Рішення № 86097608, 27.11.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/1386/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просить скасувати рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки Азізову ОСОБА_2 від 09.03.2016 року №03.01/14.

Посилається на те, що оскаржуване рішення є безпідставним та необґрунтованим, оскільки прийняте за відсутності передбачених законом підстав для скасування рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну. Зазначає, що при прийнятті спірного рішення відповідач керувався п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію», згідно якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України. Однак посилання на будь-яку правову норму Закону, що передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію, крім тих, що наведені у статті 12 Закону України «Про імміграцію», управлінням зроблено не було. Окрім того, вказав на недотримання відповідачем процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію, передбаченої Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року. На підставі викладеного, вважає, що оспорюване рішення є протиправним і підлягає скасуванню. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову, суть яких зводиться до наступного. За результатами проведеної перевірки ГУ ДМС України у Львівській області встановлено, що 13.05.2010 року, за заявою позивача, ВГІРФО УМВСУ у Львівській області прийнято рішення про надання йому дозволу на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання. Підставою для прийняття такого рішення слугувало надання дозволу на імміграцію батьку позивача, так як згідно з вимогами п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію у межах квоти імміграції надається, з-поміж іншого, неповнолітнім дітям іммігранта. Однак, на момент оформлення заяви, гр. ОСОБА_1 досяг повноліття. А тому, вважає, що у позивача були відсутні законні підстави для отримання дозволу на імміграцію в Україну. Крім того, заява про надання дозволу прийнята без зазначення дати та підпису іноземця. Дозвіл на імміграцію не підписаний жодною посадовою особою керівництва УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області. В матеріалах особової справи відсутній документ про місце проживання особи за кордоном та довідка про відсутність судимості. За результатами перевірки справ відносно батьків позивача ( ОСОБА_4 , 1963 р . н. , та ОСОБА_5 , 1969 р.н.), ГУ ДМС України у Львівській області прийнято рішення про скасування дозволів на імміграцію (№03.01/16 та №03.01/17 від 15.12.2015 року), на підставі яких Мостиським РС скасовано реєстрацію місця проживання зазначених осіб. Беручи до уваги наведені обставини, відповідачем було прийнято оспорюване рішення. Покликаючись на вищевикладене, вважає адміністративний позов безпідставним та необґрунтованим, просить відмовити в його задоволенні повністю.

Ухвалами судді від 23.05.2016 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

Ухвалою суду від 14.06.2016 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.07.2016 року зупинено провадження у справі до 05.09.2016 року.

Ухвалою суду від 06.09.2016 року задоволено клопотання представника позивача та продовжено процесуальний строк, встановлений судом, щодо зупинення провадження у справі до 06.11.2016 року.

Ухвалою суду від 07.11.2016 року зупинено провадження у справі до розгляду по суті Вищим адміністративним судом України справи №К/800/21538/16.

Ухвалою суду від 29.10.2019 року поновлено провадження у справі.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прибув до України у 1997 році та одержав ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який наданий Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова.

20.05.2005 року батько позивача ( ОСОБА_4 ) отримав від ВГІРФО УМВС України у Львівській області дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_2 , дійсну «безстроково».

20.01.2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу посвідчено заяву, згідно якої ОСОБА_4 (батько позивача) зобов`язується надавати позивачу матеріальне забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні.

25.01.2010 року позивач звернувся до начальника ВПР та МР України ГУ МВС у Львівській області із заявою про видачу посвідки на постійне місце проживання в Україні. Згідно довідки, виданої виконкомом Крисовицької сільської ради Мостиського району Львівської області, позивач на момент звернення із вищевказаною заявою був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

За наслідками перевірки поданих документів та одержаної у встановленому законодавством порядку інформації, начальником УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області затверджено висновок про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .

13.05.2010 року, на підставі Закону України «Про імміграцію», позивача документовано посвідкою на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_3 , яка дійсна «безстроково».

15.12.2015 року ГУ ДМС України у Львівській області прийнято рішення №03.01/16 та №03.01/17 про скасування дозволів на імміграцію батькам позивача ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ).

28.01.2016 року відповідач направив позивачу лист №03-01/1402 про запрошення для надання пояснень, у зв`язку із проведенням перевірки щодо законності оформлення останньому дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання.

25.02.2016 року Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства, за результатами розгляду проекту висновку про скасування дозволу на імміграцію, на адресу відповідача надіслано лист про підтримку такого проекту та рекомендування його до затвердження.

09.03.2016 року ГУ ДМС України у Львівській області прийнято рішення №03.01/14 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Азербайджанської Республіки Азізову ОСОБА_2 . Підстава: п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду про його скасування.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з приписами ч.1 ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регламентовано Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року №2491-III (тут і далі - в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію - Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року (далі - Порядок №1983).

Статтею 1 Закон України «Про імміграцію» визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

В силу вимог ст.1, п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Відповідно до п.п.2-4 ст.6 Закону України «Про імміграцію», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються; видають та вилучають у випадках, передбачених цим Законом, посвідки на постійне проживання.

Згідно з ч.4 ст.11 Закону України «Про імміграцію», особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

За правилами ст.12 цього ж Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Як видно з дослідженого судом та наявного в матеріалах справи висновку про скасування дозволу на імміграцію, такий прийнято на підставі п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», тобто за наявності інших випадків, передбачених законами України.

При цьому, суд враховує, що цей «інший випадок», настання якого матиме наслідком юридичну відповідальність саме іммігранта у вигляді скасування дозволу на імміграцію, повинен бути передбачений лише законами України. Окрім того, у листі ДМС України від 07.06.2013 року №8-4806/2.1-13 «Про деякі питання перевірки законності надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання» роз`яснено, зокрема, про те, що за результатами перевірки складається обґрунтований висновок про законність підстав надання дозволу на імміграцію, видачі посвідки на постійне проживання з обов`язковим посиланням на нормативно-правові акти.

Втім, приймаючи спірне рішення на підставі відсилочної норми, що міститься у п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», відповідачем не зазначено посилання на норму закону, якою б конкретизувалася причина скасування дозволу на імміграцію за наведених обставин. Листом ГУ ДМС України у Львівській області від 09.03.2016 року №03.01/4308 повідомлено позивачу лише про те, що на момент оформлення заяви про надання дозволу (25.01.2010 року), останній досяг повноліття та не мав законодавчих підстав для отримання такого дозволу; за результатами перевірки справ відносно батьків позивача ( ОСОБА_4 , 1963 р. н ., ОСОБА_5 , 1969 р.н.), управлінням також прийнято рішення про скасування їм дозволів на імміграцію.

Даючи оцінку зазначеним обставинам, що слугували підставою для прийняття спірного рішення, суд враховує, що відповідач фактично вказує на помилку органу, яким прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію та документовано позивача відповідною посвідкою. Однак ні Законом України «Про імміграцію», ні будь-яким іншим Законом України, не передбачено такої підстави для скасування дозволу на імміграцію, як виявлення органами Державної міграційної служби України своєї помилки через більш ніж 6 років після надання дозволу компетентним органом - УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області.

Принагідно, суд звертає увагу, що передумовою для прийняття відповідачем рішення про надання дозволу на імміграцію є власне з`ясування питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу. Так, згідно з п.12 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону. В подальшому, за результатами аналізу отриманої у встановленому законодавством порядку інформації та на підставі матеріалів справи, компетентні органи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

А тому, покликання відповідача у 2016 році про те, що, оформляючи у 2010 році заяву про надання дозволу на імміграцію, позивач досяг повноліття та не мав законодавчих підстав для отримання такого дозволу, є абсолютно безпідставними та не ґрунтуються на нормах Закону.

Більше того, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з`явились обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію (ті, що передбачені ст.12 Закону України «Про імміграцію»), відповідачем у процесі судового розгляду не озвучено та до матеріалів справи не додано.

Окрім цього, суд приймає до уваги висновки Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував у своїх рішеннях, що помилки або прорахунки державних органів повинні служити вигоді зацікавлених осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих інтересів. Зокрема, у рішенні від 20.01.2012 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний якомога послідовний спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

З наведеного слідує висновок, що позивач не може нести тягар відповідальності за будь-які порушення, вчинені працівниками державних органів під час вирішення його звернення щодо отримання дозволу на імміграцію без наявності з його боку порушень чинного законодавства України.

До всього, слід вказати і те, що чинним законодавством не передбачено випадків скасування дозволу на імміграцію в Україну повнолітній особі у разі скасування такого ж дозволу її батькам або одному із них. Суд враховує, що спірне рішення відповідача прийнято в момент, коли позивач вже був повнолітнім (2010 рік), тобто був самостійним суб`єктом у даних правовідносинах. Відтак, і сам факт наявності чи відсутності в батьків позивача дозволу на імміграцію в Україну жодним чином не впливає на права, свободи та обов`язки останнього.

Суд не враховує твердження відповідача про те, що до заяви про надання дозволу не подано всіх необхідних документів, оскільки відповідно до вимог ч.10 ст.9 Закону України «Про імміграцію» у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

До того ж, зазначена обставина не слугувала підставою для прийняття спірного рішення.

Щодо дотримання відповідачем процедури прийняття оспорюваного рішення від 09.03.2016 року №03.01/14, суд керується положеннями пунктів 21-24 Порядку №1983, згідно з якими дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Таким чином, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. Однак відповідачем не дотримано приписи п.23 Порядку №1983 в частині повідомлення ОСОБА_1 про розгляд питання про скасування дозволу на імміграцію, що позбавило можливості позивача брати участь у даній процедурі та надавати пояснення, які б слугували складовою частиною інформації, на підставі результату аналізу якої відповідач повинен прийняти відповідне обґрунтоване рішення.

З матеріалів справи вбачається, що протягом усього часу проживання на території України, а саме з 1997 року, позивач не порушував вимог чинного законодавства України, в т.ч. про правовий статус іноземців, злочин не скоював, також про наявність таких обставин не було зазначено і представником відповідача. Поряд з тим, у 2006 році позивач закінчив середню загальноосвітню школу №84 (м.Львів), що підтверджується свідоцтвом про базову загальну середню освіту ВК №29937744 від 24.06.2006 року, є батьком двох малолітніх дітей ( ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ), які народились в Україні і є її громадянами, відповідно скасування дозволу на імміграцію тягне за собою негативні наслідки не лише для позивача, а й порушує права та інтереси його малолітніх дітей. Так, згідно з положеннями ст.13 Закону України «Про імміграцію», правовими наслідками скасування дозволу на імміграцію є: вилучення посвідки на постійне проживання; обов`язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію, а особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством.

Водночас у ч.2 ст.3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Таким чином, державні органи, в тому числі і ГУ ДМС України у Львівській області є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Ні в спірному рішенні від 09.03.2016 року №03.01/14, ні в листі від 09.03.2016 року №03.01/4308, жодних правових підстав, з якими законодавець пов`язує прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, не вказано, а наведені в обґрунтування обставини є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, що передували прийняттю оскаржуваного рішення ГУ ДМС України у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Азербайджанської Республіки Азізову ОСОБА_2 , від 09.03.2016 року №03.01/14, суд прийшов висновку, що таке не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, адже прийнято необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та без дотримання принципу верховенства права. При цьому, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними, достатніми та допустимими доказами. Виходячи з положень п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. А тому, спірне рішення слід скасувати як протиправне.

Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , від 09.03.2016 року №03.01/14.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Руданського, 3, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 37831493) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) гривня 21 копійка.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення суду буде складено до 09.12.2019 року.

Суддя Ланкевич А.З.

Оригінал повного тексту судового рішення складено в одному примірнику 03.12.2019 року.