Рішення № 86098417, 28.11.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 листопада 2019 року м. Рівне №460/2533/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини А 1671 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А 1671 (далі по тексту - відповідач, ВЧ А1671) в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А1671 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні;

стягнути з військової частини А1671 на користь ОСОБА_1 27 566,66 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.06.2019 по 30.08.2019 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

стягнути з військової частини А1671 на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати, які пов`язані із наданням професійної правничої допомоги.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом командира 55 окремого полку зв`язку №27-РС від 12.06.2019 його звільнено у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу. Перед звільненням, 22.05.2019 позивачем було подано рапорт командиру військової частини А1671 про нарахування йому грошової компенсації за не отримане речове майно в зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я. Вказує на те, що згідно довідки №454 від 11.06.2019 розмір грошової компенсації за не отримане речове майно складає 68 043,98 грн. Однак, у день звільнення, а саме 20.06.2019 така грошова компенсація позивачу виплачена не була, а відповідач виплатив її лише 30.08.2019, тобто через 70 днів після звільнення. Таким чином, позивач вважає, що згідно положень статей 116, 117 КЗпП України має місце затримка виплати йому належних сум, як звільненому працівникові, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 23.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

Відповідач у встановлений строк до суду відзив на позов не надав, про причини неподання суду відзиву не повідомив, а тому враховуючи ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А1671 на посаді командира взводу забезпечення 1 батальйону зв`язку.

Наказом командира 55 окремого полку зв`язку №27-РС від 12.06.2019 позивача було звільнено у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу.

22.05.2019 позивачем було подано рапорт командиру військової частини А1671 про нарахування грошової компенсації за не отримане речове майно в зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я.

Згідно довідки з речової служби військової частини А 1671 № 454 від 11.06.2019 розмір грошової компенсації за не отримане ОСОБА_1 речове майно складає 68 043,98 грн.

Наказом командира військової частини А1671 №143 від 20.06.2019 ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення з 20.06.2019 у зв`язку із звільненням в запас, а також наказано виплатити останньому грошову компенсацію за не отримане речове майно в розмірі 68043,98 грн.

Розрахунок у вказаній сумі із позивачем було проведено лише 30.08.2019. Тобто період затримки по день фактичного розрахунку склав 70 днів.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати в день виключення зі списків особового складу компенсації, за не отримання під час проходження військової служби речового майна протиправними, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).

Згідно ч. 1 ст. 9-1 Закону Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави стверджувати, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

22.05.2019 позивачем було подано рапорт командиру військової частини А1671 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Відповідно до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За таких обставин позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178.

Судом встановлено, що відповідачем виплачено позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 68043,98грн.

Однак, таку компенсацію виплачено лише 30.08.2019, тобто з порушенням приписів законодавства про проведення повно розрахунку в день виключення військовослужбовця із списків особового складу.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 10.03.2011 у справі Сук проти України, держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Судом також взято до уваги позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовну вимогу визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні належить задовольнити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2019 по 30.08.2019 (70 календарних днів) в сумі 27 566,66 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Таким чином, оскільки, грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків частини 20.06.2019, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Так, згідно довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, нарахованого позивачу від 20.06.2019 №42, грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню (квітень-травень 2019 року), складало 16540,00 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 8270,00 грн. (393,80 грн./42 - кількість відпрацьованих днів).

Таким чином, сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв`язку із затримкою розрахунку складає 27 566,66 грн. (393,80 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) *70 (кількість днів затримки з 21.06.2019 по 29.08.2019)).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідно ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на наведене, позовні вимоги підтверджуються долученими до матеріалів справи письмовими доказами, відповідачем не спростовані, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивач відповідно до 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, з врахуванням приписів ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 4014,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас ч. 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, ч. 6 та 7 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів: договору про надання правничої допомоги від 13.09.2019 №13/09/19, акту виконання робіт від 30.09.2019, квитанції №0.0.1481382676.1 від 01.10.2019 позивач сплатив адвокату Міліщуку Сергію Леонідовичу (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія РН №315 від 04.11.2016) кошти в загальній сумі 4014,00 грн. на оплату правничої допомоги, яка відповідно акту виконання робіт від 30.09.2019 складається з: 13.09.2019 - надання консультації з приводу виниклих правових питань (0,5 годин) - 501,75 грн.; 18.09.2019 опрацювання документів наданих клієнтом (0,5 годин) - 501,75 грн.; 27.09.2019 - позовної заяви та додатків до неї (3,5 годин) - 3010,50 грн.

У свою чергу, суд зазначає, що ряд послуг, які були надані адвокатом позивачу не є доцільними, дублюють одна одну, не потребують спеціальних професійних навиків (надання консультації з приводу виниклих правових питань, опрацювання документів наданих клієнтом).

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує, що розгляд даної справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки дана справа є справою незначної складності. Підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви, були у позивача в наявності, при цьому надання консультації з приводу виниклих правових питань, опрацювання документів наданих клієнтом, охоплюється підготовкою проектів процесуальних документів, а тому додаткових витрат не потребують. Відтак, доцільність та обґрунтованість витрат позивача в частині надання консультації з приводу виниклих правових питань, опрацювання документів наданих клієнтом за таких обставин не відповідає складності справи, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4014,00 грн. Водночас, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 13.09.2019 №13/09/19, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 1500,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 2514,00 грн. повинен понести позивач.

Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути на користь позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Військової частини А1671 (33000, м. Рівне, вул. Соборна, 231, код ЄДРПОУ 07726579) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1671 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини А1671 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2019 по 30.08.2019 у розмірі 27566,66 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1671 (33000, м. Рівне, вул. Соборна, 231, код ЄДРПОУ 07726579) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 28 листопада 2019 року.

Суддя Махаринець Д.Є.