначенню обставин та доказів, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, та посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача. Адже, відповідно до ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Поважними можуть бути визнані причини, які дозволяють припускати, що особа, яка належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, не змогла з'явитися в судове засідання та повідомити суд про причини своєї неявки через обставини, які не залежали від її волі, наприклад, хвороба, відрядження, обставини надзвичайного характеру, реорганізація юридичної особи тощо. Поважною причиною неявки буде також те, що відповідач насправді не отримував повідомлення про час та місце розгляду справи, тобто не був повідомлений належним чином.

У заяві про перегляд заочного рішення також повинно бути зазначено, в чому ж полягає прохання відповідача - клопотання про перегляд заочного рішення. Вважаємо, що можна зазначати також клопотання про скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку, оскільки саме такі повноваження суду першої інстанції щодо заочного рішення передбачає ЦПК України (ч. 3 ст. 231).

3. Обов'язковим реквізитом заяви про перегляд заочного рішення є підпис особи, яка її подає. Це може бути як відповідач, у зв'язку з неявкою якого ухвалене заочне рішення, так і його представник. Такий елемент заяви необхідний для виявлення дійсної волі особи на подання заяви про перегляд заочного рішення. Якщо ж підпис особи, що подає заяву про перегляд заочного рішення відсутній, то форма її не може вважатися дотриманою.

4. До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх доданих до неї матеріалів. Така вимога закону забезпечує можливість всім учасникам процесу отримати повну та достовірну інформацію про нього та підготуватися до розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

5. Якщо заява про перегляд заочного рішення подається представником відповідача, то необхідно додати довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження. Відповідно до ст. 42 ЦПК України повноваження представників сторін мають бути посвідчені такими документами: 1) довіреністю фізичної особи, 2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника, 3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором.

6. Для зменшення витрат сторін та з метою полегшення звернення відповідача із заявою про перегляд заочного рішення законодавством встановлено, що судовий збір за її подання не сплачується.

7. ЦПК України містить чітку вказівку на наслідки недотримання вимог закону щодо форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення. Щодо цього питання ч. 7 ст. 229 ЦПК містить бланкетну норму, яка відсилає до ст. 121 ЦПК України. В розглядуваних ситуаціях закон вказує на необхідність застосування наслідків недотримання вимог закону щодо форми і змісту позовної заяви.

Таким чином, суддя, встановивши, що заяву про перегляд заочного рішення подано без додержання вимог, викладених у ч. 1 - 5 ст. 229 ЦПК, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє відповідача і надає йому строк для усунення недоліків. Якщо відповідач, відповідно до ухвали суду, у встановлений строк виконає вимоги, визначені ч. 1 - 5 ст. 229 ЦПК, заява про перегляд заочного рішення вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається відповідачеві. Про повернення заяви про перегляд заочного рішення суддя постановляє ухвалу, яка відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 293 ЦПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 230 Цивільного процесуального кодексу України

1. З метою всебічного та своєчасного розгляду заяви про перегляд заочного рішення, ЦПК зобов'язує суд надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, та повідомити їх про час і місце розгляду такої заяви. Причому встановлений максимально короткий строк на вчинення такої процесуальної дії - день надходження заяви до суду, оскільки саме так, вважаємо, треба трактувати передбачений ЦПК термін "невідкладно". В цей строк суддя повинен не лише надіслати копії заяви про перегляд заочного рішення і доданих до неї матеріалів, а й вирішити питання щодо призначення заяви до розгляду, оскільки одночасно з надісланням копій він має повідомити це особам, які беруть участь у справі. Разом з тим, ЦПК не передбачає, що дата розгляду заяви встановлюється ухвалою суду, як це є, наприклад, щодо призначення справи до розгляду (ст. 156 ЦПК).

Надіслання копії заяви про перегляд заочного рішення та копій доданих до неї матеріалів, а також повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про час та місце розгляду такої заяви повинно відбуватися за правилами судових викликів та повідомлень (ст. ст. 74 - 76 ЦПК).

2. Строк розгляду заяви про перегляд заочного рішення становить 15 днів з дня її надходження. Таким чином, дата розгляду заяви повинна бути призначена з таким розрахунком, щоб у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження заяви її розгляд був уже завершений.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 231 Цивільного процесуального кодексу України

1. Прийняття належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення не тягне за собою автоматичного скасування заочного рішення. Заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у розгляді справи, повинні бути завчасно повідомлені про час та місце розгляду заяви (ч. 4 ст. 74 ЦПК), однак їх неявка не перешкоджає її розгляду.

2. У призначений для розгляду заяви про перегляд заочного рішення час головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився. Якщо хтось із них не з'явився, очевидно, немає потреби з'ясовувати причини неявки, оскільки вони жодним чином не впливають на подальший хід розгляду заяви. Однак суддя повинен пересвідчитися, що всі особи, які беруть участь у справі, були належним чином повідомлені про час і місце засідання.

Неповідомлення осіб, які беруть участь у справі, вважається грубим порушенням процесуального законодавства і перешкоджає розгляду заяви про перегляд заочного рішення. В такому випадку суд повинен відкласти розгляд заяви і здійснити повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про час та місце розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Далі головуючий встановлює особи тих, хто з'явився, перевіряє повноваження представників відповідно до вимог ст. 42 ЦПК, повідомляє зміст заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення.

3. ЦПК України містить вичерпний перелік повноважень суду, якими він наділений при розгляді заяви про перегляд заочного рішення. Так, результатом розгляду судом заяви про перегляд заочного рішення може бути: 1) залишення такої заяви без задоволення; 2) скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку. Підстави для прийняття того чи іншого рішення передбачені ч. 1 ст. 232 ЦПК України (див. коментар до ст. 232 ЦПК).

Про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення або про скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку суд постановляє ухвалу, яка, відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, не підлягає апеляційному оскарженню.

Вважаємо, що в ході розгляду заяви про перегляд заочного рішення можуть з'ясуватися обставини, які тягнуть за собою залишення її без розгляду відповідно до ст. 207 ЦПК України, хоча глава ЦПК, що регламентує заочний розгляд справи, не містить прямої вказівки на таку можливість. Зокрема, це може мати місце, якщо заяву про перегляд заочного рішення подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, відповідач подав заяву про залишення його заяви про перегляд заочного рішення без розгляду тощо. Питання про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду вирішується ухвалою суду, яка, за прямою вказівкою п. 16 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, підлягає апеляційному оскарженню.

4. Якщо в результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд не знайде підстав для скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку, він залишає таку заяву відповідача без задоволення. В цьому випадку відповідачеві надається право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. При цьому строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення. Таким чином, виходячи із положення ч. 2 ст. 230 ЦПК України, до строку на апеляційне оскарження заочного рішення не буде включатися п'ятнадцятиденний строк розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 232 Цивільного процесуального кодексу України

1. У заяві про перегляд заочного рішення відповідач повинен навести обставини та докази, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, а також посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача (п. 3, 4 ч. 2 ст. 229 ЦПК). Якщо на підставі таких доказів судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, заочне рішення підлягає скасуванню (ч. 1 ст. 232 ЦПК).

Використання законодавцем в конструкції коментованої статті сполучника "і" дозволяє зробити висновок, що для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення.102 Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.

2. Право пільгового оскарження заочного рішення до суду, що його ухвалив, належить тільки відповідачу. Позивач вправі оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Таким чином, відповідно до ст. 294 ЦПК позивач протягом 10 днів з дня проголошення заочного рішення може подати заяву про апеляційне оскарження заочного рішення та протягом 20 днів після цього подати апеляційну скаргу на заочне рішення. Процедура апеляційного оскарження заочного рішення позивачем нічим не буде відрізнятися від оскарження рішення суду, ухваленого в загальному порядку.

3. Якщо заочне рішення було скасовано судом і справа була призначена до розгляду в загальному порядку, то повторна неявка відповідача на такий розгляд справи не буде спричиняти жодних екстраординарних наслідків. Рішення, ухвалене при цьому, не буде вважатися заочним за своїми правовими наслідками. Правом подання заяви про перегляд заочного рішення відповідач, у відсутності якого постановлене рішення суду, за таких обставин наділятися не буде. Як позивач, так і відповідач повторне заочне рішення можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах*

__

* Узагальнення підготовлене суддею Верховного Суду України Л. М. Лихутою та начальником управління вивчення та узагальнення судової практики, к. ю. н. ОСОБА_3.

Заочне провадження у цивільних справах широко застосовується у різних правових системах світу у зв'язку з необхідністю забезпечувати ефективність та своєчасність цивільного судочинства. У Цивільному процесуальному кодексі України 2004 р. (далі - ЦПК) відновлено інститут заочного розгляду справ у цивільному судочинстві (гл. 8 розд. III). Заочне провадження відповідно до ЦПК є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з ухваленням заочного рішення.

Інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації N R (84) 5 Комітету ОСОБА_4 Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинство більш ефективно.

Інститут заочного провадження спрямований також на розвиток ч. 3 ст. 27 ЦПК про те, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Таким чином, заочне провадження є додатковою гарантією позивачеві від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу, дотримання судами строків розгляду справи. Проте в окремих випадках розгляд справ у порядку заочного провадження не спрощує, а ускладнює процес та дає відповідачу можливість його затягнути, оскільки він має право на скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, після чого справа розглядається в загальному порядку.

Отже, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні та перегляді заочного рішення є визначальним з точки зору виконання інститутом заочного провадження своєї мети - сприяти ефективному та оперативному здійсненню правосуддя.

Аналіз статистичних даних

Згідно з даними Державної судової адміністрації України у 2006 р. місцеві суди відповідно до ст. 224 ЦПК ухвалили 133,1 тис. заочних рішень, що становить 16,3 % від загальної кількості справ позовного провадження, розглянутих з ухваленням рішення (817,7 тис.). По регіонах України кількість та питома вага ухвалених заочних рішень є нерівномірними. Найбільший відсоток таких рішень ухвалено місцевими судами м. Севастополя - 32 % (3,2 тис.), а також областей: Івано-Франківської - 26,3 % (4,1 тис.), Харківської - 26,3 % (14,2 тис.), Донецької - 22,3 % (24,9 тис.), Луганської - 19 % (9,1 тис.), Львівської - 18,9 % (5,8 тис.). Найменший - судами областей: Вінницької - 7,9 % (2,1 тис.), Запорізької - 9,3 % (3,7 тис.), Житомирської - 9,5 % (2,3 тис.), Рівненської - 9,5 % (1,5 тис.), Хмельницької - 9,7 % (2,1 тис.).

Найбільше заочних рішень було ухвалено при вирішенні спорів: що виникають з договорів - 49,7 тис., або 29 % від розглянутих із ухваленням рішення; що виникають із житлових правовідносин - 27,1 тис., або 27 %; що виникають із сімейних правовідносин - 35,3 тис., або 12,9 %; щодо відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб - 5,5 тис. або 10,6 %; що виникають із трудових правовідносин - 4,2 тис. або 9,6 %.

На розгляд місцевих судів надійшло 5,4 тис. заяв про перегляд заочного рішення, що становить 4 % від ухвалених місцевими судами рішень, з яких розглянуто 4,4 тис.

Місцеві суди скасували 2,9 тис. заочних рішень, або 2,2 % від ухвалених цими ж судами. Найбільша питома вага скасованих рішень, ухвалених місцевими судами областей: Одеської - 10,6 %, Житомирської - 4,6 %, Херсонської - 4,3 %, Вінницької - 4,1 %, а також м. Києва - 4,1 %. Однією з причин скасування заочного рішення є розгляд місцевим судом справи за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про час та місце розгляду справи - 1,5 тис. заочних рішень, що становить 52,4 % від скасованих місцевими судами.

До апеляційних судів надійшло 1,4 тис. апеляційних скарг про перегляд заочного рішення, з яких розглянуто 862. Задоволено 503 апеляційні скарги, або 0,4 % від ухвалених місцевими судами і 58,4 % від розглянутих в апеляційному порядку.

В апеляційному порядку скасовано 447 заочних рішень, або 0,3 % від ухвалених місцевими судами, змінено 56, або 0,04 %.

Не звернено до виконання 2,4 тис. заочних рішень, ухвалених місцевими судами у 2006 р. Основна причина - відсутність даних про вручення відповідачу копії заочного рішення. З цієї причини не звернено до виконання 1,7 тис. заочних рішень, або 71,1 %. Їх питома вага у кількості розглянутих з ухваленням заочного рішення становила 1,3 %. Однак у деяких місцевих судах цей показник є знач-но більшим - в областях: Полтавській - 5,3 % (175 заочних рішень), Чернігівській - 4,5 % (107), Донецькій - 2,6 % (649), Вінницькій - 2,3 % (47), Кіровоградській - 2,3 % (83), а також м. Києва - 2,3 % (109).

Умови проведення заочного розгляду справи

Проведення заочного розгляду справи можливе лише у разі наявності умов, визначених у ст. 224 ЦПК. Законодавець встановив, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суди повинні дотримуватись таких умов проведення заочного розгляду справ: неявка відповідача в судове засідання; належне повідомлення відповідача про час і місце судового засідання; відсутність поважних причин неявки відповідача; відсутність клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності; відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи. Лише за наявності всіх п'яти умов суд може провести заочний розгляд справи.

Аналіз матеріалів узагальнення дає можливість зробити висновок, що не у всіх випадках суди дотримувалися вищезазначених умов, що було підставою для скасування заочних рішень.

Судам необхідно звернути увагу на те, що заочне рішення може ухвалюватися лише у справах позовного провадження. Норми гл. 8 ЦПК, які регулюють порядок заочного розгляду справи, розміщені в межах розд. III ЦПК "Позовне провадження" і встановлюють особливості розгляду справ у порядку позовного провадження, а не окремого провадження, наказного чи іншого провадження. Проте в процесі узагальнення виявлено випадки порушення судами цієї вимоги.

Наприклад, Нахімовський районний суд м. Севастополя ухвалив 16 січня 2006 р. заочне рішення у справі окремого провадження (за заявою Ч. про встановлення факту приналежності до сім'ї депортованих осіб).

Неявка відповідача в судове засідання

Необхідною умовою для заочного провадження є неявка відповідача в судове засідання. Неявкою відповідача є його фактична відсутність у залі судового засідання при розгляді справи по суті. При цьому необхідно враховувати, що неявкою відповідача є його особиста відсутність, а також відсутність його представника.

У випадку явки в судове засідання представника відповідача з належно оформленими повноваженнями суд не вправі ухвалювати заочне рішення. Це випливає зі змісту ст. 38 ЦПК про те, що сторони можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника, і ст. 44 ЦПК щодо можливості вчинення представником усіх процесуальних дій від імені особи, яку він представляє, а також того, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи. Проте деякі суди помилково проводили заочне провадження за участі в судовому засіданні представника відповідача.

Так, Київський районний суд м. Донецька ухвалив 27 липня 2006 р. заочне рішення у справі за позовом К. до Б., третя особа - комунальне підприємство "ЖЕУ N 5 Київського району м. Донецька" - про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення за участі у судовому засіданні представника відповідача.

По-різному тлумачать суди поняття "неявка в судове засідання відповідача" з точки зору стадій судового розгляду. Одні суди вважають, що заочне рішення можна ухвалити тільки тоді, коли відповідач не з'являється до суду зі стадії підготовки справи до слухання і до ухвалення судового рішення.

Так, ухвалюючи заочне рішення від 15 лютого 2006 р. Компаніївський районний суд Кіровоградської області у справі Н. до Ч. про захист честі і гідності дійшов висновку, що відповідач, достовірно знаючи про розгляд справи в суді, з невідомих для суду причин не з'являється до суду, не надає свої докази та заперечення на позов, а тому правильно виніс заочне рішення за наявними в матеріалах справи доказами.

А, наприклад, у справі за позовом В. до К. про відшкодування шкоди Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 22 травня 2006 р. ухвалено заочне рішення на тій підставі, що відповідач не з'явився до суду після перерви, хоча до цього він брав участь у справі, давав у ній пояснення.

Деякі судді вважають, що заочне рішення може бути ухвалене, коли відповідач не з'явився в судове засідання після оголошеної перерви в судовому засіданні, а також його неявки в стадії проведення судових дебатів.

Зокрема, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалив заочне рішення від 20 березня 2006 р. у справі за позовом Т. до холдингової компанії "Олександріявугілля" про відшкодування шкоди тільки з тих підстав, що представник відповідача не з'явився в судове засідання в день розгляду справи, коли проводились судові дебати.

Вбачається правильним, що неявка відповідача в судове засідання після оголошеної перерви, зупинення провадження у справі та поновлення її слухання не дає підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідач брав участь у попередніх засіданнях, йому роз'яснювали його права та обов'язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог.

ЦПК також встановлює вимогу, що у разі участі в справі кількох відповідачів заочний розгляд можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів (ч. 2 ст. 224). Проте не завжди суди дотримуються цієї умови та ухвалюють заочні рішення і в разі, коли в судове засідання не з'явився один з кількох відповідачів.

У процесі підготовки узагальнення виявлено також випадки, коли судами допускалися грубі помилки щодо визначення умов проведення заочного розгляду справи, зокрема, ухвалення заочного рішення за присутності у судовому засіданні відповідача і відсутності позивача.

Так, у справі за позовом П. О. С. до П. О. О. про стягнення аліментів на неповнолітню дитину Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області 20 жовтня 2006 р. ухвалив заочне рішення за присутності у судовому засіданні відповідача і відсутності позивача.

Належне повідомлення відповідача про час і місце судового засідання

На підставі ст. 224 ЦПК суд до постановлення ухвали про заочний розгляд справи обов'язково повинен перевірити факт повідомлення відповідача належним чином про час і місце судового засідання. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи повинно проводитися відповідно до вимог статей 74 - 76 ЦПК. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує.

Судам необхідно більш ретельно ставитися до висновків про належне повідомлення відповідача у справі, оскільки випадки скасування заочних рішень у зв'язку з порушенням вимог щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи є найбільш численними - 52,4 % від скасованих місцевими судами.

Так, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 лютого 2007 р. скасовано заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2005 р. за позовом закритого акціонерного товариства (дал - ЗАТ) "Телерадіокомпанія Люкс" (м. Львів) до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Телерадіокомпанія Клас", ЗАТ "Телерадіокомпанія Люкс" (м. Київ), К., С., треті особи - Ш., Л. О., Л. Б., В., А. про визнання незаконним рішення установчих зборів господарського товариства та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2006 р. і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення скасовано на підставі п. 3 ст. 338 ЦПК у зв'язку з відсутністю у справі відомостей про вручення судових повісток відповідачам та третім особам.

Численними є випадки порушення судами вимог ч. 4 ст. 74 ЦПК про те, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро та органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. При цьому друкований орган, в якому розміщуються відповідні оголошення, визначається в порядку, встановленому Кабінетом ОСОБА_4 України (частини 9, 10 ст. 74 ЦПК).

Постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 25 січня 2006 р. N 52 затверджено Порядок визначення друкованого засобу масової інформації, в якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме. Відповідно до зазначеного Порядку, оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків. Цією ж постановою визначено у 2006 р. друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому розміщуються зазначені оголошення, газету "Урядовий кур'єр" (п. 1 постанови).

Як засвідчили матеріали узагальнення, деякі суди не дотримуються цих вимог.

Так, під час заочного розгляду справи за позовом Н. до Б., третя особа - комунальне підприємство служба електрозв'язку Київського району м. Донецька - про стягнення матеріальної та моральної шкоди 15 березня 2006 р. Київський районний суд м. Донецька встановив, що відповідач є належним чином повідомлений на підставі публікації оголошення про виклик до суду в регіональній газеті за відсутності відповідного оголошення в газеті "Урядовий кур'єр".

У разі, якщо суд встановить, що відомості про належне повідомлення відповідача відсутні, він повинен відкласти провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК.

Відсутність поважних причин для неявки відповідача

На підставі ст. 224 ЦПК суд повинен перевірити не лише факт належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання, але й поважність причин неявки відповідача в судове засідання, якщо вони відповідачем були повідомлені. За відсутності відповідача з причин, які судом визнано поважними, заочний порядок розгляду справи виключається.

Так, ухвалою Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 7 вересня 2006 р. скасовано заочне рішення у справі за позовом П. Н. до П. О. про стягнення аліментів на утримання непов-нолітньої дитини. З матеріалів справи вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з'явився і про причини неявки суд не повідомив. При зверненні із заявою про перегляд заочного рішення відповідач надав докази поважності причин неявки до суду, і з цих підстав заочне рішення було скасоване, справа призначена до розгляду в загальному порядку.

Відсутність клопотання відповідача про розгляд справи у його відсутності

У разі надходження від відповідача заяви про розгляд справи у його відсутності суд також не вправі ухвалювати заочне рішення. Ця умова не передбачена в ст. 224 ЦПК, однак випливає зі змісту ст. 169, відповідно до якої неявка відповідача в судове засідання, якщо від нього надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, не є перешкодою для розгляду справи в загальному порядку. Тому підстав для заочного розгляду справи немає. Причини неявки відповідача в цьому випадку судом не з'ясовуються. Суд за таких обставин розглядає справу у загальному порядку або відкладає розгляд справи на підставі п. 2 ч. 2 ст. 169 ЦПК. Проте деякі суди помилково проводили розгляд справ у цьому випадку в порядку заочного провадження.

Зокрема, Артемівський міськрайонний суд Донецької області 28 грудня 2005 р. ухвалив заочне рішення у справі за позовом Л. М. до Л. І., Л. В., У. Е., П. Т., третя особа - Центр нерухомості "Будінвест" - про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним за відсутності відповідача, але надходження від нього клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи

Відповідно до ст. 224 ЦПК не допускається проведення заочного розгляду справи за наявності заперечень позивача проти такого вирішення спору. Проте, як було встановлено за результатами узагальнення, численними є випадки, коли суди не з'ясовують думку позивача щодо заочного розгляду справи, не роз'яснюють позивачу порядок та наслідки розгляду справи в порядку заочного провадження.

Виявлено також випадки, коли суди помилково ухвалювали заочне рішення у справі за відсутності позивача.

Так, Устинівський районний суд Кіровоградської області у справі приватного підприємства "Безнаві" до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Ворошилівське" та відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна 26 квітня 2006 р. постановив ухвалу про розгляд справи за правилами ст. 224 ЦПК за відсутності позивача та його представника.

Оскільки ЦПК не встановлює способів висловлення згоди позивача на заочний розгляд справи, то вона може бути й усною, проте обов'язково повинна фіксуватися у протоколі судового засідання.

Якщо позивач не погоджується на розгляд справи в порядку заочного провадження, то суд відкладає розгляд справи та направляє відповідачу, який не з'явився, повідомлення про час і місце нового судового розгляду.

Порядок заочного розгляду справ

Особливості заочного розгляду справ полягають, передусім, у тому, що у дослідженні обставин справи бере участь лише позивач. Таким чином, при розгляді справи фактично відсутня змагальність сторін.

Вбачається, що суд повинен роз'яснити позивачеві його право на розгляд справи в порядку заочного провадження. Водночас позивачеві необхідно роз'яснити його право на розгляд справи у звичайному порядку.

При цьому суд також повинен роз'яснити позивачеві, що його згода на розгляд справи за відсутності відповідача є одночасно відмовою від частини своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами, зокрема, щодо неможливості зміни позивачем предмета або підстави позову та зміни розміру позовних вимог. Якщо ж позивач реалізує ці права, то у такому випадку суд повинен відкласти судовий розгляд на підставі ч. 3 ст. 224 ЦПК для повідомлення про це відповідача.

Проте на практиці суди не завжди виконували цю вимогу.

Так, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 листопада 2006 р. рішення Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим у справі за позовом Г. до Роздольненського підприємства житлово-комунального господарства про стягнення суми і відшкодування моральної шкоди від 22 березня 2006 р. скасовано з підстав порушення судом першої інстанції ч. 3 ст. 224 ЦПК - заочне рішення ухвалено без відкладення судового розгляду для повідомлення відповідача про зміну позивачем предмету позову.

В окремих випадках суди вважали за можливе ухвалювати заочне рішення у випадку зменшення позивачем розміру позовних вимог.

Так, під час розгляду Доманівським районним судом Миколаївської області 27 лютого 2006 р. справи за позовом Ш. до Я. про відшкодування матеріальної шкоди і моральної шкоди в судовому засіданні позивач зменшив вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, що не стало перешкодою для суду ухвалити заочне рішення.

Вбачається, що норма ч. 3 ст. 224 ЦПК не підлягає звуженому тлумаченню, і суд у разі зменшення позивачем розміру позовних вимог також повинен відкласти судовий розгляд для повідомлення про це відповідача, оскільки відповідач у цьому випадку може визнати позов із відповідними наслідками (ст. 174 ЦПК).

Суд вирішує питання щодо заочного розгляду справи до початку розгляду справи по суті. Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Оскільки процесуальним законом не встановлено вимоги щодо форми її прийняття, така ухвала може бути оформлена як окремий процесуальний документ відповідно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦПК, так і протокольно, відповідно до вимог ч. 2 ст. 210 цього Кодексу. Проте на практиці трапляються випадки, коли суди взагалі не постановляють ухвалу про заочний розгляд справи.

Так, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 квітня 2007 р. скасовано ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2006 р., якою повернено апеляційну скаргу відповідача у справі на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 9 лютого 2006 р. у справі за позовом К. до Міністерства промислової політики України про поновлення на посаді директора державного підприємства "Електроважмаш", визнання недійсними наказів цього міністерства. Колегія зробила висновок про те, що відсутність в матеріалах справи ухвали про заочний розгляд справи свідчить про порушення судом розгляду справи в заочному порядку.

Деякі суди замість ухвали про заочний розгляд справи помилково постановляють ухвалу про винесення у справі заочного рішення.

Наприклад, така ухвала була постановлена при розгляді справи у порядку заочного провадження Шахтарським міськрайонним судом Донецької області у справі за позовом І. до ТОВ "Еко-Інвест" про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Є випадки, коли суд постановляє ухвалу про розгляд справи за відсутності відповідача.

Так, зокрема, зазначено в протоколі судового засідання Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2005 р., в якому було ухвалено заочне рішення у справі за позовом державного підприємства "Житлово-експлуатаційна дільниця "Будівельник" до С. про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Зміст заочного рішення

Аналіз матеріалів узагальнення виявив той факт, що у судів немає єдиної практики щодо процесуально-документального оформлення заочного рішення. Суди по-різному формулюють саму назву рішення, яке ухвалюється в порядку заочного провадження. Правильною необхідно вважати практику тих судів, які вказують у найменуванні "Заочне рішення" у зв'язку з особливостями процедури ухвалення таких рішень та з огляду на необхідність чіткого визначення для осіб, які беруть участь у справі, а також для судів належного порядку оскарження чи перегляду заочного рішення.

В описовій частині заочного рішення необхідно вказати, що справа розглядалася за відсутності відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням вимог, встановлених законом.

В окремих випадках ухвалені судом рішення іменується заочним, хоча ні з описової, ні з мотивувальної, ні з резолютивної частини не випливає, що воно дійсно ухвалено в порядку заочного провадження.

Так, Косівський районний суд Івано-Франківської області 20 лютого 2006 р. ухвалив заочне рішення у справі за позовом Х. М. до Х. В. про розірвання шлюбу, хоча у рішенні не міститься ні зазначення про згоду позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження, ні ухвали суду про розгляд справи в порядку заочного провадження, ні посилання на норми ст. 8 ЦПК, які регламентують заочний розгляд справи, а резолютивна частина рішення не містить роз'яснення про особливий порядок оскарження (перегляду) заочного рішення відповідачем.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК у резолютивній частині заочного рішення має зазначатися строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження, а також відповідно до ст. 226 ЦПК обов'язково має бути зазначено строк і порядок подання відповідачем заяви про його перегляд.

У багатьох випадках суди першої інстанції всупереч зазначеним вимогам у резолютивній частині заочного рішення не вказують порядок та строк подачі заяви про перегляд заочного рішення. Це призводить до того, що відповідач оскаржує заочне рішення в загальному порядку до апеляційного суду, а апеляційні суди відмовляють у прийнятті апеляційної скарги у зв'язку з недотриманням порядку оскарження заочного рішення, передбаченого ст. 228 ЦПК, що фактично призводить до затягування строків розгляду справи.

У процесі узагальнення виявлено також випадки, коли в резолютивній частині заочного рішення суд вказує лише на можливість перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив, при цьому не вказавши на можливість апеляційного оскарження заочного рішення.

Це виявлено, наприклад, у заочному рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 28 квітня 2006 р. у справі за позовом комунального підприємства ЖЕО-103 Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за витрати на ремонт будинку та прибудинкової території і комунальні послуги.

Матеріали узагальнення свідчать, що формулювання в заочному рішенні порядку та строків його перегляду та оскарження у більшості випадків є незрозумілими для сторін, що призводить до масового повернення апеляційними судами апеляційних скарг на заочні рішення.

Таким чином, суди в резолютивній частині заочного рішення повинні вказувати, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої протягом десяти днів з дня отримання його копії. Також повинно зазначатися, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене до апеляційного суду з визначенням порядку апеляційного оскарження, а також вказуватися, що позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку до апеляційного суду. Зазначена частина заочного рішення може мати таке формулювання:

"Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду ____ області через _ суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку".

Відповідно до ст. 227 ЦПК відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше п'яти днів з дня його проголошення. На практиці одним з найбільш характерних порушень, які допускають місцеві суди, є недотримання строків та порядку повідомлення відповідачів, які не з'явилися в судове засідання, про заочне рішення. У багатьох матеріалах справ взагалі відсутні дані про отримання відповідачем копії заочного рішення. У деяких справах наявні лише копії супровідних листів про направлення звичайною кореспонденцією копії заочного рішення відповідачу.

Такі порушення в подальшому можуть негативно позначитися на дотриманні строків розгляду справи, виконанні заочного рішення, ускладнити вирішення питання про своєчасність подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення і зумовити виконання судом додаткових процесуальних дій (поновлення процесуальних строків тощо), яких можна було б уникнути в разі дотримання відповідних вимог законодавства.

Перегляд заочного рішення судом, який його ухвалив

ЦПК встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання заяви про перегляд заочного рішення (статті 228 - 232), а також загальний порядок - апеляційне оскарження - для позивача (ст. 232).

Статтею 229 ЦПК встановлено вимоги щодо форми і змісту заяви про перегляд заочного рішення. За правилами ст. 121 ЦПК неналежно оформлена заява про перегляд заочного рішення залишається судом без руху і відповідачу надається строк для усунення недоліків. У разі, якщо відповідач у встановлений строк виправить визначені судом недоліки, заява про перегляд заочного рішення вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що постановляється відповідна ухвала.

Складним питанням у судовій практиці є можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною і повернення її заявникові. Частиною 7 ст. 229 ЦПК передбачено, що до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила ст. 121 ЦПК, тобто про залишення заяви без руху та про визнання заяви неподаною та повернення її заявникові. Однак у ст. 293 ЦПК серед ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, не вказано ухвалу про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові, а передбачено лише можливість апеляційного оскарження ухвал про повернення заяви позивачеві (заявникові) - п. 3 ч. 1 ст. 293 та про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду - п. 16 ч. 1 ст. 293.

У зв'язку з цим вбачається правильною практика апеляційних судів, які розглядають апеляційні скарги на ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаними та повернення їх заявникові, виходячи з аналогії закону відповідно до ч. 7 ст. 8 ЦПК.

Так, Апеляційним судом Київської області 17 листопада 2006 р. розглянуто та задоволено апеляційну скаргу на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2006 р. про визнання неподаною та повернення заяви про перегляд заочного рішення у справі за позовом ЗАТ комерційного банку "ПриватБанк" в інтересах товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" до Л. про відшкодування шкоди.

Окрім того, неможливість оскарження відповідачем у справі ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові призвело б до позбавлення його права на апеляційне оскарження заочного рішення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК відповідач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку лише після залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. Вирішуючи питання про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції відповідно до вимог статей 72 - 73 ЦПК повинен повідомити осіб, які беруть участь у справі, про місце і час розгляду цього питання. Але суди не завжди виконують зазначені вимоги.

Так, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2006 р. скасована ухвала Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим про залишення без розгляду заяви С. про перегляд заочного рішення суду від 6 травня 2006 р. у справі за позовом Кримського природного заповідника до того ж С. про виселення з підстав розгляду судом питання щодо строку подання заяви про перегляд заочного рішення всупереч вимогам статей 72 - 73 ЦПК без виклику осіб, які беруть участь у справі.

У випадку постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав, встановлених ст. 207 ЦПК, така ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку окремо від рішення суду відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 293 ЦПК.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, й одночасно повідомляє їх про час і місце розгляду заяви.

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд відповідно до ч. 3 ст. 231 ЦПК постановляє ухвалу, в якій може реалізувати одне з таких повноважень: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Зі змісту ст. 232 ЦПК випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом двох обставин: відповідач не з'явився в судове засідання, в якому ухвалено заочне рішення, та не повідомив про причини неявки з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У результаті проведення узагальнення виявлено, що у місцевих судах склалася неоднозначна практика щодо скасування заочного рішення судом, який його ухвалив.

Так, Чорноморський районний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 25 квітня 2006 р. скасував заочне рішення суду від 3 березня 2005 р. у цивільній справі за позовом Ф. С. до Ф. І. про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів на утримання дитини лише на підставі того, що судом було встановлено, що відповідач не з'явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин без з'ясування наявності доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

В інших випадках суди з'ясовують також наявність у відповідача доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

Наприклад, ухвалою Київського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2006 р. скасовано заочне рішення суду від 26 квітня 2006 р. у цивільній справі за позовом В. до ЗАТ "Симкоммунсервис" про стягнення вихідної допомоги, несплаченої при звільненні працівника на підставі того, що судом було встановлено, що відповідач не з'явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, та докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У зв'язку з практикою скасування заочного рішення без з'ясування, чи є у відповідачів докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, в результаті ухвалення рішення після скасування заочного рішення є аналогічним.

Правильною є практика тих судів, які скасовують заочне рішення лише за наявності двох підстав, визначених у ст. 232 ЦПК, зокрема, якщо буде встановлено, що відповідач, який був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Так, на підставі того, що відповідачем не надано докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2006 р. про перегляд заочного рішення цього ж суду від 20 вересня 2006 р. у справі за позовом П. до С. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Непоодинокими є випадки, коли суди скасовують заочні рішення, не переконавшись, чи є достатні для цього підстави, передбачені законодавством. Деякі суди не проводять оцінки поважності причин неповідомлення відповідачем про причини своєї неявки в судове засідання, в якому ухвалено заочне рішення, та не оцінюють надані відповідачем докази на предмет їх істотного значення для правильного вирішення справи, і скасовують заочні рішення лише на підставі поданої відповідачем заяви та його усних доводів, які не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами у справі.

Як випливає з п. 2 ч. 3 ст. 231 ЦПК у разі скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, призначається дата розгляду справи в загальному порядку. Проте не в усіх випадках суди виконують цю вимогу.

Зокрема, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14 листопада 2006 р. скасовано заочне рішення цього ж суду від 23 червня 2006 р. у цивільній справі за позовом К. Є. до К. Ю. про відшкодування шкоди, однак суд не вирішив питання про призначення дати розгляду справи в загальному порядку.

Матеріали узагальнення засвідчили, що при постановленні ухвал за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення суди часто не виконують вимоги ст. 210 ЦПК, зокрема, ухвали фактично не містять мотивувальної частини.

Так, наприклад, ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2006 р. скасовано заочне рішення цього ж суду від 18 грудня 2006 р. у цивільній справі за позовом ТОВ фірми "ТехНова" в інтересах комунального енергогенеруючого підрозділу "Чернігівська теплоелектроцентраль" до Я. Н. та Я. І. про стягнення боргу за теплопостачання. При цьому в ухвалі не зазначено з яких підстав суд дійшов такого висновку.

Ухвала про залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від заочного рішення, оскільки така ухвала не передбачена в переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду першої інстанції, визначені ст. 293 ЦПК. Окрім того, в контексті ч. 4 ст. 231 ЦПК після залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач може оскаржити в апеляційному порядку не таку ухвалу суду, а саме заочне рішення.

Проте на практиці суди помилково вказують на можливість апеляційного оскарження ухвали про залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення.

Так, ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 травня 2006 р. залишено без задоволення заяву відповідача про перегляд заочного рішення цього ж суду від 10 березня 2006 р. у справі за позовом М. до Б. про захист честі та гідності та стягнення моральної шкоди. У резолютивній частині ухвали суд вказав, що вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Правильною необхідно вважати практику, коли суд зазначає, що ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення або про скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Апеляційне оскарження заочного рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 232 ЦПК позивач, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - відповідач, мають право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, а також відповідно до ч. 3 ст. 232 ЦПК в загальному порядку оскаржується позивачем або відповідачем повторне заочне рішення.

Матеріали узагальнення свідчать, що не в усіх випадках апеляційні суди з'ясовують чи звертався відповідач до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про перегляд заочного рішення до його оскарження в апеляційному порядку.

Так, ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2006 р. скасовано заочне рішення Світловодського міськрайонного суду від 3 вересня 2006 р. у справі за позовом С. до П. В., П. А. про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу відповідачів, не з'ясувавши, чи звертався відповідач у справі до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про перегляд заочного рішення.

Всупереч вимогам ст. 230 та ч. 1 ст. 231 ЦПК деякі місцеві суди не розглядали заяви про перегляд заочного рішення, а направляли апеляційну скаргу відповідачів до апеляційного суду.

Ось приклад цього. Красноперекопський районний суд Автономної Республіки Крим взагалі не розглянув наявну в матеріалах справи заяву відповідача про перегляд заочного рішення від 17 травня 2006 р. у справі за позовом С. до ЗАТ "Український мобільний зв'язок" про стягнення заборгованості. Вказаний місцевий суд направив також наявну у матеріалах справи апеляційну скаргу відповідача на зазначене заочне рішення разом зі справою до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 липня 2006 р. апеляційна скарга залишена без розгляду, а справу повернено до суду першої інстанції для виконання вимог статей 230 - 231 ЦПК.

Під час аналізу матеріалів узагальнення виявилося, що в апеляційних судів склалася неоднакова практика щодо постановлення ухвал у випадку, якщо відповідач оскаржує в апеляційному порядку заочне рішення без попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення. Деякі апеляційні суди у таких випадках відмовляють у прийнятті апеляційної скарги.

Зокрема, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 листопада 2006 р. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги відповідача у справі на заочне рішення Бахчисарайського районного суду АРК від 1 вересня 2006 р. за позовом К. до Т. про розірвання шлюбу із зазначеної підстави.

Наявна також практика, коли апеляційний суд у цьому разі повертає апеляційну скаргу відповідачу.

У окремих випадках апеляційні суди залишають відповідну заяву без розгляду.

Наприклад, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2006 р. залишено без розгляду апеляційну скаргу відповідача у справі на заочне рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 січня 2006 р. за позовом В. до Л. із тієї ж підстави.

Є також випадки, коли апеляційний суд відмовляє відповідачу у справі в апеляційному оскарженні заочного рішення із тієї ж підстави.

Так, в ухвалі Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 серпня 2006 р. за апеляційною скаргою про апеляційне оскарження заочного рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 травня 2006 р. у справі за позовом Л. до Д. Г., Д. С. про визнання права власності на частину будинку.

Неоднаковість у практиці постановлення таких ухвал зумовлена відсутністю в ЦПК чітко визначених повноважень апеляційного суду в цьому випадку. Однак на підставі системного аналізу норм статей 294, 297 ЦПК вбачається правильною практика, коли апеляційний суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги відповідачу, якщо він не звертався до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про його перегляд.

Зокрема, ч. 3 ст. 294 передбачено, що апеляційна скарга залишається без розгляду у випадку, якщо вона подана після закінчення встановлених строків, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Таким чином, норма про залишення апеляційної скарги без розгляду не підлягає застосуванню у випадку недотримання відповідачем процедури оскарження заочного рішення.

Зі змісту ст. 297 випливає, що суддя-доповідач вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом. Таким чином, у випадку відсутності підстав для прийняття апеляційної скарги до розгляду або повернення скарги з підстав, передбачених ч. 2 та ч. 4 ст. 297, правильною вбачається практика, коли апеляційний суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги. Аналогічне формулювання, як правило, застосовується і при відмові у прийнятті апеляційних скарг на ухвали, які відповідно до ст. 293 ЦПК не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду (тобто у процесуально аналогічній ситуації).

У цьому випадку апеляційний суд в резолютивній частині ухвали повинен також роз'яснити відповідачу у справі його право на звернення із заявою про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, в порядку ст. 228 ЦПК.

Правильною є й практика, коли апеляційний суд також відмовляє в прийнятті апеляційної скарги відповідача на ухвалу місцевого суду про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення на тій підставі, що така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Так, з цієї підстави ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14 листопада 2006 р. відмовлено в прийнятті апеляційної скарги Управління освіти Ужгородської міської ради на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 10 липня 2006 р., якою відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення цього ж суду.

У результаті проведення узагальнення виявлено випадки, коли суди апеляційної інстанції неправильно тлумачать спеціальний порядок перегляду заочних рішень.

Наприклад, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2006 р. залишено без розгляду апеляційну скаргу відповідача у справі Р. на заочне рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2005 р. за позовом Ш. до Р. про стягнення матеріальної та моральної шкоди, та зобов'язання відповідача знести будівлю у зв'язку з тим, що відповідач не звертався до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Проте вбачається, що апеляційний суд неправомірно повернув до суду першої інстанції заочне рішення для перегляду відповідно до ст. 228 ЦПК. У цьому разі апеляційний суд вийшов за межі повноважень, оскільки за ст. 228 ЦПК заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, лише за письмовою заявою відповідача, а не за ухвалою апеляційного суду.

Така практика призвела навіть до грубого порушення законодавства, коли апеляційна скарга на заочне рішення була розглянута місцевим судом.

Як приклад можна навести ситуацію, коли відповідач у справі за позовом М. О. до М. В. про стягнення аліментів подав до Апеляційного суду Київської області апеляційну скаргу на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 8 вересня 2006 р. без попереднього перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив. У зв'язку з цим апеляційний суд ухвалою від 6 жовтня 2006 р. повернув цю цивільну справу до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області "для виконання вимог закону".

На підставі цього Білоцерківський міськрайонний суду Київської області у судовому засіданні 23 листопада 2006 р. розглянув апеляційну скаргу і своєю ухвалою залишив заяву М. В. без руху.

Складним питанням у практиці апеляційних судів є оскарження рішення, яке визначене судом як заочне, якщо таке рішення за своїм змістом не є заочним. Неоднаково вирішується апеляційними судами питання про те, чи таке рішення може бути оскаржено у загальному порядку, чи як заочне.

Так, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2006 р. скасовано заочне рішення Євпаторійського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2006 р. у справі за позовом А. до С. про відшкодування матеріальні та моральної шкоди. Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу відповідача у справі без попереднього звернення відповідача із заявою про перегляд заочного рішення до суду, який його ухвалив. Апеляційний суд керувався тим, що суд оголосив заочне рішення без дотримання вимог статей 224 - 233 ЦПК, в тому числі не постановив ухвалу про заочний розгляд справи, у зв'язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про неможливість вважати зазначене рішення заочним, тому воно може бути оскаржене в загальному порядку.

Навпаки, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 лютого 2006 р. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги відповідача на заочне рішення Золочівського районного суду Харківської області від 18 січня 2006 р. у справі за позовом Б. до відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дергачівському районі про стягнення одноразового страхового відшкодування та моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням. Представник відповідача оскаржив заочне рішення до апеляційного суду, оскільки за формою не вважав це рішення заочним у зв'язку з тим, що при розгляді справи районний суд не визнав поважними причини неявки представника відповідача у судове засідання, які були викладені у направленому суду повідомленні, що свідчить про недодержання судом умов проведення заочного розгляду справи, передбачених ст. 224 ЦПК.

Вбачається, що апеляційним судам у такому випадку необхідно керуватися тим, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, і тому вважаються законними та обґрунтованими, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Тому особи, які беруть участь у справі, не вправі робити висновок щодо законності та обґрунтованості рішення суду, в тому числі і про те, що ухвалене рішення не є заочним у зв'язку з недотриманням судом вимог статей 224 - 233 ЦПК. У зв'язку з цим вбачається правильним, що рішення, визначене як заочне судом, що його ухвалив, має оскаржуватися в порядку, визначеному для оскарження заочних рішень, незалежно від оцінки особами, які беруть участь у справі, з дотриманням судом умов проведення заочного розгляду справи.

Єдиним винятком може бути випадок, коли суд взагалі не постановив ухвалу про заочний розгляд справи. Уявляється, що у цьому разі суд здійснив розгляд справи в загальному порядку.

Звернення заочного рішення до виконання

У 2006 р. не звернено до виконання 2,4 тис. заочних рішень, ухвалених місцевими судами. Матеріали узагальнення засвідчили, що проблемою, яка виникає при зверненні заочних рішень до виконання, є неможливість вказати точне місце проживання (місцезнаходження) відповідача у виконавчому документі відповідно до вимог Закону від 21 квітня 1999 N 606-XIV "Про виконавче провадження", зокрема, вимог щодо зазначення його індивідуального ідентифікаційного номера. У зв'язку з цим виконання заочних рішень, пов'язаних із стягненням грошових коштів чи інших вимог, виконання яких здійснюється органами державної виконавчої служби, стає фактично неможливим.

Причиною незвернення до виконання заочних рішень є також відсутність заяв позивачів про видачу виконавчих листів.

Заочні рішення не виконувались також у зв'язку з відсутністю даних про вручення відповідачу копії заочного рішення. З цієї причини не звернено до виконання 1,7 тис. заочних рішень, або 71,1 %.

Відповідно до ст. 227 ЦПК відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше 5 днів з дня його проголошення.

Виходячи з матеріалів узагальнення, копії судових рішень відповідачу, який не з'явився в судове засідання, як правило, направлялися з дотриманням строку, встановленого ст. 227 ЦПК, але у численних випадках відсутні повідомлення про вручення відповідачу копії судового рішення. Причинами цього є, переважно, направлення відповідачам копій рішень простими листами у зв'язку з відсутністю належного фінансування судів. Крім того, трапляються випадки, коли направлені копії судових рішень повертаються до суду з позначками "за закінченням терміну зберігання", "за адресою не мешкає" тощо.

Багато питань виникає при визначенні точної дати видачі виконавчого листа позивачу для звернення його до виконання.

Повторне заочне рішення

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 232 ЦПК після скасування заочного рішення суд призначає справу до нового судового розгляду в загальному порядку. У разі неявки відповідача у нове судове засідання суд за наявності інших встановлених умов може постановити повторне заочне рішення. Однак відповідно до зазначеної норми повторне заочне рішення може бути оскаржене як позивачем, так і відповідачем лише в загальному порядку, встановленому ЦПК. Таким чином, право на подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення втрачається.

Встановлено випадки, коли суди не враховували особливості оскарження повторного заочного рішення.

Так, у справі за позовом Б. Л. до Б. Р. про стягнення аліментів у повторному заочному рішенні від 20 листопада 2006 р. Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області вказав, що воно може бути переглянуто цим же судом за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У процесі проведення узагальнення з'ясовано, що місцеві суди після скасування попереднього заочного рішення повторні заочні рішення майже не ухвалюють. За 2006 р. судами було ухвалено всього 174 повторних заочних рішень.

* * *

Результати проведеного узагальнення свідчать про ефективність заочного провадження з огляду на підвищення оперативності розгляду цивільних справ, а також незначний відсоток скасованих заочних рішень. Проте зміст проаналізованих судових рішень та матеріалів справ дає змогу зробити висновок про те, що деякі суди не дотримуються умов проведення заочного розгляду справи, не в повному обсязі з'ясовують обставини справи, допускають неправильне або неоднакове застосування вимог процесуального законодавства, що має бути усунуто з врахуванням роз'яснень, викладених в узагальненні.

__

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КІРОВОГРАДА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

22.04.2009 р.

Справа N 2-1643/09

Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі: головуючої, судді Шевченко І. М., при секретарі Гіс О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ АБ "Укргазбанк", від імені якого діє Кіровоградська філія ВАТ АБ "Укргазбанк", про розірвання депозитного договору, стягнення строкового банківського вкладу, встановив:

Позивачка звернулась до суду з позовом до ВАТ АБ "Укргазбанк", від імені якого діє Кіровоградська філія ВАТ АБ "Укргазбанк", про розірвання депозитного договору, стягнення строкового банківського вкладу. Вказала, що 2 грудня 2008 року між нею та ВАТ АБ "Укргазбанк", в особі директора Кіровоградської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" ОСОБА_2, на підставі Положення про філію та довіреності N НОМЕР_1 від 2 квітня 2008 року був укладений депозитний договір за умовами якого вона розмістила тимчасово вільні кошти в сумі 12000 доларів США на депозитний рахунок N НОМЕР_2 в ВАТ АБ "Укргазбанк", МФО 383073 на умовах дійсного ОСОБА_7 на строк з 2 грудня 2008 р. по 4 червня 2009 р. зі сплатою Банком їй процентів із розрахунку 14,00 % річних за зазначений період. 23 березня 2009 року вона звернулась до відповідача з письмовою заявою з проханням розірвати вказаний депозитний договір. 26 березня 2009 року отримала відповідь за N НОМЕР_3 про те, що постановою НБУ N 413 від 04.12.2008 р. "Про окремі питання діяльності банків" постановлено банкам виконувати свої зобов'язання за всіма типами договорів із залученням коштів у будь-якій валюті лише в разі настання строку завершення зобов'язань, незалежно від категорії контрагентів. Посилаючись на п. 3.6 ОСОБА_7 та ч. 2 ст. 651 ЦК України просить розірвати вказаний депозитний договір та зобов'язати відповідача повернути їй строковий банківський вклад в розмірі 12000 доларів США за виключенням отриманих нею відсотків за грудень 2008 р., січень, лютий 2009 р.

В судовому засіданні заявлені вимоги підтримала, просить зобов'язати відповідача повернути їй строковий банківський вклад в розмірі 11491,75 доларів США.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився повторно, про день, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не подавав, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів з постановленням заочного рішення, проти чого позивач не заперечує.

В попередньому судовому засіданні представник відповідача надала заперечення на вимоги позивачки, в яких позов не визнала, в обгрунтування зазначила, що банк може повернути вклад лише після настання строку повернення депозиту, так як Національним банком України з метою нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів 4 грудня 2008 року прийнято постанову N 413 "Про додаткові заходи щодо діяльності банків", якою постановлено банкам виконувати свої зобов'язання за всіма типами договорів із залученням коштів у будь-якій валюті лише в разі настання строку завершення зобов'язань, незалежно від настання строку повернення депозиту.

Заслухавши пояснення позивачки та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 2 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ АБ "Укргазбанк" в особі директора Кіровоградської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" ОСОБА_2 на підставі Положення про філію та довіреності N НОМЕР_1 від 2 квітня 2008 року був укладений депозитний договір, за умовами якого позивачка розмістила тимчасово вільні кошти в сумі 12000 доларів США на депозитний рахунок N НОМЕР_2 в ВАТ АБ "Укргазбанк", МФО 383073 на умовах дійсного ОСОБА_7 на строк з 2 грудня 2008 р. по 4 червня 2009 р. зі сплатою Банком їй процентів із розрахунку 14,00 % річних за зазначений період.

За умовами п. 3.6 ОСОБА_7 зобов'язується: за першою вимогою Вкладника достроково повернути депозит або його частину протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня одержання Банком письмової вимоги Вкладника.

23 березня 2009 року позивачка звернулась до відповідача з письмовою заявою з проханням розірвати вказаний депозитний договір. 26 березня 2009 року отримала відповідь за N НОМЕР_3 про те, що постановою НБУ N 413 від 04.12.2008 р. "Про окремі питання діяльності банків" постановлено банкам виконувати свої зобов'язання за всіма типами договорів із залученням коштів у будь-якій валюті лише в разі настання строку завершення зобов'язань, незалежно від категорії контрагентів.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу.

Суд вважає, що вимоги позивачки в частині розірвання кредитного договору обгрунтовані і підлягають задоволенню, так як п. 3.6 договору передбачено порядок дострокового повернення депозиту.

За умовами пп. 1.1, 3.3, 3.4 ОСОБА_7 позивачка отримала за грудень 2008 р., січень, лютий, березень 2009 р. проценти із розрахунку 14 % річних. Згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_1 за вказаний період вона отримала відсотки в розмірі 547,35 доларів США.

Відповідно до вимог п. 3.8 ОСОБА_7 банк зобов'язується при достроковому розірванні ОСОБА_7 та достроковому поверненні депозиту в період після 32 календарних днів з дати початку строку розміщення депозиту здійснити перерахунок раніше нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою із розрахунку 1 % річних та нарахувати за цією ж процентною ставкою проценти за місяць, у якому відбувається дострокове повернення депозиту.

При поверненні позивачці депозиту необхідно здійснити перерахунок отриманих нею відсотків з 14 % річних на 1 % річних що складає 547,35 доларів США: 14 % = 39,10 доларів США (1 %). 547,35 дол. США - 39,10 дол. США. = 508,25 дол. США. Відповідно, при зобов'язанні відповідача достроково повернути ОСОБА_1 депозит необхідно з суми вкладу вирахувати 508,25 дол. США, а сума, яка підлягає поверненню складає 11491,75 дол. США, що еквівалентно 88486,48 грн. (11 491,75 дол. США х 7,70 грн.).

Крім того, з ВАТ АБ "Укргазбанк", від імені якого діє Кіровоградська філія ВАТ АБ "Укргазбанк", на користь держави підлягають стягненню судові витрати - судовий збір в розмірі 884,86 грн. та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню в розмірі 30 грн.

Керуючись ст. ст. 88, 214 - 215 ЦПК України, ст. ст. 526, 651 ч. 2 ЦК України, суд вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Розірвати депозитний договір від 2 грудня 2008 року укладений між ОСОБА_1 та ВАТ АБ "Укргазбанк" в особі директора Кіровоградської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" ОСОБА_2 на підставі Положення про філію та довіреності N НОМЕР_1 від 2 квітня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 розмістила тимчасово вільні кошти в сумі 12000 доларів США на депозитний рахунок N НОМЕР_2 в ВАТ АБ "Укргазбанк", МФО 383073 на умовах дійсного ОСОБА_7 на строк з 2 грудня 2008 р. по 4 червня 2009 р.

Зобов'язати ВАТ АБ "Укргазбанк", від імені якої діє Кіровоградська філія ВАТ АБ "Укргазбанк", повернути ОСОБА_1. грошові кошти за вищевказаним депозитним договором в розмірі 11491,75 дол. США, що еквівалентно 88486,48 грн.

Стягнути з ВАТ АБ "Укргазбанк", від імені якого діє Кіровоградська філія ВАТ АБ "Укргазбанк", на користь держави судові витрати - судовий збір в розмірі 884,86 грн. та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню в розмірі 30 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом 10 днів з дня отримання його копії. Форма і зміст заяви про перегляд заочного рішення повинні відповідати ст. 229 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржена до апеляційного суду Кіровоградської області, через Ленінський районний суд м. Кіровограда. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда

ОСОБА_8

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 11 липня 2007 року

(ОСОБА_9)

У листопаді 2004 р. Б. та Н. звернулися до суду з позовом до К. про продовження строку для прийняття спадщини, посилаючись на те, що їхній батько та відповідач К. є синами А., яка померла 9 січня 2001 р., а вони є її рідними онучками. Оскільки їх батько помер 27 березня 1999 р., то вони за правом представлення успадковують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхньому батькові. Рішенням апеляційного суду АРК від 2 вересня 2003 р. за їх бабусею А. було визнано право власності на квартиру в м. Сімферополі. Про рішення апеляційного суду позивачі дізналися лише в жовтні 2004 р. і вважають, що ця обставина є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Просили визнати поважним пропуск строку для прийняття спадщини та продовжити цей строк.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 5 вересня 2005 р. позов задоволено. Поновлено строк для прийняття спадщини після смерті А.

Рішенням апеляційного суду АР Крим від 13 листопада 2006 р. заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 5 вересня 2005 р. змінено. ОСОБА_10 та Н. додатковий строк протягом двох місяців з дня проголошення рішення для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті А., яка померла 9 січня 2001 р.

У касаційній скарзі К. просив скасувати ухвалені рішення суду та постановити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції у цій справі постановив заочне рішення.

Згідно зі ст. 228 ЦПК заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому чинним ЦПК (ч. 4 ст. 231 ЦПК).

Як зазначено у ст. 232 ЦПК, оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому чинним ЦПК, має право лише позивач.

Тобто суд апеляційної інстанції проігнорував вимоги цих статей ЦПК про порядок оскарження заочного рішення, чим грубо порушив норми процесуального права.

Апеляційний суд розглянув цивільну справу за позовом Б. та Н. до К. про продовження строку для прийняття спадщини за апеляційною скаргою К. на заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 5 вересня 2005 р., хоча не мав таких повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 342 ЦПК, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції змінює або скасовує ухвалу і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Враховуючи викладене, рішення апеляційного суду АР Крим від 13 листопада 2006 р. підлягає скасуванню із закриттям апеляційного провадження у справі. Справа підлягає поверненню до провадження районного суду, в якому відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення на підставі статей 228 та 229 ЦПК.

Керуючись статтями 336, 342, 345 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу К. задовольнила частково.

Рішення апеляційного суду АР Крим від 13 листопада 2006 р. скасувала.

Апеляційне провадження у справі закрила, а справу повернула до Центрального районного суду м. Сімферополя.

__

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 12 червня 2009 року N 2

Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами окремих положень цивільного процесуального законодавства Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення:

1. При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та упродовж розумного, але не більш встановленого законом строку розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), законів України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право", від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, та положень інших законів, нормативно-правових актів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Зокрема, при зміні розміру судового збору застосовується розмір, визначений на час вчинення певної процесуальної дії (збільшення розміру позовних вимог, оскарження судового рішення тощо), незважаючи на те, що при пред'явленні позову він був іншим.

2. Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси та брати участь у цих справах. Такі випадки передбачені, зокрема, в законах України від 23 грудня 1997 року N 776/97-ВР "Про Уповноваженого Верховної ОСОБА_4 України з прав людини", від 5 листопада 1991 року N 1789-XII "Про прокуратуру", від 25 червня 1991 року N 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища", від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції Закону від 1 грудня 2005 року N 3161-IV), від 3 липня 1996 року N 270/96-ВР "Про рекламу" (у редакції Закону від 11 липня 2003 року N 1121-IV).

Звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб у випадках, не передбачених законом, розгляду не підлягають. У разі надходження такого звернення суддя повертає заяву на підставі пункту 3 частини третьої статті 121 ЦПК, а якщо такий характер звернення встановлено у попередньому судовому засіданні або під час судового розгляду - суд залишає заяву без розгляду з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 207 ЦПК.

Суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав.

Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Разом з тим пред'явлення позову до суду за наявності такого договору не дає підстав для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі (статті 121, 122 ЦПК), за винятком передбаченого пунктом 6 частини першої статті 207 ЦПК обов'язку суду залишити заяву без розгляду, якщо від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі заперечення проти вирішення спору в суді.

3. Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України від 7 лютого 2002 року N 3018-III "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 107 ЦПК встановлено, що всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються судом першої інстанції, якими є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Тому законодавчі акти, які по-іншому визначають суди першої інстанції щодо певних цивільних справ (наприклад, стаття 25 Закону України від 3 березня 1998 року N 137/98-ВР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", стаття 85 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження"), відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК не можуть бути застосовані. При надходженні заяви до передбаченого такими актами законодавства суду заява повертається особі, яка її подала, на підставі статті 115, пункту 4 частини третьої статті 121 ЦПК.

4. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого судочинства.

5. Питання про підсудність справ визначається ЦПК, зокрема: розділом II - щодо справ наказного провадження; главою 1 розділу III - щодо справ позовного провадження; розділом IV - щодо справ окремого провадження; розділами VI, VII - щодо заяв (скарг) стягувача, боржника, інших учасників виконавчого провадження, заяв (подання) державного виконавця з питань, пов'язаних з виконанням судових рішень; главами 1 і 2 розділу VIII - щодо клопотань про визнання, звернення до виконання рішення іноземних судів; статті 404 - щодо заяв про відновлення втраченого судового провадження; статті 414 - щодо справ за участю іноземних осіб.

Якщо інше не встановлено ЦПК, позови пред'являються: до фізичної особи - до суду за місцем її проживання (ним не є місцеперебування); до юридичної особи - за її місцезнаходженням (стаття 109 ЦПК), яке щодо фізичної особи визначається відповідно до положень статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) і статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року N 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а щодо юридичної особи - положень статті 93 ЦК.

Письмовий договір сторін про визначення територіальної підсудності справи (стаття 112 ЦПК), крім справ, для яких встановлено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК), може бути укладений лише до вирішення питання про відкриття провадження у справі та є обов'язковим не тільки для сторін, які в односторонньому порядку не можуть від нього відмовитись чи змінити, але й для суду.

Оскільки зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється до суду за місцем розгляду первісного позову, то на нього не поширюються правила статті 114 ЦПК.

Перелік позовів, для яких установлена виключна підсудність, розширеному тлумаченню не підлягає. Правила виключної підсудності діють також у випадку пред'явлення кількох позовних вимог, пов'язаних між собою, якщо на одну з них поширюється виключна підсудність.

6. Відповідно до частини четвертої статті 116 ЦПК забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, незалежно від зміни обставин, які впливають на визначення підсудності справи, крім випадків, установлених частиною першою цієї статті. При цьому передача справи на розгляд іншому суду на підставі пункту 1 частини першої статті 116 ЦПК залежить від обґрунтованості клопотання відповідача.

Якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду (розгляду справи по суті - стаття 173 ЦПК) виявиться, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду незалежно від волевиявлення сторін (пункт 2 частини першої статті 116 ЦПК).

У разі виявлення під час проведення попереднього судового засідання чи під час судового розгляду справи по суті порушення правил виключної підсудності суд ухвалою передає справу на розгляд іншому суду (частина четверта статті 116 ЦПК).

7. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК. У зв'язку з цим суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Якщо заява не відповідає вимогам статей 119, 120 ЦПК або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя відповідно до вимог статті 121 ЦПК постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху, в тому числі й розмір несплачених судових витрат, і надає строк для усунення недоліків, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення.

Якщо порушення правил статей 119, 120 ЦПК виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході судового розгляду або настають наслідки, передбачені пунктом 8 частини першої статті 207 ЦПК.

Подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

У разі пред'явлення позовної заяви особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи (частина перша статті 45 ЦПК), у заяві повинні бути зазначені підстави для такого звернення, а їх незазначення тягне наслідки, передбачені частинами першою і другою статті 121 ЦПК.

8. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

ЦПК не передбачає можливості заміни позивача за ініціативою суду.

9. Згідно зі статтею 38 ЦПК особи, які беруть участь у цивільній справі, можуть брати у ній участь особисто або через представника (крім справ про усиновлення). Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Повноваження представника сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, посвідчені документами, зазначеними в частинах першій - третій статті 42 ЦПК, а повноваження адвоката також і ордером, який видається відповідним адвокатським об'єднанням, або договором, дозволяють йому вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені не у виданому ордері, а в довіреності чи договорі.

Представник, якому згідно з частиною шостою статті 42 ЦПК фізична особа надала повноваження за усною заявою, про що зазначено в журналі судового засідання, має право на вчинення усіх процесуальних дій у справі, на подання скарги до суду вищої інстанції та участь у її розгляді, якщо усною заявою не обмежувалися права представника.

10. Згідно зі статтею 121 Конституції України, частиною другою статті 45 ЦПК і статтями 35, 361, 56 Закону України "Про прокуратуру" прокурором, який може шляхом пред'явлення позову в суді першої інстанції або на будь-якій стадії цивільного процесу здійснювати представництво громадян у випадках, передбачених законом, і представництво держави, підстави якого обґрунтовує сам, є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

Повноваження такого прокурора на участь у судовому засіданні, коли він діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуються службовим посвідченням.

У справах, в яких прокурор не виконує функції представництва, а прокуратура виступає як сторона в цивільному процесі, повноваження їх представника, крім керівника прокуратури, повинні підтверджуватися документами, визначеними статтею 42 ЦПК.

11. Особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, тому вона не може замінювати в процесі особу, якій надає правову допомогу, та бути її представником і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в частині другій статті 56 ЦПК.

12. Визначаючи розмір судового збору, суди повинні мати на увазі, що заяви, в яких порушується питання про одночасне вирішення майнового і немайнового спорів, оплачуються судовим збором за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, і ставками для вимог немайнового характеру. Відповідно до правил статті 88 ЦПК у разі визначення при відкритті провадження у справі судового збору в розмірі меншому, ніж передбачено законом, недоплачена сума стягується в дохід держави з позивача при відмові в позові, а при задоволенні позову - з відповідача.

При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судові витрати, понесені позивачем, відшкодовуються ними пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

При пред'явленні позову та ухваленні рішення за вимогами про право спадкоємців на майно судовий збір визначається судом, виходячи із загальної вартості майна, і витрати на його оплату покладаються на кожного спадкоємця пропорційно до виділеної йому частки.

Граничні розміри компенсації за судовими рішеннями витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз, витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, відповідно до статей 85 - 87 ЦПК визначено постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 1 липня 1996 року N 710 (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету ОСОБА_4 України від 26 липня 2001 року N 869, від 27 квітня 2006 року N 590, від 26 червня 2007 року N 870) "Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів".

Визнання позову чи добровільне задоволення вимог відповідачем після пред'явлення позову не звільняє його від відшкодування понесених позивачем судових витрат при ухваленні рішення або при закритті провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову з мотивів задоволення його вимог відповідачем.

У тому разі коли питання про судові витрати не було вирішено при ухвалені рішення, суд, що його ухвалив, вирішує це питання відповідно до пункту 4 частини першої статті 220 ЦПК за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухваленням додаткового рішення. У зв'язку з цим питання про судові витрати не можуть вирішуватись іншим судом або шляхом пред'явлення позову в іншій справі.

13. Відповідно до положення статті 82 ЦПК суд може за наявності певних підстав своєю ухвалою лише відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі і не має права зменшити або звільнити від сплати судового збору, оскільки таке право суду надано тільки щодо судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, які визначені частиною третьою статті 79 ЦПК.

14. Питання про відкриття чи про відмову у відкритті провадження у справі, зміну підсудності тощо повинно бути вирішено суддею у встановлений законом строк шляхом постановлення відповідної ухвали. Оформлення зазначених процесуальних дій іншим способом не допускається.

Зміст ухвали про відкриття провадження у справі повинен відповідати вимогам частини четвертої статті 122 ЦПК, зокрема, в ухвалі повинні бути зазначені час і місце попереднього судового засідання та пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

15. Судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об'єднання і роз'єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії необхідно провадити у точній відповідності з правилами, встановленими статтями 123 - 126 ЦПК.

Відповідач має право пред'явити зустрічний позов до або під час попереднього судового засідання (частина перша статті 123 ЦПК), а треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу шляхом пред'явлення позову до однієї чи обох сторін до закінчення судового розгляду (частина перша статті 34 ЦПК).

Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про стягнення зарплати чи про поновлення на роботі).

Роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи (зокрема, у зв'язку з необхідністю призначення складної експертизи за окремими вимогами, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи кількох з позивачів або відповідачів). У разі роз'єднання позовів підставою для провадження щодо вимог, виділених у самостійне провадження, є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія пред'явленого позову.

16. Відповідно до частини першої статті 153 ЦПК заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. У зв'язку з цим вжиття заходів забезпечення позову можливе не лише при проведенні попереднього судового засідання, здійсненні процесуальних дій з підготовки справи до судового розгляду чи під час судового розгляду, а й одночасно з відкриттям провадження у справі чи після постановлення такої ухвали. Винятком є заява про забезпечення позову з метою запобігання порушення права інтелектуальної власності, яка може бути подана та підлягає розгляду до подання позовної заяви (частина четверта статті 151 ЦПК). Заява про забезпечення позову за змістом повинна відповідати вимогам частини другої статті 151 ЦПК. Клопотання про забезпечення позову може міститись як безпосередньо в позовній заяві, так і в окремій заяві.

Вживаючи заходи забезпечення позову, необхідно враховувати роз'яснення, дані в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року N 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен враховувати, що ця обставина може спричинити шкоду відповідачеві та іншим особам. У зв'язку з цим суд чи суддя повинні роз'яснити позивачеві, який просить забезпечити позов, наслідки можливого завдання відповідачеві збитків і за наявності для цього відповідних підстав вимагати застави.

17. Відповідно до вимог статті 7 ЦПК суд має забезпечити при розгляді справи здійснення цивільного судочинства державною мовою, складання судових документів лише державною мовою, незалежно від клопотання учасників процесу. ЦПК не зобов'язує суд перекладати складені ним судові документи чи посвідчувати їх в разі здійснення перекладу іншими особами.

Разом з тим з урахуванням статті 10 Конституції України особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, вправі робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому статтями 22, 23, 55, 86, 130, 164 та іншими нормами ЦПК. За змістом статті 55 ЦПК запрошення перекладача до участі у справі є обов'язком особи, яка бере участь у справі, а не суду.

18. Згідно з частиною восьмою статті 6 ЦПК учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої без дозволу суду, додержуючись при цьому належного порядку. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускається на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. Ці дії повинні здійснюватися за ухвалою суду на визначених судом місцях у залі судового засідання і з урахуванням думок учасників процесу можуть бути обмежені в часі.

19. За правилами частини першої статті 21 ЦПК суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь в розгляді цієї справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі. Проте скасування іншої ухвали, якою не закінчувалося провадження у справі (про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу, забезпечення позову або скасування забезпечення позову, повернення заяви позивачеві (заявнику), відмову у відкритті провадження у справі, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду тощо), не відстороняє суддю від повторної участі у справі.

20. Перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд установлює, чи повідомлені ті, хто не з'явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в строк, визначений частиною четвертою статті 74 ЦПК.

При цьому відповідно до частини дев'ятої статті 74 ЦПК щодо виклику відповідача в суд через оголошення в пресі належним повідомленням буде вважатися те, яке здійснене через друкований орган, визначений Кабінетом ОСОБА_4 України, і лише у разі, якщо місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача невідоме навіть після звернення позивача до адресного бюро й органів внутрішніх справ (докази чого мають бути у справі), а не при його неявці в судове засідання, коли відоме його місце проживання, оскільки явка до суду є правом, а не обов'язком сторони у справі (частина перша статті 27 ЦПК).

У разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, належним чином і в установленому порядку повідомленої про дату судового засідання, питання про можливість судового розгляду вирішується з урахуванням вимог статей 169, 224 ЦПК.

21. Встановлюючи особи учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, суду на підставі даних паспорта, службового посвідчення чи іншого документа, що посвідчує особу, належить з'ясувати їх прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, рід заняття і місце проживання. З'ясування інших відомостей чи обсягу повноважень у певних учасників процесу (наприклад, представника юридичної особи, свідка, експерта, спеціаліста) здійснюється на підставі окремих норм процесуального законодавства з метою забезпечення встановлення наявності/відсутності обставин, які виключають можливість участі в процесі, чи родинних та інших стосунків зі сторонами, що впливає на оцінку доказів.

22. Виконуючи вимоги статті 167 ЦПК, головуючий має роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, зокрема ті, що передбачені статтями 10, 11, 27 і 31 ЦПК, а також попередити про те, що вони зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Клопотання осіб, які беруть участь у справі, з питань, пов'язаних з розглядом справи, суд вирішує негайно. Відкладення вирішення клопотань не допускається. Відмова в їх задоволенні не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду, якщо при цьому немає зловживання процесуальними правами. Суд вправі при вирішенні повторного клопотання з урахуванням зміни обставин у ході розгляду справи постановити іншу ухвалу по суті заявленого клопотання.

23. Розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності та диспозитивності, суди відповідно до положень статей 10, 11 ЦПК повинні роз'яснювати особам, які беруть у ній участь, їх права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів. Зокрема, статтею 57 ЦПК передбачено, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків. Тому пояснення зазначених осіб, отримані не за процедурою допиту свідків (стаття 184 ЦПК), не можуть використовуватися як засіб доказування.

24. З'ясовуючи після доповіді про обставини справи, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду, головуючому необхідно уточнити, в якому обсязі та з яких підстав підтримується позов або в якій частині визнається позов, а якщо сторони мають намір укласти мирову угоду, то на яких конкретно умовах (стаття 173 ЦПК).

При відмові позивача від позову суд лише перевіряє повноваження на такі дії його представника, якщо він бере участь у справі та висловив такий намір.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Якщо сторони виявили намір укласти мирову угоду, то при необхідності їм може бути надана можливість оформити умови мирової угоди, для чого суд оголошує перерву в судовому засіданні. У разі якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб (не сторін), суд визнає мирову угоду та закриває провадження у справі.

До ухвалення судового рішення щодо кожної із зазначених процесуальних дій суд роз'яснює сторонам їх наслідки.

25. Відповідно до частини першої статті 61 ЦПК обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Проте в ході розгляду справи сторона може відмовитися від визнання нею чи її представником обставин, довівши при цьому належними та допустимими доказами, що вона визнала обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною (частина перша статті 178 ЦПК). При доведеності причин відмови від визнання обставин суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає, після чого такі обставини доводяться в загальному порядку. Зокрема, це означає, що іншій стороні у справі може бути надано право подати докази на підтвердження чи заперечення тих обставин, які вона своєчасно (стаття 131 ЦПК) не подала у зв'язку з попереднім визнанням обставин.

26. Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

27. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

Не можуть бути використані як показання свідків їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (наприклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази (стаття 64 ЦПК).

Разом з тим суд вправі при повторному розгляді справи після скасування раніше ухваленого рішення оголосити й оцінити в сукупності з іншими доказами показання свідків, що мають значення для вирішення справи, допитаних у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, якщо участь таких свідків у новому судовому засіданні на підставі наданих доказів не вбачається можливою (внаслідок хвороби, тривалого відрядження тощо), за винятком випадку, якщо суд вищої інстанції у своїй ухвалі зазначив, що мало місце порушення норм процесуального закону при їх допиті.

Виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

28. Якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Суд має право в ході відповідей експерта на питання з'ясовувати їх суть та ставити експерту питання після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

Роз'яснення та доповнення до висновку експерта викладаються письмово, підписуються ним і приєднуються до справи.

29. Під час дослідження доказів суд, залучивши спеціаліста до участі у справі, може скористатися його усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями (висновками) для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо).

Оскільки завданням спеціаліста є сприяння суду та особам, які беруть участь у справі, в дослідженні доказів і допомога спеціаліста технічного характеру не замінює висновку експерта, то в разі, якщо за результатами консультації чи роз'яснень спеціаліста виникнуть обставини, які потребуватимуть дослідження або оцінки, суд може запропонувати сторонам надати докази або заявити клопотання про призначення експертизи.

30. Заочний розгляд судом цивільної справи відповідно до статті 224 ЦПК допускається лише у тому разі, коли відповідач або всі відповідачі у справі, якщо їх було кілька, повідомлені належним чином про час і місце судового розгляду, не з'явилися в судове засідання при відсутності в ньому їх представників і від них не надійшло повідомлення про причини неявки чи зазначені ними причини визнані неповажними або такі особи залишили залу судового засідання до його закінчення і проти такого розгляду справи не заперечує позивач та ним не було змінено предмета або підстави позову чи розміру позовних вимог. У разі внесення таких змін заочний розгляд справи провадиться у випадку неявки за зазначених вище умов відповідача (всіх відповідачів) після одержання ним (ними) повідомлення суду про ці зміни. Відповідач, який був видалений із зали судового засідання в порядку застосування заходів процесуального примусу, не може вважатися таким, що не з'явився в судове засідання.

Про заочний розгляд справи суд повинен постановити ухвалу і проводити його за загальними правилами з винятками та доповненнями, встановленими главою 8 розділу III ЦПК.

Зокрема, у резолютивній частині рішення, копія якого направляється відповідачеві не пізніше п'яти днів з дня його проголошення, має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня одержання його копії, з дотриманням судом вимог статей 228 - 232 ЦПК.

Суд скасовує заочне рішення, якщо визнає, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

31. Суди повинні виходити з того, що згідно зі статтею 191 ЦПК відкладення розгляду справи може мати місце у випадках, передбачених цим Кодексом (наприклад, статтями 169, 170, 224), а також у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб. У разі необхідності подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього, і після його закінчення розгляд справи продовжується.

Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день у порядку, визначеному статтями 74 - 76 ЦПК.

У разі відкладення справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися, якщо в судовому засіданні присутні всі особи, які беруть участь у справі. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

Виходячи із закріпленого статтею 159 ЦПК принципу безпосередності судового розгляду, докази повинні бути досліджені в судовому засіданні, в якому ухвалено рішення, незалежно від того, чи досліджувалися ці докази тим же складом суду в іншому судовому засіданні. Разом з тим, якщо розгляд справи відкладався, а сторони не наполягають на повторенні пояснень учасників цивільного процесу, наданих раніше, знайомі з матеріалами справи, в тому числі з поясненнями учасників цивільного процесу, суд може надати їм можливість підтвердити раніше надані пояснення без їх повторення, доповнити їх і поставити додаткові питання.

32. Відповідно до вимог частини другої статті 208 ЦПК всі питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, установлених цим Кодексом, суд має вирішувати шляхом постановлення ухвал, які залежно від характеру і складності питання, що ними вирішуються, оформляються або окремим процесуальним документом, постановленим у нарадчій кімнаті, або проголошуються усно в судовому засіданні із занесенням до журналу судового засідання і мають відповідати за змістом статті 210 ЦПК та окремим вимогам з цього приводу, що містяться в інших нормах ЦПК.

33. Суд зупиняє або закриває провадження у справі чи залишає заяву без розгляду з підстав, передбачених відповідно статтями 201, 202, 205, 207 ЦПК, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Закінчення провадження у справі з цих підстав без ухвалення рішення має бути належно вмотивовано в ухвалах, постановлених з цього приводу. Про наслідки вчинення зазначених процесуальних дій суд роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК і правил, що їх регулюють.

Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, передбачених статтею 201 ЦПК, а за наявності підстав, визначених статтею 202 ЦПК, має право як на зупинення, так і на відмову в задоволенні такої заяви.

Визначаючи наявність передбачених статтею 201 ЦПК підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Підставою для зупинення провадження за пунктом 4 частини першої статті 201 ЦПК може бути також відкриття Конституційним Судом України провадження за зверненням відповідно до статті 43 Закону України від 16 жовтня 199 року N 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" про офіційне тлумачення положень Конституції України чи закону, що мають застосовуватися при вирішенні справи, яка перебуває у провадженні суду.

При неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства, підставою для зупинення провадження у цивільній справі може бути лише наявність кримінальної справи на розгляді в суді.

Разом з тим підставою зупинення провадження у справі не може бути касаційне оскарження попередніх судових рішень у справі.

Застосовуючи пункти 2, 3, 5 частини першої статті 202 ЦПК відповідно про зупинення провадження у зв'язку із захворюванням сторони, перебуванням її у службовому відряджені чи призначенням судом експертизи, суд повинен виходити з того, що у таких випадках відповідно до змісту статті 157 ЦПК провадження у справі може бути зупинено, якщо передбачається, що зазначена відсутність сторони або проведення експертизи триватиме понад установлені строки розгляду справ.

Правило частини другої статті 202 ЦПК про те, що суд не зупиняє провадження у випадках, установлених пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника, не застосовується до випадків, коли суд викликає позивача або відповідача для особистих пояснень.

34. Враховуючи, що стаття 203 ЦПК пов'язує строки зупинення провадження у справі з обставинами, після усунення яких суд зобов'язаний відновити провадження у справі, то суддя повинен періодично перевіряти, чи не усунені ці обставини, що викликали його зупинення. Суду також слід роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх процесуальний обов'язок інформувати суд про усунення обставин, що викликали його зупинення. Час, який минув з моменту зупинення провадження у справі і до його відновлення, не включається до строку розгляду справи.

35. Фіксування судового процесу є однією з гарантій його гласності як основоположного принципу правосуддя. Це означає обов'язковість процесуального оформлення документів, які фіксують процесуальні дії суду, сторін та інших учасників цивільного процесу, а також обставини (факти) при розгляді справи. У зв'язку з цим суди мають забезпечити суворе виконання вимог статей 197 - 200 ЦПК про порядок складання та оформлення журналів і протоколів та їх зміст.

Подані протягом семи днів з дня проголошення рішення у справі письмові зауваження щодо неповноти або неправильності технічного запису судового засідання, журналу судового засідання розглядаються одноособово головуючим після закінчення розгляду справи, без проведення судового засідання не пізніше п'яти днів з дня їх подання; і в разі їх задоволення (частково чи повністю) або відхилення постановляється відповідна ухвала.

У разі неможливості розгляду зауважень у встановленому порядку (зокрема, не задоволена судом заява про поновлення пропущеного строку на подання зауважень, закінчився строк повноважень судді) вони приєднуються до справи, а їх наявність відповідно враховується судом апеляційної або касаційної інстанції.

36. Суди повинні здійснювати підготовку цивільних справ до судового розгляду та розглядати їх протягом розумного строку, який у кожній конкретній справі з урахуванням справедливого і своєчасного їх розгляду визначається: складністю справи; поведінкою заявника; процесуальними діями суду, але не більше строку, визначеного частиною першою статті 157 ЦПК. При цьому, якщо в одному провадженні об'єднані вимоги, для одних з яких законом установлений строк розгляду в один місяць, а для інших - у два місяці, справа підлягає розгляду і вирішенню в розумний строк, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Звернути увагу судів на необхідність дотримання вимоги частини другої статті 157 ЦПК щодо постановлення ухвали про подовження розгляду справи, але не більш як на один місяць. Оскільки закон передбачає дослідження певних обставин при постановленні такої ухвали (виняткові випадки, особливості розгляду справи тощо), то зміст ухвали повинен відповідати вимогам частини першої статті 210 ЦПК.

37. Відповідно до статті 217 ЦПК визначення порядку виконання рішення суду, надання відстрочки або розстрочки виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання за наявності для цього підстав зазначається безпосередньо в рішенні суду при його ухваленні.

Заяви сторін або державного виконавця про вчинення судом таких же дій при виконанні рішення суду за наявності для цього підстав розглядаються в порядку, встановленому статтею 373 ЦПК, за результатами вирішення яких постановляється ухвала.

У разі задоволення заяви в ухвалі суду, крім відомостей, передбачених статтею 210 ЦПК, зазначається строк дії відстрочки (розстрочки), а при наданні розстрочки, крім того, розмір періодичних платежів, які підлягають стягненню для погашення присудженої суми. Межі дії відстрочки (розстрочки) можуть бути визначені не лише датою, але й настанням якоїсь події (зміна матеріального становища відповідача, видужання тощо).

Якщо обставини, через які особі була надана відстрочка (розстрочка), відпали раніше, ніж було зазначено в ухвалі суду, суд за заявою заінтересованої особи або державного виконавця може вирішити питання про припинення дії відстрочки (розстрочки).

Заява про надання відстрочки (розстрочки) виконання рішення суду на новий строк або про припинення її дії повинна розглядатися в такому ж порядку, як і первинна заява.

38. За правилами розділу IX ЦПК відновлення втраченого (і в разі, коли справу знищено за закінченням строку зберігання) повністю або частково судового провадження в цивільній справі, якщо вона була закінчена ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом, судом, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі, за заявою (зміст якої визначено статтею 405 ЦПК) осіб, які брали участь у справі (їх правонаступників), або за ініціативою суду (коли це потрібно для вирішення іншої справи, надіслання справи до суду вищої інстанції тощо).

Згідно зі статтею 406 ЦПК, якщо у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості, необхідні для його відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків, а в разі невиконання цих вимог - ухвалою визнає заяву неподаною і повертає заявнику (частини перша і друга статті 121 ЦПК).

Якщо ж мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження або залишає заяву без розгляду у випадку, коли провадження було відкрито.

Суд відмовляє також у відкритті провадження, якщо воно не було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження у справі, оскільки ця обставина не виключає можливості пред'явлення нового позову (заяви) і це має бути зазначено в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі.

Розгляд справи та ухвалення рішення проводяться з урахуванням особливостей, установлених статтями 407 і 408 ЦПК. Якщо необхідні відомості або документи є в інших осіб, які заявник не може отримати, суд за його клопотанням має сприяти у їх збиранні. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження (його частини) суд на підставі частини третьої статті 408 ЦПК ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

39. Розглядаючи справи, суд відповідно до статті 211 ЦПК має виявляти причини та умови, що сприяли вчиненню порушення закону, і постановляти щодо них окремі ухвали та направляти їх відповідним органам та особам, які повинні протягом місяця з дня одержання окремої ухвали повідомити суд, який її направив, про вжиті заходи. Окремі ухвали можуть бути постановлені і при закінченні розгляду справи без ухвалення рішення (закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду), а також за наявності певних умов й до закінчення її розгляду.

ЦПК не зобов'язує суд проголошувати окрему ухвалу, проте суд повинен повідомити осіб, які беруть участь у справі, про її постановлення.

40. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року N 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" (зі змінами, внесеними згідно з постановами від 25 грудня 1992 року N 13, від 25 травня 1998 року N 15 та від 22 грудня 2006 року N 9).

Голова

Верховного Суду України

ОСОБА_9

Секретар Пленуму

Верховного Суду України

ОСОБА_11

СВІТЛОВОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

22.04.2009 р.

Справа N 2-745/2009 р.

Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області, у складі: головуючого, судді - Регеша В. О., при секретарі - Фадєєвій О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Світловодська справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_12 акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення коштів, встановив:

Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом, в якому просить суд стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_12 акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" належні йому грошові кошти в сумі 28094,60 гривень. Позивач обґрунтував свій позов тим, що 13.02.2007 року між ним та відповідачем було укладено договір про депозитний вклад НОМЕР_1, за умовами якого позивач передав відповідачу щомісячно грошові кошти в сумі 980,00 грн. під 12 % річних. Договір укладався на строк до 13.08.2007 року, але також його змістом було передбачено автоматичне продовження договору на той же строк, у разі якщо вкладник не пізніше ніж за день до закінчення терміну договору не заявить про відмову від продовження терміну вкладу.

У листопаді 2008 року позивач звернувся до Світловодського відділення банку відповідача з вимогою щодо повернення коштів за депозитним вкладом, але йому було відмовлено посилаючись на те, що Національним банком України заборонено банкам достроково виплачувати грошові кошти за депозитними договорами, а також запропоновано отримати кошти 13.02.2009 року, після закінчення продовженого строку вкладу.

Оскільки 13.02.2009 року позивач не зміг прийти до банку та отримати кошти, строк дії договору знову було продовжено до 13.08.2009 року, про що його було повідомлено 18.02.2009 року, коли він звернувся до Світловодського відділення відповідача.

02.03.2009 року позивач знову звернувся до банку з письмовою вимогою від 27.02.2009 року про повернення коштів, сума яких згідно клієнтського витягу станом на 13.02.2009 року складала 28094,60 грн., але гроші виплачені не були.

У попередньому судовому засіданні позивач зробив заяву щоб його інтереси в даній справі представляв ОСОБА_2, який працює провідним юрисконсультом на відкритому акціонерному товаристві "Чисті метали". В судовому засіданні представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 28094,60 гривень.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав до суду письмові заперечення на позов, про дату та час розгляду справи був повідомлений, клопотань по справі не заявляв, що дає підстави суду для винесення заочного рішення.

В своєму письмовому запереченні відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі пославшись, що у відповідності до п. 5 договору у випадку, якщо в строк, не пізніше дня закінчення строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично продовжується, ще на один термін, зазначений в п. 1 договору. Також відповідач вказав, що сам договір передбачає можливість його дострокового розірвання та порядок виплати коштів, але відповідно до чинного законодавства.

Відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача від 27.02.2009 року, оскільки не міг не виконувати постанову правління Національного банку України від 04.12.2008 року N 413 "Про окремі питання діяльності банків", яка була прийнята на виконання приписів Конституції та законів України. Відповідно абзацу 5 пункту 2 зазначеної постанови, банки України зобов'язані уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті Україні) з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками. Таким чином банкам заборонено робити дострокове повернення депозитів, що зробило неможливим виконання договору між сторонами.

Відповідач вважає, що вина в порушенні ним умов договору спростовується викладеними обставинами та ґрунтується на належному виконанні приписів законодавства. Просить застосувати до спірних правовідносин постанову Національного банку України N 413 від 04.12.2008 року "Про окремі питання діяльності банків".

Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши всі матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом з достовірністю встановлено, що 13.02.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про депозитний вклад НОМЕР_1, за умовами якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 980,00 грн. на шість місяців до 13.08.2007 року включно під 12 % річних. Договір на підставі його пункту 7 неодноразово продовжувався (до 13.02.2008 року, до 13.08.2008 року, до 13.02.2009 року), а позивач щомісячно перераховував відповідачу по 980,00 грн. Пункт 7 договору зазначає, що у випадку, якщо вкладник не пізніше ніж за день до закінчення терміну договору не заявив банку про відмову від продовження терміну вкладу, договір автоматично вважається продовженим ще на один термін, вказаний у п. 1 цього договору. Договір продовжується неодноразово без появи вкладника у банк. При цьому числення нового терміну вкладу та нового мінімального терміну вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього терміну вкладу. У разі продовження договору розрахунок процентів на кожний новий термін вкладу здійснюється за процентною ставкою, що діє у банку для продовжуваних депозитних вкладів цього найменування та терміну на день закінчення попереднього терміну вкладу, без укладення додаткових угод до цього договору. Проценти за черговий термін вкладу нараховуються на суму вкладу. Наступне продовження договору здійснюється в такому ж порядку. Згідно клієнтського витягу банку за договором НОМЕР_1 від 13.02.2007 року станом на 13.02.2009 року залишок коштів на рахунку позивача складає 28094,60 грн.

Як вбачається з тексту позовної заяви та листа відповідача N 131 від 11.11.2008 року позивач 11.11.2008 року звертався до відповідача з вимогою щодо розірвання договору та повернення коштів за депозитним вкладом, але листом відповідача N 131 від 11.11.2008 року йому було відмовлено, посилаючись на постанову правління Національного банку України N 319 від 11.10.2008 року, та заборону дострокової виплати коштів за депозитними договорами.

Цим же листом N 131 від 11.11.2008 року відповідач гарантував безумовну виплату коштів позивачу при настанні строку, вказаного у договорі. Строк дії договору закінчувався відповідно 13.02.2009 року, отже відмова клієнта від продовження договору була заявлена до цієї дати, але не зважаючи на відмову, яка як зазначив відповідач у своєму листі була заявлена 11.11.2008 року, 13.02.2009 року гроші позивачу виплачені не були.

За викладених обставин суд прийшов до висновку, що питання виплати позивачу коштів не у достроковості розірвання договору, а тому навіть не залежить від нормативних актів, які відповідач навів у своєму запереченні, адже позивач до 13.02.2009 року (тобто не пізніше ніж за день до закінчення терміну договору) заявив банку про свої наміри отримати кошти і це відповідач не заперечує. Виходячи з цього, за умовами договору позивач мав право безперешкодно отримати кошти вже 13.02.2009 року, а банк в свою чергу в цей же день повинен був розірвати договір за вимогою клієнта, а не продовжувати його на новий строк.

Стаття 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" N 2121-III, зазначає, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до статті 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини 2 статті 1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. ст. 526, 1058, 1060 Цивільного кодексу України, ст. ст. 208, 209, 212 - 215, 224 - 226, 228, 232, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд вирішив:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_12 акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (ідентифікаційний код 14360570, вул. Набережна Перемоги, будинок 50, місто Дніпропетровськ) в особі Світловодського відділення N 41 Кіровоградської філії закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (ідентифікаційний код 24144778, вул. Леніна, будинок 39, місто Світловодськ) на користь ОСОБА_1 28094,60 грн. (двадцять вісім тисяч дев'яносто чотири гривні 60 копійок).

Стягнути з ОСОБА_12 акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (ідентифікаційний код 14360570, вул. Набережна Перемоги, будинок 50, місто Дніпропетровськ) в особі Світловодського відділення N 41 Кіровоградської філії закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (ідентифікаційний код 24144778, вул. Леніна, будинок 39, місто Світловодськ) на користь держави судовий збір в сумі 280,94 грн. (двісті вісімдесят гривень 94 копійки) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30,00 грн. (тридцять гривень 00 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду позивачем може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Світловодського

міськрайонного суду

ОСОБА_13

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

20.01.2009 р.

Справа N 2-445/2009

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді: Сторожука С. М., при секретарі: Дробот О. Ю., за участю представника позивача: ОСОБА_1, розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_12 акціонерного товариства комерційного банку ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, встановив:

ОСОБА_2 звернулася до суду до ОСОБА_12 акціонерного товариства комерційного банку ІНФОРМАЦІЯ_1 з позовною заявою, в якій просила суд: стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування спричиненої їй майнової шкоди суму у розмірі - 21000,60 гривень; зобов'язати відповідача сплатити на її користь відсотки, нараховані відповідно з умовами договору до дня фактичного повернення вкладу; стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 гривень; стягнути з відповідача на її користь усі понесені нею судові витрати.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначила, що 1 квітня 2008 року між нею та відповідачем було укладено договір про вклад ІНФОРМАЦІЯ_2 із щомісячними виплатами у валюті (євро). На виконання зазначених умов договору вона розмістила на вкладному рахунку у відповідача кошти в розмірі - 2700 євро за ставкою 9 % річних. Строк дії договору 12 місяців, до 1 квітня 2009 року.

22 жовтня 2008 року вона звернулася до відповідача з заявою про розірвання вищевказаного депозитного договору та повернення їй суми вкладу і нарахованих відповідно з умовами договору відсотків за час користування відповідачем її грошовими коштами, однак відповідач відмовився розірвати з нею договір.

Станом на 24 листопада 2008 року курс Національного банку України до європейської валюти складає 7,778 гривень за 1 євро, таким чином відповідач зобов'язаний повернути їй вклад у розмірі - 21000,60 гривень.

Крім того, вона вважає, що їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі - 3000 гривень.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, спираючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про день та час слухання справи, причини неявки суд визнав не поважними. На підставі ст. 225 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу заочно.

Дослідивши матеріали цивільної справи суд встановив наступне: 1 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір НОМЕР_1 про вклад ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі - 2700 євро строком на 12 місяців по 1 квітня 2009 року включно, за ставкою 9 % річних.

22 жовтня 2008 року позивач звернулася до відповідача з заявою про розірвання договору та повернення їй суми вкладу і нарахованих відповідно до умов договору відсотків за час користування відповідачем її грошовими коштами, однак відповідач відмовив їй у вчиненні відповідних дій.

У відповідності до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Частиною 3 ст. 1060 ЦК України якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь в рахунок відшкодування спричиненої їй майнової шкоди суми у розмірі - 21000,60 гривень та зобов'язання відповідача сплатити на її користь відсотки нарахованих відповідно з умовами договору до дня фактичного повернення вкладу обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, суд вважає, що в задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди суми в розмірі - 3000 гривень - необхідно відмовити, оскільки:

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Таким чином, законодавством передбачено обов'язок винної особи відшкодувати моральну шкоду, однак з матеріалів справи вбачається, що порушення прав позивача відбулося не з вини відповідача, який виконував постанову Правління Національного банку України від 11 жовтня 2008 року, пунктом 2.4 якої передбачено, що банки повинні виконувати свої зобов'язання за всіма типами договорів із залученням коштів у будь-якій валюті лише в разі настання строку завершення зобов'язань, незалежно від категорії контрагентів. Тобто відповідач фактично виконував вимогу Національного банку України, яка є обов'язковою до виконання, оскільки саме Національний банк України є державним регулятором банків, що прямо передбачено Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Питання про судові витрати судом повинно бути вирішено у відповідності до вимоги ст. 88 ЦПК України, якою передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214 - 215, 218, 225, 226, 228 ЦПК України, ст. ст. 1060, 1167 ЦК України, суд вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_12 акціонерного товариства комерційного банку ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_12 акціонерного товариства комерційний банк ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2):

- в рахунок виплати грошової суми вкладу - 21000 (двадцять одну тисячу) гривень 60 копійок;

- в рахунок відшкодування судових витрат суму у розмірі - 30 (тридцять) гривень.

Зобов'язати Закрите акціонерне товариство комерційний банк ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_2, відповідно до умов договору НОМЕР_1 та додаткової угоди НОМЕР_2 до вказаного договору, відсотки до дня фактичного повернення суми вкладу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_12 акціонерного товариства комерційний банк ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави судовий збір в розмірі - 210 (двісті десять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя

ОСОБА_14

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 12 грудня 2007 року

(ОСОБА_13)

У березні 2007 р. Комунальне підприємство з утримання житлового господарства Солом'янського району м. Києва (далі - КП) звернулось із позовом до Л. Н., Л. В. про стягнення заборгованості, мотивуючи вимоги тим, що відповідачі є власниками квартири в м. Києві та станом на 1 грудня 2006 р. мають заборгованість з оплати комунальних послуг у розмірі 4650 грн. 20 коп.

Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідачі відмовляються сплатити зазначену заборгованість, просив стягнути з них 4650 грн. 20 коп. заборгованості, 51 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 3 травня 2007 р. позов КП задоволено у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2007 р. апеляційну скаргу Л. В. на зазначене судове рішення залишено без розгляду.

У касаційній скарзі Л. В. просив скасувати ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2007 р., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Постановляючи ухвалу від 18 червня 2007 р., згідно з якою апеляційну скаргу Л. В. на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 3 травня 2007 р. залишено без розгляду, апеляційний суд керувався тим, що апеляційну скаргу подано з пропущенням установленого ст. 294 ЦПК строку.

Однак апеляційний суд м. Києва розглянув апеляційну скаргу відповідача у справі Л. В. на зазначене заочне рішення всупереч вимогам ст. 228 ЦПК, відповідно до якої заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

У загальному порядку, установленому ЦПК для апеляційного провадження, заочне рішення може бути оскаржене у випадках, передбачених цим Кодексом, зокрема, якщо скаргу подано позивачем, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, а також у разі оскарження позивачем та відповідачем повторного заочного рішення (статті 231, 232 ЦПК).

Ураховуючи, що апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Л. В. у частині оскарження ухвали апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2007 р. задовольнила, зазначену ухвалу скасувала, передала справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

__

Надруковано:

"Цивільне судочинство. Судова практика у цивільних справах",

N 1, 2008 р.