Рішення № 86101300, 03.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2019 року № 826/16858/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до1. Державної міграційної служби України, 2. Управління Державної міграційної служби України в Сумській областітреті особи:Управління Державної міграційної служби України в Луганській областіпро визнання протиправним та скасування наказу та визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач-1), Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (надалі - УДМС України в Сумській області, відповідач-2) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДМС України від 06.09.2017 №229 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» в частині скасування повністю рішення відділу ПР та MP УМС України в Сумській області від 21.02.2002, рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 26.09.2003 та рішення УДМС України у Луганській області від 24.11.2016 про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визнання посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 25.02.2002, серії НОМЕР_2 від 26.09.2003 та серії НОМЕР_3 від 24.11.2016 недійсними та такими, що підлягають вилученню; зобов`язання начальника УДМС України у Луганській області за місцем проживання іноземця забезпечити вилучення зазначених посвідок на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- визнати протиправними дії УДМС України в Сумській області щодо складання висновку за результатами розгляду матеріалів громадянина Нігерії ОСОБА_1 , на підставі якого винесено наказ Державної міграційної служби України від 06.09.2017 №229 «Про скасування деяких рішень про вдачу посвідок на постійне проживання».

В обґрунтування заявлених вимог позивач, з урахуванням заяви представника позивача про уточнення підстав заявленого позову від 10.04.2018, зазначив, що оскаржуваний наказ у відповідній частині порушує права, свободи та інтереси позивача, є протиправним і підлягає скасуванню. Зокрема, представник позивача вказує, що перевірка УДМС України у Сумській області проведена із порушенням діючого законодавства, висновок є необґрунтованим та складеним за відсутності підстав, а інформація, викладена у висновку, не відповідає дійсності, оскільки без врахування всіх обставин), що, на переконання представника позивача, вказує на протиправність дій відповідача-2 по складанню висновку від 09.06.2017. Крім того, як зазначає представник позивача, УДМС України у Сумській області при складенні оскаржуваного висновку вийшов за межі своїх повноважень, оскільки відповідачем-2 фактично здійснено перевірку підстав та обставин визнання іншими відділами ДМС. До того ж, такий висновок складений за відсутності підстав, визначених законодавством.

Щодо оскаржуваного рішення ДМС України, представник позивача наполягає на його протиправності, оскільки воно прийнято зі порушенням діючого законодавства, за відсутності належної перевірки, за відсутності визначених законодавством підстав для такого рішення та на підставі недостовірних даних, що порушує гарантовані Конституцією та Законами України права позивача.

Представник позивача стверджує, що станом на 26.09.2003, а саме на дату прийняття рішений ВГІРФО УМВС України в Харківській області про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , громадянин Нігерії ОСОБА_1 в силу положень п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», вважається таким, що має дозвіл на імміграцію поза квотою вже з двох підстав: він перебував у шлюбі із громадянкою України ОСОБА_3 понад двох років (з 01.09.2001), а також є батьком громадянки України - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Окремо представник позивача наголошує на тому, що ДМС України не скасовано рішення уповноваженого підрозділу УМВС України в Сумській області від 25.05.2002, на підставі якого позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну, та без скасування якого скасування посвідки на постійне проживання та її вилучення, в силу положень Закону України «Про імміграцію», є неможливим.

До того ж в оскаржуваному рішенні ДМС України не вказано, які саме дії позивача можуть бути визнані в якості підстав для прийняття такого рішення та в чому полягає їх протиправність.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2018 року відкрито провадження у справі.

У підготовчому засіданні 22.05.2018 року протокольною ухвалю суд залучив до участі у справі у якості третьої особи: Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (далі по тексту - УДМС України в Луганській області, третя особа).

У відзиві на позовну заяву, що надійшла до суду 05.02.2018, відповідач - УДМС України в Сумській області просить відмовити у задоволенні позову, наполягаючи на тому, що прийнятий Головою ДМС України наказ від 06.09.2017 №229 «Про скасування деяких рішень про і видачу посвідок на постійне проживання» на підставі висновку Управління ДМС України в Сумській області від 09.06.2017 року є законним, та винесеним у відповідності до вимог чинного законодавства, а позовні вимоги Позивача є безпідставними і необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач-2 наголошує на тому, що позивач не має дозволу на імміграцію відповідно до Прикінцевих положень Закону України від 07.06.2001 №2491-14, а також не отримував його відповідно до статті 4 цього Закону України «Про імміграцію», документування ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданою УМВС України в Сумській області, терміном дії - до 25.02.2004 є незаконним, та таким, що здійснено всупереч вимог імміграційного законодавства України.

У відповіді на відзив представник позивача наводить доводи аналогічні тим, що були викладені ним у позовній заяві.

Третя особа скористалась своїм правом і надала письмові пояснення по суті позову, в яких просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Представник УДМС України в Луганській області вказує на правомірність дій УДМС України в Сумській області та відповідність його висновку нормам чинного законодавства України.

03.07.2018 судом постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з урахуванням внесених уточнень до підстав заявленого позову.

Представник ДМС України та УДМС України в Сумській області в судовому засіданні проти позову заперечив і просив відмовити у його задоволенні.

Третя особа участь свого представника в судове засідання не забезпечила.

На підставі ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження, про що 17.10.2018 у судовому засіданні постановлена відповідна ухвала.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1, громадянин Федеративної Республіки Нігерія, ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув в Україну 17.10.1997 з метою навчання в Харківському Авіаційному Інституті.

22.10.1997 УПР та MP УМВС України в Харківській області за №2360 зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .

03.09.1998 Огіке Кеннеді Чікере зареєстрований Державною податковою службою у Харківській області як платник податків з реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

28.10.1999 позивач зареєстрований як фізична-підприємець, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

01.09.2001 іноземець одружився на громадянці України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 від 01.09.2001 та відміткою в паспорті громадянки України серії НОМЕР_6 , виданому Охтирським МРВ УМВС України в Сумській області 10.10.2001.

На підставі заяви позивача від 06.11.2001 та за результатами обґрунтованості прописки перевірки обґрунтованості прописки, затвердженого 21.02.2002 начальником відділу ПР та MP УМВС України в Сумській області майором міліції Панасовською С.М., постійну прописку від 1997 року громадянину Нігерії ОСОБА_1 визнано обґрунтованою та 25.02.2002 документовано тимчасовою посвідкою на проживання в Україні серія НОМЕР_7 строком на 2 роки (термін дії - до 25.02.2004) на підставі статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців».

Від шлюбу позивача з громадянкою України ОСОБА_3 народилась донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_8 ).

30.07.2003 позивачем на підставі договору купівлі-продажу квартири (реєстраційний №2227) придбано у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , де і було зареєстровано місце проживання позивача.

На підставі рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 26.09.2003, ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , з зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

20.07.2010 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_9 .

04.10.2016 позивачем змінено місце проживання, зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі рішення УДМС України у Луганській області від 24.11.2016, позивача документовано посвідкою на постійне проживання в України ІН099567.

В подальшому, позивач звернувся до органів Державної міграційної служби України з метою оформлення документів для отримання громадянства України.

09.06.2017 за результатами розгляду матеріалів справи щодо надання дозволу на постійне проживання в Україні громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , головним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Сумській області Яременко Н.С. складено Висновок, в якому зазначається про те, що у матеріалах справи виявлені порушення дотримання вимог законодавства України з питань імміграції, оскільки 07.08.2001 набрав чинності Закон України «Про імміграцію», де в розділі 5 Прикінцевих положень визначено підстави для надання дозволу на імміграцію в Україну іноземцям та особам без громадянства. Наведена норма слугувала для висновку про те, що громадянин Нігерії ОСОБА_1 не вважається таким, що мав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» та документувався посвідкою на постійне проживання всупереч вимог імміграційного законодавства України. Іноземець навчався та мав прописку в Україні з 1997 року, проте він не мав паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року.

Вказаний Висновок з матеріалами справи громадянина Нігерії Огіке Кеннеді Чікере направлені супровідним листом від 09.06.2017 за №05/3324 директорові і Департаменту у справах біженців та іноземців Державної міграційної служби України.

06.09.2017 Державною міграційною службою України видано наказ за №229 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», яким на підставі п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання, затвердженого наказом МВС від 15.07.2013 №681 та висновку УДМС у Сумській області від 09.06.2017 стосовно ОСОБА_1, скасовано повністю рішення відділу ПРтаМР УМВС України Сумській області від 21.02.2002, рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області віл 26.09.2003 та рішення УДМС у Луганській області від 24.11.2016 про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Нігерії ОСОБА_1 20.01.1973 (п.п.12.1 Наказу).

Згідно пунктів 12.2, 12.3 вирішено: видані на підставі цих рішень посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 25.02.2002, серії НОМЕР_2 від 26.09.2003 та серії НОМЕР_10 від 24.11.2016 визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню (п.п.12.2 Наказу); начальникові УДМС у Луганській області Скіртачу Ю.І ., за місцем проживання іноземця забезпечити вилучення зазначених в п.п.12.2 п.12 цього наказу і посвідок на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (п.п.12.3 Наказу).

Позивач вважає оскаржувані Висновок і Наказ протиправними та такими, що порушують його права та інтереси, оскілки були прийняті з порушенням Законів України «Про статус іноземців та осіб без громадянства» та «Про імміграцію», у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

На момент першого звернення позивача з заявою про документування тимчасовою посвідкою на проживання в Україні, нормативно-правовим актом, яким визначався правовий статус іноземців в Україні, закріплювались основні права, свободи та обов`язки іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і визначався порядок вирішення питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України були Закон України «Про правовий статус іноземців», що втратив чинність згідно із Законом України від 22.09.2011 №3773-VI.

07.08.2001 набрав чинності Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 за №2491-III, який у відповідності до п.1 Розділу V Прикінцевих положень набрав чинності через місяць з дня його опублікування. Даним Законом визначаються умови і порядок саме імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено Висновком УДМС України в Сумській області, Огіке Кеннеді Чікере документований у 2002 році тимчасовою довідкою на проживання в Україні на підставі статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців», у відповідності до якої (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

За даною нормою (частина друга) іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання (ч.3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців»).

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов`язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України про імміграцію.

При цьому, набрання чинності Законом України «Про імміграцію» 07.08.2001 не спричинило нечинність діючих на той час положень Закону України «Про правовий статус іноземців», що діяли на території України до прийняття Закону України від 22.09.2011 №3773-VI.

Крім того, оскільки нормами Закону України «Про імміграцію» на момент виникнення у позивача права на документування тимчасовою посвідкою на проживання в Україні не врегульовувалось питання (підстави і порядок) видачі таких посвідок, суд погоджується з доводами представника позивача щодо безпідставності і недоречності посилань УДМС України в Сумській області в оскаржуваному висновку на порушення положень вказаного Закону при оформленні вказаної посвідки. У зв`язку з наведеним, недоречними є посилання відповідача-2 у відзиві на позовну заяву щодо наявності колізії норм права у зв`язку з наявністю неузгодженості статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців» та Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

Отже, на момент отримання позивачем в лютому 2002 року тимчасової посвідки на проживання в Україні уповноваженим органом було правомірно застосовано положення статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців», що передбачала підстави для отримання громадянином Нігерії ОСОБА_1 такої посвідки.

До того ж, як свідчать матеріали справи 26.09.2003 на підставі висновку від 25.02.2002 позивач був документований посвідкою на постійне проживання ВГІРФО УМВС України в Харківській області.

На момент отримання зазначеної посвідки ОСОБА_1 перебував у шлюбі більше двох років (з 20.07.2001) та був батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є громадянкою України з дати народження.

У відповідності до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Отже, на момент отримання посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_11 від 26.09.2003, дійсна «безстроково», ОСОБА_1 набув право на отримання такої посвідки саме на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», тобто, також на законних підставах.

У зв`язку з наведеним в сукупності, висновок УДМС України в Сумській області щодо порушення законодавства України при отримання позивачем тимчасової посвідки на проживання в Україні у зв`язку з відсутністю підстав для застосування до ОСОБА_1 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», визнається судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із визначенням, наведеним в абз.6 ст.1 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання - це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №251 від 28.03.2012, визначено механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.

Пунктом 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 за №251 (далі по тексту - Порядок №251, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначається, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».

Так, у відповідності до ст.12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 №681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.

Згідно ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб`єкта.

Так, у відповідності до наведеної норми Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи те, що підставою для винесення наказу №229 від 06.09.20017 в частині щодо громадянина Нігерії ОСОБА_1 (п.12, п.п.12.1-12.3) слугував виключно висновок УДМС України в Сумській області від 09.06.2017, що визнається судом з огляду на викладені вище обставини протиправним, оскаржуваний наказ ДМС України в наведеній частині також підлягає скасуванню, як такий, що не відповідає вимогам законодавства і встановленим у даній справі обставинам.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст.2, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати затверджений 09.06.2017 Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області висновок «За результатами розгляду матеріалів справи громадянина Нігерії ОСОБА_1 щодо надання дозволу на постійне проживання в Україні».

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України №229 від 06.09.2017 в частині (п.п.12 п.п.12.1-12.3) стосовно громадянина Нігерії ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , поштова адреса: АДРЕСА_5 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривні 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя: Н.А. Добрівська