Рішення № 86097163, 04.12.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2019 р. справа № 300/1900/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної Гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за вартість неотриманого речового забезпечення у розмірі 86 746,87 грн, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 18.09.2019 звернулася в суд з позовною заявою до Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної Гвардії України (надалі, також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за вартість неотриманого речового забезпечення у розмірі 86 746,87 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 вказала на неправомірну, на її думку, невиплату відповідачем компенсації за вартість неотриманого речового забезпечення на підставі поданого рапорту та відповідно до довідки №2 від 28.03.2019 про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 , у розмірі 86 746,87 грн. Позивач стверджує, що така бездіяльність командування Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної Гвардії України, мотивована відсутністю коштів для такого виду виплат, свідчить про порушення вимог чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні особи та суперечить позиції Європейського Суду з прав людини, яка висловлена у низці його рішень.

Враховуючи такі обставини, ОСОБА_1 просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків (а.с.21-22).

Позивачем, у межах строку, встановленого судом, виявлені недоліки усунено, шляхом направлення на адресу суду заяви від 27.09.2019 (а.с.125). Враховуючи наведене, судом постановлено ухвалу від 07.10.2019 про відкриття провадження та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, згідно із вимогами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.1-2).

Позивачем 21.10.2019 подано до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від 18.10.2019 (а.с.31).

Суд, розглянувши клопотання ОСОБА_1 в ухвалі від 30.10.2019 зазначив, що клопотання позивача не містить належного обґрунтування підстав для розгляду даної справи у судовому засіданні із повідомленням сторін. Натомість, вивчивши матеріали справи, предмет та підстави позову, враховуючи відсутність особливої складності справи, а також те, що для її розгляду пріоритетним є швидке вирішення, суд вказав, що не вбачає підстав для розгляду справи у судовому засіданні, а тому, постановив у задоволенні поданого клопотання відмовити (а.с.35-36).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 24.10.2019 за №50/41-1492 від 24.10.2019 (а.с.33 та зворотна сторона). У відзиві представник відповідача проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечив, вказавши, що заборгованість із виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки непогашена з огляду на не передбачений у кошторисі на 2019 рік такий вид компенсації. Зазначив, що станом на момент розгляду даної адміністративної справи кошти на потреби щодо виплати грошової компенсації відсутні, що унеможливлює здійснити таку виплату позивачу. Натомість, вимоги ОСОБА_1 будуть задоволені відповідачем тільки після надходження до військової частини коштів у необхідному розмірі, а відтак, представник просить суд відтермінувати виплату суми в розмірі 86 746,87 грн до моменту їх надходження.

Позивач, заперечуючи доводи відповідача подала до суду 01.11.2019 відповідь на відзив, у якій зазначила, що виходячи із положень чинних нормативно-правових актів щодо виплати компенсації, а також, враховуючи позицію Європейського Суду з прав людини, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити заходів для забезпечення реалізації цих правил (а.с.38-40).

Вивчивши позовну заяву та додані до неї письмові докази, відзив на позов, а також відповідь на відзив, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 в період з 07 вересня 1993 року по 04 січня 2019 року проходила військову службу за контрактом у військовій частині 1241, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 (а.с.12-13).

Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 04.01.2019 №4 ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.14).

Надалі, 27.12.2018 позивачем подано командиру військової частини 1241 рапорт, у якому висловлено прохання про надання вказівки начальнику речової служби видати довідку за неотримане речове майно за час проходження служби з 1993 року (а.с.15).

Довідку за №2 про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 та становить 86 746,87 грн, видано позивачу 28.03.2019 (а.с.16-18).

Згідно із твердженнями ОСОБА_1 у позовній заяві, компенсації за неотримане речове майно у розмірі, встановленому довідкою на момент звільнення зі служби остання не отримала, що пояснюється відповідачем відсутністю необхідного фінансового забезпечення.

На переконання ОСОБА_1 така бездіяльність є протиправною, грубо порушує її право на достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення у необхідних обсягах. А тому, з метою захисту порушених прав та інтересів звернулась із позовною заявою до суду.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи та вирішуючи даний адміністративний спір, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховує приписи Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (надалі, також - Закон №2011-ХІІ), Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (надалі, також - Порядок №178), Положення про проходження громадянами України військової служби в збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153 (надалі, також - Положення №1153), а також інших Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України: визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей; встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту; гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі - є Закон України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ, відповідно до статті 1 якого, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, головою Служби зовнішньої розвідки України, головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Так, відповідно до пункту 3 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна згідно норм забезпечення в разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) за наказом командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 (надалі, також - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Порядку №178.

Як встановлено судом з матеріалів справи та зазначено вище, ОСОБА_1 27.12.2018, тобто до звільнення зі служби, подала відповідачу рапорт про нарахування довідки за неотримане речове майно за час проходження служби, починаючи з 1993 року (а.с.15).

Проте, з копії витягу з наказу командира військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 04.01.2019 №4 вбачається, що позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і на момент звільнення виплачено лише премію за період з 01 грудня 2018 року по 04 січня 2019 року та грошове забезпечення з 01 по 04 січня 2019 року, а також, одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (а.с.14).

Надалі, у відповідь на поданий позивачем рапорт, начальниками речової та фінансової служб військової частини складено та затверджено довідку про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 за №2 від 28.03.2019 (а.с.16-18). Відповідно до вказаної довідки, вартість неотриманого речового майна, що належав до видачі ОСОБА_1 становить 86 746,87 грн.

Таким чином, враховуючи положення вищенаведених правових норм, станом на момент виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.

Наведене підтверджується і приписами абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення №1153 (дія якого відповідно до пункту 3 поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України), згідно із якими, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом зі змісту відзиву на позовну заяву, відповідач не заперечує наявності підстав для реалізації права ОСОБА_1 на отримання компенсації за неотримане речове забезпечення та не оспорює розміру такої виплати.

Натомість, відмову у задоволенні вимог позивача відповідач пояснює відсутністю коштів для проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 та просить суд відтермінувати виплату суми коштів у розмірі 86 746,87 грн до надходження відповідних коштів на рахунок військової частини.

Однак, до відзиву на позовну заяву відповідачем не долучено жодного доказу, яким би підтверджувалась відсутність необхідних коштів як на момент виключення позивача зі списків особового складу так і на момент розгляду судом даної справи, а також не підтверджено і звернення відповідача до відповідних підрозділів для виділення необхідної суми з метою виплати ОСОБА_1 компенсації у повному обсязі.

Така позиція відповідача, на переконання суду, є необґрунтованою та протиправною, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для неперерахунку та невиплати особі гарантованих виплат.

Зважаючи на вказане, суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, у якому вказано, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 6 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005, заява №3134/00), "Ромашов проти України" (рішення від 27.07.2004, заява №67534/01), "Шевченко проти України" (рішення від 04.04.2006, заява №32478/02) зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Таким чином, враховуючи викладене, а також, беручи до уваги те, що відповідач не заперечує дотримання позивачем усіх умов для виплати спірної компенсації, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, а тому, позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 86 746,87 грн та її права в цій частині підлягають поновленню шляхом стягнення з відповідача вказаної суми.

Разом з цим, враховуючи неподання відповідачем до суду жодних доказів на підтвердження відсутності будь-яких коштів для виплати позивачу необхідної компенсації, а також те, що з моменту виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та виникнення у відповідача обов`язку виплати вказаної компенсації до розгляду судом даної адміністративної справи минуло більш ніж 10 місяців, суд вважає висловлене у відзиві на позов прохання про відтермінування виплати позивачу компенсації у розмірі 86 746,87 грн безпідставним, а відтак, і таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною у матеріалах справи квитанцією №0.0.1468265351.1 від 18.09.2019 підтверджується сплата ОСОБА_1 судового збору у розмірі 768,40 грн (а.с.3).

З огляду на відсутність будь-яких доказів про понесення позивачем інших витрат, пов`язаних із розглядом даної справи, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань позивача лише сплачена нею сума судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної Гвардії України, що полягає у не виплаті ОСОБА_1 , на момент виключення зі списків особового складу військової частини, компенсації за вартість неотриманого речового майна.

Стягнути з Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної Гвардії України (код ЄДРПОУ - 14323422) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) компенсацію за вартість неотриманого речового майна у розмірі 86 746 (вісімдесят шість тисяч сімсот сорок шість) гривень 87 копійок, відповідно до довідки про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 №2 від 28.03.2018.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної Гвардії України (код ЄДРПОУ - 14323422) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;

відповідач - Військова частина 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної Гвардії України, адреса: вул. Чорновола, буд.161, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ - 14323422.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.